Справа № 2-47/11

провадження № 22-ц/0390/1534/11 Головуючий у 1 інстанції:Самрук Ф.Ф.

Категорія: Доповідач: Веремчук Л. М.

  АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

04.09.2011   року          місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з  розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області:

головуючого - судді   Веремчук Л М,

суддів -    Карпук А.К., Здрилюк О.І.    ,

при секретарі    Гнепі П.М.,

з участю позивача ОСОБА_1

третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_2

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3      ,

,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за     позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 20 квітня 2011 року  

 В С Т А Н О В И Л А:

             08 грудня 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що з 30.08.1998 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з третьою особою ОСОБА_2  30.08.2009 року шлюб між сторонами було розірвано. В ході судового засідання про поділ майна подружжя їй стало відомо про розпорядження ОСОБА_2 спільним майном без її згоди, а саме – що придбаний ними в кінці червня 2008 року автомобіль НОМЕР_1, 26 грудня 2009 року продано по біржовій угоді Волинської товарної біржі відповідачу ОСОБА_4 за 100 гривень без її письмової згоди на вчинення даного правочину.

В зв’язку з вищевикладеним, позивачка просила суд визнати недійсною біржову угоду щодо купівлі-продажу транспортного засобу від 25 грудня 2009 року та витребувати майно з чужого незаконного володіння.

Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 20 квітня 2011 року позов у даній справі задоволено частково.

Біржову угоду №19405 Волинської товарної біржі від 26 грудня 2009 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4, за якою продавець ОСОБА_2 продав, а покупець ОСОБА_4 купив автомашину «Форд-Транзіт» білого кольору 1996 року випуску, кузов НОМЕР_4 двигун НОМЕР_5 номерний знак НОМЕР_1 за 100 грн. визнано недійсною.

В задоволенні позовних вимог про витребування з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 майна, переданого на виконання визнаної недійсною вищезгаданої біржової угоди від 26 грудня 2009 року відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 в дохід держави 8 грн. 50 коп. судових витрат на сплату державного мита.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням позивачкою було подано апеляційну скаргу, у якій вона просить змінити рішення Старовижівського районного суду від 20 квітня 2011 року, задовольнивши її позовні вимоги повністю.

Судом встановлено, що 26 грудня 2009 року між третьою особою ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_4 на Волинській товарній біржі було укладено біржову угоду купівлі-продажу транспортного засобу «Форд-Транзіт» номерний знак НОМЕР_1, відповідно до якої ОСОБА_2 продав, а ОСОБА_4 купив вказаний автомобіль 1996 року випуску за 100 грн.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, автомобіль є спільною сумісною власністю позивачки ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_2, оскільки був придбаний ними під час перебування їх у зареєстрованому шлюбі ( в кінці червня 2008 року).

Відповідно до ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.  Дружина, чоловік має право звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згідно з п.1 ч.1 ст.31 Цивільного кодексу України, правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість. Вартість автомобіля складає 45 977,75 грн, що підтверджено актом від 30 березня 2010 року дослідженням спеціаліста-автотоварознавця (а.с.13-14). Про те, що майно для сторін є цінним підтвердили також в судовому засіданні як позивач так і відповідач. Отже, вказаний правочин не є дрібним побутовим.

Відповідно до ч.3 ст.65 СК України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і(або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

З біржової (угоди) від 26 грудня 2009 року, укладенї на Волинській товарній біржі, вбачається, що дані про те, що біржова угода укладена з урахуванням письмової згоди позивачки  ОСОБА_1, відсутні. Відповідачем ОСОБА_2 також не були надані будь-які підтвердження щодо отримання згоди дружини на продаж автомобіля.

Таким чином, місцевий суд прийшов до правильного висновку, що біржова угода № 19405 від 26 грудня 2009 року про продаж автомобіля, в порушення ст.65 Сімейного кодексу України, була укладена без згоди позивача.

Згідно ч.4 ст.369 ЦК України, правочин щодо розпорядження  спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Дані про те, що відповідач ОСОБА_2 мав повноваження продати автомобіль без згоди дружини, у матеріалах справи відсутні.

Крім того, договори про відчуження транспортних засобів підлягають державній реєстрації, що у відповідності до п.3 ст.65 СК України та ч.2 ст.369 ЦК України вимагає письмового погодження та нотаріального посвідчення згоди співвласника спільного сумісного майна при вчиненні правочину.

Дані про надання позивачкою ОСОБА_1 такої згоди у матеріалах справи відсутні.

Все це дало підстави місцевому суду визнати недійсною біржову угоду про продаж спірного автомобіля. Таке рішення суду відповідає  фактичним обставинам справи, а також матеріалам даної цивільної справи.

Відмовляючи позивачці у витребуванні спірного автомобіля з чужого незаконного володіння місцевий суд помилково вбачав у вимогах позивачки застосування двохсторонньої реституції, в той час як вона заявила позов про віндикацію – витребування майна з чужого незаконного володіння, що відповідно до ст. ст.387,388 ЦК України є способом захисту права власності.

 Відповідач ОСОБА_2. недобросовісно  володів майном, незаконно відчужив його, чим порушив право власності позивача.

Враховуючи те, що автомобіль був придбаний за кредитні кошти подружжя, які стягуються із позивачки, а також те, що автомобіль вибув із володіння позивачки поза її волею та був відчужений з метою укриття його він розподілу, а також те, що відповідач  ОСОБА_4 згоден на повернення автомобіля про що він заявляв в суді першої інстанції,  колегія суддів прийшла до висновку, що спірне майно повинно бути повернуте у сумісну власність бувшого подружжя.         

Керуючись ст.ст.    303, 307, 309, 314, 316 ЦПК     України, колегія суддів, -

 В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Старовижівськогор районного суду від 20 квітня 2011 року в даній справі в частині відмови у витребуванні від ОСОБА_4 в користь ОСОБА_1 на виконання визнаної недійсною біржової угоди від 26 грудня 2009 року скасувати та постановити в цій частині нове рішення.

Витебувати автомобіль марки «Фордтранзит» білого кольору, кузов НОМЕР_4 державний номерний знак НОМЕР_1 від ОСОБА_4 та повернути його у спільну сумісну власність бувшого подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили .

 Головуючий:                                 

 Судді: