УХВАЛА

м. Черкаси

 19 лютого 2025 року                                                                          Справа № 580/111/22

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Гаращенка В.В., суддів Гаврилюка В.О., Каліновської А.В., за участю:

секретаря судового засідання: Галасун А.О.,

представника заявника: Менчинської В.В. – за ордером,

представника Черкаської обласної прокуратури: Олійник І.А. – за довіреністю,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення суду від 11.03.2022 в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Черкаської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 подав заяву про перегляд судового рішення від 11.03.2022 за виключними обставинами, в якій заявник просить:

- скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022 року у справі № 580/111/22;

- визнати протиправною бездіяльність Черкаської обласної прокуратури (ЄДРПОУ: 02911119) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( РНОКПП: НОМЕР_1 ) заробітної плати за період з 27 березня 2020 року по 21 жовтня 2021 року у відповідності до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати Черкаську обласну прокуратуру (ЄДРПОУ: 02911119) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( РНОКПП: НОМЕР_1 ) недоотриману заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного у відповідності до частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27 березня 2020 року по 21 жовтня 2021 року.

- зобов`язати Черкаську обласну прокуратуру (ЄДРПОУ: 02911119) зробити перерахунок виплат, здійснених при звільненні ОСОБА_1 ( РНОКПП: НОМЕР_1 ) з посади заступника керівника Уманської місцевої прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі наказу №627к від 21.10.2021р., відповідно до частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

В обґрунтування заяви представник ОСОБА_1 зазначила, що 13.09.2023 Конституційним Судом України, враховуючи аргументи на які посилався позивач, прийнято Рішення №8-р(ІІ)/2023 відповідно до якого друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ - визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) і утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Заявник зазначила, що виконувана позивачем робота прокурора, який пройшов атестацію та який проходить атестацію, при рівнозначності їх правового статусу та функціональних обов`язків, на що вказує ч.2 ст.15 Закону № 1697-VII, абзац третій пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №113-IX, рішення Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 є однаковою, проте оплата праці - різною: зокрема заробітну плату прокурорів окружної прокуратури збільшено, в той час як прокурорам місцевої прокуратури не залишено на попередньому рівні, а навпаки - зменшено, що не може не свідчити про дискримінацію у сфері забезпечення належних умов праці, її оплати, що в свою чергу створює передумови для посягання на незалежність прокурорів.

Рівність та недопустимість дискримінації особи є не тільки конституційними принципами національної правової системи України, а й фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина (п. 2 ст. 23 Загальної декларації прав людини, ст. 7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, ст.1 Протоколу №12 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод).

Лише за результатами атестації працівнику, в тому числі і прокурору, може бути змінено посадовий оклад у межах діапазону за посадою, яку він займає, проте сам процес проходження атестації як триваюча подія ніяким чином не може вплинути на зміну посадового окладу, а тим більше бути зменшеним лише на тій підставі, що прокурор проходить атестацію, як це відбулось відносно позивача.

З урахуванням наведеного, заявник вважає, що має право на виплату недоотриманої заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного у відповідності до частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27.03.2020 по 21.10.2021, тому просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022 та задовольнити його вимоги у повному обсязі.

Відповідач подав до суду відзив на заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами, в якому просить відмовити в задоволенні вказаної заяви та обґрунтовує свою позицію тим, що процедура перегляду остаточного судового рішення за нововиявленими обставинами або виключними обставинами сама по собі не суперечить принципу юридичної визначеності, проте перегляд судового рішення не повинен бути замаскованою апеляційною процедурою й саме лише існування двох позицій щодо способу вирішення спору не є підставою для повторного судового розгляду.

Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 не має зворотної сили в часі. У п. 2 резолютивної частини зазначеного рішення Конституційний Суд України вказав, що положення речення 2 абз. 3 п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відповідач вважає, що згідно з висновком Верховного Суду, сформованим у постанові від 23.12.2019 у справі № 814/1274/17, за загальним правилом рішення Конституційного Суду України змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, якщо інше не встановлено самим рішенням.

На підставі наведеного відповідач вважає, що підстави для задоволення поданої заяви відсутні.

Представник заявника в судовому засіданні вимоги заяви підтримала та наполягала на її задоволенні. Додатково до викладених у заяві аргументів просила врахувати правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21, відповідно до якої суди не мають застосовувати положення законів, які не відповідають Конституції, незалежно від того, чи визнавалися вони Конституційним Судом України неконституційними, тобто закони, що суперечать Конституції України не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними.

Представник відповідача проти задоволення заяви заперечила.

Заслухавши пояснення учасників процесу, розглянувши подані документи і матеріали, судом встановлено, що звертаючись із позовом у справі, що розглядається, до Черкаської обласної прокуратури, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 19.02.2022 позивач просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу заробітної плати за період з 27 березня 2020 року по 21 жовтня 2021 року у відповідності до вимог статті 81 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотриману заробітну плату, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного у відповідності до частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 27 березня 2020 року по 21 жовтня 2021 року;

- зобов`язати відповідача зробити перерахунок виплат, здійснених при звільненні позивачу з посади заступника керівника Уманської місцевої прокуратури Черкаської області та органів прокуратури на підставі наказу №627к від 21.10.2021, відповідно до частини 3 статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022 в задоволенні позову відмовлено.

Вказане рішення суду залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2022 та набрало законної сили.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, Черкаський окружний адміністративний суд зазначив наступне:

«Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ (далі - Закон № 113-ІХ), яким розпочато реформу органів прокуратури, змінено структуру органів прокуратури та створено нові обласні та окружні прокуратури, внесено зміни до статті 81 Закону України «Про прокуратуру»  та викладено її в новій редакції.

Відповідно до ч.ч. 3, 4, 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 01.01.2021 посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 01.01.2022 - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до п. 13 ч. 5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» посадовий оклад заступника керівника окружної прокуратури встановлено у 1,3 посадового окладу прокурора окружної прокуратури.

З аналізу наведених правових норм слідує, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Аналогічні правові позиції викладені в постановах Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 825/575/16, від 19 березня 2020 року у справі № 806/3314/17, від 09 вересня 2020 року у справі №807/1171/16.».

Отже, під час ухвалення рішення Черкаський окружний адміністративний суд керувався нормами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 №113-ІХ, та фактично визнав, що оплата праці прокурорів, які знаходяться в процесі проходження атестації визначається Кабінетом Міністрів України.

В подальшому, 13.09.2023 Конституційний Суд України, розглянув на пленарному засіданні справу за конституційними скаргами ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , та прийняв Рішення №8-р(ІІ)/2023 відповідно до якого друге речення абзацу третього пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ - визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) і утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

З аналізу рішення Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 вбачається, що під час нарахування заробітної плати прокурора, незалежно від проходження атестації, повинен застосовуватись єдиний алгоритм її нарахування, визначений ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», без застосування положень постанов Кабінету Міністрів України.

Вважаючи, що після ухвалення наведеного рішення Конституційного Суду України №8-р(ІІ)/2023 від 13.09.2023 виникли підстави для перегляду рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022, ОСОБА_1 подав заяву про перегляд судового рішення від 11.03.2022 за виключними обставинами на підставі п. 1 ч. 5 статті 361 КАС України.

Аналізуючи зміст аргументів учасників процесу, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до п. 1 ч. 5 статті 361 КАС України підставами для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Слід також зазначити, що об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2021 року у справі №808/1628/18 зазначила, що рішення Конституційного Суду України не змінює правового регулювання спірних правовідносин та не доводить факту допущення судом помилки при вирішенні спору, адже на час виникнення спірних правовідносин та на час прийняття рішення суду першої інстанції положення вказаної норми були чинними та підлягали застосуванню.       

Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічне положення міститься у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13 липня 2017 року №2136-VIII. Водночас у частині першій статті 97 указаного Закону визначено, що Конституційний Суд України у рішенні, висновку може встановити порядок і строки їх виконання, а також зобов`язати відповідні державні органи забезпечити контроль за виконанням рішення, додержанням висновку.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 листопада 2020 року у справі №4819/49/19 (провадження № 13-76зво20) зазначила, що аналіз норм розділу ХІІ Конституції України («Конституційний Суд України») та Закону України від 13 липня 2017 року №2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак, продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто, рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас, чинним законодавством визначено, що Конституційний Суд України може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у вказаній справі дійшла висновку, що встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, має значення, перш за все, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення наступних справ, а не як підстава для перегляду справи із ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. Наведена правова позиція також послідовно підтримана і застосована судом в постанові об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 липня 2023 року у справі № 818/1793/18.   

Як встановлено судом, остаточне судове рішення у даній справі від 11.03.2022 прийнято та набрало законної сили до ухвалення вказаного вище Рішення Конституційного Суду України.

Суд звертає увагу, що в позовній заяві, у справі, що розглядається, позивач просив здійснити перерахунок та виплату заробітної плати за період з 27 березня 2020 року по 21 жовтня 2021 року, тобто з наступної дати після ухвалення рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, хоча закон, який на думку позивача обмежував його заробіток набрав чинності у 2019 році. Тобто, звертаючись до суду з позовом, позивач відхиляє ретроспективну дію Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020, натомість у заяві про перегляд судового рішення за виключними обставинами суперечить своїм попереднім твердженням та вважає, що Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 може бути застосовано до правовідносин, які виникли до його прийняття.

За таких обставин, звертаючись із заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами згідно п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України на підставі Рішення Конституційного Суду України, заявником не враховано, що визначена у наведеному рішенні дата втрати чинності законом, виключає можливість перегляду за виключними обставинами рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022  згідно п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України за заявою, яка подана 21.04.2024.

Одночасно суд вважає за необхідне зазначити, що в силу положень ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку».

Отже, положення ч. 3 ст. 152 Основного Закону прямо посилаються на спеціальний закон відповідно до якого матеріальну та моральну шкоду, завдану актами і діями, що визнані неконституційними, можна буде стягнути (відшкодувати) у встановленому законом порядку.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Конституції України норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Спеціального закону, який визначав би порядок відшкодування шкоди, право на яке визначене ч. 3 ст. 152 Конституції України, на законодавчому рівні в Україні не прийнято, у зв`язку з чим позивач має право на відшкодування шкоди шляхом ініціювання нового спору, посилаючись на норми Конституції України, які повинні застосовуватись як норми прямої дії.

Одночасно суд вважає необґрунтованими посилання заявника на рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020, оскільки в рішенні Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022, суд надавав оцінку наведеному рішенню Конституційного Суду України та зазначив, що його дія не поширюється на ОСОБА_1 як на прокурора місцевої прокуратури.

Щодо посилання представника заявника на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові 10 грудня 2024 року у справі №240/19209/21, суд вважає за необхідне зазначити, що в цій справі суд касаційної інстанції розглядав касаційну скаргу на рішення Житомирського окружного адміністративного суду 13.10.2021 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2022, однак не розглядав питання про перегляд судового рішення за виключними обставинами. Окрім цього, Рішення Конституційного Суду №1-р(ІІ)/2022 на яке посилається Верховний Суд у справі №240/19209/21 прийнято до ухвалення постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25.05.2022 у справі №240/19209/21, тому правовідносини в наведеній справі не є релевантними до правовідносин у справі, яка розглядається.

Більш того, у справі №240/19209/21 Верховний Суд не висловлював правового висновку, що рішення Конституційного Суду України має ретроспективну дію, натомість вказав, що норми Конституції України як норми прямої дії відповідно до положень частини четвертої статті 7 КАС України, мають бути застосовані до правовідносин, які виникли до ухвалення рішення Конституційного Суду України, яким положення закону визнані неконституційними. Після прийняття рішення Конституційним Судом України застосуванню підлягають положення Конституції України із урахуванням юридичної позиції, сформульованої у рішенні Конституційного Суду України.

Суд також акцентує увагу, що ключовим питанням перегляду судового рішення за виключними обставинами є саме вплив рішення Конституційного Суду на спір, який вирішено остаточним рішенням суду у справі і саме з цією обставиною пов`язується перегляд судового рішення. Однак, судове рішення не може бути переглянуто з підстав, визначених п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, лише тому, що суд не застосував норми Конституції України як норми прямої дії. В такому випадку процесуальним законом запроваджена процедура апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, що і мало місце у справі №240/19209/21, тому викладені представником заявника доводи в цій частині судом відхиляються.  

Підсумовуючи вищенаведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що Рішення Конституційного Суду України від 13.09.2023 № 8-р(ІІ)/2023 не має зворотної дії в часі, тому рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022, яке ухвалене до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, не може бути скасоване з підстав, визначених п. 1 ч. 5 ст. 361 КАС України, відповідно, суд не вбачає підстав для скасування рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 11.03.2022.

У відповідності до ч. 1 ст. 369 КАС України у разі відмови в задоволенні заяви про перегляд рішення, ухвали за нововиявленими або виключними обставинами суд постановляє ухвалу. У разі задоволення заяви про перегляд судового рішення з підстав, визначених частиною другою, пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 361 цього Кодексу, та скасування судового рішення, що переглядається, суд: 1) ухвалює рішення - якщо переглядалося рішення суду; 2) приймає постанову - якщо переглядалася постанова; 3) постановляє ухвалу - якщо переглядалася ухвала.

Керуючись статтями 248, 256, 361, 363, 368, 369 КАС України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами рішення від 11.03.2022 у справі №580/111/22 – відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з складення повного тексту ухвали безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст виготовлено 21 лютого 2025 року.

Головуючий суддя                                                           Валентин ГАРАЩЕНКО

Судді                                                                               Василь ГАВРИЛЮК

                                                                                          Альона КАЛІНОВСЬКА