14.06.2011

                                                          справа 2-29/2011р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.06.2011 року     Кам’янобрідський районний суд м. Луганська, у складі:

      головуючого -                              судді Котлярової І.Ю.,

      при секретарях:                                Кущовій І.В., Ашихіній О.О.,

Калашніковій М.О., П’ятак О.Л.,

                                        Нєдобєга М.О.

      за участю

      представників позивача -                     ОСОБА_4, ОСОБА_5

      відповідачів  -                ОСОБА_6          

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до приватного нотаріуса ОСОБА_6, третя особа –ОСОБА_8 про визнання дій відповідача незаконними, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_7 звернувся до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що він проживав та на теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1. Вказаний будинок належав на праві власності його бабці ОСОБА_9, яка мала намір залишити цей будинок після смерті позивачу, у зв’язку із чим, склала заповіт. Однак після смерті ОСОБА_9, при зверненні позивача до нотаріальної контори з’ясувалося, що 11.09.2001 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі –продажу, посвідчений приватний нотаріусом ОСОБА_6, згідно якого ОСОБА_9  продала
ОСОБА_8 належний їй на праві власності будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1. Позивач вважає, що відповідач, посвідчуючи вказаний договір порушив вимоги законодавства та здійснив незаконні дії, оскільки, по-перше, ОСОБА_8 застосовувала до ОСОБА_9 насилля та змусила ОСОБА_9 підписати договір купівлі-продажу, тобто при укладенні договору була відсутня свобода волевиявлення з боку ОСОБА_9, наявність якої мав перевірити нотаріус. Крім того, ОСОБА_9 за станом здоров’я не могла прийти до нотаріуса та самостійно підписати договір. По-друге, усі правовстановлюючі документи на будинок знаходились у інших осіб, а не у ОСОБА_9, тому нотаріус посвідчив договір купівлі-продажу не перевіривши відповідних правовстановлюючих документів на будинок, що є грубим порушенням умов законодавства. У зв’язку із чим, позивач просить суд визнати незаконними дії відповідача щодо посвідчення договору купівлі-продажу, укладеного 11.09.2001 року між  ОСОБА_9 та ОСОБА_8 з приводу будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги, додатково зазначивши, що при посвідченні договору купівлі-продажу від 11.09.2001 року відповідач не дізнався про наявність дітей у ОСОБА_9, та паспорт, за яким нотаріус перевіряв особистість продавця (ОСОБА_9), є недійсним, оскільки був виданий їй за день до укладення договору, а всі особисті документи ОСОБА_9, як то паспорт, пенсійне посвідчення, свідоцтво про народження тощо, знаходились у соціального працівника, тому не могли бути пред’явлені для вивчення нотаріусу. Крім того, нотаріус не залишив у нотаріальній справі копію паспорта ОСОБА_9 після вчинення нотаріальної дії. Також вказали, що підпис від імені ОСОБА_9 у договорі купівлі-продажу на їх думку зроблений не нею. Зазначили, що у договорі купівлі-продажу вказано, що договір зареєстровано в реєстрі за № 2170, однак у журналі обліку викликів нотаріуса на дім реєстровий номер зазначений як 2169. Крім того, у договорі купівлі-продажу від 11.09.2001 року маються посилання на довідку-характеристику МКП БТІ від 12.09.2001 року, що є неприпустимим. Таким чином, з огляду на всі порушення, допущені відповідачем, представники позивача вважають, що є усі підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_7.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнав повністю, вказавши, що договір купівлі-продажу від 11.09.2001 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_8, посвідчений ним, як приватним нотаріусом, у відповідності до діючого законодавства, оскільки: при посвідченні договору були присутні обидві сторони, які знаходились у доброму розумі та ясній пам’яті;  ОСОБА_9 вільно виражала своє волевиявлення, без будь-якого тиску зі сторони ОСОБА_8, надала усі необхідні правовстановлюючі документи, які були перевірені ним належним чином. Договір був укладений з виїздом до дому ОСОБА_9 за прохання самої ОСОБА_9. Про те, що волевиявлення ОСОБА_9 було вільним може свідчити той факт, що після укладення договору протягом двох років до часу смерті ОСОБА_9 ні вона особисто ні інші особи не скаржились на дії нотаріуса та не звертались до нього, чи до суду з приводу недійсності або нікчемності договору. Тому відповідач вважає вимоги позивача безпідставними та просить суд відмовити у задоволенні позову.

Третя особа -  ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позовних вимог, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. Пояснила, що бажала придбати будинок, підбирала варіанти, після чого їй порадили звернутися до ОСОБА_9 Виявилось, що ОСОБА_9 бажає продати свій будинок який розташований за адресою: АДРЕСА_1. Договір купівлі-продажу будинку за адресою: АДРЕСА_1, був укладений у відповідності до законодавства, з додержанням встановленого порядку його укладення та  посвідчення нотаріусом. Нотаріальне оформлення договору відбулося з виїздом до дому ОСОБА_9 за її проханням. Ніякого тиску ані ОСОБА_8, ані інші особи на ОСОБА_9 не оказувала, волевиявлення ОСОБА_9 при укладенні договору було вільним.

Суд, заслухавши пояснення сторін, свідків, перевіривши матеріали справи та дослідивши надані сторонами докази, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

          Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. У ст.10 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

          Судом встановлено, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, було зареєстровано з 17.04.1986 року за ОСОБА_9 на підставі договору купівлі-продажу від 21.12.1985 року, посвідченого Першою Ворошиловградською державною нотаріальною конторою, реєстр № 2-5183, що підтверджується довідкою МКП БТІ м. Луганська (а.с.7). ОСОБА_9 з 04.01.1986 року була зареєстрована за вказаною адресою, що підтверджується копією домової книги (а.с.152). Також за вказаною адресою згідно даних із паспорту громадянина України з 24.04.2001 року зареєстрований позивач, ОСОБА_7 (а.с.8).

Відповідно до ст. 227 ЦК Української РСР (в редакції 1963 року) договір купівлі-продажу  жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне  недійсність  договору.

          11.09.2001 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу належного ОСОБА_9 житлового будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу ОСОБА_6, зареєстровано в реєстрі за № 2170 (а.с.149-150). 19.09.2001 року право власності ОСОБА_8  на вказаний будинок зареєстровано у виконавчому комітеті Луганської міської ради (а.с.7).

          Відповідно до свідоцтва про смерть, виданого відділом РАЦС Кам’янобрідського районного управління юстиції м. Луганська, ОСОБА_9, померла ІНФОРМАЦІЯ_1, актовий запис № 91(а.с.12).

          Згідно зі ст. 43 Закону України “Про нотаріат” при вчиненні нотаріальної дії нотаріуси  встановлюють особу учасників цивільних відносин, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії.      Встановлення особи здійснюється за паспортом або за іншими документами, які унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням  нотаріальної  дії. Дані норми також закріплені у Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України за №18/5 від 18.06.1994 року (яка діяла на час укладання спірного договору) (далі Інструкція), так згідно п.10 при вчиненні нотаріальних дій нотаріус встановлює особу громадянина за паспортом або іншим доку ментом, які унеможливлюють будь-які сумніви щодо особи громадянина .

          Відповідно до ст. 44 Закону України “Про нотаріат” під час посвідчення правочинів визначається обсяг цивільної дієздатності фізичних осіб, які беруть у них участь. Визначення обсягу цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється за паспортом або іншими документами,  передбаченими статтею 43 цього Закону, які  унеможливлюють виникнення будь-яких сумнівів щодо обсягу цивільної дієздатності фізичної особи,  яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії. Нотаріус зобов'язаний  встановити  дійсні  наміри  кожної  із сторін  до  вчинення  правочину,  який  він  посвідчує,  а  також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.     Правочин посвідчується  нотаріусом,  якщо  кожна  із сторін однаково  розуміє  значення,  умови  правочину  та  його  правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.          

Судом встановлено, що відповідач встановив особи учасників правочину та визначив обсяг їх цивільної дієздатності у встановленому порядку, перевіривши їх паспорти, про що у журналі обліку викликів нотаріуса на дім та роз’їздів у робочий час зробив відповідні відмітки (а.с.155). При цьому дані ОСОБА_9, зазначені у вказаному журналі співпадають з даними її паспорту, що підтверджується Формою 1 та довідкою начальника СГІРФО Кам’янобрідського РВ ЛМУ, згідно якої ОСОБА_9 у зв’язку із втратою паспорту 10.09.2001 року було видано паспорт серії НОМЕР_1 (а.с.199,200).

Таким чином, нотаріусом були виконані вимоги п.21 Інструкції, згідно якого документ, що посвідчує особу громадянин, які звернулися за вчиненням нотаріальних дій, повертається особам, що їх подали без залишення копій, але в реєстрі записується найменування документа, його номер, дата видачі й найменування установи, яка видала документ.

Також відповідачем у встановленому порядку з’ясовано питання про перебування ОСОБА_9  у шлюбі на час придбання будинку за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується копією заяви ОСОБА_9 на ім’я приватного нотаріуса ОСОБА_6, згідно якої ОСОБА_9 на час придбання будинку у шлюбі не перебувала (а.с.134).

До посвідчення договору купівлі-продажу ОСОБА_6 з’ясував наміри сторін та зробив висновок про те, що укладення між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 договору купівлі-продажу відповідало їх волі.

Свідок ОСОБА_10 у судовому засіданні пояснив, що він є сином ОСОБА_8 Його мати мала намір придбати будинок та ОСОБА_10 допомагав їй у його виборі. ОСОБА_8 порадили звернутися до ОСОБА_9, яка збиралася продати належний їй будинок за адресою: АДРЕСА_1. Після того, як ОСОБА_8 та ОСОБА_9 узгодили ціну, ОСОБА_8 звернулась до нотаріуса для оформлення та засвідчення договору купівлі-продажу. На прохання ОСОБА_9 засвідчення відбулося на дому у ОСОБА_9, оскільки у зв’язку зі станом здоров’я вона не могла самостійно приїхати до нотаріуса. ОСОБА_10 відвозив нотаріуса та свою мати до ОСОБА_9, та підтверджує, що ОСОБА_9 дійсно мала намір на продаж свого будинку, ніякого тиску на неї не оказувалось, та після укладення договору його ніхто не оскаржував.

Суд вважає достовірними пояснення свідка, оскільки його свідчення не суперечать іншим доказам по справі.

          Відповідно до ст. 46 Закону України “Про нотаріат” нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.

Згідно Інструкції угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови   подання документів, які підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється.

Згідно ст. 55 ч. 2 Закону України “Про нотаріат” при посвідченні угод про відчуження або заставу жилого будинку, квартири, дачі,  садового будинку, гаража, земельної ділянки, іншого нерухомого майна перевіряється відсутність заборони відчуження або арешту майна.

          Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_9 нотаріусу ОСОБА_6 були надані правовстановлюючі та інші документи на будинок за адресою: АДРЕСА_1, необхідні для засвідчення договору купівлі-продажу, копії яких були долучені до нотаріальної справи (а.с.136-148,151-153).

          Також відповідачем у відповідності до вимог ст. 55 ч. 2 Закону України “Про нотаріат”  перевірено наявність заборони на відчуження майна, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.135), згідно якої будинок за адресою: АДРЕСА_1 під забороною не перебуває.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що приватний нотаріус ОСОБА_6 при засвідченні договору купівлі-продажу, укладеного 11.09.2001 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8, діяв у відповідності до вимог законодавства, з додержанням порядку, встановленого Законом України “Про нотаріат” та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 14.06.94 року, яка діяла на момент вчинення нотаріальних дій, на підтвердження чого надав суду відповідні докази.

          Згідно ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх  вимог і заперечень.

          Суд критично ставиться до заперечень позивача та його представників з наступних підстав.

Та обставина, що при засвідченні договору купівлі-продажу відповідач не перевірив правовстановлюючі документи на будинок, не знайшла свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки копії правовстановлюючих документів та інших документів на будинок, необхідних для засвідчення договору знаходяться в матеріалах нотаріальної справи та були надані для дослідження судом. Не знайшли свого підтвердження також посилання представника позивача на те, що при засвідченні договору був використаний несправжній паспорт ОСОБА_9, оскільки той факт, що ОСОБА_9 за день до посвідчення договору був виданий інший паспорт замість втраченого не є підставою вважати його несправжнім. Крім того, факт втрати ОСОБА_9 паспорту та видачі іншого паспорту, серія та номер якого співпадають з тими, які зазначені відповідачем у журналі обліку викликів нотаріуса на дім, підтверджений довідкою СГІРФО Кам’янобрідського РВ ЛМУ та копією журналу. Доводи представників позивача, з приводу того, що нотаріусом у порушення вимог чинного законодавства у нотаріальній справі не залишилось копії паспорту ОСОБА_9, не відповідають дійсності, оскільки на час укладання та посвідчення спірного договору не потребувалось приєднання до матеріалів нотаріальної справи копії паспорту громадянина, який укладає договір.

Посилання представників позивача на те, що справжність підпису ОСОБА_9 у договорі є сумнівною також не підтверджене належним чином, оскільки не надано жодного доказу з цього приводу, у той час як сторонам по справі роз’яснювалось право на подання клопотання щодо призначення та проведення експертизи. Також, на підтвердження посилань представника позивача на те, що договір купівлі-продажу підписаний ОСОБА_9 всупереч її волі та під тиском ОСОБА_8 не надано жодних доказів, а той факт, що після укладення договору до часу смерті ОСОБА_9, тобто протягом двох років, ніяких скарг на дій нотаріуса до правоохоронних органів та суду від самої ОСОБА_9 та від інших осіб не надходило навпаки спростовує таке ствердження представників позивача.

Щодо розбіжностей у реєстровому номері, зазначеному у самому договорі з номером, зазначеним у журналі обліку викликів нотаріуса на дім, то ця обставина не є підставою для  визнання нотаріальних дій відповідача щодо засвідчення договору купівлі-продажу недійсними в цілому, а лише вказує на неуважне ставлення до виконання відповідачем покладених на нього обов’язків. Що стосується довідки-характеристики, на яку у договорі купівлі продажу маються посилання, та яка датована 12.09.2001р., тобто наступним днем після дня укладення договору, то суд зазначає, що ОСОБА_9 було надано замовлення у МКП БТІ на видачу довідки-характеристики та на цьому замовленні поставлено резолюцію про видачу довідки заявнику 12.09.2001р. Однак, як вбачається з квитанції про оплату за довідку, ОСОБА_9 здійснила оплату 11.09.2001р. та саме 11.09.2001р. отримала довідку-характеристику в МКП БТІ, але у самій довідці поставили дату, на яку призначена видача, тобто 12.09.2001р. Таким чином, у цьому випадку з боку відповідача також має місце неуважне ставлення до своїх обов’язків, однак при цьому умислу відповідача на посвідчення договору купівлі-продажу із вказівкою свідомо неправдивих відомостей не вбачається.

Керуючись Постановою Пленуму Верховного суду України №2 від 31.01.1992 року “Про судову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні”, зі змінами, Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №18/5 від 18.06.1994 року  (зі змінами), Законом України “Про нотаріат”, ст.ст. 41-47, 224-227 ЦК України ( в редакції 1963 року), ст.ст. 10, 11, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа –ОСОБА_8 про визнання дій відповідача незаконними відмовити за необґрунтованістю.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Луганської області через Кам’янобрідський районний суд м. Луганська. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати  апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя                                                                                                     І.Ю.Котлярова