Номер провадження: 22-ц/813/1167/25

Справа № 522/15818/22

Головуючий у першій інстанції Ярема Х.С.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.2025 року                                                                 м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Дришлюка А.І.,

при секретарі: Узун Н.Д., 

за участю позивача – ОСОБА_1 , апелянта – ОСОБА_2 , представника апелянта – адвоката Романюк І.В.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Романюк Ірина Василівна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року у справі за позовом адвоката Димовчі Максима Івановича в інтересах ОСОБА_1 до  ОСОБА_2 , треті особи: виконавчий комітет Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, -

в с т а н о в и в:

18 листопада 2022 року адвокат Димовчі Максим Іванович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до  ОСОБА_2 , треті особи: виконавчий комітет Фонтанської сільської ради Одеського району Одеської області, орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дітьми, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дітьми, у якому з врахування збільшених позовних вимог просив суд;

- зобов`язати ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;

- встановити батькові для участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми побачення та спілкування: в день народження дітей з 12.00 до 18.00 год.; на новорічне свято 01 січня кожного року з 12.00 до 18.00 год. та Різдво 07 січня кожного року з 12.00 до 18.00 год.; весняні, зимові, осінні канікули дітей - 3 доби, літні канікули - 1 місяць, перша та третя субота місяця з 09.00 до 19.00 год., друга та четверта неділя місяця з 09.00 до 19.00 год., кожні перший та третій вівторок місяця з 16.00 до 20.00 год., кожний другий та четвертий четвер місяця з 16.00 до 20.00 год., необмежений доступ батька спілкування з дітьми засобами телефонного зв`язку, в тому числі забирати дітей на прогулянки та до міста проживання батька;

- заборонити ОСОБА_2 без письмової згоди батька змінювати місце проживання (перебування) малолітніх дітей до досягнення ними десяти років, на адресу іншого житла, що не належить батькам або одного з них, з ким вони проживають або не за місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вони проживають, обґрунтовуючи вимоги тим, що з 2009 року перебував у шлюбі з ОСОБА_2 . В шлюбі народилось двоє синів ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ). У 2022 році шлюб розірвано. Після розірвання шлюбу мати з дітьми переїхала проживати до своєї матері у с. Фонтанка. Після розлучення почала перешкоджати батькові у спілкуванні з дітьми. Між колишнім подружжям існують дуже конфліктні відносини. Крім того, між ними існує невирішений майновий спір. Спочатку позивач намагався домогтись бачитись з дітьми через орган опіки та піклування Фонтанської сільської ради, рішенням якого від 15.07.2022 було затверджено графік участі у вихованні та спілкуванні батька. Проте і це рішення відповідачка не виконувала, а згодом звернулась із заявою про перегляд встановленого графіку та 30.09.2022 було встановлено новий графік. Але ОСОБА_2 не згідна і з цим графіком та батько вже майже 2 роки не бачить дітей. Вона заблокувала телефони дітей, погано говорить про батька дітям, принижує його авторитет в очах дітей, діти її бояться і під час співбесіди з працівниками служби говорили лише те, що визначила мати та під її контролем. Відповідачка міняє не лише місце проживання дітей, а й школу, батька не повідомляє. При кожному намаганні батька побачитись з дітьми влаштовує скандал. Її пояснення про те, що ОСОБА_1 її бив є неправдивими. Позивач наполягає на тому, що його побачення з дітьми повинні відбуватись без присутності матері, оскільки спілкування в її присутності взагалі неможливе, діти їй підконтрольні, вона морально тисне на дітей, та й він як батько має право на індивідуальне спілкування з дітьми. Позивач не бажає спілкуватися з дітьми в присутності матері, для уникнення негативного впливу на дітей провокаційної та конфліктної поведінки матері. Відповідач вводить усіх в оману про те, що діти не хочуть спілкуватись з батьком. Зокрема, під час засідання органу опіки та піклування в 2022 році молодший син сказав, що хоче бачитись з батьком, а старший – що мати йому забороняє бачитись, оскільки батько недостатньо дає грошей. Крім того, заборонено змінювати місце проживання дітей до 10 років, що не належить матері.

26 грудня 2022 року відповідачка ОСОБА_2 надала суду відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечувала, посилаючись на те, що причиною розірвання шлюбу стала поведінка ОСОБА_1 , його намагання всупереч думки матері виховувати дітей та контролювати виконання домашніх завдань, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, постійні образи, приниження гідності та побиття матері в присутності дітей, чим неодноразово доводив дітей до переляку та істеричного стану. ОСОБА_1 почав приховувати та таємно від дружини продавати спільне сумісне майно подружжя. Остаточний розрив відносин сторін стався після вчинення побиття ОСОБА_2 з нанесенням їй легких тілесних ушкоджень на очах дітей. З моменту погіршення відносин між ними, він протягом місяців не брав участь в утриманні дітей через, що ОСОБА_2 була змушена стягувати аліменти в судовому порядку. В період шлюбу сторонами за спільні кошти було придбано дві квартири, які об`єднано в одну велику квартиру. Після припинення сумісного проживання, об`єднані кватири було знову роз`єднано, ОСОБА_1 скористався відсутністю дружини, зруйнував стіну та викрав спільне сумісне майно. Також в будь який час дня та ночі, не звертаючи уваги на сон або розклад дня дітей, ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, вимагав терміново дати йому дітей, неодноразово влаштовував сварки, на очах дітей ображав принижував гідність їх матері. Така поведінка ОСОБА_1 унеможливила проживання матері з дітьми в квартирі поруч з ним через що вона з дітьми була змушена тимчасово переїхати. Навіть за таких обставин вона раніше не перешкоджала спілкуванню ОСОБА_1 з дітьми. До літа 2022 року діти залишалися у батька на декілька днів, але після того як вони повертались до матері були схудлими, пригніченими, заляканими та налаштованими проти матері та її батьків, називали матір та бабусю образливою ненормативною лексикою, пояснюючи це тим, що таких слів їх навчив батько. Вона запропонувала ОСОБА_1 на деякий час залишити дітей в спокої та змінити свою поведінку. Однак ОСОБА_1 не припинив переслідувати та завдавати моральних страждань ОСОБА_2 та дітям, що змусило її неодноразово звертатися до поліції. Крім того, ОСОБА_2 побачила в телефоні старшого сина переписку з батьком, де ОСОБА_1 відкрито ображав її та бабусю дітей, налаштовував дитину проти них. Після цього вона припинила спілкування батька з дітьми. ОСОБА_1 , розцінивши такі дії як перешкоджання йому у спілкуванні з дітьми, звернувся до органів опіки та піклування Фонтанської сільської ради про визначення порядку його участі у вихованні дітей. Незважаючи на заяви матері врахувати інтереси дітей, служба формально підійшла до розгляду даного питання, а саме фахівцями (психологом) органів опіки та піклування не було проведено розмов з дітьми, не було обстежено їх розклад дня, не з`ясовано ставлення до батька, до матері. ОСОБА_2 була не згідна з таким графіком. Мати наполягає на тому, що усі зустрічі батька з дітьми відбувались виключно в її присутності. Пояснює таку необхідність тим, що батько негативно впливає на дітей, говорить погано про неї та бабусю дітей. Після спілкування з ним діти стають агресивними, вживають нецензурні слова, а старший син навіть кинув в матір шкільним пеналом. Вважає, що така поведінка дітей є наслідком спілкування з батьком без неї. Вважає, що він повинен змінити свою поведінку. Крім того, він неодноразово застосовував до неї фізичну силу в присутності дітей. Мати не хоче, щоб сини в майбутньому поводились так, як їхній батько.

Відповідачка ОСОБА_2 запропонувала та погоджується на побачення батька з дітьми лише у встановлений нею особисто графік: у першу та третю суботу та першу та третю неділю місяця, з 10.00 до 13.00 год. в присутності матері в місті за домовленістю між батьками; святкування днів народження дітей з 11.00 до 18.00 год. в присутності матері в місті за домовленістю між батьками; Новий рік - по непарних роках з 11.00 до 15.00 год., Різдво - по парних роках з 11.00 до 15.00 год., дні народження дитини - по парних роках, дні народження батька – щорічно 11.00 до 15.00 год., в присутності матері в місті за домовленістю між батьками.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 08 лютого 2024 року позов ОСОБА_1 - задоволено частково.

Суд зобов`язав ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з дітьми ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) та надавати можливість вільного спілкування батька з синами засобами телефонного зв`язку, побачень з дітьми;

зобов`язав ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про зміну місця проживання дітей засобами телефонного зв`язку або безпосередньо усно;

встановив батькові ОСОБА_1 такий спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми синами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , враховуючи стан здоров`я дітей, дотриманням дітьми режиму відвідування навчально-виховних закладів, гуртків, секцій, без присутності матері ОСОБА_2 , але з обов`язковим повідомленням матері про місце перебування дітей:

- кожен перший, третій вівторок місяця з 16:00 год. до 18:00 год., кожен другий, четвертий четвер місяця з 16:00 год. до 18:00 год., перша, третя субота кожного місяця з 12:00 год. до 19:00 год., друга, четверта неділя кожного місяця з 16:00 год. до 20:00 год.;

- 01 січня та на Різдво з 12:00 год. до 17:00 год.;

- в день народження кожного з дітей за особистим бажанням кожної дитини щодо часу та місця проведення дня народження з батьком;

- кожні 2 (дві) доби весняних, зимових, осінніх канікулів та 1 (один) місяць літніх канікулів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі з урахування змін та доповнень до скарги відповідачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Романюк Ірина Василівна, просить рішення суду першої інстанції в частині встановлення батькові ОСОБА_1 такий спосіб у участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми, враховуючи особисте бажання, стан здоров`я дітей, дотримання дітьми режиму відвідування навчально-виховних закладів, гуртків, секцій, без присутності матері скасувати та встановити батькові такий спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми дітьми, враховуючи особисте бажання, стан здоров`я дітей, дотримання дітьми режиму відвідування навчально-виховних закладів, гуртків, секцій, у присутності матері ОСОБА_2 у заздалегідь визначеному місці через повідомлення в смс та з подальшим обов`язковим повідомленням матері про місце перебування дітей: - кожен понеділок кожного місяця з 17.00 до 16.30 год., - кожна перша, третя субота кожного місяця з 14.00 до 16.30 год., - кожна перша, третя неділя кожного місяця з 09.00 до 16.00 год., - кожні 2 (два) дні весняних, зимових, осінніх канікулів з 10.00 до 20.00 год. без ночівлі та вивезення дітей за межі м. Одеси, – 30 днів літніх канікулів з 10.00 до 20.00 год. без ночівлі та вивезення дітей за межі Одеси, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

У судове засідання, призначене на 20 лютого 2025 року об 15 год 00 хв з`явились позивач – ОСОБА_1 , апелянт – ОСОБА_2 , представник апелянта – ОСОБА_7 , інші учасники справи до суду не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином через підсистему Електронний суд.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши думку дітей сторін у справі: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі та у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга, підлягає задоволенню частково за таких підстав.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (далі – Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому випадку, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Статями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня1991 року (далі – Конвенція про права дитини) передбачено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Пунктом 1 статті 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону та процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо та необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Частиною третьої статті 51 Конституції України проголошено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Аналогічні норми права містяться в законодавстві України.

Так, відповідно до положень статті 7 Сімейного кодексу України (далі – СК України) регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Статтею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

За правилами статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно частини першої статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до частин першої, другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров`я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.

Судом першої встановлено, що 04 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, в шлюбі народилися діти – ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 липня 2022 року по справі №522/3349/22 шлюб було розірвано.

Рішенням органу опіки та піклування Фонтанської сільської ради №519 від 30.07.2022, було затверджено графік участі у вихованні та спілкуванні батька ОСОБА_1 , з малолітніми дітьми. Рішенням органу опіки та піклування Фонтанської сільської ради №600 від 30.09.2022 скасовано попереднє рішення та затверджено новий графік. ОСОБА_2 не погоджувалась з цими рішеннями, просила переглянути, оскільки зустрічі можливі лише в присутності матері. Визначений графік порушує розпорядок дня дітей.

06.08.2022, 20.08.2022, 31.08.2022 ОСОБА_1 звертався до правоохоронних органів з повідомленнями щодо перешкоджання йому у побаченнях з дітьми.

06.08.2022 ОСОБА_2 зверталась до відділення поліції з повідомленнями про намагання її колишнього чоловіка забрати дітей та переслідування та погрози їй.

15.11.2022 ОСОБА_1 звернувся до служби у справах дітей Фонтанської селищної ради із заявою про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за умисне невиконання рішення від 30.09.2022 за №600.

Згідно акту судово-медичного дослідження (обстеження) №181/44 від 07.02.2022, ОСОБА_2 могли ІНФОРМАЦІЯ_3 бути нанесені легкі тілесні ушкодження. Згідно відповіді від 22.02.2022 відділу поліції №5 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області звернення ОСОБА_2 від 07.02.2022 щодо прийняття мір до ОСОБА_1 , який 04.02.2022 вчинив протиправні дії відносно неї було розглянуто, зі ОСОБА_1 було проведено профілактичну бесіду та складно протокол за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.

20.12.2022 ОСОБА_2 звернулась до органу опіки та піклування Фонтанської селищної ради з повідомленням, що вона на даний час проживає з дітьми в м. Одесі та не погоджується з рішенням від 30.09.2022 №600, оскільки визначені побачення батька з дітьми не враховують інтереси дітей та порушують розпорядок їх дня.

Листом від 23.12.2022 за №1-07/207 служба у справах дітей Фонтанської селищної ради повідомила служби у справах дітей Одеської міської ради, що ОСОБА_2 не виконує рішення №600 від 30.09.2022 внаслідок зміни місця проживання.

22.05.2023 ОСОБА_2 зверталась до відділу поліції з повідомленнями про неправомірні дій ОСОБА_1 відносно неї та дітей.

Згідно акту судово-медичного дослідження (обстеження) №669/131 від 24.05.2023, ОСОБА_2 22.05.2023 могли бути нанесені легкі тілесні ушкодження.

01.09.2023 ОСОБА_2 зверталась до відділу поліції з повідомленнями щодо неправомірних дій ОСОБА_1 відносно неї та дітей (дані внесено до ЄРДР №12023168500000196).

Відповідно до довідки від 01.09.2023, виданою лікарем КНП «Одеський обласний лікарсько-фізкультурний диспансер Одеської обласної ради» ОСОБА_2 зверталась до медичного закладу зі скаргами на біль та синці.

22.03.2023 Центром соціальних служб Одеської міської ради надано характеристику психоемоційного стану дитини ОСОБА_10 : під час тестування ОСОБА_6 демонстрував продуктивність роботи без ознак втоми, самостійно виконує завдання. Розподіл уваги відповідає віковим нормам. Під час психологічної роботи виконував всі запропоновані завдання зосереджуючись на їх виконанні. Темп роботи – повільний. Впродовж бесіди та методики «Малюнок сім`ї» для нього мати є авторитетною фігурою. Своєю сім`єю вважає мати, молодшого брата, бабусю та батька. Дитина висловлює, що сумує за батьком, виявляє бажання частіше його бачити. Результати використаних методик свідчать, що психоемоційний стан хлопчика - задовільний, дитина врівноважена, але не зосереджена, самооцінка висока, рівень тривожності - низький, чітко висловлює свої думки, спрямований до дій.

22.03.2023 Центром соціальних служб Одеської міської ради надано характеристику психоемоційного стану дитини ОСОБА_8 : під час тестування ОСОБА_5 демонстрував продуктивність роботи без ознак втоми, самостійно виконує завдання. Здатний до концентрації, переключення та розподіл уваги відповідає віковим нормам. Під час психологічної роботи виконував всі запропоновані завдання, зосереджуючись на їх виконанні. Темп роботи - високий. Впродовж бесіди та методики «Малюнок сім`ї» для нього мати є авторитетною фігурою. Своєю сім`єю вважає мати, молодшого брата, бабусю. Батька на малюнку не має, хлопчик пояснює це тим, що він з ними не проживає, часто ображає його, а саме: кричить, іноді кидається речами, постійно не виконує своїх обіцянок та конфліктує з матір`ю. Ставлення до батька – образливе, негативне. Результати використаних методик свідчать, що психоемоційний стан хлопчика – задовільний, дитина врівноважена, самооцінка висока, тривожність відсутня, чітко висловлює свої думки, спрямований до дій.

06.06.2023 орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради склав письмовий висновок №01-11/782/1вих щодо участі ОСОБА_1 у вихованні малолітніх дітей. Орган дійшов висновку про доцільність встановлення такого графіку шляхом встановлення систематичних зустрічей, враховуючи стан здоров`я дітей, розпорядок дня дітей, за умови забезпечення батьком необхідного духовного, фізичного та морального розвитку дітей:

- кожну другу та четверту суботу місяця з 10.00 до 17.00 за згодою дітей, у присутності матері, до налагодження стосунків;

- кожну першу та третю неділю місяця з 10.00 до 17.00 за згодою дітей, у присутності матері до налагодження стосунків;

- у дні народження та святкові дні за попередньою домовленістю між батьками, враховуючи стан здоров`я та інтереси дітей.

Предметом спору є усунення перешкод батькові з боку матері в прийнятті участі у вихованні дітей, а його підставами – неприязні відносини між батьками, свідоме перешкоджання матір`ю батькові бачитись з дітьми. Способом захисту прав батька є встановлення певного графіку побачень з дітьми, заборона матері зміню місце проживання дітей.

Ключовим моментом для обох сторін є встановлення такого графіку без участі чи за участю матері. Батько наполягає на відсутності матері, а мати наполягає на доцільності її присутності. Орган опіки та піклування також вважає за доцільне встановлення побачень в присутності матері. Крім того, батько, мати та орган опіки і піклування мають різні бачення щодо самого графіку побачень.

Відтак перед судом в першу чергу постало питання щодо доцільності присутності матері під час побачень батька з дітьми, оскільки мати загалом визнає, що він має таке право.

Оцінюючи доводи обох сторін суд першої інстанції виходив з наступного.

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особи у здійсненні нею свого права.

Згідно ч. 2 ст. 159 СК України суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Малолітні діти ОСОБА_11 (9 років) та ОСОБА_12 (5 років) після розлучення батьків проживають разом матір`ю ОСОБА_2 ..

Мати дітей не заперечувала, що спілкування дітей з батьком стало обмеженим. Свою обов`язкову присутність під час побачень дітей з батьком пояснює тим, що така вимога є вимушеною мірою, оскільки батько проявляє агресію відносно неї та до дітей, переслідує їх. Він негативно впливає на дітей, говорить погано про неї та бабусю дітей. Після спілкування з ним діти стають агресивними, вживають нецензурні слова. Вважає, що така поведінка дітей є наслідком спілкування з батьком без неї. Він неодноразово застосовував до неї фізичну силу в присутності дітей. Крім того, зазначає, що самі діти не хочуть та не мають бажання з ним бачитись. Також ОСОБА_1 має старшу доньку ОСОБА_13 від попереднього шлюбу, яка жила з ними з 2008 року. ОСОБА_14 поводилась неадекватно з дітьми, завдала їм болю, доводила іграми до сліз, непристойно висловлювалась про ОСОБА_2 та забороняла дітям розповідати про це матері. Разом із ОСОБА_1 вони говорили дітям, що головна тут сестра, а не мати, говорили на теми, що вини будуть жити всі разом без ОСОБА_2 . З початком війни вона з дітьми на прохання батька переїхали тимчасово жити до його матері. Де також живе його старша дочка ОСОБА_14 . Вона принижувала жіночу гідність ОСОБА_2 в присутності дітей. З березня 2022 року батько кожного тижня на вихідних брав до себе дітей. Старший син розповідав, що батько проводив з ним «виховні роботи» про те як треба називати матір та бабусю. Втягував дітей у з`ясування дорослих відносин, схиляв до того, щоб вони жили з ним, а за це він буде усе їм купувати і не буде примушувати вчитися. Обіцяв купити будь-що лиш би діти відмовились від матері, бо вона погана і начебто ніхто краще за нього та сестру ОСОБА_13 не попіклується про дітей. Коли діти повертались додому вони були емоційно нестабільні, не розуміли як їм поводитись і як називати матір і бабусю. В цей час батько навмисно не давав гроші на дітей з тією метою, щоб мати не змогла їх утримувати і віддала йому дітей. Він особисто неодноразово наполягав на тому, щоб віддати йому дітей.

Натомість батько стверджував, що взагалі протягом двох років майже не бачить дітей. Телефони дітей заблоковані він з ним не може розмовляти. все це пов`язано з тим, що між ним та колишньою дружиною конфлікті відносини, вона свідомо не дає йому бачитись з дітьми і це також напряму пов`язано з майновим спором колишнього подружжя. Йому приходилось приходи до школи чи на гуртки, які відвідують діти, щоб побачитись з ними. При тому в останній раз, коли він намагався підійти до сина мати влаштувала привселюдний скандал, ніби це напад на неї. Пояснив, що насправді діти хочуть з ним бачитись. Вони лише залякані матір`ю, бояться її і говорять лише так як вона скаже. Він як батько навпаки має побоювання, щоб діти не відвикли від нього, тому вважає, що має право на індивідуальні зустрічі. Вони хлопчики, тому також потребують чоловічого виховання та спілкування з батьком. Наполягав на тому, що він не застосовував фізичну силу до неї. Її розповіді про те, що його старша донька ОСОБА_14 поводилась погано з нею та дітьми є неправдою.

В свою чергу орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради у висновку про доцільність присутності матері під час побачень батька з дітьми. У висновку не зазначено, що конкретно стало причиною такого висновку, але, очевидно, що орган виходив з пояснень ОСОБА_2 та бесіди з дітьми, що проведені в присутності матері, згідно з якими вони не хочуть бачитись з батьком, молодший син пояснив це тим, що він бачив як батько бив матір.

В першу чергу суд відзначає, що висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України). Тому суд має пересвідчитися, що зазначені органом опіки і піклування обставини свідчать про доцільність побачень батька з дітьми виключно в присутності матері, оскільки саме цей момент є критичним для обох батьків.

З метою усунення усіх протиріч між батьками суд за власною ініціативою вважав за необхідне заслухати думку самих дітей.

Думку дітей не вдалось з`ясувати, оскільки мати повідомила, що один з синів захворів, а участь психолога третя особа не забезпечила. В свою чергу позивач наполягав на розгляді справи без заслуховування думки дітей, вирішення спору за наявними матеріалами справи, оскільки відповідачка може постійно заявляти про неможливість забезпечити прибуття дитини до суду.

Відповідно до частин 2, 3 статті 171 СК України дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав, оскільки її думка не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.

Отже, сторони визнають, що між ними існують дуже конфлікті відносини. Вони взагалі не можуть спілкувати один з одним. Мають невирішений майновий спір за позовом матері, що також негативно впливає на відносини між ними.

Ініціатором обмеження спілкування батька з дітьми є мати ОСОБА_2 .. Суд не погоджується з аргументами матері та органом опіки і піклування про доцільність участі матері у побаченнях батька з дітьми.

Верховний Суд, оцінюючи можливість обмеження права батька на спілкування з дитиною без присутності матері зазначав, що присутність матері під час спілкування батька з дитиною не є доцільною за наявності встановлених неприязних стосунків між батьками, а проведення зустрічей батька і дитини виключно в присутності матері є необгрунтованим, оскільки такі вимоги обмежують права батька та дитини на безперешкодне особисте спілкування (постанова від 07.06.2023 у справі №607/2272/22). Для налагодження належних довірливих відносин між батьком і дитиною необхідний час, протягом якого поступово має відбуватися налагодження спілкування та формування емоційної прив`язаності дитини. При цьому, наявність між сторонами неприязних відносин та конфліктів можуть негативно впливати на ставлення дитини до батька при проведенні зустрічей батька з дитиною у присутності матері, що може перешкоджати налагодженню спілкування батька з дитиною (постанова від 20.09.2023 у справі №730/518/21). Існування між сторонами неприязних стосунків ускладнює погодження ними форм та методів спілкування з дитиною, тож зобов`язання матері не чинити відповідні перешкоди батьку дитини, визначене судовим рішенням, сприятиме розумінню того, що права кожного з батьків є рівними (постанова від 26.10.2023 у справі №233/418/22).

Суд вважає, що конфліктність відносин батьків відіграє у цьому спорі між ними важливу роль. При цьому суд не оцінює, хто з них більш чи менш конфліктний. Достатньо очевидності цього факту. Тому кожне побачення, де буде і батько, і мати, буде завершуватись конфліктом. Відтак суд має виходити в даному разі з того, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Суд відзначає, що якщо й мали місце обставини застосування колишнім чоловіком до колишньої дружини фізичної сили в присутності дітей, то навпаки доцільним буде запобігти тому, щоб діти цього більше не бачили. Доводи матері про те, що нібито батько погано говорить про неї та її матір не є важливою причиною присутності матері. Оскільки знову ж таки, мати не може контролювати розмову, а якщо буде присутня і те, що говорить батько буде їй не до вподоби, це призведе до конфлікту. Тоді це будуть не побачення батька з дітьми, а побачення колишнього подружжя та з`ясовування не вирішених відносин. Інтересам дітей це явно не відповідає.

З іншого боку, мати посилається на те, що діти самі не хочуть бачитись з батьком. Зокрема, характеристика психоемоційного стану молодшого сина ОСОБА_6 свідчить проте, що мати є авторитетною фігурою, своєю сім`єю вважає мати, брата, бабусю та батька. Дитина висловлює, що сумує за батьком, виявляє бажання частіше його бачити. Характеристика психоемоційного стану старшого сина свідчить, що мати є авторитетною фігурою. Своєю сім`єю вважає мати, молодшого брата та бабусю. Батька на малюнку «Малюнок сім`ї» не має, хлопчик пояснює це тим, що він не проживає, часто ображає його, а саме: кричить, іноді кидається речами, постійно не виконує обіцянок та конфліктує з матір`ю. Ставлення до батька - образливе, негативне.

У висновку органу опіки та піклування зазначено, що у бесіді з спеціалістами служби у справах дітей ОСОБА_11 та ОСОБА_15 в присутності та за згодою матері, повідомили спеціалісту служби, що категорично не хочуть бачитися з батьком, молодший ОСОБА_6 пояснив це тим, що він бачив як батько у його присутності побив матір.

Позивач наполягав на тому, щоб суд не брав до уваги такі пояснення дітей, оскільки вони зроблені в присутності матері, тобто під її контролем та впливом. Так як діти її бояться, вони скажуть усе, що говорить мати.

Суд погоджується з тим, що ці пояснення дітей дані в присутності матері, тому не відповідають дійсній волі дітей.

Крім того, саме з тією метою, щоб батько міг налагодити особистісний контакт з синами, якщо вони мають негативне враження про батька, суд вважає за доцільне забезпечити йому такі побачення з дітьми без присутності матері. Діти розвиваються, дорослішають, тому їхня думка теж буде мінятись. Присутність матері лише призведе до того, що діти постійно будуть розгубленими у ставленні до кожного з батьків, у своїх подальших вчинках, так як кожен з батьків має свою думку, і не приймає інтереси іншого.

Також будь-яких доказів того, що батько проявляв та проявляє агресію до дітей, чинить на них психологічний тиск, негативно впливає, суду не надано. Ці доводи матері гуртуються лише на її розповідях з точки зору неприязних відносин із колишнім чоловіком. З іншої сторони, суд зважає на те, що раз такі конфлікті відносини існують, то негативна участь позивача в цьому також є. Проте суд вважає, що у вирішенні даного спору слід дещо дистанціювати конфлікт батьків від самих дітей шляхом забезпечення батькові участі у побаченні з дітьми без присутності матері, кожен з батьків окремо матиме змогу вибудовувати свої відносини з дітьми окремо.

Щодо графіку побачень з дітьми на якому наполягав позивач, суд зазначив наступне.

Суд проаналізував запропонований графік батьком, матір`ю та органом і піклування та вважає за доцільне частково задовольнити вимоги позивача, визначивши такий графік: кожен 1, 3 вівторок місяця з 16:00 год. до 18:00 год., кожен 2, 4 четвер місяця з 16:00 год. до 18:00 год., 1, 3 субота кожного місяця з 12:00 год. до 19:00 год., 2, 4 неділя кожного місяця з 16:00 год. до 20:00 год.; 01 січня та на Різдво з 12:00 год. до 17:00 год.; в день народження кожного з дітей за особистим бажанням кожної дитини щодо часу та місця проведення дня народження з батьком; кожні 2 доби весняних, зимових, осінніх канікулів та 1 (один) місяць літніх канікулів.

Батько просив у вівторок та четвер побачення з 16:00 до 20:00 год. (4 години) Суд виходив з того, в будні дні діти мають навчання, можуть бути зайняті домашньою роботою, відвідування гуртків, тому цей час слід зменшити з 20:00 год. до 18:00 год. (2 год.). Що стосується суботи та неділі, де позивач просив з 09:00 до 19.00 год. (10 год.), суд вважає, що час в ці дні слід встановити в суботу з 12:00 до 19:00 год., а в неділю з 16:00 год. до 20:00 год., оскільки у вихідні дні діти о 09:00 год. ще можуть спати, а в неділю перед школою повинні виконувати домашні завдання, що доцільно для них зранку, а не у вечері, тому побачення в неділю слід встановити з 16:00 год., а не 09:00 год.

Що стосується побачень 01 січня та на Різдво, батько бажав з 12:00 до 18:00 год., а мати пропонувала з 11:00 до 15:00 год. по парних/непарних роках. Суд виходить з того, що діти можуть проводи свята з обома батьками, розподіливши час батька з 12:00 год. до 17:00 год.

Суд вважав, що доцільним є побачення батька з дітьми в день народження кожного з дітей, але за особистим бажанням кожної дитини щодо часу та місця проведення дня народження з батьком. В цей день діти самі можуть визначати скільки часу і чи хочуть проводити його з батьком чи матір`ю.

При цьому побачення батька з дітьми повинні обумовлюватись враховуючи стан здоров`я дітей, дотриманням дітьми режиму відвідування навчально-виховних закладів, гуртків, секцій, без присутності матері, але з обов`язковим повідомленням матері про місце перебування дітей.

Суд відхиляє визначений органом опіки та піклування графік, оскільки такий передбачає лише побачення в суботу та неділю з 10:00 до 17:00 год. без жодних обґрунтувань.

Щодо позовних вимог позивача про заборону ОСОБА_2 без письмової згоди батька змінювати місце проживання (перебування) дітей до досягнення ними 10 років, на адресу іншого житла, що не належить батькам або одного з них, з ким вони проживають або не за місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вони проживають, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 СК України, якщо один з батьків або інша особа самочинно, без згоди другого з батьків чи інших осіб, з якими на підставі закону або рішення суду проживала малолітня дитина, або дитячого закладу (установи), в якому за рішенням органу опіки та піклування або суду проживала дитина, змінить її місце проживання, у тому числі способом її викрадення, суд за позовом заінтересованої особи має право негайно постановити рішення про відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.

Аналіз цих норм дозволяє зробити висновок, що місце проживання дітей до 10 років має погоджуватися обома батьками, та жоден з батьків не має права змінювати це місце проживання без погодження з іншим з батьків, а у разі наявності спору, такий має вирішуватися судом.

Отже, за необхідне зобов`язати ОСОБА_2 повідомляти ОСОБА_1 про зміну місця проживання дітей засобами телефонного зв`язку або безпосередньо усно. Тим більше, що батько бачитиметься з дітьми та повинен знати звідки їх забирати та куди повертати. Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Проте, з висновком суду першої інстанції про визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми погодитись неможливо, виходячи з наступного

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування,  не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку докази були досліджені судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права, тому апеляційний суд має законні підстави для встановлення обставин, що мають значення для справи, та дослідження й оцінки наявних у справі доказів в частині визначення способу участі батька у вихованні та спілкуванні з дітьми.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_1 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, те, що відповідачка перешкоджає батьку спілкуватися з дітьми й те, що необхідно визначити порядок та спосіб спілкування з дітьми та участі у їх вихованні, який відповідає як найкращим інтересам дітей.

Так, базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя як право батьків на спілкування з дитиною.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (Hunt v. Ukraine, №31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих і зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (Mamchur v. Ukraine, №10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

Законодавством України закріплено обов`язок того із батьків, який проживає окремо, брати участь у вихованні дитини та право, зокрема, бабусі на спілкування з онуком та право приймати участь у його вихованні. Окрім того, батьків законодавством зобов`язано вирішувати всі питання виховання дитини спільно (ст. 157 СК України).

Законодавством також встановлено правовий механізм визначення способу участі у вихованні дитини того з батьків, який проживає окремо у випадку неможливості досягнення батьками згоди стосовно такого способу, а саме: рішення про визначення способу участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, приймається органом опіки та піклування на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Слід зазначити, що прийняте рішення органу опіки та піклування є обов`язковим для батьків (ст. 158 СК України).

Розглядаючи аналогічну справу, Верховний Суд у постанові від 26 жовтня 2023 року у справі №233/418/22 (провадження №61-11951св23) зробив наступний правовий висновок: «Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), практика якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»

ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року у справі «Йогансен проти Норвегії»).

У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України»

(заява №2091/13) йдеться про визначення інтересів дитини, їх місця у взаємовідносинах між батьками. У згаданому рішенні ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зав`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі у міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й передусім повинні бути визначені інтереси дитини, а вже тільки потім – права її батьків.

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №189/68/20 (провадження №61-16244св21), від 08 лютого 2023 року у справі №334/1202/20 (провадження №61-7951св22), від 15 серпня 2023 року у справі №759/4170/20 (провадження №61-3420св23).

Отже, при вирішенні спору щодо участі у вихованні та порядку зустрічей з дитиною того з батьків, хто проживає окремо від дитини, судом мають враховуватися передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини».

Під час розгляду апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції в порядку статті 171 СК України заслухав думку малолітніх дітей сторін у справі ОСОБА_8 (10 років) та ОСОБА_9 (6 років), які пояснили, що вона не мають бажання бачитися з батьком, ставлення до батька у них негативне у зв`язку з тим, що батько ображає матір.

Оцінюючи пояснення дитини в сукупності з іншими доказами по справі та поясненнями сторін, колегія суддів вважає, що рішення суду по справі має бути ухвалено всупереч думці дитини у відповідність до частини третьої статті 171 СК, з наступних підстав.

У статті 12 Конвенції про права дитини закріплені положення, згідно з якими держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.

Згідно правових висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц (провадження №14-327цс18), право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі з`являється у дитини з досягненням віку 10 років.

Колегія суддів критично відноситься до такого ставлення дитини до батька, та вважає, що таке відбувається в зв`язку з впливом на формування думок дітей з боку їх матері ОСОБА_2 , яке фактично відбувається внаслідок неприязних стосунків між відповідачкою та позивачем Саме такий вплив відповідачки на формування думки дітей по відношенню до їх батька оцінюється судом, як наявні перешкоди у його побаченнях з дітьми.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07 жовтня 2010 року (остаточне 21.02.2011) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства – обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10 лютого 2010 року (остаточне 10.05.2011) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Проте, суд першої інстанції не продемонстрував відповідачці, що вона була почута та не надав детальної відповіді на аргументи відповідача.

Згідно із частинами четвертою, п`ятою статті 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, орган опіки та піклування подає письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Частиною шостою статті 19 СК України передбачено, що суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Орган опіки і піклування може визначити місце зустрічі батька з дитиною (за місцем проживання когось із них чи іншої особи), періодичність та тривалість їх.

Висновок органу опіки і піклування має базуватися на достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення та ретельному їх з`ясуванні. Такий висновок є рекомендаційним, тому суд може постановити інше рішення, ніж пропонує орган опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Встановлено, що Висновком Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №01-11/782/1вих від 06.06.2023 щодо участі ОСОБА_1 у вихованні малолітніх дітей встановлено доцільність встановлення такого графіку шляхом встановлення систематичних зустрічей, враховуючи стан здоров`я дітей, розпорядок дня дітей, за умови забезпечення батьком необхідного духовного, фізичного та морального розвитку дітей:

- кожну другу та четверту суботу місяця з 10.00 до 17.00 за згодою дітей, у присутності матері, до налагодження стосунків;

- кожну першу та третю неділю місяця з 10.00 до 17.00 за згодою дітей, у присутності матері до налагодження стосунків;

- у дні народження та святкові дні за попередньою домовленістю між батьками, враховуючи стан здоров`я та інтереси дітей (т. 1, а.с. 179-184).

Колегія суддів приймає до уваги вказаний висновок органу опіки та піклування, оскільки вважає, що вказаний графік зустрічей батька з дітьми у присутності матері до налагодження стосунків між батьком та матір`ю, відповідає найкращим інтересам дітей. При цьому колегія суддів вважає, що уданому випадку можливо встановити термін вказаного графіку зустрічей батька з дітьми у 2 (два) місяці.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17 березня 2011 року (остаточне – 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, та оцінюючи належність, допустимість, достовірність наявних у справі доказів, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», колегія суддів дійшла висновку про те, що у даному випадку рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дітей на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дітей, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків, що батько, який проживає окремо від дітей, також має право на особисте спілкування з ними, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дітьми та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дітей. Отже, колегія суддів вважає, що з найкращих інтересів дітей необхідно встановити спосіб участі батька у вихованні дітей та спілкуванні з ними у відповідності до Висновку Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №01-11/782/1вих від 06.06.2023.

Отже, заявлені позивачем ОСОБА_1 вимоги є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

З урахуванням наведеного судова колегія вважає доцільним встановити ОСОБА_1 у якості перехідного періоду додатковий спосіб участі у вихованні та спілкуванні з малолітніми синами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , шляхом встановлення систематичних зустрічей, враховуючи стан здоров`я дітей, розпорядок дня дітей, за умови забезпечення батьком необхідного духовного, фізичного та морального розвитку дітей, кожну другу та четверту суботу місяця з 10.00 до 17.00 за згодою дітей, у присутності матері, до налагодження стосунків. Кожну першу та третю неділю місяця з 10.00 до 17.00 за згодою дітей, у присутності матері до налагодження стосунків. У дні народження та святкові дні за попередньою домовленістю між батьками, враховуючи стан здоров`я та інтереси дітей терміном у 2 (два) місяці.

Порушення судом норм процесуального права, а саме, ст. ст. 12, 81, 89, 263-265 ЦПК України, та норм матеріального права, а саме, ст. ст. 19, 157, 158, 159, 171 СК України, у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є підставою для зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Романюк Ірина Василівна, задовольнити частково, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 08 лютого 2024 року змінити, доповнивши його перехідним режимом наступного змісту (згідно висновку Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради №01-11/782/1вих від 06.06.2023):

Визначити способи в участі ОСОБА_1 у вихованні малолітніх синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , шляхом встановлення систематичних зустрічей, враховуючи стан здоров`я дітей, розпорядок дня дітей, за умови забезпечення батьком необхідного духовного, фізичного та морального розвитку дітей:

- кожну другу та четверту суботу місяця з 10.00 до 17.00 за згодою дітей, у присутності матері, до налагодження стосунків;

- кожну першу та третю неділю місяця з 10.00 до 17.00 за згодою дітей, у присутності матері до налагодження стосунків;

- у дні народження та святкові дні за попередньою домовленістю між батьками, враховуючи стан здоров`я та інтереси дітей терміном у 2 (два) місяці.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.

Повний текст судового рішення складено: 27 лютого 2025 року.

Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік

А.І. Дришлюк