донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

03.08.2011 р.           справа №29/96

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Зубченко І.В.

суддівБойко І.А., Будко Н.В.

за участю представників сторін:

від позивача:ОСОБА_1 за довіреністю №б/н від 29.04.2011р.

від відповідача:не з’явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного підприємства «Землі Донбасу 2005»,                 м. Макіївка, Донецька область

на рішення

господарського суду Донецької області

від02.03.2011р. (повний текст підписано 09.03.2011р.)

у справі№29/96 (судді Риженко Т.М., Курило А.Є.,               Сгара Є.В.)

за позовомПублічного акціонерного товариства «Компанія «РАЙЗ», м. Київ

доПриватного підприємства «Землі Донбасу 2005»,                 м. Макіївка, Донецька область

простягнення заборгованості у сумі 125312,83грн., пені у сумі 57899,67грн., збитків у сумі 313282,10грн., процентів за неправомірне користування коштами у сумі 73732,01грн.

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство „Компанія „РАЙЗ”, м. Київ, позивач, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача Приватного підприємства „Землі Донбасу 2005”, м. Макіївка, Донецька область, про стягнення заборгованості у розмірі 122215,61грн., пені у розмірі 251886,37грн., збитків у розмірі 281095,90грн., процентів за неправомірне користування коштами 64409,30грн.

В ході розгляду справи позивач зменшив розмір позовних вимог в порядку ст.22 Господарського процесуального кодексу України та просив суд стягнути заборгованість у сумі 125312,83грн., пеню у сумі 57899,67грн., збитки у сумі 313282,10грн., проценти за неправомірне користування коштами у сумі 73732,01грн. Вказану заяву суд прийняв до розгляду та в подальшому розглядав зменшені позовні вимоги.

Рішенням господарського суду Донецької області від 02.03.2011р. (повний текст підписано 09.03.2011р.) у справі №29/96 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 125312,83грн., пеню у розмірі 54396,29грн., збитки у розмірі 313282,10грн., проценти за неправомірне користування коштами у розмірі 73812,38грн., вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що 06.03.2008р. між ЗАТ «Компанія «РАЙЗ»(постачальник) та ПП «Землі Донбасу 2005»(покупець) був укладений договір на умовах товарного кредиту №8512-4/1; на виконання умов зазначеного договору позивач поставив відповідачу товар в асортименті на загальну суму 127093,10грн., а відповідач, відповідно, прийняв цей товар; у зв’язку із невиконанням відповідачем своїх зобов’язань з оплати отриманого товару, за ним утворилась заборгованість у сумі 125312,83грн., до якої увійшли вартість поставленого, але несплаченого товару, курсова різниця (розрахована виходячи із вартості поставленого товару) та відсотки за користування товарним кредитом; невиконання відповідачем зобов’язань з оплати отриманого товару завдало позивачу збитки, розмір яких визначено відповідно до пункту 7.4. договору; позивач нарахував 28% річних та пеню за період з 02.11.2008р. (момент виникнення права вимоги) по 09.12.2010р., які за висновком суду є обґрунтованими та відповідно до його розрахунку розмір процентів за неправомірне користування коштами річних становить 73812,38грн., пені –54396,29грн.

Відповідач не погодився з прийнятим рішенням та звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Донецької області від 02.03.2011р. у справі №29/96 частково скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних про стягнення заборгованості у сумі 566803,60грн. та задовольнити позовні вимоги про стягнення боргу у сумі 50489,84грн., курсової різниці у сумі 29008,16грн., пені у сумі 4154грн., процентів у сумі 7126,68грн., а також розподілити судові витрати виходячи з розміру обґрунтованих та визнаних позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм процесуального та матеріального права, що призвело до порушення прав відповідача. Скаржник посилається на те, що рішення прийнято судом за наслідками неповного з’ясування обставин, які мають значення для справи. Зокрема, скаржник зазначив, що виплати за поставлений товар були зупинені саме з ініціативи позивача; всупереч пункту 9.11. договору №8512-4/1 від 06.03.2008р. позивач не повідомив відповідача про зміну своїх банківських реквізитів та зміну кредитора у зобов’язанні із ЗАТ «Компанія «РАЙЗ»на ПАТ «Компанія «РАЙЗ», у зв’язку з чим належний розрахунок між сторонами став неможливий; згідно акту звірки взаємних розрахунків станом на 05.11.2009р. за відповідачем рахується заборгованість у сумі 50489,84грн., розмір якої є значно меншим ніж заявлений позивачем та присуджений до стягнення судом першої інстанції; всупереч положень чинного законодавства при розрахунку нарахувань на заборгованість позивачем здійснено розрахунок виходячи із вартості поставленого товару, а не її несплаченої частини; відповідачем безпідставно здійснено розрахунок за весь час прострочення, а не останні півроку як того вимагають приписи ч.6 ст.232 Господарського кодексу України. Водночас, скаржник надав власний розрахунок розміру заборгованості та нарахувань на неї.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти доводів скаржника та зазначив, що жодних телефонограм про зупинення виконання грошових зобов’язань ПАТ «Компанія «РАЙЗ»не направляло відповідачу та банківські реквізити, визначені сторонами у договорі наразі є дійсними, а господарюючий суб’єкт не обмежений мати декілька банківських рахунків, натомість відповідачем не було надано доказів, що він намагався перерахувати грошові кошти за поставлений товар, але такі були повернуті через закриття рахунку позивача. Також позивач зазначив, що ЗАТ «Компанія «РАЙЗ»було перейменовано у ПАТ «Компанія «РАЙЗ», при цьому ніякої реорганізації юридичної особи не відбулось. З приводу заперечень відповідача щодо порушення позивачем приписів ч.6 ст.232 ГК України при нарахування штрафних санкцій, останній вказав на відповідність визначеного ним періоду приписам ч.6 ст.232 ГК України та умовам пункту 7.6. договору.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2011р. продовжено строк розгляду справи №29/96 на 15 днів до 09.08.2011р.

28 липня 2011 року від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він обґрунтував заявлені до стягнення пеню, 28% річних, збитки. Зокрема, позивач зазначив, що відповідно до ч.2 ст.224 ГК України під збитками розуміються не одержані доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов’язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. На думку позивача, сам факт ненадходження коштів за поставлений товар вже є доказом того, що позивач зазнав збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов’язань.

У судовому засіданні 03.08.2011р. представник відповідача підтримав правову позицію, викладену в апеляційній скарзі.

Представник позивача у судове засідання 03.08.2011р. не з’явився. Про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, про що свідчить вихідний штамп канцелярії суду на ухвалі Донецького апеляційного господарського суду від 13.07.2011р. у справі №29/96.

Враховуючи ті обставини, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана обов’язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу без участі представника позивача за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до ст.101 ГПК України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до ст.81-1 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

06 березня 2008 року між Закритим акціонерним товариством „Компанія “РАЙЗ” (постачальник) та Приватним підприємством «Землі Донбасу 2005» (покупець) був укладений договір поставки на умовах товарного кредиту №8512-4/1.

У свідоцтві про державну реєстрацію юридичної особи с.А01 №215254 підставою його заміни 18.05.2010р. визначено зміну найменування Публічного акціонерного товариства «Компанія «РАЙЗ».

За приписами ст.90 Цивільного кодексу України організаційно-правова форма юридичної особи є частиною її найменування. Перейменування Закритого акціонерного товариства „Компанія “РАЙЗ” на Публічне акціонерне товариство «Компанія «РАЙЗ» не є зміною кредитора у зобов’язання як помилково вважає відповідач.

Відповідно до пункту 1.1. договору №8512-4/1 від 06.03.2008р. в терміни, визначені договором, постачальник зобов’язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі – товар), а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його вартість (ціну), сплативши за нього визначену договором грошову суму, а також сплатити відсотки за користування товарним кредитом в сумі, визначеній відповідно до умов договору.

Згідно пункту 1.2. договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю, гривнева вартість товару та її доларовий еквівалент, порядок та термін оплати вартості товару (в т.ч. тієї частина вартості товару, яка оплачується авансом, а також частини, яка оплачується на умовах відстрочення платежів) та нарахування відсотків, інші умови, погоджені сторонами –визначені в договорі та специфікації (додатками №1 та №1а), яка складає невід’ємну частину договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору вартість (ціна) товару та сума нарахованих  відсотків за користування товарним кредитом (ціна договору) вказана у додатку №1а. Сторони встановлюють ціну договору в гривнях, а також визначають її грошовий еквівалент в іноземній валюті, вказаній у додатку. Ціну договору становить вартість (ціна) товару та сума належних до сплати процентів за користування товарним кредитом.

Згідно пункту 2.2. договору сторони встановлюють, що протягом строку дії договору, грошові зобов’язання покупця існують і підлягають сплаті у гривні. Сума у гривні, що підлягає сплати покупцем на виконання ним зобов’язань по договору, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни договору (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на офіційний курс гривні до іноземної валюти, який буде встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем ціни договору (її неоплаченої частини); однак, сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо офіційний курс гривні до іноземної валюти, встановлений на день фактичної оплати вартості товару покупцем, менший (нижчий) або рівний курсу, який був встановлений на день підписання договору.

Термін оплати вартості (ціни) частини товару, яка оплачується покупцем авансом, вказаний в додатку №1 до договору (пункт 2.4. договору).

У пункті 2.6. договору визначено, що товар (його вартість (ціна), в т.ч. ПДВ), отриманий покупцем у власність на умовах відстрочення кінцевого розрахунку, визначається товарним кредитом. За користування товарним кредитом, покупець сплачує на користь постачальника проценти. Умови щодо процентів за користування товарним кредитом викладені в п.п. 2.7-2.12 договору та в додатку №1а.

Строк користування товарним кредитом починається з дня, наступного за днем отримання товару покупцем та закінчується днем, в який згідно договору підлягає оплаті сума (або її частина) відстроченого платежу. Проценти за користування товарним кредитом нараховуються покупцем та підлягають сплаті в термін, визначений договором для сплати останнього відстроченого платежу. В цей же термін сторони підписують акт надання (приймання-передачі) послуг товарного кредитування (пункт 2.7. договору).

У відповідності до пункту 2.9. договору розмір процентів, які покупець сплачує на користь постачальника за користування товарним кредитом, встановлюються в розмірі 12,4 (двадцять цілих чотири десятих) відсотка річних від вартості товару, отриманого покупцем на умовах товарного кредиту (якщо інший розмір процентів не встановлений в додатку №1а до договору).

Пунктом 2.10. договору визначено, що до процентів застосовується порядок визначення розміру грошових зобов’язань покупця та їх оплати, встановлений п.2.2, 2.3 договору.

В плату за користування товарним кредитом включається також позитивна різниця між гривневою вартістю товару на день фактичного проведення покупцем оплати і гривневою вартістю товару на день його отримання, розрахованою відповідно до п.2.2. договору та сплаченою покупцем (пункт 2.11. договору).

Пунктом 3.2. договору встановлено обов’язок постачальника передати товар покупцеві з дотриманням терміну поставки, вказаного в додатку №1, та в місці, визначеному в графі “Базис поставки” цього ж додатку. Якщо інше не буде визначено сторонами в додатках до договору, базис поставки Товару – EXW (ІНКОТЕРМС-2000) – склад постачальника у регіоні (області) за місцезнаходженням покупця.

Термін "франко-завод" означає, що продавець вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки, в момент, коли він надав товар у розпорядження покупця на площах свого підприємства чи в іншому названому місці (наприклад, на заводі, фабриці, складі і т. ін.), без здійснення митного очищення товару для експорту та завантаження його на будь-який приймаючий транспортний засіб.

Статтею А4 терміну EXW встановлено, що продавець зобов'язаний надати товар у розпорядження покупця в названому місці поставки, без завантаження на будь-який приймаючий транспортний засіб, в узгоджений день чи в межах погодженого періоду або, якщо такого часу не обумовлено, у строк, звичайний для поставки аналогічних товарів. Якщо сторони не узгодили конкретної точки в межах названого місця поставки, і наявні декілька придатних для цього точок, продавець може вибрати таку точку в межах місця поставки, яка найбільш відповідає його цілям.

Пунктом 3.5. договору встановлений обов’язок покупця провести оплату за товар та сплатити відсотки за користування товарним кредитом з дотриманням порядку, передбаченого пунктом 2.2. та в наступні терміни: частину вартості (ціни) товару, яка оплачується авансом: в термін, визначений в додатку №1 до договору в рядку “Дата оплати авансової суми”; в сумі, визначеній в додатку № 1 в рядку “Загальна вартість товару, оплата якої здійснюється авансом”; відстрочені платежі по товарному кредитуванню – в терміни, визначені в тексті договору (якщо інші терміни не передбачені сторонами у відповідній таблиці додатку № 1а до договору); проценти за користування товарним кредитом –в терміни, встановлені в договорі та/або в додатку № 1а.

Відповідно до пункту 7.3. договору, покупець за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань по оплаті у встановлений договором терміни вартості (ціни) товару та/або процентів за користування товарним кредитом, сплачує за кожен день прострочення на користь постачальника пеню в розмірі 0,3 відсотка від суми боргу, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення.

У пункті 7.4. договору визначено, що покупець відшкодовує збитки, завдані постачальнику невиконанням або неналежним виконанням грошових зобов’язань по даному договору. Сторони встановлюють розмір збитків постачальника в твердій сумі в залежності від строків (тривалості) порушення зобов’язання покупцем: 10 (десять) процентів неоплаченої вартості (ціни) товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10 (десять) відсотків за кожний повний чи неповний місяць прострочення. Збитки відшкодовуються в повній сумі понад неустойку (штраф).

У випадку прострочення виконання грошових зобов’язань по оплаті вартості товару та сплати відсотків, покупець сплачує на користь постачальника відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 28 (двадцять вісім) процентів річних з простроченої суми (пункт 7.5. договору).

Згідно пункту 7.6. договору нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань по даному договору, припиняється в день виконання стороною зобов’язання, забезпеченого санкцією.

Сторонами було підписано додатки до договору, в яких визначено, що відповідач зобов’язався провести повний розрахунок в строк до 01.11.2008р.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Саме такі взаємні права та обов‘язки були передбачені договором між сторонами.

Факт передачі продукції на загальну суму 127093,10грн. підтверджується видатковими накладними №ВН-10042-00116 від 02.04.2008р. на суму 59207,70грн., №ВН-10042-00172 від 14.04.2011р. на суму 12536,63грн., №ВН-10042-00175 від 14.04.2008р. на суму 35830,36грн., №ВН-10042-00367 від 15.04.2011р. на суму 13000грн., №ВН-10042-00437 від 30.05.2011р. на суму 6518,40грн. (копії - арк. справи 24-29, том 1) з підписами в графі «Прийняв»уповноваженого представника відповідача, який діяв на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей серії ЯМТ №286865 від 02.04.2008р., №286868 від 14.04.2008р., №286874 від 15.05.2008р., №286876 від 30.05.2008р. (копії, арк. справи 29-32, том 1).

Фактично відповідач прийняв зазначену продукцію, не відмовився від неї, будь-яких письмових заперечень позивачу не направив, доказів того що вказана продукція ним не отримана та не знаходиться в бухгалтерському обліку суду не представив.

Частиною 1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно приписів ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно ст.11 ЦК України, договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов‘язків. Таким чином, відповідно до умов договору №8512-4/1 від 06.03.2008р., між сторонами у справі виникли певні взаємні зобов‘язання.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов’язань, крім випадків, передбачених законом. За приписами ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Матеріали справи свідчать про виконання позивачем своїх зобов‘язань за договором щодо поставки продукції. Разом з цим, відповідач прийняті на себе згідно договору зобов’язання належним чином не виконував, вартість поставленого згідно представлених банківських виписок (копії - арк. справи 86-88, том 1), накладної №14 від 22.10.2008р. (копія - арк. справи 85, том 1) та довідки про зарахування зустрічних однорідних вимог №245 від 08.12.2010р. (арк. справи 84, том 1) сплатив частково у сумі 86238,83грн.

Таким чином, фактично відповідачем не сплачено вартість товару на загальну суму 40854,27грн.

Згідно з п.4 ст.129 Конституції України, ст.ст.33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідач доказів оплати заборгованості у сумі 40854,27грн. не надав, заявлені позовні вимоги в цій частині не спростував.

За таких обставин, враховуючи те, що сума основного боргу в розмірі 40854,27грн. підтверджена матеріалами справи та відповідачем не спростована, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими, доведеними належним чином та такими, що підлягають задоволенню.

На підставі положень пунктів 2.6., 2.9. договору позивачем нараховано та заявлено до стягнення відсотки за товарним кредитом в сумі 11439,17грн. з урахуванням коефіцієнту підвищення курсу долару по відношенню до гривні станом на момент подання заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно з укладеними сторонами додатками до договору розмір процентів за користування товарним кредитом встановлений на рівні 12,4%, дата оплати відстрочених платежів по товарному кредиту до 01.10.2008р., 01.11.2008р.

Отже, з урахуванням положень п.2.7 договору сума нарахованих процентів по товарному кредиту за курсом 5,05грн. складає 7277,40грн.

Представлений позивачем розрахунок процентів за користування товарним кредитом здійснений з порушенням встановленого умовами пункту 2.7. договору та додатків до нього порядку. Позивачем до суми заборгованості по товарному кредиту неправомірно включено суми курсової різниці станом на момент подання позовної заяви, яка обчислюється окремо, у відповідності до пунктів 2.2., 2.3., 2.10. договору.

Позивачем розраховано курсову різницю в сумі 73019,39грн. Перевіривши представлений позивачем розрахунок заявлених позовних вимог в цій частині, апеляційний господарський суд дійшов висновку про їх часткове задоволення в сумі 27639,97грн., виходячи з розрахунку (40854,27грн. + 7277,40грн.) /5,05грн. * 7,95грн.) –48131,67грн.

Представлений позивачем розрахунок не приймається, оскільки ним необґрунтовано застосовано коефіцієнт щодо збільшення курсу іноземної валюти по відношенню до національної на загальну суму поставки, без урахування здійсненої відповідачем оплати та терміну відстрочення платежу. Натомість, відповідно до змісту п.п.2.2., 2.10. договору, при здійсненні розрахунку враховується фактичний розмір заборгованості відповідача перед позивачем, який включає прострочену заборгованість за поставлений товар та прострочені відсотки за користування товарним кредитом.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення процентів за користування товарним кредитом у сумі 11439,17грн., курсової різниці у сумі 73019,39грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в частині щодо стягнення процентів за користування товарним кредитом у сумі 7277,40грн. та курсової різниці у сумі 27639,97грн., а в решті позовних вимог слід відмовити за недоведеністю.

Згідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п.3 ст.611 ЦК України).

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов’язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановлених законом або договором мір відповідальності.

Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача пені у сумі 57899,67грн., нарахованої за період з 02.11.2008р. по 09.12.2010р. в розмірі повійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня.

Відповідно до п.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, проте у пункті 7.6. договору зазначено, що пеня нараховується за весь час прострочення.

Разом з тим, заявлений розмір пені підлягає перегляду з тих підстав, що заборгованість по сплаті товару та процентів за користування товарним кредитом є меншою ніж заявлена позивачем. Апеляційний суд, перевіривши розрахунок нарахування пені дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення пені у розмірі 20889,21грн.

Згідно зі ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності з п.7.5. Договору відповідач за прострочення виконання грошових зобов’язань по оплаті вартості товару та сплаті відсотків, сплачує на користь позивача відсотки за неправомірне користування коштами в розмірі 28% річних з простроченої суми.

Перевіривши представлений позивачем розрахунок суми 28% річних в розмірі 73732,01грн., нарахованих за період з 02.11.2008р. по 09.12.2010р., апеляційний суд вважає вимоги позивача в цій частині такими, що підлягають частковому задоволенню в сумі 28356,81грн., оскільки, як зазначалося вище позивачем невірно було визначено фактичний обсяг заборгованості, з якого здійснюється розрахунок відсотків.

Керуючись п.7.4. договору позивач нарахував відповідачу суму збитків, завданих позивачу невиконанням зобов’язання по оплаті вартості товару згідно договору, в твердій сумі 10% неоплаченої вартості (ціни) товару за перший (повний чи неповний) місяць із наступним збільшенням цієї суми на 10% за кожний повний чи неповний місяць прострочення в розмірі 313282,10грн.

Для обґрунтування підстав стягнення збитків у зв’язку з неналежним виконанням умов господарського договору позивач, крім факту заподіяння збитків у конкретній формі та сумі, повинен був довести наявність усіх складових частин цивільного правопорушення, а саме: протиправність дій або бездіяльність відповідача, шкідливі наслідки для позивача, причинно-наслідковий зв’язок між протиправними діями відповідача та шкідливими наслідками для позивача, вину саме відповідача у заподіянні збитків.

Відповідно до ст.22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа, зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Стаття 225 ГК України до визначення збитків додає - до складу збитків включаються додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов’язання другою стороною.

Згідно ст.ст.611, 623 ЦК України наслідками порушення зобов’язань є, зокрема, відшкодування збитків, встановлене договором або законом. Боржник, який порушив зобов’язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Відповідно до ст.22 ЦК України збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даному випадку позивач не довів належними доказами факт заподіяння збитків стосовно порушення зобов’язання оплатити товар у певний строк. Сторони в договорі передбачили лише розмір збитків. Але сам факт заподіяння збитків підлягає обов’язковому доведенню у встановленому порядку. Позивачем не надано до суду доказів понесення ним втрат (реальні збитки) або неодержання доходів, які ним могли б бути реально одержані за звичайних обставин, якби його право не було порушене (упущена вигода), а також додаткових витрат (штрафні санкції, сплачені іншим суб’єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо). Також недоведений причинно-наслідковий зв’язок між протиправними діями відповідача та шкідливими наслідками для позивача у вигляді збитків, які повинні бути виражені у конкретній формі.

У зв’язку з недоведеністю позовних вимог в цій частині, в їх задоволенні слід відмовити.

Посилання відповідача на факт направлення позивачем телефонограми щодо зупинення розрахунків за договором, як на підставу звільнення від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов’язання відхиляються апеляційним господарським судом з огляду на наступне.

Згідно з приписом ст.654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.  

Пунктом 9.9 договору встановлено, що зміна форми та порядку розрахунку можлива лише за письмовою згодою сторін (акт, протокол, т.і.).

Таким чином, надіслана позивачем телефонограма, не може бути прийнята судом в якості належного та допустимого у розумінні ст.34 ГПК України доказу, на підтвердження обставин щодо внесення сторонами змін до договору відносно строків розрахунків.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що оскаржуване рішення господарського суду підлягає скасуванню, оскільки не відповідає фактичним обставинам справи та чинному законодавству з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Між тим, в резолютивній частині рішення було допущено описку щодо зазначення дати проголошення та підписання вступної та резолютивної частини рішення, а також не вказано в задоволенні яких позовних вимог було відмовлено. Допущені судом першої інстанції описки не можуть бути достатньою підставою для скасування рішення, оскільки в мотивувальній частині рішення суд виклав свої висновки щодо кожної позовної вимоги та проголошення вступної та резолютивної частини рішення саме 02.03.2011р. підтверджується протоколом судового засідання від 02.03.2011р. (арк. справи 104, том 1), а також вступною та резолютивною частиною рішення від 02.03.2011р. (арк. справи 105, том 1), вказані ж недоліки можливо виправити шляхом винесення господарським судом Донецької області ухвали про виправлення описки в порядку ст.89 ГПК України.

Результати розгляду апеляційної скарги оголошені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.49 ГПК України витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог. Разом з тим, враховуючи приписи ст.ст.47, 49 ГПК України та п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993року «Про державне мито»скаржнику слід повернути надмірно сплачене державне мито за подачу апеляційної скарги у сумі 742,42грн.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства „Землі Донбасу 2005”,                       м. Макіївка, Донецька область на рішення господарського суду Донецької області від 02.03.2011р. (повний текст підписано 09.03.2011р.) у справі №29/96 –частково задовольнити.

Рішення господарського суду Донецької області від 02.03.2011р. (повний текст підписано 09.03.2011р.) у справі №29/96 –скасувати.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Компанія „РАЙЗ”,              м. Київ до Приватного підприємства „Землі Донбасу 2005”, м. Макіївка, Донецька область про стягнення заборгованості у розмірі 125312,83грн., пені у розмірі 57899,67грн., збитків у розмірі 313282,10грн., 28% у розмірі 73732,01грн. задовольнити частково.

Стягнути з Приватного підприємства „Землі Донбасу 2005” (86114, Донецька область, м. Макіївка, вул. Павлика Морозова, буд. 1, ЄДРПОУ 33613871, р/р 26007301601361 „Промінвестбанк”, м. Димитров, МФО 334806) на користь Публічного акціонерного товариства „Компанія „РАЙЗ” (03680, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 152, ЄДРПОУ 13980201, р/р 26003360016675 у ВАТ „Укрексімбанк”, м. Київ, МФО 322313) основний борг у сумі 40854,27грн., проценти за товарним кредитом у сумі 7277,40грн., курсову різницю у сумі 27639,97грн., пеню у сумі 20889,21грн., 28% річних у сумі 28356,81грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 1223,33грн., витрати по сплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у сумі 40,12грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Компанія „РАЙЗ” (03680,              м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 152, ЄДРПОУ 13980201, р/р 26003360016675 у ВАТ „Укрексімбанк”, м. Київ, МФО 322313) на користь Приватного підприємства „Землі Донбасу 2005” (86114, Донецька область, м. Макіївка, вул. Павлика Морозова, буд. 1, ЄДРПОУ 33613871, р/р 26007301601361 „Промінвестбанк”, м. Димитров, МФО 334806) витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги у сумі 2663,98грн.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідні накази.

Повернути Приватному підприємству „Землі Донбасу 2005”, м. Макіївка, Донецька область надмірно сплачене державне мито за подачу апеляційної скарги у сумі 742,42грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий                                                                                  І.В. Зубченко

Судді:                                                                                            І.А. Бойко

                                                                                                            Н.В. Будко

Надруковано 5 примірників: 1 –позивачу; 1 –відповідачу; 1 –до справи; 1 –ДАГС; 1 –господарському суду