справа №176/3446/24

провадження №2/176/267/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Волчек Н.Ю.,

з участю секретаря с/з Коваленко О.В.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні, в залі суду м. Жовті Води, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , представник позивача Черниш Тетяна Іванівна до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, -

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2024 року позивач звернулася до суду з позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 14 червня 1980 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 , який був розірваний рішенням Жовтоводського міського суду у 1999 році. Від шлюбу мають двох дітей - ОСОБА_3 ,1983 року народження та ОСОБА_6 , 1988 року народження.

Починаючи з 1995 року їх сім`я перестала існувати, позивачка з дітьми стала мешкати окремо. Деякий час мешкала на орендованій квартирі за адресою АДРЕСА_1 . Пізніше, 21 травня 1997 року позивачка за особисті кошти придбала у власність вказану квартиру за 7022 грн 00 коп. В 2000 році позивач разом із дітьми змінила постійне місце мешкання за адресою АДРЕСА_1 . Також в зазначеній квартирі з її дозволу проживав її колишній чоловік до дня смерті. Після його смерті, вказана квартира до складу спадщини не включалася, оскільки за життя йому не належала. При зверненні до приватного нотаріуса з метою відчуження вказаної квартири було відмовлено, оскільки на момент укладання договору купівлі-продажу у 1997 році перебувала у шлюбі, у зв`язку з чим вимушена звернутися до суду.

На підставі наведеного, просить задовольнити позовні вимоги та визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру, розташоване за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою від 07 січня 2025 року відкрито провадження та постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження.

Сторони у підготовче судове засідання не з`явились, у своїх заявах (кожен окремо) просили розглянути справу у підготовчому судовому засіданні у їх відсутність. При цьому позивач позов підтримав, а відповідачі визнали позовні вимоги.

Відповідно до ст. 200 ЦПК України, у разі визнання позову відповідачем суд ухвалює рішення в підготовчому судовому засіданні.

Зважаючи на заяви сторін, судом приймається рішення про розгляд справи по суті у підготовчому судовому засіданні та у відповідності до ч.2 ст. 247 ЦПК України без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, суд вважає позов обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню за наступних підстав.

Позивачем по справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією паспорта (а.с.9).

14 червня 1980 року позивач зареєструвала шлюб з ОСОБА_5 .

Від даного шлюбу, у подружжя народилося двоє дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які на даний час повнолітні. (а.с.24,25)

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 14 червня 1999 року шлюб між сторонами розірвано. (а.с.17)

Вказане рішення набрало законної сили 25 червня 1999 року.

На підставі договору купівлі-продажу, який посвідчений 21 травня 1997 року державним нотаріусом Жовтоводської державної нотаріальної контори за номером 2-2288 Верцова Л.В. купила у ОСОБА_7 квартиру за адресою АДРЕСА_1 . (ас.18)

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 117345803 від 16 березня 2018 року, квартира АДРЕСА_2 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності в цілому. (а.с.19)

На замовлення позивача проведено інвентаризацію нерухомого майна та виготовлено технічний паспорт на житловий будинок, та відповідно до висновку про вартість житлового приміщення двокімнатної квартири по АДРЕСА_1 становить 44370,00 грн.(а.с. 20-21, 29)

Як зазначає позивач у позовній заяві, зазначена квартира була придбана за особисті кошти, накопичені після припинення шлюбних відносин із ОСОБА_5 , маючи окремий бюджет.

Згідно свідоцтва про смерть, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . (а.с.22).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_8 є дітьми позивача та померлого ОСОБА_5 , що підтверджується свідоцтвом про народження (а.с.24,25), свідоцтво про укладення шлюбу (а.с.26).

Відповідно до пункту 1 розділу VII "Прикінцевих положень" Сімейного кодексу України (далі - СК України) зазначений кодекс набув чинності одночасно з набуттям чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (частина перша статті 58 Конституції України), норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набуття ним чинності, тобто не раніше 01 січня 2004 року. До сімейних відносин, які існували до 01 січня 2004 року, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов`язків, що виникли після набуття ним чинності.

З огляду на вищевказані правові норми порядок набуття спільного майна та його правовий режим у цій справі повинен визначатися КпШС України, який був чинним на час набуття спірного нерухомого майна, а поділ майна подружжя має здійснюватися за правилами, передбаченими СК України.

Відповідно до статті 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).

Згідно зі статтею 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Відповідно до статті 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу. Суд може визнати майно, нажите кожним з подружжям під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Аналогічні положення закріплені в статтях 60, 70 СК України, статті 368 ЦК України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N 214/6174/15-ц (провадження N 14-114цс20), конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.

Правові підстави визнання майна особистою приватною власністю дружини, чоловіка закріплені у статті 57 СК України.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу за кошти, які належали їй, йому особисто (пункти 2, 3 частини першої статті 57 СК України).

З урахуванням того, що на майно, яке придбано за час шлюбу розповсюджується презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.

За приписами ст. 60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ч. 1 ст. 61 Сімейного кодексу України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, у відповідності з ч. 1 ст. 57 Сімейного кодексу України, є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Згідно роз`яснень, наданих у п. 24 Постанови Верховного Суду України N 11 від 21.12.2007 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто.

Для правильного застосування статті 60 СК України та визнання майна спільною сумісною власністю суд повинен установити не тільки факт набуття цього майна за час шлюбу, а й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

При вирішенні спорів про належність майна на праві спільної сумісної власності подружжю, суду в першу чергу належить встановити час набуття такого майна. При встановленні судом факту набуття майна у період шлюбу, на таке майно поширюється презумпція спільності майна подружжя. Факт набуття майна у період шлюбу доводить той із подружжя, який на нього посилається в обґрунтування своїх вимог про поділ такого майна. Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно набуте у період шлюбу є спільним сумісним майном (Постанова ВС у справі 595/324/17).

Згідно вимог ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З наведених вище доказів вбачається, що спірна квартира хоча й була придбана під час шлюбу, але за особисті кошти позивача. Тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі та визнати за нею право особистої приватної власності на спірну квартиру.

Позивачем не заявлялась вимога про відшкодування йому судових витрат, тому судом не вирішувалось питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-80, 82, 89, 141, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 , представник позивача Черниш Тетяна Іванівна до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , право особистої приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1508336112107.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів до Дніпровського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 .

Представник позивача: адвокат Черниш Тетяна Іванівна, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 90 від 06 березня 2018 року, поштова адреса: вул. Незалежна, 9/11 м. Жовті Води, Кам`янського району Дніпропетровської області.

Відповідачі:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою АДРЕСА_3

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою АДРЕСА_4 .

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Н.Ю. ВОЛЧЕК