ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року Справа № 160/32583/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. за участю секретаря судового засідання - Ткач Д.М., представника відповідача - Долі О.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Суть спору:   10.12.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду, в якій позивач просить суд:

-визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ: 42836259, адреса: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, 41) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) у період з 01 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судці у розмірі 2102,00 грн.;

-стягнути з Вищого антикорупційного суду (код ЄДРПОУ: 42836259, адреса: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, 41) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період 01.09.2024 по 30.11.2024 на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 N1402-VIII виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законами України про державний бюджет на 2024 роки на 1 січня календарного року (3028 грн.), з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті на загальну суму 241 907,38 грн.

Позов мотивовано тим, що всупереч вимог чинного законодавства України Вищий антикорупційний суд протягом спірного періоду з 01 вересня 2024 року до 30 листопада 2024 року здійснював нарахування та виплату суддівської винагороди, обчислюючи її розмір виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн., а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році – 3028,00 грн., що призвело до виплати суддівської винагороди, яка не відповідає розміру, встановленому спеціальним законодавством України, чим порушено права позивача на належне матеріальне забезпечення.

Разом з поданим до суду позовом позивач заявив клопотання про розгляд справи без його участі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання у справі на 16.01.2025.

24.12.2024 на адресу суду від Вищого антикорупційного суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній позов не визнав, зазначив про безпідставність вимог позивача.

Обґрунтовуючи відзив відповідач вказав, що    Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102,00 грн. З огляду на це, з 01.01.2024 посадовий оклад судді Вищого антикорупційного суду було затверджено в розмірі 131 375,00 грн. (2102 грн. х 50 прожиткових мінімумів х регіональний коефіцієнт 1,25). Відповідач звертає увагу суду, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати видатки виключно в межах бюджетних асигнувань. Натомість, нарахування та виплата суддівської винагороди виходячи з прожиткового мінімуму в розмірі 3028,00 грн. призведе до нецільового використання бюджетних коштів, а також до перечасного вичерпання фінансових ресурсів відповідного фонду оплати праці. Відповідач також звертає увагу на передчасність позовної вимоги про стягнення з відповідача недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди, оскільки на час її пред`явлення відсутнє порушення права позивача внаслідок невиконання ВАКС обов`язку нарахувати та виплатити позивачу зазначені суми.

Разом з поданим до суду відзивом відповідач заявив клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

02.01.2025 від позивача до суду надійшло клопотання про розгляд адміністративної справи за відсутності позивача, який свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Протокольною ухвалою суду від 16.01.2025 постановлено закрити підготовче провадження та перейти до розгляду справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Указом Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» від 11.04.2019 №128/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Вищого антикорупційного суду.

Наказом виконуючого обов`язки Голови Вищого антикорупційного суду від 23.04.2019 №33/к позивача зараховано до штату Вищого антикорупційного суду.

Наказом Голови Вищого антикорупційного суду №307/к від 09.09.2019 позивачу встановлена щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата юридичних наук у розмірі 15 відсотків посадового окладу.

Наказом Голови Вищого антикорупційного суду №190/к від 20.04.2022 позивачу встановлена щомісячна доплата за вислугу років у розмірі 30 відсотків посадового окладу як такому, стаж роботи на посаді судді якого становить 10 років.

Згідно з даними довідок Вищого антикорупційного суду «Про розрахунок суддівської винагороди судді Вищого антикорупційного суду» від 18.12.2024 №519 (за вересень 2024), від 18.12.2019 №520 (за жовтень 2024), від 18.12.2024 №521 (за листопад 2024) позивачу за період з 01.09.2024 до 30.11.2024 суддівська винагорода виплачувалася з розміру прожиткового мінімуму на рівні 2102,00 грн.

Як вказує позивач, за період з 01.09.2024 по 30.11.2024 Вищий антикорупційний суд нараховував та виплачував позивачу суддівську винагороду, для визначення суми якої використовувалася величина під назвою «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» в розмірі 2102,00 грн. Однак, на думку позивача, відповідно до приписів спеціального законодавства, відповідач повинен був нарахувати відповідні виплати виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 у розмірі 3028,00 грн.

Позивач вважаючи, що розмір суддівської винагороди не відповідає розміру, що встановлений законом, звернувся до суду із даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Частиною першою статті 4 Закону №1402-VIII встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина 2 статті 4).

Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду №4-р/2020 від 11.03.2020 року діє в редакції Закону №         1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частин 5 статті 135 Закону України №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків; більше 5 років - 20 відсотків; більше 10 років - 30 відсотків; більше 15 років - 40 відсотків; більше 20 років - 50 відсотків; більше 25 років - 60 відсотків; більше 30 років - 70 відсотків; більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина п`ята         статті 135 Закону №1402-VIII).

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб (пункт 3 частини четвертої         статті 135 Закону №1402-VIII).

Частинами п`ятою-восьмою         статті 135 Закону №1402-VIII         встановлено умови виплати та розмір щомісячних доплат суддям, розмір яких встановлюється у процентному відношенні до посадового окладу.

Відповідно до частини першої         статті 136 Закону №1402-VIII    суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Аналіз наведених положень    Закону №1402-VIII         свідчить про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовою суддівської винагороди, прямо залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Всі інші складові суддівської винагороди, у тому числі, доплата за вислугу років, доплата за науковий ступінь, доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, а також допомога на оздоровлення, розраховуються із посадового окладу судді.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:

дітей віком до 6 років - 2563 гривні;

дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;

працездатних осіб - 3028 гривень;

працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;

працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;

осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.

Відповідно до матеріалів справи, суддівську винагороду за спірний період з 01.09.2024 до 30.11.2024 обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді         2102,00 грн.

Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом №1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20.03.2002 року №5-рп/2002, від 01.12.2004 року №19-рп/2004, від 11.10.2005 року №8-рп/2005, від 22.05.2008 року №10-рп/2008, від 03.06.2013 року №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом №1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Так, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону №1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, безпосередньо залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі - Закон № 966-XIV).

Відповідно до статті 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону №966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

При цьому судді Законом №966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 01.01.2024 прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн. відповідно введено такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Варто зазначити, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві, а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Суд уважає за потрібне указати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах розгляду цієї справи суд звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною в цілях розрахунку суддівської винагороди, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, суд констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн.) у період з 01.09.2024 по 30.11.2024, на підставі статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» було неправомірним.

Оскільки розмір суддівської винагороди встановлено    статтею 135 Закону № 1402-VIII, тож позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Аналогічну позицію займає Верховний Суд у постанові від 10.11.2021 року у справі №400/2031/21.

Щодо позовної вимоги про стягнення з Вищого антикорупційного суду на користь судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 невиплаченої суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України    Про судоустрій і статус суддів    за період з 01 вересня 2024 року до 30 листопада 2024 року у розмірі 241 907, 38 грн., суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою    статті 9 КАС України    суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього    Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Метою адміністративного судочинства в силу приписів частини другої    статті 2 КАС України є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета перекликається зі    статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод    (далі - Конвенція), відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути    ефективним    як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути    ефективним    у теорії права та на практиці.

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.

Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним    законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.

Суд зазначає, що    ефективний засіб правового захисту    повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.

Так, частиною 1    ст.25 БК України    визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Частиною першою    статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 року №4901-VI    виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 №845    затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників (далі - Порядок №845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами).

Відповідно до підпункту 2 пункту 35 Порядку №845 Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації): шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень.

Пунктом 38 Порядку №845 встановлено, що для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 35 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Відповідно до пункту 25 Порядку №845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.

Отже, враховуючи приписи ч.1    ст. 3 Закону №4901-VI    списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів.

Відповідно до п.1-1 ч.3 ст.148    Закону №1402    функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності.

Положеннями    статті 2 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" (далі - Закон №3460-ІХ) затверджено бюджетні призначення головним розпорядникам коштів Державного бюджету України на 2024 рік у розрізі відповідальних виконавців за бюджетними програмами, розподіл видатків на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя згідно з додатками №3, №4 і №7 до цього    Закону.

Так, у додатку №3 до    №3460-ІХ визначено видатки на забезпечення діяльності ВАКС за кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0850000    Вищий антикорупційний суд, 0851000   Апарат Вищого антикорупційного суду, 0851010    Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом, 0851020    Здійснення правосуддя Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду.

З огляду на наведені вище правові норми, а також враховуючи протиправність дій ВАКС щодо невиплати суддівської винагороди за період з 01.09.2024 до 30.11.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році – 3028,00 грн., суд вважає, що належним способом захисту прав позивача є саме стягнення з ВАКС на користь позивача суми недоотриманої суддівської винагороди за період з 01.09.2024 до 30.11.2024.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 16.02.2023 у справі №640/16326/20 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 109027134).

У вказаній постанові Верховний Суд зазначає, що належним способом захисту права особи є такий спосіб, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень та сприяє вичерпному поновленню порушеного права особи, а тому у спірних правовідносинах, з урахуванням наведених вище обставин, таким способом захисту прав позивача є саме стягнення з ВАКС на його користь суми недоотриманої суддівської винагороди за спірний період.

Щодо заявленої позивачем до стягнення суми 241    907,38 грн.

Розмір заборгованості встановлено позивачем.

Зокрема, позивачем до позовної заяви надано Розрахунок суми ненарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за вересень 2024 року, жовтень 2024 року, листопад 2024 року, а також Розрахунок загальної суми заборгованості за період з 01.09.2024 до 30.11.2024.

Відповідач не навів заперечень щодо заявленої позивачем до стягнення суми, також не надав на виконання ухвали суду від 11.12.2024 власний розрахунок невиплаченої суми суддівської винагороди, виходячи із застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб - 3028,00 грн.

Судом здійснено самостійно розрахунок суми суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.09.2024 до 30.11.2024 із застосуванням прожиткового  мінімуму для працездатних осіб у 2024 році – 3028,00 грн.

При цьому, судом встановлено, що позивачем допущено помилку в наданому до суду Розрахунку суми ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за жовтень 2024 року.

Зокрема, посадовий оклад (16 робочих днів, 128 год.) із застосування прожиткового мінімуму 3028,00 грн. та з урахуванням регіонального коефіцієнту має становити 131652,17 грн., а не 144  190,48 грн., як зазначено позивачем в Розрахунку суддівської винагороди за жовтень 2024 року.

Відтак, сума суддівської винагороди за жовтень 2024 року при застосуванні прожиткового мінімуму на рівні 3028,00 грн. має становити 275 484,67 грн., а не 288  022,97грн.

Зазначені помилки призвели до зазначення в Розрахунку за жовтень 2024 року некоректної суми різниці між фактично нарахованою та тією, що має бути нарахована, суддівською винагородою. Зокрема, у Розрахунку за жовтень зазначена  сума різниці  - 93    054,31 грн. Натомість, різниця становить 80    516, 01 грн.

Попри зазначене, помилки, допущені позивачем в Розрахунку суддівської винагороди за жовтень 2024 року, не вплинули на правильність заявленої позивачем до стягнення суми, оскільки в наданому до позовної заяви Розрахунку загальної суми ненарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з вересня по листопад 2024 року позивач правильно зазначив різницю за жовтень 2024 року – 80  516,01 грн.

Відтак, знайшли своє підтвердження під час розгляду справи обставини недоплати позивачу суддівської винагороди в період з вересня 2024 року по листопад 2024 року в сумі 241 907,38 грн.

Отже, суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача про стягнення з Вищого антикорупційного суду на користь судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 невиплаченої суддівської винагороди на підставі статті 135 Закону України    «Про судоустрій і статус суддів»    за період з 01 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року у розмірі 241    907,38 грн.

Згідно ч. 1    ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених    статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2  ст. 77 КАС України  визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до    закону, а докази понесення ним інших судових витрати відсутні, виходячи з положень ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України    розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст.ст.242-246, 250 КАС України, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Вищого антикорупційного суду (ідентифікаційний код: 42836259, місцезнаходження: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, буд. 41) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 у період з 01 вересня 2024 року до 30 листопада 2024 року суддівської винагороди, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 грн.

Стягнути з Вищого антикорупційного суду (ідентифікаційний код: 42836259, місцезнаходження: 01601, м. Київ, проспект Берестейський, 41) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недонараховану та невиплачену суддівську винагороду за період 01.09.2024 до 30.11.2024 на підставі частин 2,3 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено Законом України "Про Державний бюджет на 2024 рік" станом на 01 січня календарного року (3028,00 грн.), з утриманням передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті, на загальну суму 241 907,38 грн. (двісті сорок одну тисячу дев`ятсот сім гривень тридцять вісім копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в     строки, передбачені статтею     295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст     рішення суду складено 25.02.2025.

Суддя                                                                                 А.О. Сластьон