РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
„04" травня 2007 року м. Донецьк
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:
Головуючого: Краснощокової Н.С.
Суддів: Висоцької B.C.
Осипчук О.В. Новосядлої В.М. Біляєвої О.М.
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - 12-та Київська Державна нотаріальна контора про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 за дорученням -ОСОБА_3 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2004 року,
встановила:
У серпні 2003 року ОСОБА_1.3вернулася до суду із позовом до ОСОБА_2. про визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, виданого 24.11.1994 року Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою на ім. "я відповідача на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1.
Зазначала, що при видачі 24 листопада 1994 року свідоцтва про право на спадщину невірно було визначено долі спадкового майна, які належали ОСОБА_4. та ОСОБА_2., оскільки будівництво будинку АДРЕСА_1 проводилося подружжям ОСОБА_4. та ОСОБА_5. і тому ОСОБА_4., як дружині померлого спадкодавця, повинно належати 3/4 частини спадкового майна, а не 1/2 частина. Просила визнати свідоцтво про право на спадщину, видане на ім. "я відповідача на 1/2 частину спадкового майна частково недійсним в 1/4 частині.
Справа № 33ц - 200 кс-07
Головуючий першої інстанції Кривов"яз А.П.
Доповідач: Осипчук О.В.
Категорія: 34
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2004 року позов задоволено. Визнано свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 24 листопада 1994 року Дванадцятою державною нотаріальною конторою на ім. "я ОСОБА_2 на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1 частково недійсним в 1/4 частині.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2004 року апеляційна скарга представника ОСОБА_2. за дорученням ОСОБА_3 відхилена, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2004 року залишено без змін.
В касаційній скарзі ОСОБА_3. просить рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11.03.2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14.06.2004 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів касаційної скарги посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції при розгляді справи визнано встановленим, що спірний будинок, який був збудований тільки на 36%, згідно з договором купівлі - продажу від 18.07.1962 року ОСОБА_6. придбала у ОСОБА_7. Відповідно до договору дарування від 15.06.1971 року ОСОБА_6. подарувала своєму сину ОСОБА_8. спірний будинок, який на час дарування був збудований на 45%. Згідно до свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого 24.11.1994 року Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою, спадкоємцями майна ОСОБА_8., який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є в рівних частках дружина померлого - ОСОБА_4. та син -ОСОБА_2. Відповідно до договору дарування від 13.01.1995 року ОСОБА_4. подарувала позивачці ОСОБА_1 1/2 частину жилого будинку АДРЕСА_1, яка належала їй на праві власності відповідно до вищевказаного свідоцтва про право на спадщину. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4. померла.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок становив спільну сумісну власність подружжя ОСОБА_8. та ОСОБА_4., які на час придбання та будівництва будинку знаходилися у шлюбі, а тому остання, як дружина померлого спадкодавця, мала право на 1/2 частку будинку, набутого нею в період шлюбу, а 1/2частина повинна бути розділена між нею, сином та дочкою, яка спадщину не прийняла.
При цьому суд керувався вимогами ст. 48 ЦК України ( в редакції 1963 року), оскільки угода не відповідає вимогам закону, а саме не відповідає вимогам щодо дотримання умов, визнаних законом необхідними для нього і в якості доказів, які підтверджують позов, визнав пояснення свідка ОСОБА_10, мирову угоду, затверджену 28.09.1976 року ухвалою Ленінградського районного суду м. Києва, матеріалами спадкової справи та власноручні листи ОСОБА_2., у яких він визнає своє право на 1/3 частину спадкового майна.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що про порушення своїх прав позивачці стало відомо тільки влітку 2003 року, тому строк позовної давності нею не пропущений, а спірне свідоцтво про право на спадщину за законом не відповідає вимогам закону, укладене з порушенням встановленого порядку його видачі, що порушує особисті майнові права позивачки.
Проте погодитися з такими висновками судів не можна.
Відповідно до ст. 529 ЦК України ( в редакції 1963 року) при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є в рівних частках діти, дружина або чоловік та батьки померлого.
Згідно до ст. 560 ЦК України спадкоємці, призвані до спадщини, можуть отримати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину.
Позивач ОСОБА_1. стала володарем 1/2 частини будинку згідно договору дарування від 13 січня 1995 року, але за позовом вона оспорює свідоцтво про спадщину від 24.11.1994 року, хоча спадкоємцем після смерті ОСОБА_8. не являлася і до неї не перейшли права та обов'язки (спадщина) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця). Дружина померлого ОСОБА_4. за своє життя не оспорювала свою частку в спірному домоволодінні, яка зазначена в свідоцтві про право на спадщину від 24.11.1994 року. Нею також не оскаржувалася
постанова про відмову у вчинені нотаріальної дії від 22.12.1993 року, якою їй відмовлено в видачі свідоцтва про право власності на частину в спільному майні подружжя, як дружині, яка пережила свого чоловіка, оскільки спадкоємець отримав спадщину - будинок АДРЕСА_1 - по договору дарування.
За таких обставин суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, з яким погодився апеляційний суд, про правомірність і законність заявлених позовних вимог, при цьому не надавши ніякої оцінки рішенню Святошинського районного суду м. Києва від 07 жовтня 2002 року, яке набрало чинності і яким розділено в натурі спірне домоволодіння між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 відповідно до належних їм часток. Посилання апеляційного суду м. Києва в тексті ухвали на те, що ОСОБА_1 стало відомо про порушене право тільки влітку 2003 року не відповідає дійсності і спростовується матеріалами справи, з яких вбачається, що спір стосовно домоволодіння сторони намагалися вирішити, починаючи з 1996 року.
Суд першої ін станції неправильно застосував до даних правовідносин вимоги ст. 48 ЦК України ( в редакції 1963 року), які не підлягали застосуванню, оскільки їх дія на спірні правовідносини між сторонами не поширюється.
Суд апеляційної інстанції, в порушення ст. 301 ЦПК України ( в редакції 1963 року) на зазначені порушення закону уваги не звернув та залишив рішення місцевого суду без змін.
Відповідно до ст. 341 ЦПК України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, чи не застосовано закон, який підлягає застосуванню.
За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову.
Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати Апеляційного суду Донецької області, -
вирішила:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 за дорученням - ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 березня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 14 червня 2004 року скасувати.
В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - 12-та Київська державна нотаріальна контора, - про визнання свідоцтва про право на спадщину за законом частково недійсним - відмовити.
Рішення оскарженню не підлягає.