УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №288/2426/24 Головуючий у 1-й інст. Поліщук Р. М.

Категорія 83 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2025 року

       Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді         Борисюка Р.М.,

суддів         Коломієць О.С., Павицької Т.М.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Житомирі цивільну справу № 288/2426/24

за матеріалами позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Святошинський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), про зняття арешту з майна,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Григоренка Андрія Олександровича на ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2024 року, постановлену під головуванням судді Поліщука Р.М. у селищі Попільня,

в с т а н о в и в :

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся з даним позовом, в якому просив скасувати арешт, накладений Святошинським ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (реєстраційний номер обтяження: 2000010, дата реєстрації 12 березня 2007 року), виключивши з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис № 2000010 від 12 березня 2007 року.

Ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2024 року позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачеві.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Григоренко А.О. просить її скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції при постановленні ухвали допустив порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.

Вказує, що місцевий суд не мав права змінювати підсудність, оскільки ним було винесено ухвалу про залишення позову без руху, він не міг у межах цього провадження повернути позов, де були усунуті недоліки позову, а зміна підсудності передбачає помилку позивача при зверненні з позовом до конкретного суду.

При цьому, суд першої інстанції, повертаючи позов не вказує в своїй ухвалі, якому ж суду підсудна справа про знаття арешту, оскільки при зверненні до Макарівського районного суду Київської області або Києво-Святошинського районного суду Київської області, буде аналогічна ситуація, оскільки нерухомого майна Позивача у межах юрисдикції цих судів ще менше.

Вважає, що оскаржувана ухвала є порушенням прав позивача на справедливий суд, а також на мирне володіння своїм майном, закріплених у Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки його право залишається порушеним та не поновленим у судовому порядку, оскільки суд відмовляється розглядати його законні та обґрунтовані вимоги.

Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 13 січня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).

За правилом пункту 6 частини 1 статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвала суду першої інстанції щодо повернення заяви позивачеві (заявникові).

Відповідно до частини 2 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.

Розглянувши справу в межах доводів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Згідно із частиною 1 статті  4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За змістом частини 5 статті 12 ЦПК України, на суд покладається обов`язок щодо сприяння всебічному і повному з`ясуванню обставин справи шляхом роз`яснення особам, які беруть участь у справі, їх прав та обов`язків, попередження про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяння здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених законом.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на розгляд своєї справи у суді, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий судовий розгляд.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими ЦПК України, у порядку: наказного провадження, позовного провадження (загального а бо спрощеного), окремого провадження (частина 2 статті 19 ЦПК України).

Визнаючи позовну заяву неподаною та повертаючи її позивачу, суд першої інстанції виходив з того, що останній не виконав вимоги суду, викладені в ухвалі від 26 листопада 2024 року.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Статтею 175 ЦПК визначені вимоги до змісту позовної заяви.

Згідно з частинами першою та третьою статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду ("Perez de Rada Cavanilles v. Spain", § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року).

Установлено, що ухвалою Попільнянського районного суду Житомирської області від 26 листопада 2024 року, позовну заяву було залишено без руху, а 10 грудня 2024 року ухвалою цього ж суду позовну заяву визнано неподаною та повернуто позивачеві.

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина друга, четверта статті 12 ЦПК України).

Так, підставою визнання неподаною та повернення позовної заяви ОСОБА_1 суд першої інстанції зазначив невиконання ним вимог ухвали суду від 26 листопада 2024 року про залишення позовної заяви без руху.

Вказаною ухвалою позивачу було надано строк для виправлення недоліків, не більше як 10 (десять) днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

05 грудня 2024 року представник позивача, через «Електронний суд» подав до суду заяву щодо виконання ухвали від 26 листопада 2024 року.

Разом з тим вимоги суду викладені в ухвалі від 26 листопада 2024 року не виконані.

Відповідно до частини 2 статті 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Відтак, способом виконання ухвали суду є складання тексту «позовної заяви» із усуненими недоліками, а не подання суду роз`яснень, заяв, пояснень, незгод; - виправлена позовна заява має бути подана в примірниках для суду та відповідача, третіх осіб; - у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк, заява вважається неподаною та підлягає поверненню, що не перешкоджає позивачу у повторному зверненню до суду.

Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З огляду на викладене місцевий суд із посиланням на частину 3 статті 185 ЦПК України дійшов висновку про визнання позовної заяви неподаною та повернув її позивачу.

Крім того, в зазначеній вище ухвалі визначено також і інші недоліки позовної заяви, які позивачем не було усунуто.

За таких обставин, доводи, викладені в апеляційній скарзі, зокрема постановлення оскаржуваної ухвали з порушеннями норм процесуального права, а також фактичним обставинам справи, є безпідставними.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, апеляційний суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення.

За таких обставин, підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що відповідно до частини 7 статті 185 ЦПК України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Григоренка Андрія Олександровича залишити без задоволення, а ухвалу Попільнянського районного суду Житомирської області від 10 грудня 2024 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий Судді