Справа № 2а/1570/5250/2011
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 жовтня 2011 року м.Одеса
11 год. 47 хв.
У залі судових засідань № 31
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Балан Я.В.
при секретарі судового засідання - Давтян Л.Г.
за участю сторін:
позивач - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2 (за довіреністю)
розглянувши в відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Роздільнянському районі Одеської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф-312 від 20.05.2011р., -
ВСТАНОВИВ:
До суду з адміністративним позовом звернулася фізична особа-підприємець ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Роздільнянському районі Одеської області (надалі –УПФУ у Роздільнянському районі Одеської області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф-312 від 20.05.2011р. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що для суб’єктів малого підприємництва застосовується спрощена система оподаткування, бухгалтерського обліку та звітності. Згідно ст. 106 Закону України «Про загальнобов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV вiд 09.07.2003 рішення органу Пенсійного фонду про нарахування пені або накладення штрафу є виконавчим документом, а тому вимога органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки не відноситься до виконавчих документів для стягнення в примусовому порядку, а виконавчим документом в даному випадку є рішення органу Пенсійного фонду. Також в наданих позивачем письмових законодавчо обґрунтованих позовних вимогах зазначено, що фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків не застосовуються, а нараховані суми фінансових санкцій зазначених в абз. 2 ч. 15 вищезазначеної статі підлягають списанню, а тому вимога № Ф-312 від 20.05.2011р. не підлягає примусовому стягненню органами виконавчої служби.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у письмових запереченнях (аркуші справи 22-23, 46-48), пояснивши при цьому, що територіальні органи Пенсійного фонду за формою і в строки, визначені Управлінням пенсійного фонду, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов’язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Також відповідачем зазначено, що вимога про сплату боргу є виконавчим документом, отже –заходом позасудового стягнення, а не досудового врегулювання спору. Законодавством передбачене право Пенсійного фонду України вирішувати питання стягнення недоїмки, штрафів та пені як у позасудовий спосіб, тобто шляхом пред’явлення вимоги, рішення про застосування фінансових санкцій, нарахування пені до органу державної виконавчої служби, так і у судовому порядку через звернення з відповідним позовом до суду. Також представник відповідача пояснив, що фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення управлінням не нараховувались, у вимозі вказана сума лише недоїмки, тому факту примусового стягнення виконавчою службою за несплату внесків немає, оскільки фінансові санкції та адміністративні санкції не застосовувалися, а тому вимога № Ф-312 від 20.05.2011р. є законною та підлягає задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивач та представника відповідача а також вивчивши обставини якими обґрунтовуються вимоги та докази, якими вони підтверджуються, судом встановлено наступне.
Дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив, що ОСОБА_1 зареєстрований у якості фізичної особи підприємця Роздільнянською районною державною адміністрацією Одеської області 14.04.2008 року про що зроблено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за № 2 544 000 0000 002415, місце проживання відповідача: 67400, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків –НОМЕР_1 (аркуш справи 8) та відповідно до ст. 15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-ІV від 09.07.2003 року є платником страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Позивач перебуває на обліку в УПФУ у Роздільнянському районі Одеської області та у відповідності до п. 6 ч. 2 ст. 17 цього Закону зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати у встановлені строки та в повному обсязі страхові внески.
У зв’язку із несплатою позивачем в повному обсязі суми нарахованих страхових внесків, відповідно до ст. 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV вiд 09.07.2003р. УПФУ у Роздільнянському районі Одеської області винесено вимогу про сплату боргу за № Ф-312 від 20.05.2011р. в якій ставиться вимога про сплату позивачем недоїмки зі страхових внесків у сумі 1591, 20 грн. (аркуш справи 11). У підтвердження суми недоїмки зі сплати страхових внесків позивачу надано було також акт розрахунку сплати страхових внесків за 2010р., що містить деталізацію суми заборгованості. (аркуш справи 12).
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначаються Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-ІV від 09.07.2003р. Цей Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, сфера дії якого поширюється на відносини, що виникають суб’єктами системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Виключно вказаним Законом визначаються платники страхових внесків, порядок їх нарахування та сплати.
Згідно з визначенням термінів, що даються у ст. 1 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-ІV від 09.07.2003р., страхові внески –це кошти відрахувань на соціальне страхування та збір на обов’язкове державне пенсійне страхування, сплачені згідно із законодавством, що діяло раніше; кошти сплачені на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування відповідно до цього Закону. При цьому, страхувальниками визнаються роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону сплачують страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.
Коло осіб, які підлягають загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню, визначено статтею 11 вказаного Закону, до яких належать, зокрема, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності (п. 3 ст. 11 Закону України № 1058-ІV від 09.07.2003р.).
В силу положень пункту 5 статті 14 вказаного Закону, фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), є одночасно й страхувальниками.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-ІV від 09.07.2003р. страхувальник зобов'язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.
Так, страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, є квартал (ч. 6 ст. 20 Закону України від 09.07.2003р. № 1058-ІV).
Згідно з підпунктом 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(у редакції Закону України від 08.07.2010 № 2461-VI) фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок), та члени сімей зазначених осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподаткування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом.
Сума страхового внеску встановлюється зазначеними особами самостійно для себе та членів їх сімей, які беруть участь у провадженні такими особами підприємницької діяльності та не перебувають з ними у трудових відносинах. При цьому сума страхового внеску, з урахуванням частини фіксованого або єдиного податку, що перерахована до Пенсійного фонду України, повинна становити не менше мінімального розміру страхового внеску за кожну особу та не більше розміру страхового внеску, обчисленого від максимальної величини фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, оподатковуваного доходу (прибутку), загального оподатковуваного доходу, з якої сплачуються страхові внески.
Крім того, підпунктом 2 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-ІV від 09.07.2003р. (у редакції, що діяла до 31.12.2010) передбачено, що особи, зазначені в пунктах 3 і 4 статті 11, у статті 12 цього Закону (до яких належать фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування), сплачують страхові внески, що перераховуються до солідарної системи на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених для платників збору (юридичних і фізичних осіб) Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування", але не менше мінімального страхового внеску. При цьому, під мінімальним страховим внеском розуміється сума коштів, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір страхового внеску, встановлених законом на день отримання заробітної плати (доходу) (ч.1. ст. 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV).
Аналіз положень підпунктів 2, 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-ІV від 09.07.2003р. дозволяє дійти висновку про те, що фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), зобов'язані сплачувати страхові внески на загальних підставах, передбачених Законом України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування», але мінімальна сума страхового внеску за місяць не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, встановлений згідно з чинним законодавством, у зв’язку з чим, доводи позивача про протиправність оскаржуваної вимоги з тих підстав, що Закон України «Про внесення змін до Законів України «Про державний бюджет на 2010 рік»та «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 2461-VI від 08.07.2010 набрав законної сили лише 17.07.2010, в той час, коли позивачу здійснено перерахунок розміру внеску за увесь липень місяць 2010 року, не можуть бути підставою для визнання оскаржуваної вимоги протиправною.
З 1 січня 2011 року набув чинності Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Пунктом 7 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" вказаного Закону передбачено, що стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
Згідно з частиною другою статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003р. (у редакції, що діяла до 31.12.2010) суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Форма вимоги і строки її надсилання, згідно з частиною третьою статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003р., визначаються правлінням Пенсійного фонду України.
Згідно з частиною третьою статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV від 09.07.2003р. протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій. Страхувальник у разі незгоди з розрахунком суми недоїмки, зазначеної у вимозі про сплату недоїмки, узгоджує її з органами Пенсійного фонду в порядку, встановленому правлінням Пенсійного фонду, а в разі неузгодження вимоги із органами Пенсійного фонду має право на оскарження вимоги в судовому порядку. У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу Пенсійного фонду про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом з застосованою до нього фінансовою санкцією, включеної до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом Пенсійного фонду, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган Пенсійного фонду звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби.
Підпунктом "б" пункту 8.2 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 № 21-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 за № 64/8663, передбачено, що органи Пенсійного фонду надсилають страхувальникам вимогу про сплату недоїмки у випадку якщо страхувальник має на кінець звітного базового періоду недоїмку зі сплати страхових внесків. У випадку б) вимога надсилається щомісяця протягом п'яти робочих днів, наступних за звітним базовим періодом. Вимога формується на підставі даних особових рахунків платників на всю суму боргу.
Згідно з пунктом 8.3 Інструкції вимога формується на підставі актів документальних перевірок та облікових даних з карток особових рахунків страхувальників, для страхувальника - фізичної особи, за формою згідно з додатком 10 цієї Інструкції. При формуванні вимоги їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1-ша частина - літери "Ю"(вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2-га частина - порядковий номер, 3-тя частина - літера "У" (узгоджена вимога).
Статтею 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-ІV від 09.07.2003р. визначено, що суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені ст. 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою ст. 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.
Під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем не здійснено доплату до мінімального страхового внеску за 3 квартал 2010р. до 20-го жовтня та за 4 квартал 2010р. до 20 січня 2011р., у зв’язку з чим, УПФУ у Роздільнянському районі Одеської області направлено вимогу про сплату боргу за № Ф-312 від 20.05.2011 року на суму 1591,20грн.
Крім того, відповідно до підпункту 2.1. даного Порядку, у разі коли страхувальник вважає, що орган Пенсійного фонду в районі, місті, районі у місті (далі –територіальний орган Пенсійного фонду) невірно визначив суму недоїмки, такий страхувальник має право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду, вимога про сплату недоїмки якого оскаржується, з заявою про узгодження вимоги, яка подається у письмовій формі та супроводжується документами (розрахунками, копіями платіжних доручень тощо), що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
Підпунктом 2.2. цього ж Порядку визначено, що заява повинна бути подана до територіального органу Пенсійного фонду протягом десяти робочих днів, наступних за днем отримання страхувальником вимоги про сплату недоїмки.
Як встановлено судом, позивач в межах процедури узгодження вимоги про сплату боргу із заявою про узгодження вимоги до органу Пенсійного фонду не звернувся.
Відповідно до ч. 6 ст. 20 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-ІV від 09.07.2003р. передбачено, що страхові внески фізичною особою –суб’єктом підприємницької діяльності сплачуються щоквартально, протягом 20 календарних днів наступних, за останнім календарним днем звітного кварталу. Граничним днем сплати страхових внесків є 01 квітня року, наступного за звітним.
Суми несплачених страхових внесків стягуються у порядку, встановленому статтею 106 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003р.
На підставі Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-ІV від 09.07.2003р., відповідно до п. 8.3 Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками і застрахованими особами внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 року за № 64/8663, УПФУ у Роздільнянському районі Одеської області направлено до позивача вказану вище вимогу про сплату боргу.
Суд звертає увагу на те, що в силу статті 67 Конституції України обов'язком кожного громадянина є сплата податків і зборів у порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів належними та допустимими доказами правомірність своїх дій.
Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, що були спростовані доводами відповідача.
За наведених обставин суд дійшов висновку про правомірність дій відповідача з приводу формування оскаржуваної вимоги про сплату боргу, тому даний адміністративний позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 159 - 164, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволені адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Роздільнянському районі Одеської області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу № Ф-312 від 20.05.2011р. –відмовити.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Повний текст постанови складено та підписано «25»жовтня 2011р.
Суддя Я.В. Балан
25 жовтня 2011 року