Справа № 22-ц-1716/2011
Категорія 27
Головуючий у 1 інстанції Хоминець М.М.
Суддя-доповідач Ясеновенко Л.В.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 листопада 2011 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючої Ясеновенко Л.В.,
суддів: Матківського Р.Й., Проскурніцького П.І.,
секретаря Возняк В.Д.,
з участю ОСОБА_2 та представника ОСОБА_3,
адвоката ОСОБА_4,
розглянувши справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Тисменицького районного суду від 22 вересня 2011 року, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Тисменицького районного суду від 22 вересня 2011 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, процентів у розмірі на рівні облікової ставки НБУ за весь час прострочення боргу та трьох відсотків річних від простроченої суми.
Позов ОСОБА_2 задоволено.
Постановлено визнати недійсним договір позики від 23 жовтня 2008 року на суму 10000 (десять тисяч) доларів США, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3
У апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилається на незаконність рішення суду та зазначає, що підстав для скасування рішення суду від 14 серпня 2009 року у зв’язку з нововиявленими обставинами не було, оскільки відповідно до п.2 ч.2 ст.361 ЦПК підставами для перегляду судового рішення є встановлені вироком суду, що набрав законної сили, завідомо неправдиві показання свідка, завідомо неправильний висновок експерта, завідомо неправильний переклад, фальшивість документів або речових доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного або необґрунтованого рішення. Однак, жодних із перелічених обставин вироком Богородчанського районного суду встановлено не було, як і не було встановлено того, що ОСОБА_5 шахрайським шляхом заволоділа її коштами. Вона не була визнана потерпілою у кримінальній справі.
ОСОБА_3 також вважає безпідставним висновок суду про визнання договору позики недійсним, оскільки такий висновок ґрунтується лише на поясненнях самої позивачки та ОСОБА_5, хоча повинен бути підтверджений належними і допустимими доказами.
Посилаючись на вищенаведені обставини, ОСОБА_3 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов та відмовити ОСОБА_2 у зустрічному позові про визнання недійсним договору позики від 23 жовтня 2008 року.
В судовому засіданні представник ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній.
ОСОБА_2 та її представник апеляційну скаргу не визнали.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу та задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики, суд першої інстанції виходив з того, що кошти у сумі 10000 доларів США за написаною власноручно ОСОБА_2 розпискою, ОСОБА_3 передала не їй, а ОСОБА_5, що встановлено вироком Богородчанського районного суду від 02.11.2010 року.
Однак, з таким висновком суду погодитись не можна.
З матеріалів справи вбачається, що вироком Богородчанського районного суду від 02.11.2010 року ОСОБА_5 визнана винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст.190 КК України та встановлено, що ОСОБА_5 шляхом обману і зловживання довірою заволоділа чужими грошовими коштами в особливо великих розмірах. Зокрема, з січня по жовтень 2008 року вона позичила у потерпілих ОСОБА_6 250000 грн., у ОСОБА_7 – 300000 грн., у ОСОБА_8 – 545481 грн., у ОСОБА_9 – 23770 грн. та у ОСОБА_2 – 258882 грн. Цим вироком суду не встановлено, що ОСОБА_5 позичила кошти у ОСОБА_3. Остання у даній кримінальній справі потерпілою не визнана.
Відповідно до ч.4 ст.61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, не можна вважати, що зазначеним вироком суду встановлений факт передачі коштів ОСОБА_3 саме ОСОБА_5, а не ОСОБА_2
Відповідно до ст. 1046 ЦК за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми (ч. 1 ст. 1047 ЦК).
Частина 2 ст. 1047 ЦК допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.
Позичальник має право оспорювати договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж установлено договором (ч. 1 ст. 1051 ЦК).
При цьому, за змістом ч. 2 ст. 1051 ЦК, при укладенні договору позики в письмовій формі (крім випадків укладення його під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини) безгрошовість такого договору не може ґрунтуватись на поясненнях свідків, а може бути підтверджена лише належними і допустимими доказами (ч. 2 ст. 58, ст. 59 ЦПК).
З матеріалів справи вбачається, що 20 жовтня 2008 року ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_3 10000 доларів США, які зобов’язалась повернути 27 жовтня 2008 року, а 23 жовтня 2008 року ОСОБА_2 позичила у ОСОБА_3 ще 10000 доларів США і зобов’язалась повернути їх 28 жовтня 2008 року. Вищенаведене підтверджено розписками, власноручно написаними ОСОБА_2 (а.с.39,40 т.1).
26 листопада 2008 року ОСОБА_2 повернула частину боргу в сумі 10000 доларів США, про що свідчить нотаріально посвідчена заява ОСОБА_3.(а.с.68 т.1).
Даючи оцінку наданому позивачем на підтвердження укладення договору позики письмовому доказу (розписці), суд дійшов висновку, що цей доказ не є підтвердженням факту укладення сторонами 23.10.2008 року договору позики, а саме – факту передання позивачем у власність відповідачу 10000 доларів США і зобов'язання останнього повернути ці кошти.
Разом з тим, указуючи на безгрошовість договору позики і покладаючись на показання свідків, суд не встановив, що розписки були написані відповідачем під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (ст. ст. 230 - 233 ЦК), унаслідок чого допускаються в якості доказів пояснення свідків і правочин визнається недійсним.
Факт написання розписок саме відповідачем підтверджено її особистими поясненнями.
Згідно із ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 57 - 60 ЦПК.
Обставини, визнані сторонами, згідно із ч. 1 ст. 61 ЦПК не підлягають доказуванню.
На порушення ст. 214 ЦПК, суд зазначених вимог закону до уваги не взяв, при вирішенні спору належним чином не перевірив доводів ОСОБА_3, викладених у її позові, не врахував, що відповідно до вимог ЦК розписка є одночасно документом, який підтверджує й передачу грошей позикодавцем позичальнику, й укладення договору позики.
Крім того, колегія суддів приймає до уваги ту обставину, що ОСОБА_2 до моменту пред'явлення до неї позову про повернення боргу, не оскаржувала договір позики з підстав неотримання нею грошових коштів.
При таких обставинах справи рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_3 про повернення суми боргу та відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання недійсним договору позики.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи вищенаведене, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 слід стягнути суму боргу 10000 доларів США, що у гривневому еквіваленті становить 79737 грн., 6155,68 грн. – три проценти річних від простроченої суми, 858,92 грн. судового збору та 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.
Керуючись ст.ст.307, 309, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Тисменицького районного суду від 22 вересня 2011 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу, процентів у розмірі на рівні облікової ставки НБУ за весь час прострочення боргу та трьох процентів річних задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 79737 грн. боргу, 6155,68 грн. – три проценти річних від простроченої суми, 858,92 грн. судового збору та 30 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики від 23 жовтня 2008 року на суму 10000 доларів США відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Судді: Л.В. Ясеновенко Р.Й. Матківський
П.І. Проскурніцький