ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/886/25 Справа № 190/769/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

Головуючого судді                                                 ОСОБА_2

суддів                                                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання                                 ОСОБА_5

прокурора                                                         ОСОБА_6

потерпілих                                                         ОСОБА_7 , ОСОБА_8

обвинуваченого                                                 ОСОБА_9

захисника                         ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження №120230400000001233 від 04.12.2023 рокуза апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні — прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року, яким:

        ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Дніпродзержинськ Дніпропетровської області, громадянина України, студента ВСП «Технологічний фаховий коледж Дніпровського державного технічного університету", на утриманні неповнолітніх дітей не має, не одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,-

       визнано винним та засуджено за ч.3 ст.286 Кримінального кодексу України (далі- КК) до покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

       На підставі ст.75 КК звільнено ОСОБА_9 від відбування призначеного йому покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, з іспитовим строком на 2 (два) роки.

       У відповідності до ст.76 КК покладено на ОСОБА_9 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

       Цивільний позов не заявлений.

       Долю речових доказів та процесуальних витрат вирішено відповідно до положень ст.100 та ст.124 Кримінального процесуального кодексу України (далі- КПК).

В С Т А Н О В И Л А :

       Оскаржуваним вироком ОСОБА_9 визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення за наступних обставин.

       04 грудня 2023 близько о 07 годині 25 хвилин ОСОБА_9 , керуючи власним технічно справним автомобілем «SUBARU FORESTER», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить йому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , здійснював рух по автодорозі М-30 «Стрий - Умань - Дніпро - Ізварине (через мм. Вінницю, Кропивницький) на території П`ятихатської міської територіальної громади з боку міста Дніпра у напрямку міста П`ятихатки у Кам`янському районі Дніпропетровської області, перевозячи на передньому пасажирському сидінні ОСОБА_11 , а на задньому - ОСОБА_12 , ОСОБА_8 та ОСОБА_13 .

       Під час руху водій ОСОБА_9 , 04 грудня 2023 року близько 07 год. 25 хв, порушуючи правила безпеки дорожнього руху, проявляючи кримінальну протиправну недбалість, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя та здоров`я громадян, не маючи жодних перешкод технічного і фізичного характеру для безпечного забезпечення руху, будучи неуважним до зміни дорожньої обстановки, на 874 км +800 м автодороги М- 30 «Стрий - Умань - Дніпро - Ізварине (через мм. Вінницю, Кропивницький) на території П`ятихатської міської територіальної громади у Кам`янському районі Дніпропетровської області, не врахував дорожню обстановку, на спуску дороги не обрав безпечну швидкість, внаслідок чого втратив контроль над керуванням автомобіля «Subaru Forester», реєстраційний номер НОМЕР_1 та допустив його занос, автомобіль у стані заносу виїхав за межі проїзної частини дороги ліворуч в кювет, де передньою правою частиною здійснив наїзд на дерево.

Своїми діями водій ОСОБА_9 грубо порушив вимоги п. п. 1.З., 1.5., 2.3. б), та 12.1. Правил дорожнього руху України, якими передбачено:

п. 1.3. «Учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги Правил дорожнього руху, а також бути взаємно ввічливими»

п. 1.5. «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров`ю громадян, завдавати матеріальних збитків»;

п. 2.3. «Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний: б) бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі»;

п. 12.1 «Під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.»;

Порушення п. 12.1. Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_9 знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку з настанням дорожньо- транспортної події, внаслідок якої:

пасажиру автомобіля «SUBARU FORESTER», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_8 спричинено тілесні ушкодження у вигляді сумісної травми кінцівок: закритий перелом лівої променевої кістки в середній третині зі зміщенням уламків, крововиливу лівого передпліччя; закритих переломів 2-ї та 5-ї п`ясних кісток правої кисті зі зміщенням уламків, крововиливу правої кисті; закритого багатоуламкового перелому правої стегнової кістки у верхній, середній та нижній третині зі зміщенням уламків, крововиливу правого стегна; крововиливу лівого стегна. За своїм характером виявлені у нього тілесні ушкодження у вигляді сумісної травми кінцівок відносяться до ушкоджень середньої тяжкості, шо зумовили тривалий розлад здоров`я, строком понад 3 тижні (більш, як 21 день);

пасажиру автомобіля «SUBARU FORESTER», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_11 спричинено тілесні ушкодження: множинні переломи кісток правої половини обличчя, тіла та скроневого відростка вилиці, верхньої щелепи, тіла та кута нижньої щелепи, кісток носу; множинні переломи ребер по багатьох лініях з обох боків грудної клітки; множинні розриви легеневої плеври та тканини обох легень, двосторонній гемоторакс; наскрізне поранення, яке сягає порожнини лівого шлуночка серця, гемоперикард; закрита тупа травма органів черевної порожнини: множинні розриви тканини печінки, гемоперитонеум; множинні крововиливи в жирову клітковину середостіння, парааортальну та паранефральну клітковину; множинні садна на шкірі правої половини лобу, правої половини обличчя, правої половини передньої поверхні грудної клітки, правої половини нижнього поверху черева, на передньо-внутрішніх поверхнях обох стегон; наскрізна рана на нижній губі по центру. Всі ушкодження за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя та знаходяться у причинному зв`язку із настання смерті. Смерть ОСОБА_11 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 близько о 07 годині 25 хвилин на місці пригоди від травматичного шоку, викликаного множинною важкою комбінованою травмою.

пасажиру автомобіля «SUBARU FORESTER», р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_13 спричинено тілесні ушкодження: синець лобної ділянки справа-наліво; забита рана на нижньому повіці правого ока; патологічна рухливість обох кісток лівого передпліччя в середній третині; забита рана на передній поверхні правої гомілки у середній третині; садно на передній поверхні лівої гомілки у нижній третині; крововиливи у м`які покривні тканини голови в лобно-тім`яно-скронево-потиличній ділянках праворуч та ліворуч; крововиливи під твердою мозковою оболонкою обох півкуль головного мозку; крововиливи під м`якими мозковими оболонками обох півкуль головного мозку та мозочка на базальних та конвекситальних поверхнях; крововиливи у товщу сірої та білої мозкової речовини обох півкуль головного мозку; крововиливи у шлуночки головного мозку; перелом лобно-тім`яно-потиличних кісток по середній лінії; переломи клиноподібної кістки; повні косо-поперечні переломи обох верхніх щелеп, виличних кісток; повний косо-поперечний перелом шостого ребра ліворуч по передньо- пахвовій лінії, п`ятого ребра ліворуч по передньо-пахвовій лінії, перелом другого ребра праворуч по лопатковій лінії; повний косо-поперечний перелом поперечного відростку сьомого шийного хребця; повні косо- поперечні переломи лівої верхньої гілки та тіла лобкової кістки та сідничної кістки; повний уламковий перелом обох кісток передпліччя у середній третині; повний косо-поперечний перелом шийки лівої стегнової кістки. Виявлені тілесні ушкодження відносяться до комплексу сполученої травми та оцінюються у сукупності, за своїм характером відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, за ознакою небезпеки для життя та знаходяться у причинному зв`язку із настанням смерті. Смерть ОСОБА_13 настала ІНФОРМАЦІЯ_3 о 06 годині 15 хвилин в КП «Криворізька міська клінічна лікарня №2» КМР за адресою: майдан 30-річчя Перемоги, 2 у м. Кривий Ріг Дніпропетровської області від сполученої травми голови, тулубу та кінцівок, яка супроводжувалася переломами кісток скелету та ускладнилася набряком головного мозку.

       Такі дії обвинуваченого ОСОБА_9 кваліфіковано за ч.3 ст.286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть двох потерпілих та потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень.

        В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини кримінального провадження, висновків суду щодо доведеності вини обвинуваченого  ОСОБА_9  у скоєні кримінального правопорушення та правову кваліфікацію його дій за ч.3 ст.286 КК, просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість та з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

       В обґрунтування своїх вимог посилається на недотримання судом вимог ст.ст.50,65 КК та безпідставне призначення покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК. Аргументує тим, що суд під час ухвалення вироку врахував особу обвинуваченого ОСОБА_9 , але належним чином не оцінив характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів і який має підвищену суспільну небезпеку, оскільки фактично посягає на життя людей.

       Навіть позитивні дані про особу винного та наявність кількох пом`якшуючих обставин, на переконання прокурора, не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування ст.75 КК і звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання. У даному кримінальному провадженні настали тяжкі, невідворотні наслідки у вигляді смерті двох осіб та спричинено тілесні ушкодження середньої тяжкості потерпілому, що з огляду на мету покарання у виді кари та запобігання вчинення кримінальних правопорушень іншими особами, унеможливлює застосування стосовно ОСОБА_9 інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.

       При цьому, як зауважує апелянт, важливе значення має формування думки інших осіб при вирішенні питання про звільнення від відбування покарання з іспитовим строком. Звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням дієво не вплине на формування думки інших водіїв транспортних засобів про неприпустимість порушення Правил дорожнього руху та чітке розуміння того, що особа має нести невідворотне та справедливе покарання за її дії, які призвели до смерті людини.

       Крім того прокурор вказує на те, що кримінальне правопорушення за ст.286 КК віднесено законодавцем до злочинів проти безпеки руху, а тому думка потерпілих щодо виду та розміру покарання хоча і може враховуватися судом при призначенні покарання, однак не є вирішальною в цьому питанні.

       Тому прокурор вважає, що за наведених обставин твердження суду в оскаржуваному вироку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання не є належно обґрунтованим та вмотивованим і суперечить вимогам ст.75 КК.

       Поміж іншого в поданій апеляційній скарзі прокурор вказує на безпідставність рішення суду першої інстанції щодо непризначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Посилається на те, що судом лише зазначено, що вважає не застосовувати до обвинуваченого ОСОБА_9 додаткове покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, оскільки вчинений злочин є необережним, в наявності декілька обставин, що пом`якшують покарання та знижують ступінь суспільної небезпеки скоєного, а саме — ОСОБА_9 під час вчинення злочину був тверезий, раніше не притягався до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху, має постійну роботу, яку він виконує і на даний час пов`язана з керуванням транспортними засобами, а тому позбавлення обвинуваченого права керуванням транспортними засобами позбавить його можливості відшкодування шкоди потерпілим.

       Між тим, на спростування вказаних висновків суду, прокурор посилається на те, що матеріали кримінального провадження та вирок не містять будь-якої інформації про те, що робота обвинуваченого ОСОБА_9 пов`язана з керуванням транспортними засобами. Згідно анкетних даних ОСОБА_9 є студентом. При цьому суд у вироку неодноразово посилається на те, що шкода відшкодована повністю усім потерпілим, вони до обвинуваченого не мають жодних претензій та визнає цю обставину пом`якшуючою.

       Враховуючи вищенаведене прокурор вважає призначене судом обвинуваченому покарання необґрунтованим та несправедливим внаслідок м`якості, є недостатнім для виправлення ОСОБА_9 , запобігання вчинення аналогічних злочинів як засудженим, так і іншими особами.

       Тому просить апеляційний суд скасувати вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року в частині призначеного покарання та в цій частині ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченому ОСОБА_9 покарання за ч.3 ст.286 КК у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки.

       В іншій частині вирок залишити без змін.

       На апеляційну скаргу прокурора захисником ОСОБА_10 подані заперечення, в яких він наводить свої аргументи на спростування доводів сторони обвинувачення, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду без змін.

В судове засідання апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_14 не з`явився, подавши заяву про розгляд справи без його участі, що, відповідно до приписів ч.4 ст.405 КПК України, не перешкоджає апеляційному розгляду.

       Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши прокурора на підтримку доводів поданої апеляційної скарги та яка наполягала на її задоволенні у повному обсязі, вислухавши думку захисника, обвинуваченого та потерпілих, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги сторони обвинувачення та просили залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Згідно з положеннями ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст.370 цього Кодексу судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, при цьому його законність повинна базуватись на правильному застосуванні норм матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених положеннями Кримінального процесуального кодексу України.

       Доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, встановлених вироком суду першої інстанції, та правова кваліфікація його дій за ч.3 ст.286 КК, ґрунтуються на зібраних по справі, перевірених та оцінених судом доказах, являються обґрунтованими, належним чином мотивованими, не оспорюються прокурором в апеляційній скарзі, а тому судом апеляційної інстанції, відповідно до ч.1 ст.404 КПК, не перевіряються.

Зі змісту апеляційної скарги убачається, що захисник фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Відповідно до вимог ст.ст.50, 65 ККта роз`яснюючих положень п.п.1,9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи із принципів співмірності й індивідуалізації це покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі заходу примусу мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.

Згідно із ст.414 КПК, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст.414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.

Беручи до уваги те, що у ст.12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.

Під особою обвинуваченого, у контексті ст.414 КПК, розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.

У постанові від 06 лютого 2020 року (справа № 756/6268/18, провадження №51-1763 км 19) ККС ВС зазначив, що термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й в межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При цьому повноваження суду (його права та обов`язки), надані державою, щодо обрання між альтернативними видами покарань у встановлених законом випадках та інтелектуально-вольова владна діяльність суду з вирішення спірних правових питань, враховуючи цілі та принципи права, загальні засади судочинства, конкретні обставини справи, дані про особу винного, справедливість обраного покарання тощо, визначають поняття «судова дискреція» (судовий розсуд) у кримінальному судочинстві.

Дискреційні повноваження суду повинні відповідати принципу верховенства права з обов`язковим обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду.

       Згідно з ч.1 ст.75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

       Таким чином, зі змісту ст.75 КК вбачається, що застосування інституту звільнення від відбування покарання допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що, виходячи з тяжкості кримінального правопорушення, даних про особу винного та інших обставин справи, виправлення засудженого є можливим без відбування покарання.

       Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Обираючи ОСОБА_9 захід примусу, суд дав належну оцінку ступеню тяжкості вчиненого злочину, виходячи не лише з визначених у ст.12 КК формальних критеріїв, а і з особливостей конкретного кримінального правопорушення. Так, суд узяв до уваги, що вчинене ним кримінальне правопорушення за ч.3 ст.286 КК відносяться до тяжких злочинів, але з необережності, дані щодо особи обвинуваченого, який раніше не судимий, ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності не притягувався, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, за місцем проживання, роботи та навчання характеризується виключно позитивно, навчається у виші, працює, займається суспільно-корисною працею, визнав свою провину, повністю відшкодував потерпілим матеріальну та моральну шкоду заподіяну злочином, які в судовому засіданні підтвердили що вони не мають до обвинуваченого жодних претензій морального або матеріального характеру.

       Також суд врахував й те, що ОСОБА_9 щиро розкаявся у скоєному, активно сприяв розкриттю злочину, просив вибачення у потерпілих, повністю відшкодував заподіяну шкоду.

       Згідно висновку органу пробації, - ОСОБА_9 не становить небезпеки для суспільства та інших осіб і його виправлення можливе без позбавлення або обмеження волі, при цьому вважають за доцільне покласти на обвинуваченого обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК. (т. 1 а.с.69-71).

       Обставинами, які згідно ст.66 КК пом`якшують покарання ОСОБА_9 , суд визнав- визнання обвинуваченим своєї вини, щире каяття в скоєному, добровільне відшкодування заподіяних збитків.

       Обставин, які згідно ст.67 КК обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.

       Крім того, під час апеляційного розгляду потерпілі ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та у своїй письмовій заяву до апеляційного суду потерпілий ОСОБА_14 просили не позбавляти обвинуваченого волі, залишити призначене йому умовне покарання без змін, оскільки їм повністю відшкодована матеріальна та моральна шкода і вони жодних претензій до обвинуваченого не мають.

       Відтак, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийшов аргументованих висновків про те, що виправлення ОСОБА_9 можливе без відбування покарання у виді позбавлення волі, та на підставі ст.75 КК звільнив обвинуваченого від призначеного основного покарання, якщо протягом випробувального строку, визначеного судом, він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає обов`язки, покладені на нього судом відповідно до ст.76 КК.Таке рішення не суперечить умовам застосування вказаної норми матеріального права.

       Переконливих доводів, які би ставили під сумнів вмотивованість висновків суду з питань правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні обвинуваченому покарання, справедливість обраного ОСОБА_9 заходу примусу, а також які би свідчили про неможливість досягти мети покарання через визначений судом порядок його відбування, прокурор в апеляційній скарзі не навів, а його доводи з приводу як характеру та ступеня тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів, так і даних про особу винного, а також наслідки вчиненого злочину та думки потерпілих були враховані судом при призначенні ОСОБА_9 основного покарання.

       Разом з цим колегія суддів вважає безпідставними висновки місцевого суду про можливість не призначати обвинуваченому ОСОБА_9 додаткове покарання у виді позбавленні права керування транспортними засобами, на що слушно звертає увагу прокурор в поданій апеляційній скарзі.

       Санкція ч.3 ст.286 КК передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до десяти років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.

       Отже кримінальний закон визначає обов`язковість призначення додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами та не наділяю суд дискреційними повноваженнями на його застосування.

       Між тим суд першої інстанції у своєму вироку не навів належних та законодавчо визначених доводів щодо можливості незастосування у даному випадку до винною особи у вчинені злочину за ч.3 ст.286 КК обов`язкового додаткового покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами. Зокрема, суд не посилався на наявність підстав і можливість застосування положень ст.69 КК при призначенні обвинуваченому ОСОБА_9 покарання.

       Проміж іншого суд апеляційної інстанції не погоджується з мотивами прийнятого в цій частині рішення та посиланням місцевого суду у вироку на те, що вчинений обвинуваченим злочин є необережним,  ОСОБА_9  під час вчинення злочину був тверезим, раніше не притягався до адміністративної відповідальності за порушення правил безпеки дорожнього руху, його постійна робота, яку він виконує і на даний час пов`язана з керуванням транспортними засобами, тому позбавлення останнього водійських прав у свою чергу позбавить його можливості відшкодування шкоди потерпілим.

       Верховний Суд неодноразово зазначав, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст.286 КК суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

       У кожному випадку призначення покарання за ст.286 КК необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

       Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті будь-якого покарання, передбаченій ч.2 ст.50 КК. У контексті розглядуваного питання особливої уваги набуває досягнення мети покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

       Колегія суддів вважає, що за встановлених вироком суду першої інстанції фактичних обставин кримінального провадження та наслідків, що настали внаслідок протиправних дій обвинуваченого  ОСОБА_9  у виді смерті потерпілих  ОСОБА_11  і ОСОБА_13  та спричинення ушкоджень середньої тяжкості потерпілому  ОСОБА_8 , що вказує на підвищену суспільну небезпечність його дій, як особи, яка керувала транспортним засобом, тому непризначення винній особі передбаченого санкцію ч.3 ст.286 КК додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами свідчить про неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.409 КПК підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно п.1 ч.1 ст.413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

Отже у даному конкретному випадку колегія суддів констатує, що неправильне застосування місцевим судом закону України про кримінальну відповідальність має наслідком необхідність застосування до обвинуваченого ОСОБА_9 більш суворого покарання.

Суд апеляційної інстанції, згідно з п.2 ч.1 ст.420 КПК, скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року підлягає скасуванню в частині призначеного обвинуваченому ОСОБА_9 покарання, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та необхідністю застосування більш суворого покарання, з ухваленням апеляційним судом свого вироку.

Дотримуючись приписів ч.15 ст.615 КПК, в умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку апеляційний суд обмежується проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

       На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 405, 407, 409, 413 та 418, 420 КПК, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні — прокурора відділу Дніпропетровської обласної прокуратури ОСОБА_6 — задовольнити частково.

Вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 26 листопада 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_9 за ч.3 ст.286 КК - скасувати в частині призначеного покарання.

Постановити новий вирок, яким ОСОБА_9 призначити покарання за ч.3 ст.286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі ст.75 КК звільнити ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 2 роки.

Відповідно до п.п. 1, 2 ч.1 ст. 76 КК покласти на ОСОБА_9 обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В іншій частині вирок місцевого суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили після його проголошення, але на нього може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДІ :

ОСОБА_2         ОСОБА_3 ОСОБА_4