УКРАИНА
АПЕЛЛЯЦИОННЫЙ СУД ДНЕПРОПЕТРОВСКОЙ ОБЛАСТИ
22-ц-23736/11
Справа № 22ц-23736/2011 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія – 27 ( І ) суддя Валуєва В.Г.
Суддя-доповідач – Зубакова В.П.
У Х В А Л А
Іменем України
26 жовтня 2011 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Зубакової В.П.
суддів: Остапенко В.О., Неклеси В.І.
при секретарі: Горбачевській І.П.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі відповідно до ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксації судового засідання технічними засобами цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 на рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 31 травня 2011 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» про визнання кредитного договору недійсним.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явилися про час та місце розгляду справи належним чином повідомлені.
В С Т А Н О В И Л А:
В січні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства “Банк “Фінанси та Кредит” (надалі – ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») про визнання недійсним кредитного договору, та зазначила, що 25.04.2008 року між нею та відповідачем було укладено кредитний договір №120/08-АВ/025. Посилаючись на те, що засобом платежу в договорі визначено валюту, відмінну від гривні України, що суперечить вимогам законодавства, просила суд визнати кредитний договір, укладений між нею та відповідачем 25.04.2008 року, недійсним з моменту його вчинення.
Рішенням Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 31 травня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ставить питання про скасування рішення суду і ухвалення нового рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом вимог матеріального та процесуального закону та неповне з`ясування обставин справи.
Зокрема, судом не взято до уваги, що у наданих відповідачем банківській ліцензії та дозволу відсутня умова, яка надає банку право на здійснення операцій з використанням іноземної валюти, як засобу платежу. Надавши позивачу кредит у іноземній валюти відповідач переклав ризики, пов’язані із знеціненням національної валюти на позивача, що суперечить ч.3 ст. 13 ЦК України та порушив ч.1 ст.203, ст. 524 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», так як при укладанні кредитного договору позивач вважав, що його положення, а саме отримання кредиту в валюті через нижчу відсоткову ставку є для позивача вигідними і не є для нього завідомо невигідними, а також, що сторони правочину не порушують закон та діють у повній відповідності до чинного законодавства.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача просить апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду без змін, як законне та обгрунтоване.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів заявлених позовних вимог, апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 25 квітня 2008 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 120/08-АВ/025, за яким ОСОБА_2 було надано кредит в розмірі 49 870,00 доларів США на строк по 24 квітня 2015 року зі сплатою за користування кредитом 12,55% річних.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання кредитного договору недійсним, суд першої інстанції виходив з правомірності надання ПАТ «Укрсоцбанк» кредитних коштів в іноземній валюті та відповідності кредитного договору вимогам чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання сторонами вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює якихось обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому згідно зі ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» кошти – це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» аперації з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного Банку України.
Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління НБУ №275 від 17.01.2001 року, за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного Банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями.
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку Генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 грудня 2001 року Національний Банк України видав Акціонерно-комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», який вподальшому перейменоване на ПАТ «Укрсоцбанк» (а.с. 27) банківську ліцензію №5 та дозвіл №5-1 на право здійснювати банківські операції (а.с. 24-26), тобто на момент укладення договору – 25.04.2008 року, банк мав право на здійснення валютних операцій, що спростовує доводи апеляційної скарги в частині відсутності у відповідача права на проведення валютних операцій.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.
Таким чином, установивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги позивачем не доведені, не обгрунтовані, а тому немає підстав для задоволення позову.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає рішення суду ухваленим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, яке зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 – ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 31 травня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий: (підпис)
Судді: (підписи)
Згідно з оригіналом.
Суддя-доповідач: В.П.Зубакова