УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 129/2926/23

провадження № 61-1593ск25

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,

розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2025 року у справі за позовом Фермерського господарства «Дидинське» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном,

ВСТАНОВИВ:

06 вересня 2023 року представник ФГ«Дидинське» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд:

- зобов`язати відповідача ОСОБА_1 не чинити перешкоди позивачу

ФГ «Дидинське» у користуванні майном, а саме: ваговою позначеною на плані літ. «А» та навісом літ «а» загальною площею 26,9 кв. м, що знаходяться

за адресою АДРЕСА_1 , та зернотоком-піднавісом позначеному на плані літ. «А», навісом літ. «а», навісом літ. «а1», загальною площею 1131,3 кв. м, що знаходяться за адресою

АДРЕСА_1 шляхом надання вільного доступу до них;

- скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 в частині об`єкта нерухомого майна - Ж-склад, ж-навіс, ж1-навіс, Евагова, е-навіс, розташовані за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2159722405208, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 53887344 від 03 вересня

2020 року.

Гайсинський районний суд Вінницької області ухвалою від 01 грудня 2023 року відкрив провадження у справі та призначив підготовче судове засідання.

11 червня 2024 року представник ФГ«Дидинське» подав заяву, в якій на підставі статті 49 ЦПК України вказав, що позивач бажає змінити підстави та предмет позову.

Гайсинський районний суд Вінницької області ухвалою від 21 листопада

2024 року відмовив в прийнятті до розгляду заяви про зміну предмета позову та повернув позивачу.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку, що зміст заявлених вимог представником позивача у заяві від 11 червня 2024 року вказує на заявлення нової позовної вимоги про скасування наказу Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2023 року №3534/5 «Про задоволення скарги», яка має бути заявлена до відповідача Міністерства юстиції України, яке до участі в справі не залучене. Крім цього суд вказав, що вказана матеріально-правова вимога не заявлялась в первісних позовних вимогах, на обґрунтування її законності позивачем зазначені інші обставини, а саме незгода позивача із підставами прийняття Міністерством юстиції України наказу від 04 жовтня 2023 року

№ 3534/5 «Про задоволення скарги». Вимоги заяви від 11 червня 2024 року слід розглядати як новий позов, який має бути оформлений у відповідності до вимог ЦПК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції представник ФГ«Дидинське» подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати її та направити справу до районного суду для вирішення питання про прийняття до розгляду заяви.

Апеляційну скаргу мотивував тим, що в заяві збільшено вимоги шляхом доповнення ще однією вимогою, яка нерозривно пов`язана з предметом спору - захист права власності позивача, і не вважається зміною підстав позову, доповнення його новими обставинами при збереженні в позові первісних обставин та зміною посилання на нові норми матеріального права, якими обґрунтовується доповнена вимога.

Вінницький апеляційний суд постановою від 09 січня 2025 року апеляційну скаргу ФГ «Дидинське» задовольнив. Ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 листопада 2024 року скасував, справу направив для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ФГ «Дидинське» у прохальній частині заяви залишило попередніх дві вимоги первісного позову, за яким відкрито провадження, добавивши третю - про скасування наказу Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2023 року №3534/5 «Про задоволення скарги». При цьому ФГ «Дидинське» у своїй заяві не бажає змінити предмет і підставу позову (як він про це пише у заяві), а збільшує вимоги, шляхом доповнення своїх перших двох вимог новою вимогою, яка безпосередньо пов`язана із спірними майновими правовідносинами, адже всі вимоги, в т. ч. і нова, направлені на вирішення спору в цілому. Зміни підстав позову теж не відбувається (в разі прийняття заяви), адже доповнивши вимоги новою, є необхідність в її обґрунтуванні, що і було зроблено позивачем. Разом з тим не вважається зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. А тому в даному випадку, враховуючи характер спірних правовідносин, а саме чи є право в позивача чи ні (так само із відповідачем) на спірне нерухоме майно, вимогу про скасування згаданого наказу Міністерства юстиції України необхідно розглядати з іншими вимогами в одному провадженні.

07 лютого 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Корченюк А. В., через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2025 року у вказаній справі, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2025 року та залишити в силі ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 21 листопада 2024 року.

Відповідно до частини першої статті 394 ЦПК України, одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Дослідивши касаційну скаргу та додані до неї документи, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2025 року слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його

справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції та повертаючи справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, Вінницький апеляційний суд встановив, що ФГ «Дидинське» у прохальній частині заяви залишив попередніх дві вимоги первісного позову, за яким відкрито провадження, добавивши третю - про скасування наказу Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2023 року №3534/5 «Про задоволення скарги».

Предметом спору у справі є захист права власності (чи права користування),

яке, на думку позивача, в нього існує щодо нерухомого майна: ваговою загальною площею 26,9 кв. м та навісом в АДРЕСА_1 , зернотоком-піднавісом, навісом по АДРЕСА_3 просить скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем - ОСОБА_1 в частині об`єктів нерухомого майна по АДРЕСА_1 в цьому ж селі.

Суд апеляційної інстанції встановив, що 02 серпня 2023 року ОСОБА_1 - відповідач у даній справі звернувся до Міністерства юстиції України зі скаргою на реєстраційні дії, вчинені державним реєстратором, та з вимогою скасувати рішення про державну реєстрацію права власності за позивачем на

вагову загальною площею 26,9 кв. м по АДРЕСА_1 та зернотоку-піднавісу по АДРЕСА_2 , про що зазначено у заяві про зміну предмета позову.

Підставою для звернення зі скаргою стало те, що нерухоме майно, на яке зареєстрував право власності позивач, входить до майнового комплексу відповідача, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , і яке розташовується на земельній ділянці, яка належить відповідачу на праві оренди по АДРЕСА_3 .

Ця обставина не заперечувалась з боку відповідача.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 04 жовтня 2023 року №3534/5 «Про задоволення скарги», скарга ОСОБА_1 задоволена, визнано прийнятими з порушенням закону та анульовано відповідні рішення державного реєстратора.

Суд апеляційної інстанції вказав, що на цій стадії розгляду судом справи, явним є те, що анулювання Міністерством юстиції України рішень державного реєстратора впливає на права ФГ «Дидинське» (при продовженні розгляду судом справи може бути встановлено протилежне) з приводу нерухомого майна за вищевказаними адресами.

Також сторонами у цій справі не заперечувалось, що ФГ «Дидинське» зверталось до господарського суду з позовом до Міністерства юстиції України з вимогами про визнання протиправним та скасування згаданого наказу Міністерства юстиції України. Ухвалою господарського суду першої інстанції, яка залишена без змін постановою суду апеляційної інстанції, відмовлено у відкритті провадження у справі з тих підстав, що ФГ «Дидинське» обґрунтувало свої вимоги наявністю в нього права власності на спірний об`єкт нерухомого майна та незаконністю заволодіння майновими правами на нерухоме майно фізичною особою - ОСОБА_1 .

Після того, як ФГ «Дидинське» не змогло захистити своє порушено право в господарському судочинстві, останнє цими вимогами до Міністерства юстиції України просить доповнити (збільшити) вимоги в даному спорі.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що позивач у своїй заяві не бажає змінити предмет і підставу позову (як він про це пише у заяві), а збільшує вимоги, шляхом доповнення своїх перших двох вимог новою вимогою, яка безпосередньо пов`язана із спірними майновими правовідносинами, адже всі вимоги, в т. ч. і нова, направленні на вирішення спору в цілому. Зміни підстав позову теж не відбувається (в разі прийняття заяви), адже доповнивши вимоги новою, є необхідність в її обґрунтуванні, що і було зроблено ФГ «Дидинське».

Відповідно до частини третьої статті 2 ЦПК України одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, суть якого визначена у статті 13 цього Кодексу та полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями тощо.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Згідно з положеннями статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини (пункти 4, 5 частини другої статті 175 ЦПК України).

Таким чином, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Визначення відповідача/відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Загальний перелік процесуальних прав та обов`язків сторін у справі законодавець визначив у статті 49 ЦПК України.

Відповідно до частини другої статті 49 ЦПК України крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу позивач, зокрема, вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу; позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження; відповідач має право подати зустрічний позов у строки, встановлені цим Кодексом.

До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі (частина третя статті 49 ЦПК України).

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права або охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову слід відрізняти правові підстави позову (юридичне обґрунтування позову) - юридичну кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, оскільки суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно надати правову кваліфікацію спірних правовідносин. Вказана правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду

від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц,

від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17,

від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 та у справі № 904/5726/19, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 904/2258/20, від 12 жовтня 2021 року у справі

№ 910/17324/19).

Отже, позивач може внести зміни до позову на певних етапах судового провадження у формі (способами), визначеній процесуальним законом.

За усталеною судовою практикою під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Водночас збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Під збільшенням розміру позовних вимог не може розумітися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві.

Доповнення позовних вимог новими відбувається не через заяву про збільшення їх розміру, а шляхом зміни предмета позову.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема, у статті 16 ЦК України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного способу захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

Необхідність у зміні предмета позову може виникати тоді, коли початкові вимоги позивача не будуть забезпечувати чи не в повній мірі забезпечать позивачу захист його порушених прав та інтересів.

Зміна предмета позову можлива, зокрема у такі способи: 1) заміна одних позовних вимог іншими; 2) доповнення позовних вимог новими; 3) вилучення деяких з позовних вимог; 4) пред`явлення цих вимог до іншого відповідача в межах спірних правовідносин.

Схожий за змістом правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 18 травня 2022 року у справі № 570/5639/16-ц та від 12 жовтня 2022 року у справі № 723/1233/17.

Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога. При цьому одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18.

Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права. Водночас і посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі

№ 924/1473/15.

Відповідно до висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 657/1024/16-ц від 24 квітня 2024 року, в разі надходження до суду такої заяви суд, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об`єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову.

Оскільки предмет позову кореспондує зі способами захисту права, які визначені, зокрема, статтею 16 ЦК України, то зміна предмета позову означає зміну матеріальної вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, що може полягати в обранні позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права в межах спірних правовідносин, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна предмета і підстав позову не допускається, оскільки в разі одночасної зміни предмета та підстав позову фактично виникає нова матеріально-правова вимога позивача, яка обґрунтовується іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом.

Водночас як збільшення або зменшення розміру позовних вимог треба розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Збільшенням розміру позовних вимог не може вважатися заявлення ще однієї чи кількох вимог, додатково до викладених у позовній заяві. Неправомірно висувати нові вимоги, які не були зазначені в тексті позовної заяви, під виглядом збільшення розміру позовних вимог.

Заяву про зміну предмета або підстав позову можна вважати новим позовом у разі, якщо в ній зазначена самостійна матеріально-правова вимога (або вимоги) та одночасно на її обґрунтування наведені інші обставини (фактичні підстави) і норми права (юридичні підстави), які позивач первісно не визначив підставою позову та які у своїй сукупності дають особі право на звернення до суду з позовними вимогами.

У пункті 6 частини другої статті 43 ЦПК України встановлено, що учасники справи зобов`язані: виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Суд апеляційної інстанції встановив, що позивач у своїй заяві не бажає змінити предмет і підставу позову (як він про це пише у заяві), а збільшує вимоги, шляхом доповнення своїх перших двох вимог новою вимогою, яка безпосередньо пов`язана із спірними майновими правовідносинами, адже всі вимоги, в т. ч. і нова, направлені на вирішення спору в цілому. Зміни підстав позову теж не відбувається (в разі прийняття заяви), адже доповнивши вимоги новою, є необхідність в її обґрунтуванні, що і було зроблено ФГ «Дидинське».

Апеляційний суд прийшов до висновку, що в даному випадку, враховуючи характер спірних правовідносин, а саме чи є право в позивача чи ні (так само із відповідачем) на спірне нерухоме майно, вимогу про скасування згаданого наказу Міністерства юстиції України необхідно розглядати з іншими вимогами в одному провадженні. В даному випадку, спір між ФГ «Дидинське» та

ОСОБА_1 з приводу нерухомого майна повинен бути вирішений остаточно, і у цьому спорі важливе значення має законність оспорюваного Наказу Міністерства юстиції України, що допоможе повно, всебічно та об`єктивно вирішити спір.

За таких обставин суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про скасування ухвали суду першої інстанції про відмову у прийнятті до розгляду заяви ФГ «Дидинське» про зміну предмета позову та повернення її позивачеві і такий висновок відповідає правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги зводяться до власного тлумачення норм права та не можуть бути підставами для скасування оскарженого судового рішення, оскільки ґрунтуються на незгоді з обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року).

Оскільки правильне застосування норм права судом апеляційної інстанції не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись статтями 261, 394 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 09 січня 2025 року у справі за позовом Фермерського господарства «Дидинське» до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування майном.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: І. В. Литвиненко

А. І. Грушицький

Є. В. Петров