Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №344/4983/24

12 лютого 2025 року         м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді         - Грещука Р.П.,

                секретаря                         - Кушнірчук М.Д.,

з участю: відповідача                         - ОСОБА_1 ,

                його представника, адвоката - Марущака В.І.,

                третьої особи                 - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів,-

ВСТАНОВИВ:

15.03.2024 року представник ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія» звернувся в суд із позовом, сформованим в системі «Електронний суд», який отримано судом 18.03.2024 року до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих коштів.

В провадження судді Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області Грещука Р.П. матеріали вказаної цивільної справи надійшли 23.04.2024 року.

Згідно ухвали суду від 30.08.2024 року постановлено залучити по даній справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – ОСОБА_2 , жителя АДРЕСА_1 .

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 26.04.2023 року між ПАТ «УПСК» та ОСОБА_2 було укладено Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/214300415.

Позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «Fiat», д.р.н. НОМЕР_1 , сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам.

11.11.2023 року, о 15 год. 58 хв. в м.Івано-Франківську по вул.М.Мулика, ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Fiat», д.р.н. « НОМЕР_1 », здійснив зіткнення з автомобілем «КІА» д.р.н НОМЕР_2 під керуванням відповідача ОСОБА_1 .

Внаслідок вищевказаної ДТП транспортному засобу «КІА» д.р.н. НОМЕР_2 , було завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.

Згідно постанови Івано-Франківського м/суду Івано-Франківської області від 07.12.2023 року, вказана ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 ПДР України, чим останній скоїв адміністративні правопорушення передбачені ст. 124, 122-4 КУпАП.

Відповідно, страховик пошкодженого автомобіля «КІА» д.р.н. НОМЕР_2 , ТДВ «Експрес Страхування» - звернулося до ПАТ «УПСК» з заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом №ЕР/214300415 від 26.04.2023 року.

На підставі страхового акту №925/037/026663/23/1 внаслідок ДТП позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі - 46752 грн. 69 коп., що підтверджується платіжним дорученням №162225103 від 25.12.2023 року.

В свою чергу позивач звернувся до винної особи ОСОБА_2 із вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу, відповідно до ст.38 З-ну України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Однак, після звернення в порядку регресу до ОСОБА_2 , позивачу стало відомо про отримання ОСОБА_1 від останнього матеріального відшкодування на ремонт пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля у розмірі 30000 грн. 00 коп., що підтверджується розпискою.

Позивач вважає, що таким чином відповідачем було фактично отримано подвійне (повторне) відшкодування збитків, котрі були завдані внаслідок вищевказаної ДТП.

Оскільки ПАТ «УПСК» на момент прийняття рішення не володіло інформацією про отримання ОСОБА_1 відшкодування витрат за пошкоджений транспортний засіб, тому прийняло рішення про виплату страхового відшкодування.

З метою досудового врегулювання спору відповідачу було направлено претензією про повернення безпідставно набутих коштів.

Оскільки ніяких дій щодо погашення заборгованості в добровільному порядку зі сторони відповідача проведено не було, позивач змушений звертатись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Враховуючи вищевказані обставини ПАТ «УПСК» просить позов задоволити.

Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на користь ПАТ «УПСК» - 30000 грн. 00 коп. безпідставно набутих коштів а також - 2422 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.

В судове засідання представник позивача ПАТ «УПСК» не з`явився, однак 03.02.2025 року через систему «Електронний суд» подав до суду заяву  про розгляд справи без його та позивача участі в зв`язку з завантаженістю справами.

Вважає, що зібрані матеріали є достатніми для об`єктивного та всебічного розгляду справи.

Зазначає, що позивач позов підтримує в повному обсязі і просить його задоволити.

04.06.2024 року відповідач - ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги ПАТ «УПСК» не визнав в повному обсязі.

Вказує, що позов є безпідставним і не базується на належних і допустимих доказах, тому просить, з підстав наведених в відзиві, в задоволені позову ПАТ «УПСК» відмовити.

10.06.2024 року представник позивача ПАТ «УПСК» Гончаров Р.В. подав відповідь на відзив в якому вказав, що вважає посилання, викладені у відзиві на позовну заяву необґрунтованими.

Зокрема зазначає, що 13.12.2023 року страховик ТзДВ «Експрес Страхування» звернулося до ПАТ «УПСК»із заявою про страхове відшкодування за Полісом №ЕР/214300415, посилаючись на той факт, що застрахований транспортний засіб «КІА» д.р.н. НОМЕР_2 було пошкоджено під час ДТП, що мала місце 11.11.2023 року, о 14 год. 01 хв. в м. Івано-Франківську по вул. Гаркуші, буд. 35, з вини водія ОСОБА_2 , котрий керував забезпеченим транспортним засобом «Fiat», д.р.н. НОМЕР_1 .

Відповідно, на водія ОСОБА_2 було складено адміністративний протокол за порушення п.п. 2.3.б., п. 13.1 ПДР та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.ст.124, 122-4 КУпАП про що Івано-Франківським м/судом 07.12.2023 року по справі 344/21994/23 винесена постанова.

На підставі наданих документів позивач визнав вказану подію страховим випадком, відповідно до чого здійснив виплату страхового відшкодування в розмірі 46752 грн. 49 коп., що підтверджує страховий акт №925/037/026663/23/1 від 25.12.2023 року та платіжне доручення №162225103 від 25.12.2023 року.

В зв`язку з наведеним у ПАТ «УПСК», відповідно до ст.1191 ЦК України, виникло право зворотньої вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлено законом.

Тому після виплати страхового відшкодування позивач звернувся до ОСОБА_2 із вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу згідно ст. 38 З-ну України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який повідомив, що відповідач ОСОБА_1 отримав від нього матеріальне відшкодування в розмірі 30000 грн. 00 коп., про що надав розписку від 09.12.2023 року та заяву до розписки від 12.02.2024 року.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем було фактично отримано подвійне (повторне) відшкодування збитків, котрі були завдані внаслідок ДТП і, відповідно до ст.1212 ЦК України, ОСОБА_1 зобов`язаний повернути потерпілому дані кошти.

Вважає, що доводи відповідача, про те що ці кошти були отримані як моральний збиток нічим не підтверджені, крім того також не відомо яким чином проводився розрахунок моральної шкоди. Водночас у заяві до розписки 12.02.2024 року від винуватця ДТП ОСОБА_2 чітко зазначено, що він сплатив кошти потерпілому, як матеріальний збиток.

Твердження відповідача щодо того, що ПАТ «УПСК» повинно було звернутися з вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу до винуватця ДТП є, на думку представника позивача, вірним частково, ПАТ «УПСК» може звернутися до винуватця тільки на залишок суми у розмірі 16752 грн. 69 коп., так як останнім вже було проведено покриття матеріального збитку.

З огляду на вищевказане представник позивача вважає, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, є необґрунтованими та не спростовують наявність підстав для пред`явлення даного регресного позову.

Третя особа на стороні відповідача – ОСОБА_2 суду повідомив, що дійсно 11.11.2023 року десь приблизно в обідню пору о 14 год. 01 хв. в м. Івано-Франківськ по вул.Гаркуші він виїжджав із стоянки на своєму автомобілі «Fiat», д.р.н. НОМЕР_1 . Виїжджаючи не помітив, що під час руху зачепив автомобіль «КІА» д.р.н. НОМЕР_2 , який стояв поруч.

Не заперечує ту обставину, що по даному факту його було притягнено до адміністративної відповідальності за ст.ст.124, 122-4 КУпАП і Івано-Франківським м/судом 07.12.2023 року була винесена відповідна постанова.

Після суду він спробував переговорити з ОСОБА_1 , та його адвокатом, який через декілька днів передзвонив йому і вони зустрілися щоб обговорити ДТП. Зазначає, що він вибачився перед ОСОБА_1 , вони підрахували витрати, хоча пошкоджень які отримав автомобіль, ОСОБА_1 йому так і не показав.

Він сплатив йому 30000 грн. за спричинену ДТП матеріальну шкоду, про що ОСОБА_1 написав йому письмову розписку. В подальшому 12.02.2024 року ним ( ОСОБА_2 ) була написана заява до розписки в якій він підтвердив факт виплати ОСОБА_1 30000 грн. саме на відшкодування матеріального збитку.

Вважає, що позов ПАТ «УПСК» підлягає до задоволення, так як він добровільно вже відшкодував ОСОБА_1 матеріальний збиток.

Суд, заслухавши пояснення відповідача ОСОБА_1 та його представника, третьої особи - ОСОБА_2 , дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст. 81 ЦПК України, і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення своїх позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи, та, за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У відповідності до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребовуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з п.1 ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від відповідача виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

В судовому засіданні встановлено, що 26.04.2023 року між ПАТ«УПСК» та ОСОБА_2 було укладено Поліс обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/214300415, згідно умов якого позивач взяв на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку за участю забезпеченого транспортного засобу марки «Fiat», д.р.н. НОМЕР_1 , сплатити страхове відшкодування за шкоду заподіяну третім особам (а.с.8).

З`ясовано також, що 11.11.2023 року, о 15 год. 58 хв. в м. Івано-Франківську по вул.М.Мулика, ОСОБА_2 керуючи автомобілем «Fiat», д.р.н. НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з автомобілем «КІА» д.р.н НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_1 (а.с.9-10).

Внаслідок вищевказаної ДТП транспортному засобу «КІА» д.р.н. НОМЕР_2 , було завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля - матеріального збитку.

Як вбачається з постанови Івано-Франківського м/суду Івано-Франківської області від 07.12.2023 року, вказана ДТП сталася внаслідок порушення ОСОБА_2 ПДР України, чим останній скоїв адміністративні правопорушення передбачені ст.124, 122-4 КУпАП (а.с.11).

В подальшому, страховик пошкодженого автомобіля «КІА» д.р.н. НОМЕР_2 - ТДВ «Експрес Страхування» звернулося до ПАТ «УПСК» з заявою про виплату страхового відшкодування за Полісом №ЕР/214300415 від 26.04.2023 року (а.с.15).

На підставі страхового акту №925/037/026663/23/1 внаслідок ДТП позивачем було виплачено страхове відшкодування в розмірі: 46752 грн.69 коп., що підтверджується платіжним дорученням №162225103 від 25.12.2023 року.

26.01.2024 року позивач звернувся до винної особи ОСОБА_2 із вимогою про відшкодування збитків в порядку регресу, відповідно до ст.38 З-ну України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (а.с.40-41).

Однак, після звернення в порядку регресу до ОСОБА_2 позивачу стало відомо про отримання ОСОБА_1 від останнього грошового відшкодування у розмірі 30000 грн. 00 коп., що підтверджується розпискою та заявою до розписки (а.с.42, 44).

З метою досудового врегулювання спору відповідачу ОСОБА_1 було направлено претензією про повернення безпідставно набутих коштів.

Позивач вважає, що таким чином ОСОБА_1 фактично отримав подвійне (повторне) відшкодування збитків, котрі були завдані внаслідок вищевказаної ДТП., бо оскільки ПАТ «УПСК» на момент прийняття рішення не володіло інформацією про отримання ним відшкодування витрат за пошкоджений транспортний засіб, тому прийняло рішення про виплату страхового відшкодування.

Враховуючи вищевказані обставини ПАТ «УПСК» просить позов задоволити.

Разом з тим, судом встановлені і такі обставини:

Як перевірено судом цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 була застрахована у ТзДВ «Експрес-Страхування», яку відповідач негайно повідомив про ДТП і про настання страхового випадку (а.с.15-24).

За умовами укладеного 05.01.2023 року між відповідачем та ТДВ «Експрес-Страхування» договору добровільного страхування наземних транспортних засобів програма «Комфорт» №208.23.2730866 п.12, п.13.1 частини А та п.16 частини В Договору, умовою отримання ОСОБА_1 страхового відшкодування за програмою «50/50» було додаткова сплата страхового платежу у розмірі 24685 грн. у випадку зверення страхувальника до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с.16-23).

З повідомлення страховика вбачається, що для отримання страхового відшкодування за фактом ДТП відповідач повинен був додатково оплатити 24685 грн. Ця сума ним була сплачена 19.11.2023 року.

Як видно з матеріалів справи в подальшому саме страховиком відповідача - ТДВ «Експрес-Страхування» було сплачено витрати пов`язані із ремонтом належного йому автомобіля марки «КІА» д.р.н. НОМЕР_2 у розмірі - 46752 грн.

Тобто будь-яких цивільно-правових відносим між ОСОБА_1 та ПАТ «УПСК» не існувало та не існує на даний час.

Відповідно до ч.1 ст.993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Частиною першою ст.1191 ЦК України встановлено що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до вимог ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов: до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: а) якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; б) якщо він керував транспортним засобом без права на керування транспортним засобом відповідної категорії; якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або -щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним (працівником); г) якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху; г) якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону; д) якщо страховий випадок настав з використанням забезпеченого транспортного засобу в період, не передбачений договором внутрішнього страхування (при укладенні договору страхування з умовою використання транспортного засобу в період, передбачений договором страхування) та ін.

За таких обставин, саме за настання встановлених ст.38 З-ну України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» підстав, страховик має право на стягнення з страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, шкоди завданої транспортним засобом в регресному порядку. В інших випадках така шкода не стягується.

Отже, регрес - це право зворотної (вимоги страховика до особи, яка є винною у спричиненні шкоди.

Оскільки саме ОСОБА_2 вчинив ДТП і пошкодив належний відповідачу транспортний засіб та самовільно залишив місце пригоди, і якого Івано-Франківським м/судом притягнено до адміністративно відповідальності, то саме до даної особи позивач має право заявити регресний позов про стягнення з останнього сплаченого страхувальником страхового відшкодування. Саме регрес є мірою покаранням водія за неправомірну поведінку- в даному випадку залишення місця ДТП, а не відповідача (потерпілого), чий транспортний засіб було пошкоджено.

Майнова шкода, яка була пов`язана із понесеними витратами у зв`язку із проведенням ремонту пошкодженого, внаслідок ДТП, належного відповідачу ОСОБА_1 транспортного засобу, була відшкодована страховою компанією відповідача - ТДВ «Експрес-Страхування».

Щодо долучених позивачем до матеріалів справи розписки від 09.12.2024 року та заяви до розписки від 12.02.2024 року суд констатує таке:

Дані документи не є належними та допустимими доказами, які б підтверджували отримання ОСОБА_1 від ОСОБА_2 коштів на відшкодування ним саме матеріальної шкоди завданої ДТП. Більш того, за наявності правомірної поведінки останнього (відсутності факту самовільного залишення місця ДТП) у позивача не було б правових підстав стягувати із останнього, в регресному порядку, будь-яких коштів пов`язаних із ДТП.

Крім того, слід зазначити, що заява до розписки від 12.02.2024 року складена від імені ОСОБА_2 вже після долученої позивачем до матеріалів справи вимоги про поверення безпідставно отриманих коштів від 31.01.2024 року.

Доказів того, що дана заява до розписки писалася в присутності відповідача ОСОБА_1 , її копія була вручена йому або ж направлялася йому через поштове відділення, в судовому засіданні не здобуто.

Також відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні ствердив, що про існування такої заяви від 12.02.2024 року він дізнався тільки в процесі ознайомлення з матеріалами даної цивільної справи в суді.

Таким чином, суд оцінює критично посилання ПАТ «УПСК» на заяву ОСОБА_2 від 12.02.2024 року, як на доказ відшкодування відповідачу ОСОБА_1 спричиненої в результаті ДТП матеріальної шкоди.

Що стосується покликання позивача на ст.1212 ЦК України, як на правову підставу стягення з відповідача ОСОБА_1 коштів суд зауважує наступне:

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

За положеннями статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Аналіз указаної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.        

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України як така правова підстава в установленному порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

У той же час зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту, зокрема, у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, а, отже, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень статті 1212 ЦК України.

Таким чином, за змістом статті 1212 ЦК України передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17 (пункт 43)). Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права ( постанова Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17 (пункт 27)). У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Відповідно до частин першої та другої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

За статтею 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або; утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, зокрема, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

З огляду на зазначені положення ЦК України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, та/або якщо завдання такого роду шкоди не пов`язане з виконанням цими особами обов`язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов`язання.

Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (частина друга статті 1187 ЦК України).

Разом з тим правила регулювання (деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року №1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-ІV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон №1961-ІV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-ІV).

Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-ІV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує с рахову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на зазначене сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов`язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання (згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов`язанні ним є страховик.

Разом з тим зазначені зобов`язання не виключають одне одного. Деліктне зобов`язання - первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та в разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Неодержання потерпілим страхового відшкодування за договором (або його одержання, якщо страхового відшкодування недостатньо для повного покриття шкоди) не обов`язково припиняє деліктне зобов`язання, й особа, яка завдала шкоди, залишається зобов`язаною.

При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, але наділяється правами за договором: на його, третьої особи, користь страховик зобов`язаний виконати обов`язок зі здійснення страхового відшкодування.

Особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 ЦК України.

Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї (частина друга статті 14 цього Кодексу).

Відповідно до статті 511 ЦК України зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 636 ЦК України договором на користь третьої особи є договір, в якому боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Якщо третя особа відмовилася від права, наданого їй на підставі договору, сторона, яка уклала договір на користь третьої особи, може сама скористатися цим правом, якщо інше не випливає із суті договору.

З огляду на зазначене право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютне і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов`язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов`язанні.

Таким чином, потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань - деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права: а) шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди; б) шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільну відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування; в) шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1192 ЦК України підстав.

Потерпілий має право відмовитись від свого права вимоги до страховика та одержати повне відшкодування шкоди від особи, яка її завдала, в межах деліктного зобов`язання незалежно від того, чи застрахована цивільно-правова відповідальність особи, яка завдала шкоди. У такому випадку особа, яка завдала шкоди і цивільно-правова відповідальність якої застрахована, після задоволення вимоги потерпілого не позбавлена права захистити свій майновий інтерес за договором страхування та звернутися до свого страховика за договором з відповідною вимогою про відшкодування коштів, виплачених потерпілому, в розмірах та обсязі згідно з обов`язками страховика як сторони договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Якщо потерпілий звернувся до страховика та одержав страхове відшкодування в розмірі, який у повному обсязі відшкодовує завдану шкоду, деліктне зобов`язання між потерпілим і особою, яка завдала шкоди, припиняється згідно зі статтею 599 ЦК України виконанням, проведеним належним чином.

Такий правовий висновок Верховний Суд України висловив у постанові від 20 січня 2016 року.

З фактичних обставин даної справи і зібраних у справі доказів не можна зробити висновку, що відповідач ОСОБА_1 , як потерпілий внаслідок ДТП, отримав від винуватця ДТП ОСОБА_2 добровільно сплачені кошти саме на відшкодуванням майнової шкоди, а не моральної шкоди. При визначені способу відшкодування цієї шкоди сторони узгодили її розмір. Крім того, в розписці долученій до матеріалів справи не зазначено, що відповідач не має претензій до винуватця ДТП.

За таких обставин, на переконання суду, доводи позивача про те, що отримані кошти є безпідставно набутим майном, не відповідає вимогам закону і суперечить фактичним обставинам справи.

Виплата страхового відшкодування на користь потерпілого (відповідача) ОСОБА_1 після добровільного відшкодування винуватцем ДТП шкоди, не змінює характеру правовідносин сторін і не трансформує визначену за взаємною згодою суму відшкодування у безпідставно набуте майно.

Тому, отримані ОСОБА_1 кошти від ОСОБА_2 не свідчить про те, що сплачені винуватцем ДТП кошти були набуті потерпілим поза межами правової підстави.

Більш того, позивач не довів у чому полягає безпідставність набуття відповідачем грошових коштів, адже кошти були сплачені за договором добровільного страхування.

Факту недобросовісного набуття отриманих грошових коштів, а також наявності рахункової помилки також не встановлено.

За приписами статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

У статті 13 ЦК України передбачено, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, якії могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. Не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Загальний перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений статтею 16 ЦК України.

Як способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ч.1 ст.11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тому, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/;17 (провадження №61-2417сво19).

Крім того, відповідно до встановленої практики ВС зроблено висновки, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи (постанова ВС від 06.06.2021 у справі №939/2207/19).

Статтею ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом.

У силу вимог ст.ст.12, 78, 81, 82 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

За таких обставин і з урахуванням вище викладеного, суд приходить до висновку, що позивач не надав суду доказів на підтвердження порушення відповідачем його прав чи охоронюваних законом інтересів, а поданий ним позов є належним чином не обгрунтований.

В розглядуваному випадку, позивачем не доведено, що отримання відповідачем суми у 30000 тисяч гривень від заподіювача шкоди, позбавляють його права на звернення до заподіювача шкоди з вимогою в порядку регресу.

Відповідно до змісту ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відповідно до п.2 у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.ст.11, 13, 509, 511, 636, 999, 1187, 1192, 1212 ЦК України, ст.ст.1-23, 76-81, 95, 131, 141, 258-259, 264-265, 352, 353, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутих коштів – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення

складено 21.02.2025 року.

Суддя                 Грещук Р.П.