Справа № 2-8/11

Категорія 21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М     У К Р А Ї Н И

"20" жовтня 2011 р.  Ленінський районний суд міста Севастополя  у складі : головуючого судді -  Борка А.Л.

при секретарі-                          Грищенко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду  міста Севастополя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,3-я  особа нотаріус ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання від 08.04.2005  року, договору  купівлі - продажу  квартири АДРЕСА_1 від 25.01.2007 року, визнання  недійсним договору  купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1  від 01.02.2007  року, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1  від 10.02.2007 року  та  виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1  із зняттям  її з реєстрації  суд , -

                                                  в с т а н о в и в  :

     У листопаді  2006  року  позивач  звернувся  в адресу  суду  із позовом зазначаючи, що  ОСОБА_5  на праві  власності  належала 2-х  кімнатна  квартира розташована  в м. Севастополі  за адресою :АДРЕСА_1.  08.04.2005  року ОСОБА_5  та  відповідачка  уклали договір  довічного утримання який  посвідчений нотаріусом .Позивачка просить суд визнати недійсним та скасувати зазначений  вище  договір довічного  утримання  оскільки на  її  думку  він  укладений з  порушенням  діючого законодавства.

     У  судовому  засіданні  представник  позивачки  підтримав  позовні  вимоги, доповнив  їх  вимогами  про визнання недійсним договору довічного утримання від 08.04.2005  року, договору  купівлі - продажу  квартири АДРЕСА_1 від 25.01.2007 року, визнання  недійсним договору  купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1  від 01.02.2007  року, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1  від 10.02.2007 року  та  виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1  із зняттям  її з реєстрації .  Представник  позивача крім  того  вважає ,що  на час  укладення  договору  довічного утримання  ОСОБА_5 знаходився  у хворобливому  стані, що на  його думку повністю підтверджується  актом  № 1332 судово – психолого - психіатричної  експертизи .З підстав  зазначених вище  представник позивачки  просить суд повністю позов  задовольнити.

    У судовому  засіданні  представник  відповідачки не визнав  позовні  вимоги  повністю , надав  свої  пояснення  згідно з якими на  його думку  відсутні  підстави  вважати, що ОСОБА_5  знаходився  у хворобливому  стані на  час  укладення  з  відповідачкою договору  довічного утримання. На  його думку допитані в судовому засіданні свідки  підтвердили ,що  ОСОБА_5 на час укладення  договору  з відповідачкою не мав  психічної  хвороби, повністю розумів значення  своїх дій, просив  відмовити у задоволенні  позову.

     Третя особа  нотаріус ОСОБА_3  у судовому  засіданні пояснила, що  вважає  позовні вимоги  не обґрунтованими, оскільки  на  її  переконання  ОСОБА_5 на час  укладення з відповідачкою договору  довічного утримання  повністю усвідомлював  значення  своїх  дій .  Крім  того ОСОБА_3  пояснила   в суді ,що ОСОБА_5  під час  укладення  договору діяв  самостійно, задавав  їй  запитання, сумнівів  у  його психічному здоров ї  вона  не  мала.  

        Вивчив матеріали справи ,вислухав  пояснення  представників  сторін  суд прийшов  до наступних висновків  та  відповідних  їм правовідносин .

       Як  встановлено судом  та не  оспорюється  сторонами гр. ОСОБА_5, який  на  час  укладення  договору  був  власником 2-х  кімнатної  квартири АДРЕСА_1 та відповідачка 08.04.2005  року  уклали  договір  довічного утримання, згідно до п.5 цього договору відповідачка надавала ОСОБА_5   певні послуги, а  саме : забезпечувала харчуванням,ліками,одягом,забезпечувала  його догляд ,надавала  йому  матеріальне забезпечення при збереженні  за ним право  проживання  у цій  квартирі  та право  розірвання  цього договору.        

       За  умовами договору відповідачка  після  смерті  ОСОБА_5

набувала право  власності  на  зазначену  вище  2-х кімнатну  квартиру. Договір довічного утримання  був належним чином  посвідчений . Відмінність цього договору  від  інших  видів  договорів  нотаріусом був роз яснений ОСОБА_5

     Таким чином на підставі  вимог ч.1  ст. 61  ЦПК  України  факт  укладення  та належного посвідчення  08.04.2005 року  договору  довічного утримання  між  ОСОБА_5  та відповідачкою  не підлягає доказуванню.

       Згідно до вимог ч.ч.2,3 ст.10  ЦПК  України   сторони  та інші  особи, які беруть участь  у справі, мають рівні  права щодо  подання  доказів, їх дослідження  та доведення  перед  судом їх переконливості .

       Кожна  сторона  повинна  довести ті  обставини, на  які  вона посилається  як на підставу  своїх  вимог та заперечень.

      Допитана  у судовому  засіданні  нотаріус   ОСОБА_3  пояснила суду,що на  її  переконання  ОСОБА_5 на час  укладення з відповідачкою договору довічного утримання  повністю усвідомлював  значення  своїх  дій. Крім  того ОСОБА_3  пояснила   в суді ,що ОСОБА_5  під час  укладення  договору діяв  самостійно, задавав  їй  запитання, чітко відповідав на  поставлені  нею запитання, жодних сумнівів  у  його психічному здоров ї  вона  не  мала ,вважає  позовні вимоги не обґрунтованими.  

     У  судовому  засіданні  допитані  в якості свідків  гр-ни: ОСОБА_6, ОСОБА_7 ,ОСОБА_8 повідомили  суду, що

добре  знали  ОСОБА_5 ,часто  з  ним спілкувались, він  дійсно мав урологічне захворювання, але психічно був здоровий, вільно з ними  спілкувався, адекватно реагував на всі  події, на  час укладення  договору  був здоровий  психічно, про укладення  договору довічного утримання  з  відповідачкою їм  повідомляв ,обговорював  з ними свої особисті проблеми.

      На підставі  вимог ст.225  ЦК  України    правочин , який  дієздатна  фізична  особа  вчинила  у  момент, коли  вона  не  усвідомлювала  значення  своїх дій  та  (  або ) не могла  керувати  ними, може  бути визнаний  судом недійсним за позовом  цієї особи, а  в разі її смерті  - за позовом інших  осіб, чиї цивільні права або інтереси  порушені. Таким чином на думку  суду  позивачка мала право звертатись  із позовом  до  суду.   Посилання  позивачки  на вимоги  ст.ст. 203,215 ЦК  України  як на підстави задоволення її вимог  судом  розглянуті   та на думку суду  не  можуть  бути задоволені, оскільки  позивачкою  не доведено ,що  відповідачка  під час  укладення  договору  діяла  з порушенням  ч.ч.2,3  ст. 203  ЦК  України .

      Проаналізував пояснення  представника  позивачки з питання неодноразового відчуження  квартири АДРЕСА_1  у січні-  лютому 2007 року та пояснення  сторін з цього приводу, наявні  в  матеріалах справи  докази ,суд  вважає що відповідачка  діяла  в  межах діючого законодавства  та реалізувала  своє  право  на  відчуження квартири.  В  діях  відповідачки    не встановлено ознак  порушення  закону, вона не притягнута  до  жодного з видів  відповідальності.       Таким  чином на  думку суду  відсутні підстави задовольнити позовні  вимоги  про визнання  недійним  договору  купівлі - продажу  квартири АДРЕСА_1 від 25.01.2007 року, визнання  недійсним договору  купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1  від 01.02.2007  року, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1  від 10.02.2007 року  та  виселення ОСОБА_4 з квартири АДРЕСА_1   із зняттям    її    з реєстрації .

     Судом проаналізовано акт № 1332 від 01.11.2010 року амбулаторної, посмертної судової - психолого - психіатричної експертизи згідно  з  яким  у  ОСОБА_5 були встановлені  наявність захворювань нервової системи, які  вказують на  можливий  вплив  сторонніх осіб на його волевиявлення  під час  укладення  договору  довічного утримання. Проведеним аналізом ,спираючись на висновки зазначеної  вище  експертизи  та  матеріалами справи  в цілому,з    урахуванням показів свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7 ,ОСОБА_8    встановлено, що на  момент  укладення  договору  не  надано  суду  достовірних доказів  знаходження  ОСОБА_5 у  хворобливому  стані , ОСОБА_5  не  визнано  недієздатним .  

     Таким  чином  на  підставі  наявних  в матеріалах справи  доказів  наданих  представниками сторін ,суд  з урахуванням  вимог  ст.10 ЦПК  України та ч.1 п.3 ст.388 ЦК України в  частині можливого вибуття  квартири  ОСОБА_5 без його  волі , який на думку суду не доведений  в ході розгляду  справи, приходить до висновку  про  недоведеність  позивачкою  своїх  позовних  вимог  та  вважає за необхідне  повністю  відмовити   їй  у  задоволенні  позову.

       На підставі  вимог  ст.ст.79-88  ЦПК  України   стороні ,на користь якої  ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею  і документально підтверджені  судові  витрати. Якщо  позов  задоволено частково, судові  витрати  присуджуються позивачеві  пропорційно до розміру  задоволених  позовних вимог, а відповідачеві-пропорційно до  тієї  частини позовних  вимог, у  задоволенні  яких  позивачеві  відмовлено.

      На підставі  вимог ст.ст.79-88 ЦПК України судові  витрати сплачені позивачкою не підлягають стягненню на її користь з відповідачки.      

         Керуючись вимогами ст.ст.203,215,225,388 ЦК України, ст.ст.10,61,79-88,212-218,293,294 ЦПК України суд ,  -        

                                                 в и р і ш и в   :

        Відмовити повністю у задоволенні  позовних  вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2.

        З повним рішенням  суду сторони  можуть ознайомитись  25.10.2011  року.

        Апеляційна  скарга  на  рішення  суду може  бути подана на  протязі  10-ти днів до Апеляційного суду міста  Севастополя  через Ленінський  районний суд міста Севастополя.

Головуючий :                                                                                 А.Л.Борко