Дата документу 31.10.2011                 Справа №  2-1926/11

  РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня  2011 року Ленінський районний суд м. Запоріжжя  у складі:       

головуючого:       судді  Козлової Н.Ю.

при секретарі:       Васильєвої Ю.В.

розглянув у відкритому  судовому засіданні у м.Запоріжжі цивільну справу за позовом  ОСОБА_1, до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про   стягнення суми  боргу за договором  позики, -

 у с т а н о в и в :

    09.03.2011 року   ОСОБА_1  звернувся до суду з позовом, у якому вказує, що 08.06.2010 року між ним та відповідачем ОСОБА_2  було укладено усний договір позики, згідно якого останній отримав грошові кошти у розмірі 176 000 грн. (сто сімдесят шість тисяч грн.). Отримані грошові кошти ОСОБА_2 зобов'язався повернути до 31.12.2010 року. Зазначене підтверджується розпискою, яка написана власноручно ОСОБА_2 08.06.2010 року.

14.06.2010 року, позивач  ОСОБА_1  та ОСОБА_2   уклали  усний договір позики, згідно якого останній отримав грошові кошти в розмірі 40 000 грн. (сорок тисяч грн.), які зобов'язався повернути до 31 грудня 2010 року. Зазначене підтверджується розпискою, написаною власноручно ОСОБА_2  14.06.2010 року. У встановлений розпискою строк ОСОБА_2 грошові кошти не повернув, на  неодноразове прохання виконати своє зобов'язання він не реагував і жодних дій щодо повернення боргу станом на 03.03.2011 року не вчинив, що змусило позивача звернутися до суду з відповідним позовом.

У судовому засіданні позивач, просив суд задовольнити його вимоги у повному обсязі. Стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням  індексу  інфляції за весь час прострочення, а також судові витрати, що разом складає 222807 грн.44коп.

11.03.2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, у якому вказує, що 13.05.2010 року між ним  та ОСОБА_2 було укладено усний договір позики, згідно якого останній отримав грошові   кошти у розмірі  230 000 грн. (двісті тридцять тисяч грн.). Отримані грошові кошті ОСОБА_2 зобов'язався повернути до 31.12.2010 року. Зазначене підтверджується розпискою, яка написана власноручно ОСОБА_2  13.05.2010 року.  У встановлений розпискою строк ОСОБА_2 грошові кошти не повернув, на  неодноразове прохання виконати своє зобов'язання він не реагував і жодних дій щодо повернення боргу станом на 03.03.2011 року не вчинив, що змусило позивача звернутися до суду з відповідним позовом.

У судовому засіданні позивач, просив суд задовольнити його вимоги у повному обсязі. Стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням  індексу  інфляції за весь час прострочення, а також судові витрати, що разом складає 237 130 грн. 70 коп. (двісті тридцять сім тисяч сто тридцять грн. сімдесят коп.).

Ухвалою суду від 11.03.2011 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики   прийнято та об’єднано  в одне провадження з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,  присвоїв  єдиний номер справи  № 2-1900/11.

29.06.2011 року ОСОБА_3 збільшив свої позовні вимоги та просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_2  заборгованість в сумі 267463,46  грн. в тому  числі  230000 грн. суму основного боргу, 32170,39 грн. – індекс інфляції,  3473,07 грн. - 3 % річних;   а також  судові витрати  у сумі 1820 грн.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні проти позову заперечував, пояснюючи, що у  квітні 2010 року його  брат, ОСОБА_4, звернувся до ОСОБА_5 з проханням допомогти йому в отриманні, під заставу земельної ділянки площею 1 га, що знаходиться у Київській області с. Плюти, позики у розмірі  200 000 тисяч доларів США строком на один рік. У свою чергу, ОСОБА_5, познайомив  брата та відповідача  з ОСОБА_3,  який  на той  час  займався  надаванням  позики  під  заставу   майна. ОСОБА_3 особисто  виїзджав  до Київської області, с. Плюти та оглядав земельний маєток, та наполягав на тому, щоб мій брат зібрав усі правовстановлюючі документи на земельну ділянку для укладення в подальшому договору позики, а також застави майна. 07 травня 2010 року ОСОБА_3 запросив до м. Запоріжжя ОСОБА_2, для укладення договору позики, але при цьому наполягав на тому, щоб позикодавцем у договорі позики має бути його батько, адже  ОСОБА_3 не хотів щоб його особистість фігурувала у таких правочинах. Хоча договір позики підписував батько ОСОБА_3. Протягом декількох місяців ОСОБА_3 надавав грошові кошти відповідачу, адже його  брат постійно знаходився у Києві, на що він писав розписки власноручно.

Також відповідач та його представник наполягав на тому,  що  ним  вже було віддано суму позики в розмірі  216 000 гривень своєчасно, але позивачем так і не було повернено ніяких  розписок. На його неодноразові прохання повернути йому  розписки   позивачі постійно відмовляються, мотивуючи це тим що у них  в квартирі було проведено обшук, і всі документи з сейфу були вилучені працівниками міліції, в тому числі і розписку, підписану відповідачем. Також, позивачі  по справі постійно розповідали, що у них  бракує часу зустрітись  та запевняли його  у тому, що він може  не турбуватись про повернення розписок.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач також надав акт від  03 грудня 2010 року,  коли він  передавав  грошові кошти, а позивачі  відмовилися  від підписання розписки про прийняття грошових коштів та поверненні мені розписки. Даний акт  був  підписаний ним власноручно  та свідком  ОСОБА_5   Просив суд відмовити позивачам у позові у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи заслухавши у судовому засіданні пояснення сторін, та їх представників, вважаю, що позов підлягає задоволенню з таких підстав:
Згідно з ч.ч. 1,2 ст.11  ЦК України  цивільні  права та обов’язки виникають  із дій   осіб,  що не передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язків                                                                                                    

Підставами  виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема є: договори та інші правочини.

Відповідно до ст.1046 ЦК України За договором позики одна сторона(позикодавець) передає  у власність другій стороні (позичальникові) грошові  кошти  або інші речі визначені родовими ознаками , а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів(суму позики), або таку кількість  речей того ж роду та такої  ж якості.

У судовому засіданні найшло підтвердження тому, що у   червні   2010 року позивачем та відповідачем було укладено договір позики у формі розписки, що  відповідає  вимогам ч.2 ст.1047 ЦК України.

Проти цього фактично й  не заперечує і відповідач.

Згідно з ч.1 ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор  прийняти   виконання  особисто, якщо інше  не  встановлено договором  або законом , не випливає із суті  зобов’язання  чи звичаїв  ділового  обороту.

По закону (ч.1 ст .1049 ЦК України )позичальник повинен повернути позикодавцеві предмет позики у строк та в порядку встановлені договором.

Сторонами було досягнуто порозуміння відносно терміну  повернення  суми позики – тобто до 31.12.2010 р. Але ні відповідачем ні його представником ніяких доказів тому, що відповідач повернув позивачеві суму позики не додано.

Пояснення відповідача відносно того що він повернув суму позики нічим не підтверджується, тому суд не бере їх до уваги.

За змістом ст..ст.15,16 ЦК України ,ст.3ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права і його порушення, невизнання або оскаржування  передбачений законом або договором за умови належності особи яка звертається  до цих  прав, свобод або інтересів, про захист яких йдеться.      

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача суми боргу (позики)  обґрунтовані на законі та підтверджені доказами.

Наслідки порушення позичальником договору позики визначені приписами ст.. 1050 УК України, відповідно з якої якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язан с платити грошову суму згідно з вимогами ст.. 625 УК України.    Із аналізу її змісту  випливає,  що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний  сплатити позикодавцю суму  боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,  а також 3% річних від простроченої суми. Вимоги позивача з цієї частини   також обґрунтовані на законі.

Крім того, за правилами  ст. 88  ЦПК  України,  стороні  на користь  якої   постановлено рішення, суд  присуджує  з  другої сторони понесені  нею і  документально підтверджені   судові витрати.

Оскільки суд  прийшов  до висновку  про  обґрунтованість і законність  позовних вимог позивачів  в частині  стягнення суми боргу,  то  на його користь підлягають стягненню понесені судові  витрати на оплату  судового збору  у сумі  3640  грн.            

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 224-226 ЦПК України, ст. ст.525,526,615,625,629,1046,1047,1049,1050 ЦК  України,  суд, -

 В и р і ш и в:

           Позов  задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_1  заборгованість за   договором позики у сумі  222807,44  грн., в тому  числі  суму основного боргу в розмірі 216 000 грн.; 1099,44 грн. – 3 % річних;   3888,00 грн. – індекс інфляції,    а також  судові витрати  у сумі 1820 грн.

Стягнути з ОСОБА_2  на користь ОСОБА_3  заборгованість за   договором позики у сумі   267463,46  грн. в тому  числі  230000 грн. суму основного боргу, 32170,39 грн. – індекс інфляції,  3473,07 грн. - 3 % річних;   а також  судові витрати  у сумі 1820 грн.

Апеляційна скарга  на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були  присутні у судовому засіданні під час проголошення  судового рішення, можуть подати  апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

 Суддя:                                                                                         Козлова Н. Ю.