Справа №  2-1052/11

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          03 листопада 2011 року року     Подільський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді                  Захарчук С.С.

при секретарі -                           Власенко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом.

Зазначала, що є матір’ю ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідач ОСОБА_2 перебувала з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі в період з 4 лютого 1981 року по ІНФОРМАЦІЯ_1. У період шлюбу її син разом з відповідачкою придбали квартиру АДРЕСА_1.

Після смерті сина вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак, у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частину зазначеної квартирі їй було відмовлено у зв’язку з тим, що спадкоємці не надали правовстановлюючого документу на спірну квартиру.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5

У подальшому позивачем було уточнено позов. В уточненій позовній заяві позивачка зазначала, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 5 лютого 1981 року. Згідно з інвестиційним контрактом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 була придбана квартира АДРЕСА_1, а тому зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя. Відповідно до свідоцтва про право власності на зазначену квартиру власником вказано ОСОБА_2 У червні 2003 року ОСОБА_2 уклала договір дарування, згідно якого подарувала ? частину спірної квартири дітям, які на момент укладення зазначеного договору були неповнолітніми.

У зв’язку з тим, що договір дарування частини квартири був укладений без згоди органу опіки та піклування з неповнолітніми на дітьми він відповідно до норм ЦК України є нікчемним, а тому не створив жодних юридичних наслідків.

Таким чином, частина спадкового майна (спірної квартири) після померлого ОСОБА_5 складає ? частини квартири, а тому за нею повинно бути визнано право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1.

Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/8 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5

У судовому засіданні представник позивача підтримала позов з викладених у ньому підстав та просила позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 проти позову заперечила, просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що квартира АДРЕСА_1 була придбана під час шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_2, однак за особисті кошти ОСОБА_2, що підтверджується інвестиційним контрактом та заявою про переказ грошей від 6 червня 2002 року. ОСОБА_5 не фігурує в жодному документі як співвласник квартири. У зв’язку з цим, спірна квартира не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому не може входити до спадкового майна після померлого ОСОБА_5

Крім того, зазначала, що при укладенні договору дарування в інтересах дітей:                    ОСОБА_6 та ОСОБА_3 діяв їх батько - ОСОБА_5 Оскільки над дітьми опіка чи піклування не встановлювалося, їх законними представниками були їх батьки, а тому дозволу на вчинення правочину від імені органу опіки чи піклування не потрібно. До того ж, правочин був вчинений в інтересах дітей. У зв’язку з цим, правових підстав, які вказують на те, що договір дарування є нікчемним немає.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази у їх сукупності, дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_5 (а.с. 6).

ОСОБА_5 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 5 лютого 1981 року (а.с. 51).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 7).

З заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5, яка складається з частини квартири АДРЕСА_1 та автомобіля ДЕУ, грошових вкладів та іншого майна звернулася ОСОБА_1 (а.с. 77)

Крім того, з заявою про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5, яка складається з автомобіля ДЕУ звернувся ОСОБА_3 (а.с. 79).

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відмовилися від належної їм частки спадкового майна після померлого ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 (а.с. 72, 76).

2 грудня 2010 року та 26 січня 2011 року державним нотаріусом чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори на ім’я ОСОБА_3 і ОСОБА_1 були видані свідоцтво про право на спадщину за законом на автомобіль «ДЕУ», н.з. НОМЕР_1 (а.с. 83, 87).

26 травня 2011 року чотирнадцятою Київською державною нотаріальною конторою було повідомлено ОСОБА_1 про те, що видати свідоцтво про право на спадщину за законом на частину квартири АДРЕСА_1 неможливо, оскільки до нотаріальної контори не надано оригіналу правовстановлюючого документу на спірну квартиру жодним із спадкоємців (а.с. 129).

23 квітня 2002 року між ОСОБА_2 (довіритель) та акціонерним товариством холдингова компанія «Київміськбуд» (компанія) було укладено інвестиційний контракт                 № 33020 відповідно до якого компанія зобов’язалася своїми силами і засобами за рахунок коштів довірителя збудувати і передати довірителю обумовлене житло, а довіритель зобов’язався забезпечити відповідне фінансування об’єкта інвестування - квартиру АДРЕСА_1, та прийняти його у свою власність на умовах контракту (а.с. 39-45).

Власником квартири АДРЕСА_1 відповідно до свідоцтва про право власності від 21 січня 2003 року є ОСОБА_2 (а.с. 38).

За загальним правилом майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності

Так, відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Такі ж положення щодо правового режиму майна подружжя були встановлені й ст. ст. 22, 24 КпШС.

Заперечуючи проти позову представник ОСОБА_2 вказала на те, що спірна квартира була придбана останньою за її особисті кошти, а тому не є спільною сумісною власністю подружжя. До того ж, померлий не фігурує в жодному з документів як співвласник спірної квартири.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пп. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007                N 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

На обґрунтування своїх заперечень відповідачем суду було надано як доказ того що, спірна квартира була придбана за особисті кошти відповідача, інвестиційний контракт та заява на переказ коштів фізичної особи від 6 червня 2002 року з якої вбачається, що ОСОБА_2 переказала грошові кошти у сумі 10 000 дол. США як матеріальну допомогу ОСОБА_5               (а.с. 46).

Статтями 58-59 ЦПК України встановлено, що докази повинні бути належними та допустимими.

Суд не приймає до уваги зазначені документи як належні докази того, що                 ОСОБА_2 дійсно придбала спірну квартиру за особисті кошти.

Виходячи з наведеного та враховуючи те, що спільною сумісною власністю подружжя можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом, суд дійшов висновку про те, що квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 Закону України «Про нотаріат» у разі смерті одного з подружжя свідоцтво про право власності на частку в їх спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину. Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна. На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя, що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Оскільки зазначена квартира є спільною сумісною власністю подружжя та право на частку в ній входить до складу спадщини після померлого ОСОБА_5, з урахуванням відмови відповідача у визнанні цієї квартири спільною сумісною власністю подружжя та визначенні частки, право на її спадкування ОСОБА_1 підлягає захисту у судовому порядку.

Одночасно судом установлено, що згідно з договором дарування від 4 червня 2003 року ОСОБА_2 подарувала ? частину спірної квартири дітям – ОСОБА_6 та                    ОСОБА_3 (а.с. 47-48).

Згідно з заявою від 4 червня 2003 року ОСОБА_5 проти дарування ? частини квартири АДРЕСА_1, яка була придбана в період шлюбу з ОСОБА_2, дітям: ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не заперечував (а.с. 184).

Ураховуючи, що ? частина зазначеної квартири була подарована дітям:                             ОСОБА_6 та ОСОБА_3, частка померлого ОСОБА_5 складає 1/4, а тому за ОСОБА_1 слід визнати право власності на 1/16 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5

Разом з тим, суд не приймає до уваги твердження позивача про те, що договір дарування є нікчемним, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 9 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення.

Договір дарування був укладений 4 червня 2003 року, а тому до спірних правовідносини необхідно застосовувати норми Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладення договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК УРСР за неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.

Частиною 1 ст. 51 ЦК УРСР було передбачено, що недійсною є угода, укладена неповнолітнім, який не досяг п'ятнадцяти років, крім дрібних побутових угод.

У договорі дарування зазначено, що ОСОБА_6 діяла в присутності та зі згоди свого батька – ОСОБА_5, який також діяв від імені та в інтересах ОСОБА_3

Виходячи з вище викладеного та норм, діючого на час укладення договору дарування законодавства, дозволу органу опіки та піклування на укладення зазначеного договору не вимагалося, оскільки від імені неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки. Над дітьми опіки встановлено не було та їх законними представниками були їх батьки.

Крім того, слід зазначити, що поняття «нікчемний правочин» у ЦК УРСР не існувало.

Враховуючи, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають стягненню витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи по 40 грн. з кожного та з відповідачів в дохід держави підлягає стягненню судовий збір по 75 грн. 02 коп. з кожного.

Керуючись ст. 71 Закону України «Про нотаріат», ст. ст. 22, 24 КпШС, ст. 57, 60 СК України, ст. ст. 14, 51 ЦК УРСР, ст. ст. 368, 1226 ЦК України ст. ст. 3, 4, 8, 10, 11, 15, 56, 57, 58, 59, 60, 88, 209, 212-215, 223 ЦПК України, ст. ст. суд -

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа – чотирнадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на частину квартири в порядку спадкування за законом – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/16 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 по 40 (сорок) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи з кожного.

Стягнути з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 в дохід держави по 75 (сімдесят п’ять) грн. 02 коп. судового збору з кожного.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду м. Києва через Подільській районний суду м. Києва.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

          СУДДЯ                                                                                     Захарчук  С.  С.