справа № 2-4595/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

2011 року серпня десятого дня        Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська, одноособово, під головуванням судді Чулініна Д. Г.,

за секретаря –

з участю:                                                              позивача

представників:                                                  позивача

                                                                         відповідача

ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

ОСОБА_3

ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровськ в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»про визнання третейського застереження недійсним, –

встановив:

Відповідач позов не визнав з посиланням на відповідність третейського застереження вимогам закону і на прострочення виконання договору кредиту, що свідчить про намір ухилитися позивача від виконання зобов’язання та виключає помилку в обставинах.

Представник позивача в судовому засіданні виклав доводи позовної заяви, у формі якої в березні 2011 року пред’явлений позов на предмет усунення сумнівів в дійсності третейського застереження в п. 5.2 договору поруки з моменту укладення 21.08.2008. Посилався на невідповідність внутрішній волі позивача такого застереження через її помилку в його природі й в характері обов’язків у зв’язку з цим застереженням, оскільки вона помилково сприймала умови про арбітраж як про спеціалізований державний суд. Вважав сторони не рівними по відношенню до формування складу третейського суду, неупередженість якого сумнівна через виплату гонорару третейським суддям коштом відповідача, а так само стверджував, що до складу третейських суддів входять колишні працівники установ банку-відповідача.

Представник відповідача в судовому засіданні визнала, що відповідач входе до засновників асоціації українських банків, при якій утворений постійно діючий третейський суд, зазначений в договорі. Підтвердила, що до 2008 року у відповідача не було практики включати третейські застереження до договорів, а в 2008 році такі застереження включалися не до всіх договорів, але за вказівкою головної установи банку-відповідача. Вважала, що оскільки відповідач звернувся за вирішенням спору про дострокове повернення кредиту до третейського суду, про що наявна ухвала третейського судді про порушення провадження від 18.03.2010, то позивач в такий спосіб намагається затягти час розв’язання цього спору.

Допитана позивач ОСОБА_2 під присягою в судовому засіданні свідчила, що в 1989 році здобула освіту за спеціальністю оцінювання з кваліфікацією товарознавця на заочному відділені Криворізької філії Київського інституту народного господарства імені М.О.Семашка, де проходила навальний курс державного арбітражу, займалася підприємницькою діяльністю і була клієнтом відповідача тривалий час, мала добру кредитну історію, і, маючи на меті отримати вп’яте кредит, за наявності інших кредитних зобов’язань за порадою керівника філії відповідача ОСОБА_6 виступила поручителем належного виконання кредитного зобов’язання, яке прийняла на себе її донька ОСОБА_7. Позивач також підтвердила під присягою перед судом, що до оформлення цього кредиту договори з відповідачем не містили третейських застережень, а цей договір прочитала побіжно, і ОСОБА_6, якій вона довіряла, запевнила її, що залишилися колишні умови кредитування та йдеться про судовий порядок вирішення спору в спеціалізованому суді; регламент третейського суду, при цьому, їй для ознайомлення ніхто не надав і не пропонував, про порядок розв’язання спору за цим регламентом також їй не розповідали. Вказала, що про зміст третейського застереження їй вперше роз’яснили після усного звернення з приводу зміни валюти зобов’язання в договорі.

Суд, вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши зібрані докази, дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з встановлених у судовому засіданні наступних обставин.

21.08.2008 в приміщенні Кіровського відділення Дніпропетровської обласної філії відповідача на проспекті К.Маркса, 52, в м. Дніпропетровську позивач, яка не проявила достатнього рівня обачності й пильності, уклала з відповідачем договір поруки № 158/03-8, що містив третейську угоду у формі застереження в пунктах 5.1, 5.2 цього договору про вирішення спорів, пов’язаних з укладенням і виконанням поруки. Ці обставини встановлені судом, виходячи з часткового їх визнання відповідачем, за наслідками оцінки пояснень позивача під присягою, які об’єктивно узгоджуються з даними наданого нею примірника цього договору, що в копії долучений до справи, в їх сукупності та за відсутності доказів протилежного зі сторони відповідача.

В п. 5.2 вказаного договору вказується на Постійно діючий Третейський суд при Асоціації українських банків з його місцезнаходженням з визначенням конкретних осіб третейськими суддями з можливістю підпризначення третейського судді за правилами регламенту цього третейського суду у відповідності до ст. 14 Закону України «Про третейські суди».

Вирішуючи спір, суд виходить із завдань і визначення третейського суду відповідно до ст.ст. 2 –4, 11 Закону України «Про третейські суди», який діє для вирішення спорів «по совісті»між учасниками приватних відносин, будучи утвореним за угодою між ними недержавним незалежним органом у порядку, встановленому цим Законом, а не як державний суд, який розв’язує спір «по закону».

Для визнання за третейською угодою сторін спору забезпеченою незалежність третейських суддів об’єктивно відповідно до ст. 24 Закону України «Про третейські суди»не впливає та обставина, хто з учасників сплачує гонорар третейському судді. Суб’єктивна їх незалежність презюмується погоджувальним порядком призначення, оскільки сторони спору виказують високій ступінь своєї довіри до обраних для розв’язання спору осіб. Водночас, об’єктивна незалежність третейського суду забезпечується рівністю учасників приватних відносин згідно з ст.ст. 1, 2 ЦК України, від якої походить арбітрування під час розв’язання спору. Безумовно, незалежність постійно діючого третейського суду, таким чином, забезпечена угодою між особами, які перебувають у членстві в об’єднані громадян чи суб’єктів господарювання, при яких згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про третейські суди» такий третейський суд утворений, або якщо жодна зі сторін спору до таких об’єднань (асоціацій) не входе. Інакше, як у цій справі, обставини укладення третейської угоди, що мають істотне значення для розуміння особами прав і обов’язків у третейському розгляді, можуть свідчити про вади волі та виключати можливість створення за такою угодою незалежного третейського суду внаслідок порушення рівності учасників угоди.

За ст. 12 Закону України «Про третейські суди»допускається посилання в третейській угоді на конкретно визначений постійно діючий третейський суд, регламент якого у такому разі розглядається як невід'ємна частина третейської угоди, складаючи за визначенням ст.ст. 628, 638 ЦК України звичайні умови (пункти) домовленостей сторін. У зв’язку з цим ст. 10 зазначеного Закону вимагає публікування регламенту третейського суду, який має визначати порядок та правила звернення до третейського суду, порядок формування складу третейського суду, правила вирішення спорів третейським судом, інші положення, які є необхідними для належного здійснення третейським судом повноважень з третейського вирішення спорів.

Суд за браком доказів відповідно до ст.ст. 27, 60 ЦПК України відкидає, як невстановлений, факт публікації регламенту постійно діючого третейського суду при Асоціації українських банків, а так само факт ознайомлення відповідачем позивача з умовами цього регламенту, оскільки для їх підтвердження жодного доказу суду відповідач не надав. До того ж ст. 57 Конституції України встановлює фікцію обізнаності з характером прав та обов’язків особи у зв’язку з промульгацією лише для нормативних актів органів публічної влади, а не для приватноправових правочинів, до яких згідно з ст. 202 ЦК України відноситься такий регламент як багатосторонній правочин.

За встановлених обставин, на переконання суду, відповідач не створив для позивача можливості ознайомитися з умовами запропонованого порядку вирішення спорів, внаслідок чого позивач в силу свого освітньо-кваліфікаційного рівня, стереотипів мислення та практики відносин, що склалася у неї з відповідачем, через свою самовпевненість недбало вивчила включене вперше для неї в практиці договірних відносин третейське застереження і помилилася в природі такого застереження, сприймаючи його не як договір, що допускає вирішення спору по суті судом лише у разі неможливості передачі спору на розгляд недержавного третейського суду (ст. 17 ЦПК України), а як додатковий (факультативний) спосіб розгляду претензій і суперечок під час переговорів без ознак його обов’язковості.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, вадою якою згідно з ст. 229 цього Кодексу визнається вплив помилки, що тягне недійсність оспорюваного правочину (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Таким чином, суд дійшов висновку про позбавлення позивача участі на рівних з відповідачем у створені третейського суду під час вчинення третейського застереження, внаслідок недбальства позивача в погодженні своїх обов’язків за третейським застереженням, допущеного в обстановці її необізнаності з регламентом постійно діючого третейського суду, правила якого мали б стати звичайними умовами спірної третейської угоди. Звідси, створення незалежного третейського суду на умовах спірного третейського застереження стає об’єктивно неможливим, що тягне його невідповідність приписам ст.ст. 2, 12 Закону України «Про третейські суди». Наведені посилки в їх сукупності переконують суд в тому, що волевиявлення позивача в договорі не відповідає її дійсній внутрішній волі щодо вчинення такого третейського застереження внаслідок помилки в його природі і своїх обов’язках, створюваних для неї ним, що мають істотне значення, на підставі чого суду згідно з ст.ст. 16, 229 ЦК України і ч. 6 ст. 12 Закону України «Про третейські суди»(у чинній до 31.03.2009 редакції) належить ухвалити рішення про визнання по суду недійсним третейського застереження в договорі поруки.

Судові витрати відносяться на рахунок відповідача відповідно до ст. 88 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 209, 215, 218 ЦПК України, суд, –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 задовільнити.

Третейське застереження в пунктах 5.1, 5.2 договору поруки № 158/03-8 від 21 серпня 2008 року, укладене ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк»(код ЄДРПОУ 00039019, м. Київ), визнати недійсним з моменту його укладення 21 серпня 2008 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк»(код ЄДРПОУ 00039019, м. Київ) на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1) відшкодування справленого судового збору в сумі вісім гривень 50 коп. і оплачених витрат на інформаційно-технічне забезпечення процесу в сумі 37 гривень.

Рішення може бути оскаржене до Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська апеляційної скарги протягом десяти днів, починаючи з наступного за днем його проголошення, а така само прокурором і відсутніми в засіданні заінтересованими особами –з наступного за днем вручення його копії.

Суддя