ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16.10.06р.

Справа № А9/370-06

За позовом  Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів,

                     м. Дніпропетровськ  

до   Дочірнього підприємства "Мирівське хлібоприймальне підприємство",

                    смт. Губиниха Новомосковського району Дніпропетровської області      

про стягнення 9303 грн. 13 коп.

                                                                                                  

                                                                                                   Суддя  Подобед І.М.

При секретарі Фуркаленко І.Л.

Представники сторін:

   Від позивача - представник не з'явився

Від відповідача - Вишневський А.Є. - представник, довіреність від 14.02.06 р. 

СУТЬ СПОРУ:

Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось у серпні 2006 року із позовом до ДП „Мирівське хлібоприймальне підприємство”, в якому просить господарський суд стягнути з відповідача на свою користь 9303,13 грн. адміністративно-господарських санкцій за нестворені у 2005 році місяця для забезпечення працевлаштування інвалідів. Обґрунтовує позовні вимоги не виконанням відповідачем зобов’язань встановлених Законом України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.

Відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що підприємство працевлаштувало  всіх інвалідів, які звернулись до нього, а саме трьох осіб, що підтверджується Звітом  про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік. (форма-10-ПІ річна). Вважає, що згідно з чинним законодавством на підприємство покладено обов’язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обов’язок їх пошуку, підбору та працевлаштування, враховуючи також, те, що робоче місце інваліда може бути створене за наявності конкретного інваліда з його особливими властивостями, що звернувся стосовно працевлаштування. Вказує, що органи соціального захисту, маючи інформацію про можливість працевлаштування інвалідів на ДП „Мирівське хлібоприймальне підприємство” ні в 2005 року, ні в поточному році таких осіб не направляло. Вважає, що підприємством були додержані всі вимоги законодавства щодо забезпечення певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а норматив 4% не було додержано не з вини підприємства.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані докази, суд -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство „Мирівське хлібоприймальне підприємство” (далі –відповідач) - є суб’єктом підприємницької діяльності, який використовує працю найманих працівників.

На підставі статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.1991р. (зі змінами і доповненнями) для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання (далі –підприємства) встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця. Виконанням нормативу робочих місць у визначеній кількості вважається працевлаштування підприємством, у тому числі підприємством громадської організації інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

У відповідності до п. 9 ст. 19 вищевказаного Закону підприємства, у тому числі підприємства громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку не пізніше 1 лютого подають до зазначених відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, затвердженою Наказом Мінпраці України від 29.12.2004р. №338.

У січні 2005 року відповідач звертався до Губиниської селищної ради з листом за №10 від 28.01.05р., у якому повідомляв про наявність створених та атестованих робочих місць для працевлаштування інвалідів та просив направляти таких осіб, що бажають працевлаштуватися.

З даних наведених відповідачем у Звіті про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за 2005 рік” (форма 10-ПІ річна) видно, що середньооблікова чисельність штатних працівників на цьому підприємстві –96 осіб; середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до 4% нормативу –4 особи; за даними розділу 1 звіту на підприємстві відповідача у 2005 році працювало –3 інваліди; сума штрафних санкцій за цим звітом –9303,13 грн.

Вказана у вищенаведеному звіті сума 9303,13 грн. штрафних санкцій за нестворені в 2005 році робочі місця відповідачем добровільно не сплачена, що стало приводом для звернення позивача до суду про її примусове стягнення.

Проте, позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 18 вищевказаного Закону, працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.

Таким чином, чинне законодавство України покладає на зазначені органи обов’язок по працевлаштуванню інвалідів за умови інформування їх про вільні робочі місця та вакантні посади на підприємстві.

Як видно із наданих відповідачем звітів про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках за станом на 28.06.2005р. і за станом на 28.09.2005р. та листа Новомосковського міськрайонного центру зайнятості від 23.05.066, №290, які є в матеріалах справи, вакансії, на яких може використовуватись  праця  інваліді не надавались і інваліди для працевлаштування не направлялись.

Відповідно до приписів „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” (пункти 1, 2 і 3), робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднані), в установі та організації (далі –підприємство) незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда. Робочим місцем інваліда може бути: звичайне місце, якщо умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда  воно може бути використано  для його працевлаштування;  спеціалізоване робоче місце інваліда –робоче місце, обладнане спеціальним технічним оснащення, пристосуванням і пристроями для праці інваліда залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань інваліда. Це робоче місце може бути створено як на виробництві, так і вдома. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію щляхом працевлаштування на ньому інваліда.

Із змісту вищенаведених норм „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” випливає, що робоче місце для працевлаштування інваліда підприємство може створити лише за наявності  конкретного інваліда (який звернувся  для працевлаштування за власною ініціативою або був направлений для працевлаштування  уповноваженими органами) залежно від анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання та з урахуванням рекомендації медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), професійних навичок і знань конкретного інваліда, тобто лише після того, як певний інвалід звернеться до підприємства для працевлаштування.

Як видно із вищенаведених обставин протягом 2005 року відповідачем було працевлаштовані 3 інваліди, тобто всіх інвалідів, які звернулись з цього приводу на підприємство.

Уповноважені органи, зокрема сільська рада, зі своєї сторони, маючи інформацію про можливість працевлаштування на підприємстві відповідача інваліда, певних інвалідів до відповідача не направляли.

          На підставі викладеного у позовних вимогах позивача про примусове стягнення  відповідача суми 9303,13 грн. штрафних санкцій за нестворені в 2005 році робочі місця слід відмовити, як необґрунтованих оскільки обов’язки по працевлаштуванню інвалідів вищенаведеним законодавством покладені на уповноважені органи і відповідач не може нести відповідальність за невиконання цими органами покладених на них обов’язків по працевлаштуванню інвалідів.

          Судових витрат у справі з відповідача не стягуються, згідно ч. 4 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст. ст. 5, 7-12, 19, 69-71, 87, 104, 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя

І.М. Подобед