Справа № 2-285/11 Головуючий у 1 інстанції:Олексюк А.В.

Провадження № 22-ц/0390/1485/11

Категорія:41 Доповідач: Мудренко Л. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ  СУД  ВОЛИНСЬКОЇ  ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

09 вересня 2011 року          місто Луцьк  

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді  Мудренко Л. І.,

суддів -  Антонюк К.І ., Русинчука М.М.,

при секретарі   Губарик К.А.,

          з участю:

позивача ОСОБА_3,

відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5,  

представника відповідачів ОСОБА_1,

третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – ОСОБА_6, ОСОБА_7          

          розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом  ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 про усунення перешкод у користуванні власним житловим приміщенням шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття з реєстрації, зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування за апеляційною скаргою відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 на рішення Луцького міськрайонного суду від 30 травня 2011 року,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 30 травня 2011 року позов задоволено.

         Постановлено усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 власним житловим приміщенням шляхом виселення з квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 без надання іншого житлового приміщення та шляхом зняття з реєстрації.

          В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування відмовлено.

         Додатковим рішенням суду від 27 липня 2011 року стягнуто з  відповідачів на користь позивача 8 грн. 50 коп. судового збору   та 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, а всього 45 грн. 50 коп., по 15 грн. 17 коп. з кожного.  

         Не погоджуючись з рішенням суду відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу. Покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильність застосування норм процесуального та матеріального права, просять скасувати рішення і ухвалити нове, яким відмовити ОСОБА_3 в задоволенні позову, а зустрічні вимоги про визнання договору дарування квартири  недійсним задовольнити.

          В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5,  представник відповідачів ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній підстав, просили скаргу задовольнити.

Позивач ОСОБА_3, треті особи на стороні позивача ОСОБА_6, ОСОБА_7 апеляційну скаргу заперечили, просили рішення суду залишити без змін.

Перевіривши  законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід  відхилити з наступних підстав.

Судом першої інстанції на підставі наявних у матеріалах справи та досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що відповідно до договору дарування квартири, укладеного 12.11.1993 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_6, який діє в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3, ОСОБА_11 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дар від баби квартиру АДРЕСА_1. Договір нотаріально посвідчений та зареєстрований в реєстрі за № 6-1924 (а.с. 3).

Згідно свідоцтва про смерть серії I-БК № НОМЕР_1 ОСОБА_11 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 40).

Відповідно до реєстраційного посвідчення Волинського обласного бюро технічної інвентаризації квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору дарування квартири від 12 листопада 1993 року (а.с. 7).

Згідно свідоцтва про одруження ОСОБА_3 14.06.2003 року уклала шлюб з ОСОБА_9 та змінила прізвище з ОСОБА_3 на ОСОБА_3 (а.с. 7).

Встановлено, що відповідачі проживають та зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1, зокрема,  ОСОБА_4 - з 12.02.1997 року, ОСОБА_5 – з 18.10.1996 року, ОСОБА_8 – з 05.11.2004 року (а.с. 4-6).

Статтею 41 Конституції України стверджується, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст. 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.  

Згідно ст 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Об’єктом власності особи може бути житло – житловий будинок, квартира, садиба.

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім’ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч.1 ст. 156 ЖК  з урахуванням положень ч.1 ст. 405 ЦК члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Право члена сім’ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Таким чином, виникнення права членів сім’ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком (квартирою) та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку (квартири) права власності на цей будинок (квартиру), а відтак – припинення права власності особи на будинок (квартиру) припиняє право членів її сім’ї на користування цим будинком (квартирою).

Отже, права членів сім’ї власника будинку (квартири) на об’єкт власності є похідними від прав самого власника.

Оскільки попередній власник квартири ОСОБА_11 розпорядилася своєю власністю, а саме, подарувала спірну квартиру позивачу ОСОБА_3, її право власності на квартиру припинено, особи, які проживали разом з нею утрачають право користування цим приміщенням і підлягають виселенню за позовом нового власника.
          З огляду на викладене, посилання апелянтів в апеляційній скарзі, що вони набули права користування жилим приміщенням на підставі положень ст. 64 ЖК України не заслуговують на увагу, оскільки дія ст. 64 ЖК на них не поширена.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_11, 1922 року народження перебувала під диспансерним наглядом у Волинській обласній психіатричній лікарні № 1 м. Луцька з 1986 року та багаторазово лікувалась в даному закладі (а.с. 49-61). Разом з тим, висновком посмертної судово-психіатричної експертизи не встановлено даних, які б свідчили про її нездатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час підписання нею договору дарування квартири 12.11.1993 року (а.с. 122-124).

За таких обставин, у суду не було підстав для визнання недійсним договору дарування спірної квартири, укладеного між ОСОБА_11 та ОСОБА_6, який діяв в інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_3

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Судом чітко встановлено, що з 1993 року власником квартири є ОСОБА_3 на підставі договору дарування, якого визнавати недійсним не має підстав.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.          

         Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга відповідачів до задоволення не підлягає і підстав для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення не вбачає.

          Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відповідачів ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 відхилити.  

Рішення Луцького міськрайонного суду від 30 травня 2011 року у даній справі залишити без змін.          

          Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий          

Судді