Справа № 459/3481/23                                        Головуючий у 1 інстанції: Новосад М.Д.

Провадження № 22-ц/811/3135/24                                 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                11 лютого 2025 року м. Львів

Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого – судді Бойко С.М.,

суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,

секретаря – Матяш С.І.,

з участю: представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3   на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у справі за позовом   ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку квартири з виплатою грошової компенсації та зустрічним позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та стягнення компенсації за 1/2 частки автомобіля,

встановив:

У жовтні 2023 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив: припинити право власності ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири по АДРЕСА_1 ; визнати за ним ( ОСОБА_3 ) право власності на вказану квартиру в цілому; стягнути з нього у користь ОСОБА_1 140000 грн. грошової компенсації в рахунок припинення права спільної часткової власності на 1/2 частку вказаної квартири.

Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що з 28 лютого 2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 09 грудня 2022 року.

Під час шлюбу, 14 вересня 2012 року ним була куплена квартира по АДРЕСА_1 , для купівлі якої він взяв кредит в банку під іпотеку нерухомого майна, який виплачував за власні кошти.

18 жовтня 2016 року він подарував 1/2 частину цієї квартири ОСОБА_1 .

При цьому, зауважує, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини квартири по АДРЕСА_2 , в якій вона зареєстрована і проживає, відтак, житлом забезпечена.

Зазначає, що оскільки вони вже декілька років спільно не проживають і не ведуть спільного господарства та не мають спільного бюджету, а реальний поділ квартири провести неможливо і спільне проживання на одній житловій площі також є неможливим, тому позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ураховуючи, що згідно зі звітом про оцінку майна від 21 вересня 2023 року, ринкова вартість 1/2 частки квартири становить 290000 грн., а, у свій час, по домовленості з відповідачкою, у період з 2020 року по 2021 рік він перерахував їй грошові кошти в сумі 150000 грн., тому грошова компенсація за належну відповідачці 1/2 частку в квартирі має становити 140000 грн.

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_3 , в якій просила: в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину гаража № НОМЕР_1 , за адресою: АДРЕСА_3 ; 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 4611800000:01:001:0160 за тією ж адресою; стягнути з ОСОБА_3 грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля OPEL FRONTERA, 1999 року випуску, у розмірі 129500 грн.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що у шлюбі ними було придбано рухоме та нерухоме майно, проте, усе воно зареєстроване на ОСОБА_3 .

Зокрема, 19 червня 2007 року куплено гараж № НОМЕР_1 , що знаходиться в гаражному кооперативі №5 в м. Червонограді Львівської області. Гараж розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 4611800000:01:001:0160, право власності на яку було зареєстроване за ОСОБА_3 у 2013 році, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим реєстраційною службою Червоноградського міського управління юстиції Львівської області.

17 вересня 2011 року куплено автомобіль OPEL FRONTERA, 1999 року випуску, який також був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 . На підставі договору комісії та купівлі-продажу від 03 серпня 2022 року відповідач продав вказаний автомобіль без її на те згоди і коштів від продажу автомобіля вона не отримувала. Середня ринкова вартість аналогічних транспортних засобів, розміщених на сайті AUTO.RIA, становить від 7000 у.о. до 7900 у.о., що згідно з курсом НБУ, становить від 259000 грн. до 292300 грн., тому вартість належної їй 1/2 частки в автомобілі становить 129500 грн.

14 вересня 2012 року куплено квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка також зареєстрована на праві власності за ОСОБА_3 .

Вважає, що все це майно відноситься до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя, тому вона має право на 1/2 частку у вказаному майні, а оскільки автомобіль відповідач продав, то вона має право на грошову компенсацію вартості 1/2 частки автомобіля.

Також зазначає, що, подарувавши їй 18 жовтня 2016 року 1/2 частку квартири, відповідач у такий спосіб розпорядився своєю часткою в квартирі, тому інша 1/2 частка в квартирі належить їй, як частка в спільному майні подружжя.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 16 вересня 2024 року у задоволенні первісного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення права власності на частку квартири з виплатою грошової компенсації – відмовлено. Позовні вимоги за зустрічним позовом  ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та стягнення компенсації за 1/2 частки автомобіля – задоволено.

Визнано за  ОСОБА_1 право власності 1/2 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 ; 1/2 частину гаража АДРЕСА_4 ; 1/2 частину земельної ділянки з кадастровим номером 4611800000:01:001:0160 за адресою: АДРЕСА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частки автомобіля OPEL FRONTERA, 1999 року випуску, у розмірі 129500 грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 6714 грн. 28 коп. сплаченого судового збору

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 , просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким первісний його позов до ОСОБА_1 задовольнити повністю, а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до нього – відмовити повністю.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що спірна квартира була придбана за кошти, які він отримав у кредит під іпотеку нерухомого майна і відповідачка жодної участі у придбанні даної квартири не брала, вона не була ні стороною договору купівлі-продажу квартири, ні стороною договору іпотеки і не давала згоду на їх укладення.

Додає, що за квартиру сплачував лише свої власні кошти із дошлюбних заощаджень. При цьому, зауважує, що кошти, зняті з банківського вкладу відповідачкою у сумі 10025 доларів США жодного відношення до купівлі квартири не мають.

Наголошує, що земельна ділянка не була куплена, а передана йому в приватну власність для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, і в придбанні гаража відповідачка також жодної участі не приймала, оскільки він купив гараж за свої власні кошти.

Окрім того, зазначає, що ОСОБА_1 завищила вартість спірного автомобіля, оскільки згідно акту огляду реалізованого транспортного засобу №216/22/002160 від 03.08.2022 року, складеного на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.2022 року, спірний автомобіль був проданий за 17000 грн. Додає, що автомобіль був проданий у період шлюбу, а кошти від продажу автомобіля він витратив на своє лікування, тобто в інтересах сім?ї.

Звертає увагу, що позивач за зустрічним позовом не надала суду жодних доказів про неможливість провести експертну грошову оцінку вказаного транспортного засобу.

Зауважує, що суд першої інстанції не врахував, що він, за домовленістю з ОСОБА_1 , перерахував їй кошти в якості компенсації за спірну частку в квартирі на загальну суму 150000 грн.

В судове засідання апеляційного суду ОСОБА_3 не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи був належним чином повідомлений, представник ОСОБА_3 – адвокат Левицький І.С. подав заяву про розгляд справи у відсутності їхньої сторони, тому, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України, розгляд справи проведено у їхній відсутності.

Заслухавши пояснення сторони ОСОБА_1 в заперечення апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з наступних підстав.

Статтею 60 Сімейного кодексу (далі – СК) України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Перелік об`єктів права спільної сумісної власності визначений статтею 61 СК України.

Відповідно до вимог статті 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Перелік майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, визначений статтею 57 СК України, до якого, зокрема, входить: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У частині першій статті 62 СК України вказано, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За приписами статті 64 СК України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Договір про відчуження одним із подружжя на користь другого подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.

Частиною першою статті 65 СК України визначено, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Згідно з частиною третьою статті 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (ч.4 ст.65 СК України).

За правилами частини першої статті 69 та частини першої статті 70 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 21 листопада 2018 року (справа №372/504/17, провадження №14-325цс18), конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У постанові Верховного Суду від 18 червня 2018 року у справі №711/5108/17 (провадження №61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини першої статті 57 СК України та вказано, що «у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю».

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна, відтак, застосовуючи статтю 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.

Судом встановлено, що з 19 квітня 2007 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 09 грудня 2022 року.

Предметом спору є двокімнатна квартира, житловою площею 28,3 кв.м., загальною площею 47,7 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , яка куплена на підставі договору купівлі-продажу квартири, укладеного між ОСОБА_4 (продавцем) та ОСОБА_3 (покупцем), посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Степчук І.С. та зареєстрованого в реєстрі за №2532.

Продаж квартири здійснено за 254368 грн. (п.7 договору).

У пункті 13 договору зазначено, що даний договір укладений за згодою дружини покупця – ОСОБА_1 , підпис якої посвідчено приватним нотаріусом Степчук І.С. 14 вересня 2012 року за реєстровим №2531.

На підставі цього договору, 19 вересня 2012 року за  ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірну квартиру, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав №35549455 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28 серпня 2014 року №26094627.

14 вересня 2012 року між  ОСОБА_3  та ПАТ «Державний ощадний банк України» було укладено договір про іпотечний кредит на суму 120000 грн. на строк до 14 вересня 2015 року під іпотеку нерухомого майна –квартири за адресою:  АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного договору від 14 вересня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Червоноградського міського нотаріального округу Степчук І.С. та зареєстрованого за №2534.

Із копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження від 08 вересня 2014 року №26504571 встановлено, що припинення обтяження спірної квартири іпотекою зареєстроване 08 вересня 2014 року.

Отже, кредит банку було повернуто до вказаної вище дати, під час перебування сторін у шлюбі.

Із постанови про призначення потерпілому одноразової допомоги в разі стійкої втрати професійної працездатності від 18 травня 2011 року встановлено, що ОСОБА_1 було призначено одноразову допомогу за стійку втрату професійної працездатності в сумі 57600 грн.

17 серпня 2012 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УКРСОЦБАНК» було укладено договір банківського вкладу №26306010580909, перерахувавши грошові кошти на депозитний рахунок у сумі 10021,30 доларів США.

Згідно з квитанцією від 14 вересня 2012 року, виданою ПАТ «УКРСОЦБАНК», ОСОБА_1 було знято готівку у сумі 10025,00 доларів США, еквівалент у гривнях – 80129 грн. 83 коп.

Згідно з довідкою АТ «Державний ощадний банк України» від 12 грудня 2023 року, грошові перекази з рахунку ОСОБА_3 на рахунок ОСОБА_1 у спірний період не надходили.

Отже, належних, допустимих і достатніх доказів про те, що квартира була куплена ОСОБА_3 за його власні кошти, не надано, тому суд першої інстанції дійшов законного та обгрунтованого висновку, що спірна квартира є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, як подружжя.

Під час перебування сторін у шлюбі, 18 жовтня 2016 року ОСОБА_3 подарував 1/2 частину квартири своїй дружині ОСОБА_1 на підставі договору дарування, посвідченого державним нотаріусом Червоноградської державної нотаріальної контори Стеців М.Р. та зареєстрованого в реєстрі за №2-1109, що в повній мірі відповідає наведеним вище приписам статті 64 СК України і, в контексті норми цієї статті, свідчить про те, що, укладаючи такий договір,  ОСОБА_3  подарував дружині свою частку в квартирі, тому правильним є висновок суду першої інстанції, що інша 1/2 частина квартири належить на праві власності ОСОБА_1 , як частка у спільній сумісній власності подружжя.

Таким чином, ОСОБА_1 у встановленому законом порядку набула у власність спірну квартиру в цілому, тому вимога ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про припинення її права власності на 1/2 частку в цій квартирі є безпідставною.

Висновки суду першої інстанції в цій частині вирішення спору є законними та обгрунтованими і не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Правильними є й висновки суду першої інстанції про те, що інші спірні об`єкти, які зареєстровані на праві власності за ОСОБА_3 , а саме: гараж № НОМЕР_1 в гаражному кооперативі №5 у м. Червоноград Львівської області, який куплений на підставі договору купівлі-продажу від 19 червня 2007 року, та земельна ділянка, площею 0,0023 га, з цільовим призначенням – для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва, з кадастровим номером 4611800000:01:001:0160, на якій знаходиться спірний гараж, право власності на яку зареєстроване за ОСОБА_3 06 березня 2013 року, що підтверджується свідоцтвом про право власності, виданим реєстраційною службою Червоноградського міського управління юстиції Львівської області, а також автомобіль OPEL FRONTERA, 1999 року випуску, куплений 17 вересня 2011 року та зареєстрований на праві власності за ОСОБА_3 , який, в свою чергу, продав вказаний автомобіль на підставі договору комісії та купівлі-продажу від 03 серпня 2022 року, – є об`єктами права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, а тому підлягають поділу між ними у рівних частках, по 1/2 частці кожному з них.

Належних, допустимих і достатніх доказів про те, що вказане майно було куплене ОСОБА_3 за його власні кошти, також не надано.

Безпідставними є й доводи апелянта про те, що кошти від продажу автомобіля були використані на потреби сім`ї, оскільки з позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_3 звернувся 21 жовтня 2022 року, стверджуючи, що сімейні відносини з ОСОБА_1 він не підтримує, вони проживають окремо і сім`я існує лише формально.

Покликання апелянта на те, що спірна земельна ділянка була набута ним у власність шляхом приватизації, не має правового значення для вирішення даного спору, оскільки на вказаній земельній ділянці знаходиться гараж, який є об`єктом права спільної сумісної власності сторін, як подружжя, а відповідно до вимог статті 120 Земельного кодексу України, при переході права власності на 1/2 частину гаража до ОСОБА_1 , до неї переходить і право власності на 1/2 частину земельної ділянки, на якій він знаходиться.

Поділ майна подружжя з виплатою грошової компенсації за припинення частки регулюється статтею 364 ЦК України.

Відповідно до статті 364 ЦК України, співвласник має право на виділ в натурі частки з майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Ця норма не вимагає обов`язкового внесення на депозитний рахунок грошової компенсації у справах за спорами, де про припинення своєї частки у спільному майні і отримання компенсації на свою користь заявляє позивач (висновок Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2019 року (справа №465/2585/14)).

Згідно з пунктом 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди – виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

У зв`язку з відчуженням ОСОБА_3 спірного автомобіля 03 серпня 2022 року, на підтвердження його вартості ОСОБА_1 подала суду копії витягів із сайту AUTO.RIA, на яких зазначена вартість аналогічних спірному автомобілю транспортних засобів, а саме: від 7000 доларів США до 7900 доларів США, що згідно з офіційним курсом НБУ становило 259000 грн. та 292300 грн., відповідно.

Відповідач доказів на підтвердження дійсної вартості спірного автомобіля на момент розгляду справи в суді першої інстанції не подавав і клопотань про призначення експертизи в даній справі не заявляв, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації вартості 1/2 частки автомобіля в розмірі 129500 грн., виходячи із вартості автомобіля, визначеної на підставі доказів, які подала суду ОСОБА_1 .

       У зв`язку з наведеним, колегія суддів відхиляє доводи апелянта в цій частині і не бере до уваги, як доказ, на підтвердження вартості спірного автомобіля копію договору про його продаж за ціною 17000 грн.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду по суті вирішення даного спору і не вказують на допущення судом першої інстанції порушень норм матеріального та/або процесуального права, які б були підставою для зміни чи скасування рішення, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367, 374 ч.1 п.1, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд

ухвалив:

апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 16 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 17 лютого 2025 року.

Головуючий                                        С.М. Бойко

Судді:                                                С.М. Копняк

                                А.В. Ніткевич