УХВАЛА

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 405/2617/21

провадження № 61-2867св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (надалі назву змінено на Міністерство економіки України), Міністерство юстиції України, Державне підприємство «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву Міністерство юстиції України про повернення судового збору у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, змінено назву на Міністерство економіки України, Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вилучити відомості з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади»,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України (надалі назву змінено на Міністерство економіки України) (далі - Мінекономіки), Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі - ДП «Кіровоградстандартметрологія») про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вилучити відомості з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Рішенням Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Мінекономіки від 02 березня 2021 року № 28-п про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП «Кіровоградстандартметрологія» з підстав, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади», пунктом 7-2 статті 36 КЗпП України.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора ДП «Кіровоградстандартметрологія»з 03 березня 2021 року.

Стягнено з ДП «Кіровоградстандартметрологія» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 322 036,88 грн.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 25 679,59 грн допущено до негайного виконання.

Зобов`язано Мін`юст вилучити з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», відомості про застосування до ОСОБА_1 заборони, передбаченої Законом України «Про очищення влади».

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Ухвалою Ленінського районного суду міста Кіровограда від 15 лютого 2022 року виправлено допущені описки в рішенні Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року, зокрема: змінено назву відповідача «Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України» на «Міністерство економіки України»; у абзаці 7 резолютивної частини вказаного рішення виправлено допущену описку щодо зазначення суми судового збору, стягненого на користь держави з Мінекономіки та вказано «1 816,00» замість зазначеної «4 540,00», в абзаці 8 резолютивної частини судового рішення виправлено допущену описку щодо зазначення суми судового збору, стягненого з Мін`юсту на користь держави та зазначено «908,00» замість вказаної «2 270,00».

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 травня 2022 року апеляційні скарги Мінекономіки і Мін`юсту залишено без задоволення, рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 14 червня 2023 року частково задоволено касаційну скаргу Мінекономіки та Мін`юсту. Постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 травня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року апеляційні скарги Мінекономіки та Мін`юсту залишено без задоволення. Рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року залишено без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 11 грудня 2024 року касаційне провадження за касаційною скаргою Мін`юстуна рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Мінекономіки, Мін`юсту, ДП «Кіровоградстандартметрологія» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вилучити відомості з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» закрито.

Ухвала суду касаційної інстанції мотивована тим, що Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Мін`юсту на рішення Ленінського районного суду міста Кіровограда від 04 лютого 2022 року у складі судді Шевченко І. М.та постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року у малозначній справі, тому є підстави для закриття касаційного провадження.

Надходження заяви про повернення судового збору

30 грудня 2024 року до Верховного Суду від Мін`юсту надійшла заява про повернення судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, у розмірі 1 816,00 грн.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

У справі, що переглядається, одним із правових питань, які постали перед колегією суддів, є питання щодо того, чи підлягають стягненню судові витрати при закритті касаційного провадження як помилково відкритого.

Відповідно до частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

Суд касаційної інстанції відкриває касаційне провадження відповідно до статті 394 ЦПК України, якщо відсутні підстави залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги (статті 393 ЦПК України) та відмови у відкритті апеляційного провадження (статті 394 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 396 ЦПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо: 1) після відкриття касаційного провадження особа, яка подала касаційну скаргу, заявила клопотання про відмову від скарги, за винятком випадків, коли є заперечення інших осіб, які приєдналися до касаційної скарги; 2) після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати; 3) після відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом першої чи апеляційної інстанції питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося; 4) після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом; 5) після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Саме підставами закриття, відрізняється закриття касаційного провадження (стаття 396 ЦПК України) від закриття провадження у справі (стаття 255 ЦПК України).

Відповідно до статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги. Якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи чи припинення юридичної особи - сторони в спірних правовідносинах, що не допускають правонаступництва, після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті. У разі закриття судом касаційної інстанції провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 255 цього Кодексу суд за заявою позивача постановляє в порядку письмового провадження ухвалу про передачу справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, до юрисдикції якого віднесено розгляд такої справи, крім випадків закриття провадження щодо кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства, чи передачі справи частково на новий розгляд або для продовження розгляду. У разі наявності підстав для підсудності справи за вибором позивача у його заяві має бути зазначено лише один суд, до підсудності якого відноситься вирішення спору.

Згідно з пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України до основних засад (принципів) цивільного судочинства віднесено відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Під судовими витратами розуміються витрати осіб, які беруть участь у розгляді справи (а у випадках їх звільнення - держави), які вони несуть у зв`язку з розглядом та вирішенням справи.

Відповідно до статті 209 ЦПК України завданням розгляду справи по суті поряд із розглядом та вирішенням спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів є також розподіл судових витрат.

Розподіл судових витрат полягає у визначенні сторони, за рахунок якої відбувається відшкодування судових витрат, та розміру такого відшкодування.

Як зазначено у пункті 6 частини першої статті 264 ЦПК України одним з питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду є питання про те, як розподілити між сторонами судові витрати. На виконання вимоги щодо змісту судового рішення, розподіливши судові витрати між сторонами, суд відображає цей розподіл у резолютивній частині рішення суду відповідно до пункту 2 частини 5 статті 265 ЦПК України.

Такої вимоги не містить норма щодо змісту ухвали суду. Законодавець не передбачив загального правила щодо розподілу судових витрат у випадках, коли справа по суті не вирішується, і розгляд справи не закінчується винесенням рішення. В такому разі розподіл судових витрат відбувається у випадках, прямо встановлених процесуальним законом при вчиненні певної процесуальної дії. Щодо судового збору такі випадки встановлено нормами ЦПК України та Закону «Про судовий збір», щодо інших витрат - лише нормами ЦПК України.

Так, у частині 2 статті 255 ЦПК України встановлено, що про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету. Також відповідно до частини третьої статті 257 ЦПК України в ухвалі про залишення позову без розгляду можуть бути вирішені питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з державного бюджету.

В суді касаційної інстанції може бути здійснено новий розподіл судових витрат, які були понесені сторонами при розгляді справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій.

Так, відповідно до пункту 5 частини першої статті 409 ЦПК України, статті 414 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині. В цьому випадку згідно з пунктом 4 частини першої статті 416 ЦПК України вимагається в резолютивній частині постанови суду касаційної інстанції зазначити новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій (поряд із розподілом судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції).

Проте у випадку закриття касаційного провадження на підставі статті 396 ЦПК України розподілу (або нового розподілу) судових витрат не передбачено.

Отже судові витрати, які пов`язані з розглядом справи, в такому випадку покладаються на сторону, яка ці витрати здійснила.

Статтею 255 ЦПК України передбачені підстави закриття провадження у справі.

Відповідно до статті 396 ЦПК України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження виявилися обставини, що виключають касаційний розгляд справи (підстави закриття касаційного провадження).

Аналіз процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що процесуальні дії «закриття провадження у справі» та «закриття апеляційного провадження» не тотожні, зокрема статті 255 та 396 ЦПК України містять різні підстави для закриття провадження у справі та для закриття касаційного провадження; наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття касаційного провадження призводить до залишення в силі рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною п`ятою статті 142 ЦПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Суд має застосовувати приписи частини п`ятої статті 142 ЦПК України за наявності одночасно у сукупності таких умов: 1) спір не вирішено по суті, а справу закінчено закриттям провадження або залишенням позову без розгляду; 2) встановлення судом закриття провадження або залишення позову без розгляду відбулось внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Таким чином, частина п`ята статті 142 ЦПК України передбачає можливість компенсації судових витрат лише у випадку закриття провадження (залишення позову без розгляду) з відповідних підстав і не може бути застосована у випадку закриття касаційного провадження.

В частині п`ятій статті 142 ЦПК України йдеться лише про відшкодування витрат відповідача за рахунок позивача. Водночас закриття касаційного провадження може бути пов`язане з необґрунтованими діями не лише відповідача, воно може бути наслідком необґрунтованих дій будь-якої сторони (а також третьої особи чи особи, яка не була залучена до участі у справі), яка є заявником. Тобто, якщо погодитись із застосуванням цієї норми при закритті касаційного провадження, то виявиться, що можна покласти відповідальність лише на позивача, коли він є заявником.

В ухвалі Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 22 листопада 2019 року у справі № 816/731/16 (адміністративне провадження № К/9901/9639/19) викладено висновок, що «наслідком закриття провадження у справі є відсутність (скасування) рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, тоді як закриття касаційного провадження призведе до залишення в силі рішення суду апеляційної інстанції. Зазначене підтверджує різне значення понять «закриття провадження у справі» та «закриття касаційного провадження» та неможливість їх ототожнення. Пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає можливість повернення судового збору лише у випадку закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Повернення судового збору у випадку закриття касаційного провадження пункт 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» не передбачає, що унеможливлює задоволення клопотання Товариства про повернення судового збору. Зазначений висновок узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження №11-42апп19)».

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження № 11-42апп19) зробила висновок, що «згідно з пунктом 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року

№ 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Отже, наведеною нормою Закону № 3674-VI передбачено повернення судового збору в разі закриття (припинення) провадження у справі. Однак, оскільки Велика Палата Верховного Суду закриває касаційне провадження у зв`язку з відмовою ОСОБА_1 від касаційної скарги, то підстав для повернення судового збору немає».

У постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження

№ 14-20цс22) Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 29 травня 2019 року у справі № 820/4918/16 (провадження №11-42апп19).

Висновки, викладені у зазначених ухвалах Об`єднаної палати Верховного Суду та Великої Палати Верховного Судудають підстави для висновку, що при закритті касаційного провадження не передбачено розподіл судових витрат.

Разом з тим, у випадку закриття касаційного провадження з підстав того, що воно помилково відкрите, оскільки конкретне судове рішення відповідно до вимог ЦПК України не підлягає касаційному перегляду, необхідно керуватися нормами ЦПК України, які регулюють питання саме відкриття чи відмови у відкритті касаційного провадження.

У статті 389 ЦПК України передбачено судові рішення, які учасники справи мають право оскаржувати у касаційному порядку (частина перша статті 389 ЦПК України), так і перелік судових рішень, які не підлягають касаційному оскарженню, що закріплено у частині третій зазначеної статті.

У пункті 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» вказано, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі відмови у відкритті касаційного провадження у справі.

Тобто, при відмові у відкритті касаційного провадження, особа, яка подавала касаційну скаргу, гарантовано отримала би повернутий судовий збір.

Так само не можна покладати на особу, яка подавала касаційну скаргу, тягар витрати сплаченого судового збору у випадку, коли суд касаційної інстанції закрив касаційне провадження як помилково відкрите на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

Проте колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відступити від зазначених висновків, оскількиу справі, яка переглядається, Верховний Суд закрив касаційне провадження з підстав того, що касаційне провадження було відкрито помилково, тому колегія суддів вважає, що судовий збір підлягає поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Згідно зі статтею 25 ЦПК України Верховний Суд переглядає у касаційному порядку судові рішення, ухвалені судами першої та апеляційної інстанцій.

Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-комунікаційною системою (далі - ЄСІКС) у порядку, визначеному ЦПК України (автоматизований розподіл справ) (частина третя статті 14 ЦПК України).

У статті 33 ЦПК України передбачено визначення складу суду. А саме, визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється ЄСІКС під час реєстрації документів, зазначених у частині другій статті 14 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ. Справа, розгляд якої відповідно до цього Кодексу здійснюється колегією суддів в обов`язковому порядку, розглядається постійною колегією суддів відповідного суду, до складу якої входить визначений ЄСІКС суддя-доповідач. Персональний склад постійних колегій суддів визначається зборами суддів відповідного суду.

Частинами четвертою та п`ятою статті 34 ЦПК України визначено, що перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанції здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції у складі трьох або більшої непарної кількості суддів. У визначених цим Кодексом випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється судовою палатою Касаційного цивільного суду (палатою), об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду (об`єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду.

Отже, можна зробити висновок, що в суді касаційної інстанції розгляд справ здійснюється у складі трьох або більшої непарної кількості суддів, крім випадків, коли законодавством передбачений розгляд певних питань одноособово.

Стаття 141 ЦПК України передбачає загальні правила про розподіл судових витрат, а у статті 142 ЦПК України врегульовано розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, про що рішення приймає саме суд.

Відповідно до частини другої статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Згідно із пунктом 4 частини сьомої статті 265 ЦПК України у разі необхідності в резолютивній частині рішення суду вказується про повернення судового збору.

Частина перша статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачає, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі:

1) зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;

2) повернення заяви або скарги;

3) відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;

4) залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв`язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);

5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

В процесі вирішення питання про повернення судового збору, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду звернула увагу, що у Касаційному цивільному суді у складі Верховного Суду склалися різні підходи щодо визначення кількісного складу суду, який виносить відповідну ухвалу.

Так, ухвалу щодо повернення судового збору постановлено одноособово суддею-доповідачем у справах, в яких постанову по суті спору ухвалено у складі трьох або п`яти суддів: від 31 липня 2023 року у справі № 344/18282/19 (провадження

№ 61-1141св22), від 13 червня 2023 року у справі № 203/3204/17 (провадження № 61-14391ск21), від 19 квітня 2023 року у справі № 707/999/21 (провадження

№ 61-11411св22), від 23 грудня 2022 року у справі № 686/26971/21 (провадження № 61-6983ск22), від 30 листопада 2022 року у справі № 729/252/21 (провадження № 61-96св22).

Разом з тим, в інших справах ухвалу щодо повернення судового збору постановлено таким же кількісним складом суду, який прийняв постанову по суті спору: від 17 січня 2024 року у справі № 757/44316/19 (провадження № 61-11661св22), від 10 січня 2024 року у справі № 314/1418/21 (провадження № 61-2898св23), від 20 грудня 2023 року у справі № 732/5/22 (провадження № 61-10805св22), від 29 вересня 2022 року у справі № 761/45802/18 (провадження № 61-19870св21).

Посилаючись на вищевикладене колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду обґрунтовувала наявність підстав для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Водночас, повертаючи справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вказала на існування обставин, що унеможливлюють розгляд справи об`єднаною палатою, посилаючись на те, що кількісний склад суду при вирішенні питання про повернення судового збору є різним також і в Касаційному адміністративному суді у складі Верховного Суду:

ухвали від 18 жовтня 2023 року у справі № 280/388/23, від 10 липня 2023 року у справі № 160/9576/20, від 29 червня 2023 року у справі № 1.380.2019.006247 постановлено колегією суддів у складі трьох суддів;

ухвали від 05 жовтня 2023 року у справі № 200/5552/20-а, від 03 серпня 2023 року у справі № 160/1280/23, від 18 липня 2023 року у справі № 420/4293/20 постановлено суддею-доповідачем одноособово.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.

Для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування.

Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 06 червня 2019 року № 3-р/2019).

На думку Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство має бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей [mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «C. G. та інші проти Болгарії» від 24 квітня 2008 року (заява № 1365/07,§ 39), «Олександр Волков проти України» від 09 січня 2013 року (заява № 21722/11, § 170)].

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці [див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Кантоні проти Франції» від 11 листопада 1996 року (заява № 17862/91, § 31-32), «Вєренцов проти України» від 11 квітня 2013 року (заява № 20372/11, § 65)].

Обґрунтовуючи якісний критерій для передачі справи на розгляд Великої Палати, необхідно зазначити, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий та публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, та передбачає, що такий суд має бути «встановленим законом».

Важливість цієї правової проблеми підтверджується також тим, що питання визначення кількісного складу суду у інших процесуальних аспектах вже було предметом дослідження Великої Палати Верховного Суду (постанови від 19 жовтня 2023 року у справі № 990/83/23, провадження № 11-106заі23, та від 23 лютого 2021 року у справі № 263/4637/18, провадження № 14-126цс20).

Обґрунтовуючи кількісний критерій, необхідно наголосити, що за весь період діяльності Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду кількість таких заяв становить більше 11 000.

У зв`язку із цим колегія суддів вважає, що кількісний та якісний критерії свідчать про наявність виключної правової проблеми, яка не може бути вирішена в межах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки порушене процесуальне питання має виняткове значення, так як йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією.

При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.

З огляду на вищевикладене, вказана справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Справу № 405/2617/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, змінено назву на Міністерство економіки України, Міністерства юстиції України, Державного підприємства «Кіровоградський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку та зобов`язання вилучити відомості з Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік