Справа № 2-5133/11

Р І Ш Е Н Н Я  

іменем України

"25" січня 2011 р. Шевченківський районний суд м.Києва в складі:

головуючого -                     судді   Гуменюк А.І.

при секретарі                                   Фурсай М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Головне управління з питань захисту прав споживачів, про визнання пункту кредитного договору недійсним та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, через свого представника, (далі –Позивач) 25 листопада 2010 року звернулася до Шевченківського районного суду м.Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк” (далі –Відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Головне управління з питань захисту прав споживачів, про визнання пункту кредитного договору недійсним та відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 19 вересня 2008 року між нею та Відповідачем був укладений Кредитний договір з фізичною особою                             № 014/17648/6/23241 (далі –Договір), за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 44 200 доларів США зі строком користування вказаними коштами до 18 вересня 2033 року. Зауважує, що згідно пунктів 10.1., 10.1.1. та 10.1.2. Договору всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього Договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають, за вибором позивача, розгляду у: 10.1.1. Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків згідно з регламентом даного третейського суду. Формування складу третейського суду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється в порядку, встановленому регламентом даного третейського суду або, 10.1.2. Місцевому загальному суді, відповідно до підвідомчості та підсудності, встановлених цивільним процесуальним законом. Оскільки, на її думку, згідно з діючим законодавством спір, який виникає у зв’язку з Договором, повинен розглядатися у судах загальної юрисдикції, вважає, що третейське застереження у п. 10.1.1. Договору є таким, що порушує її права, як споживача. Посилаючись на відповідні норми діючого законодавства, просить суд ухвалити судове рішення, яким визнати недійсним пункт 10.1.1. Договору та стягнути із Відповідача  на її користь              5 000 грн. моральної шкоди, мотивуючи тим, що внаслідок неправомірних дій останнього вона постійно знаходиться у стресому стані і, що їй необхідно пройти курс оздоровлення у зв’язку із цим  в одному із оздоровчих закладів, де середня вартість такого курсу складає 5 000 грн.

У судовому засіданні представник Позивача позов підтримала  у повному обсязі, просила суд позов задоволити.

Представник Відповідача позов не визнала, оскільки вважає його безпідставним, а позовні вимоги такими, що необгрунтовані належними доказами. Зауважила, що протягом більш, ніж півтора року Позивач виконувала свої зобов’язання за Договором, здійснюючи повернення кредиту та сплачуючи відсотки за користування кредитними коштами, тим самим, підтверджувала дійсність зобов’язань, передбачених спірним Договором. Крім того, зауважила також, що перед укладенням Договору Позивач була повідомлена про умови надання кредиту, про що свідчить її особистий підпис на повідомленні позичальника фізичної-особи про надання споживчого кредиту, яке є Додатком № 1 до Договору та його невід’ємною частиною. Просила суд у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд знаходить позов таким, що не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що 19 вересня 2008 року між Публічним акціонерним товариством “Ерсте Банк”, з одного боку, та  ОСОБА_1, з другого боку, було укладено Кредитний договір з фізичною особою № 014/17648/6/23241 (далі –Договір) (а.с. а.с. 6-8).

Згідно пункту 10.1. Договору всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього Договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають, за вибором позивача, розгляду у:

10.1.1. Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків згідно з регламентом даного третейського суду. Формування складу третейського суду в постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків здійснюється в порядку, встановленому регламентом даного третейського суду; або,

10.1.2. Місцевому загальному суді, відповідно до підвідомчості та підсудності, встановлених цивільним процесуальним законом.

Позивач просить суд визнати пункт 10.1.1. Договору недійсним, оскільки, на її думку, вказаний пункт порушує вимоги закону, зокрема, положення пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України “Про захист прав сподживачів”, яке, як вважає Позивач, передбачає право звернення споживача саме до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України “Про захист прав споживачів”, споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на звернення до суду та інших уповноважених органів державної влади за захистом порушених прав.

Як вбачається зі змісту Договору, згідно пункту 10.1., всі спори, розбіжності та вимоги, які виникають при виконанні цього Договору чи у зв’язку з ним або випливають з нього, підлягають, за вибором позивача, розгляду у Постійно діючому Третейському суді при Асоціації українських банків (пункт 10.1.1.) або у місцевому загальному суді, відповідно до підвідомчості та підсудності, встановлених цивільним процесуальним законом (пункт 10.1.2.).

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України у Рішенні від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008 (справа про завдання третейського суду) третейський розгляд спорів у сфері цивільних і господарських правовідносин –це вид недержавної юрисдиційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону (1701-15), є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п’ятою статті 55 Конституції України.

Частиною 5 статті 55 Конституції України передбачено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно абзацу 7 статті 2 Закону України “Про третейські суди” у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

Сторони третейського розгляду (далі –сторони) –позивач та відповідач. Позивачами є фізичні та юридичні особи, що пред’явили позов про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів. Відповідачами є фізичні та юридичні особи, яким пред’явлено позовні вимоги.

Положення зазначеного абзацу визнано конституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду України у Рішенні від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008.

Крім того, відповідно до статті 3 Закону України “Про третейські суди” завданням третейського суду є захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних чи юридичних осіб шляхом всебічного розгляду та вирішення спорів відповідно до закону.

Положення вказаної статті визнано конституційними згідно з Рішенням Конституційного Суду України у Рішенні від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008.

За змістом частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правове обгрунтування позову в частині щодо визнання недійсним пункту 10.1.1. Договору базується саме на частині 1 статті 203 та на частині 1 статті 215 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, у пункті 10.1. Договору передбачено право вибору сторони у Договорі, у разі порушення її прав за цим Договором, звернутися за захистом свого порушеного права або до Третейського суду при Асоціації українських банків, або до відповідного місцевого суду, що не є порушенням пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України “Про захист прав споживачів”, на чому наполягає Позивач. Тим самим, на думку суду, спірний пункт не суперечить ні Цивільному кодексу України, ні пункту 6 частини 1 статті 4 Закону України “Про захист прав споживачів”, оскільки ним закріплено право вибору сторони у Договорі на власний розсуд звертатися за захистом порушеного права: або до місцевого суду або до трейського суду.  

За змістом частин 1, 2 статті 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Суд вважає, що пункт 10.1. Договору в оспорюваній Позивачем редакції в частині щодо підпункту 10.1.1. всебічно охоплює право сторін Договору вільно та на власний розсуд здійснювати свої цивільні права, тому підстави визнання його недійсності відсутні.

Крім того, Позивач просить суд ухвалити судове рішення, яким стягнути із Відповідача моральну шкоду, яку вона оцінює в 5 000 грн.

Позов в цій частині також не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких  фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Позовна вимога в частині щодо стягнення моральної шкоди грунтується на закріпленому у Договорі положенні про право звернення за захистом порушеного права до Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків. Проте, суд визнав позов в цій частині необгрунтованим, та таким, що задоволенню не підлягає.

Оскільки у суду відсутні підстави вважати, що при укладенні Договору, у тому числі і в редакції в частині щодо підпункту 10.1.1., який оспорює Позивач, Відповідач діяв неправомірно, суд знаходить позов в частині відшкодування моральної шкоди також безпідставним.

Відповідно до частини 1 статті 60 Цивільного процесуального кодексу, кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на те, що представник Позивача не надала суду жодного належного доказу в обґрунтування позовних вимог, підстав для задоволення позову суд не вбачає.

З урахуванням викладеного, на підставі статті 55 Конституції України, статтей 13, 23, 203, 215, 1167 Цивільного кодексу України, Закону України “Про захист прав споживачів”, Закону України “Про третейські суди”, Рішення Конституційного Суду України від 10 січня 2008 року № 1-рп/2008, керуючись статтями 10, 11, 13, 60, 209, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства “Ерсте Банк”, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, Головне управління з питань захисту прав споживачів, про визнання пункту кредитного договору недійсним та відшкодування моральної шкоди –в і д м о в и т и   у повному обсязі.

Рішення  суду може бути  оскаржене до Апеляційного суду м. Києва шляхом подання через Шевченківський районний суд м. Києва апеляційної скарги протягом  десяти днів з дня проголошення рішення, а у разі, якщо рішення було проголошено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом десяти  днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків  або після розгляду справи Апеляційним судом м. Києва, якщо його не буде скасовано.