Справа № 369/9999/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1

Провадження № 11-кп/824/3398/2025 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

при секретарі ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року про продовження строку тримання під вартою,

В С Т А Н О В И Л А:

В провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває кримінальне провадження № 1202211105000259 від 19 серпня 2022 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Під час судового засідання прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, яке обґрунтоване тим, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до семи років. Обвинувачений ОСОБА_8 є громадянином іншої держави, на території України не має міцних соціальних зв`язків, місця роботи та проживання, тому вважає, що існують ризики того, що останній може вчинити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інші кримінальні правопорушення. Вказує, що застосування іншого запобіжного заходу у цьому кримінальному провадженні не є можливим, оскільки не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого, з огляду на наявні у справі ризики.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_8 до 13.04.2025 року включно та залишено як альтернативу даному запобіжному заходу заставу, в розмір якої зменшено до 25 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 75 700 гривень, з покладенням обов`язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України.

Суд, обґрунтовуючи доцільність перебування обвинуваченого під вартою, визнав доведеним, що ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати, а саме те, що обвинувачений може переховуватися від суду з метою уникнення покарання, також судом враховано особу обвинуваченого, який не має на території України офіційного місця роботи, не має утриманців, до затримання проживав в орендованому житлі в Київській області.

В апеляційній скарзі захисник обвинуваченого просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічний час доби, або зменшити розмір визначеної застави до 20 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Вважає, що жодний із заявлених прокурором ризиків не доведений та не підтверджується доказами, а ухвала суду не містить обставин, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Вважає, що висновки суду про наявність ризиків ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджуються жодним належним та допустимим доказом.

Вказує про тривалість перебування обвинуваченого під вартою, що є обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканість.

Посилається на необґрунтованість заявленої підозри та недопустимість наявних доказів у кримінальному провадженні, оскільки останні отримані внаслідок істотних порушень КПК України, а також прав ОСОБА_8 на захист, який не володіє державною мовою, проте участь перекладача та захисника під час обшуку обвинуваченому забезпечено не було.

Зазначає, що судом не було взято до уваги, що обвинувачений ОСОБА_8 раніше не судимий, має житло для проживання, сталі соціальні зв`язки, на момент затримання мав тимчасовий, не постійний заробіток без офіційного працевлаштування.

Окрім того, вважає, що призначення судом застави в такому, завідомо непомірному для обвинуваченого розмірі суперечить приписам, викладеним в ч.4 ст.182 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.

Про розгляд апеляційної скарги прокурор, обвинувачений та його захисник повідомлені, клопотання про розгляд апеляційної скарги за їх участю до суду не надходило.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом ч. 3 ст. 331 КПК України суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 199 КПК України, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, для прийняття законного і обґрунтованого рішення, суд повинен з`ясувати всі обставини, з якими пов`язана можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та умови, за яких таке продовження можливе та виправдане.

Вирішуючи питання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував обставини вчиненого кримінального правопорушення, вид та розмір покарання, яке загрожує обвинуваченому, у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, дані про особу обвинуваченого, який не має на території України офіційного місця роботи, не має утриманців, до затримання проживав в орендованому житлі в Київській області.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що на даному етапі відсутні підстави вважати, що інші більш м`які запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України можуть забезпечити виконання останнім процесуальних обов`язків, які випливають із ч. 5 ст. 194 КПК України та не будуть ефективними, враховуючи існування ризику переховування обвинуваченого від суду з огляду на стадію розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що підстави, у зв`язку з наявністю яких обвинуваченому ОСОБА_8 був обраний запобіжний захід у виді тримання під вартою, не відпали, а ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, а тому погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , оскільки продовжують існувати обставини, які виправдовують подальше обмеження права останнього перебувати на волі.

Доводи апеляційної скарги сторони захисту не спростовують правильність висновків суду про доцільність подальшого перебування під вартою ОСОБА_8 .

Як випливає із змісту судового рішення про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою суд врахував обставини, передбачені ст.178 КПК України.

Суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином матеріали провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.

Рішення суду першої інстанції не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Доводи сторони захисту про те, що заявлені прокурором ризики ґрунтуються лише на припущеннях, є безпідставними, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Щодо доводів сторони захисту про зменшення розміру визначеної застави до 20 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, то вони є безпідставними, з огляду на наступне.

Відповідно ст. 182 КПК України у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов`язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, що відповідно норм ст. 12 КК України відноситься до тяжких злочинів.

Судом першої інстанції визначено розмір застави в межах, визначених ст. 182 КПК України. Більш того, розмір застави було зменшено, з огляду на тривалість перебування під вартою, до 25 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 75700,00 грн. На переконання колегії суддів, саме такий розмір застави на даному етапі судового розгляду є справедливим та співмірним встановленим ризикам у справі.

Крім того, переконливих доводів про необхідність зменшення визначеного судом першої інстанції розміру застави обвинуваченому ОСОБА_8 в апеляційній скарзі не наведено.

Посилання сторони захисту на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_8 зокрема на те, що він раніше не судимий, наявність у останнього місця проживання, сталих соціальних зв`язків, наявність не постійного заробітку без офіційного працевлаштування, то, на думку апеляційного суду, вказані обставини не зменшують встановлені ризики та не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 .

Щодо доводів сторони захисту про тривалість перебування обвинуваченого ОСОБА_8 під вартою, що є обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканість, то суд апеляційної інстанції не вбачає такої надмірності,враховуючи перевагу існуючого суспільного інтересу, викликаного вчиненим тяжким злочином, над повагою до особистої свободи обвинуваченого.

Посилання сторони захисту на те, що докази у кримінальному провадження є недопустимими, оскільки отримані внаслідок істотних порушень КПК України, а також прав ОСОБА_8 на захист, який не володіє державною мовою, проте участь перекладача та захисника під час обшуку обвинуваченому забезпечено не було, не заслуговують на увагу, оскільки суд апеляційної інстанції, переглядаючи ухвалу суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на стадії судового розгляду, в межах апеляційного розгляду, не може вдаватися до оцінки обґрунтованості висунутого обвинувачення, яке вже є предметом розгляду судом першої інстанції, а також вирішення питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочинів.Суд апеляційної інстанції на даному етапі вправі лише переглянути рішення суду першої інстанції в частині доцільності продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого ОСОБА_8 судом на даному етапі не встановлено, у зв`язку з чим колегія суддів вважає недостатнім застосування більш м`якого запобіжного заходу для запобігання наявним ризикам, аніж тримання під вартою.

Відтак, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з`ясованих обставин, з якими закон пов`язує можливість обрання виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та визначив альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, розмір якої не суперечить вимогам ст. 182 КПК України.

Порушень норм кримінального процесуального законодавства, які б могли слугувати підставами для скасування ухвали суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено. За таких обставин ухвала є законною.

Керуючись ст.ст.404, 405,407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого залишити без задоволення, а ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 лютого 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 - без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: Суддя: Суддя: