_________________________________________
Справа № 21-131а11
Суддя-доповідач: Маринченко В.Л.
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 жовтня 2011 року м. Київ
Верховний Суд України у складі:
головуючогоМаринченка В.Л.,
суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Гусака М.Б., Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Пилипчука П.П., Потильчака О.І., Пошви Б.М., Прокопенка О.Б., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,
при секретарі судового засідання Бурнишевій О.Е.,
за участю представників: позивача – Реутова І.В., Клименка С.Д.; третьої особи – Петрової І.Г., –
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Печерські зорі" (далі – Товариство) до Київського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на нерухоме майно (далі – БТІ), третя особа – публічне акціонерне товариство "БМ Банк" (далі – Банк), про скасування рішення про державну реєстрацію права власності, скасування реєстрації права власності,
в с т а н о в и в:
У серпні 2010 року Товариство звернулося до суду з позовом, у якому просило скасувати прийняте БТІ у травні 2010 року на підставі договору іпотеки від 6 червня 2008 року № 54-2008/DC-1 рішення про державну реєстрацію за товариством з обмеженою відповідальністю "БМ Банк", правонаступником якого є третя особа, права власності на приміщення за адресою: м. Київ, вул. А. Іванова, 12, та скасувати реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією юридичною особою.
На обґрунтування позову Товариство посилалося на те, що реєстрація права власності на вищезгадане нерухоме майно проведена відповідачем без дотримання вимог Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі – Положення), а саме: за відсутності правовстановлювальних документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, які наведені у додатку № 1 до пункту 2.1 цього Положення.
Крім того, позивач посилався на те, що технічна інвентаризація нерухомого майна була проведена відповідачем без участі власника майна, що є порушенням підпунктів 1.7, 3.1 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 24 травня 2001 року № 127.
Позові вимоги Товариство також обґрунтувало тим, що право власності на згадану нерухомість зареєстроване відповідачем за юридичною особою, яка згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців припинена ще 20 серпня 2008 року.
Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 16 вересня 2010 року, позов задовольнив.
Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 9 грудня 2010 року рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 березня 2011 року постанову апеляційного суду скасував та залишив у силі постанову суду першої інстанції.
У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України Банк, посилаючись на неоднакове застосування касаційними судами положень статті 19 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі – Закон № 1952-IV), статей 36, 37 Закону України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі – Закон № 898-IV), просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2011 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
На обґрунтування заяви додано постанови Вищого господарського суду України від 8 квітня 2010 року (54/243-09), 15 листопада 2010 року (15/27), 9 березня 2011 року (45/299-10), 5 жовтня 2010 року (4/35-10-1209) та ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 27 травня та 28 січня 2009 року, у яких, на думку заявника, згадані норми права у подібних правовідносинах застосовані по-іншому та правильно.
Заслухавши представників третьої особи та позивача, перевіривши наведені у заяві доводи, Верховний Суд України вважає, що у цьому випадку має місце неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 19 Закону № 1952-IV, за якого суди по-різному вирішують питання щодо правомірності реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі, коли такий договір чи зміни до нього прийняті до набрання чинності Законом України від 25 грудня 2008 року № 800-VI "Про запобігання впливу світової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва" (далі – Закон № 800-VI), тобто до 14 січня 2009 року.
У справі, що переглядається, Вищий адміністративний суд України, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про неправомірність дій суб’єкта владних повноважень – реєстратора прав власності на нерухоме майно – виходив із того, що відповідно до пункту 1 додатку № 1 до пункту 2.1 Положення договір іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, може бути правовстановлювальним документом, на підставі якого проводиться реєстрація права власності на об'єкти нерухомого майна, лише у випадку коли такий договір укладений чи змінений після набрання чинності Законом № 800-VI, тобто після 14 січня 2009 року.
Такий висновок суду касаційної інстанції ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.
За правилами підпункту 1 частини першої статті 19 Закону № 1952-IV1 державна реєстрація прав проводиться на підставі договорів, укладених у порядку, встановленому законом.
Частина перша статті 36 Закону № 898-IV у редакції, що діяла на час укладення договору іпотеки (до набрання чинності Законом № 800-VI), передбачала право сторін іпотечного договору на позасудове вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі договору іпотеки, що містить відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, або окремого договору про задоволення його вимог, а статтею 37 зазначеного Закону, в цій же редакції, передбачено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, до якого відповідно до частини другої статті 36 прирівнюється відповідне застереження в договорі іпотеки, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.
Нова редакція статей 36, 37 Закону № 898-IV, викладена у підпункті 17 пункту 4 розділу ІІІ Перехідних положень Закону № 800-VI, не змінює встановлений раніше цими статтями порядок позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки та підстави переходу права власності на нього до іпотекодержателя, а лише уточнює їх.
Аналіз наведених норм, як і Закон № 800-VI в цілому, не дає підстав вважати, що законодавець із прийняттям названого закону обмежив коло іпотечних договорів із застереженням про задоволення вимог кредитора, на підставі яких за іпотекодержателем може бути зареєстровано право власності на предмет іпотеки, лише тими договорами, які укладені після набрання чинності цим Законом.
Таким чином, висновок касаційного суду про протиправність рішення відповідача щодо реєстрації за товариством з обмеженою відповідальністю "БМ Банк" права власності на нерухоме майно на підставі договору іпотеки, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, з огляду на те, що такий договір укладений до набрання чинності Законом № 800-VI, є помилковим.
Ураховуючи наведене, ухвала Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2011 року підлягає скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до цього суду.
Керуючись статтями 241–243 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд України
п о с т а н о в и в:
Заяву публічного акціонерного товариства "БМ Банк" задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 березня 2011 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий В.Л. Маринченко
Судді: В.П. Барбара І.С. Берднік
С.М. Вус Л.Ф. Глос
Т.В. Гошовська Л.І. Григор’єва
В.І. Гуменюк М.Б. Гусак
А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок
В.В. Заголдний Г.В. Канигіна
М.Р. Кліменко М.Є. Короткевич
В.І. Косарєв О.В. Кривенда
В.В. Кривенко О.Т. Кузьменко
Н.П. Лященко В.В. Онопенко
Л.І. Охрімчук П.В. Панталієнко
В.Ф. Пивовар П.П. Пилипчук
О.І. Потильчак Б.М. Пошва
О.Б. Прокопенко А.І. Редька
Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін
А.М. Скотарь О.О. Терлецький
Ю.Г. Тітов І.Б. Шицький
А.Г. Ярема