Справа № 646/9754/24

Провадження № 1-кп/646/527/2025

УХВАЛА

19 лютого 2025 року                                                                        м. Харків

Червонозаводський районний суд м. Харкова у складі:

головуючий – суддя ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора – ОСОБА_3 ,

захисника – ОСОБА_4 ,

обвинуваченого – ОСОБА_5 ,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні клопотання прокурора у кримінальному провадженні № 62024170020004523 від 25.06.2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Червонозаводського районного суду м. Харкова перебуває вищевказане кримінальне провадження.

До обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

19.02.2025 прокурором заявлено клопотання про продовження обвинуваченому на 60 днів строку вказаного запобіжного заходу. Клопотання обґрунтоване тим, що до обвинуваченого було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою у зв`язку з існуванням ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, строк дії ухвали суду про тримання обвинуваченого під вартою спливає 24.02.2025.

У судовому засіданні обвинувачений, з думкою якого погодився захисник, з питання задоволення клопотання прокурора, поклалися на розсуд суду, за умови збереженні дії альтернативного запобіжного заходу.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали кримінального провадження, дійшов наступного висновку.

Ухвалою суду від 27.12.2024 обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 24.02.2025 зізбереженням дії альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

Частиною 2 ст. 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та порядку, встановлених законом.

Так, відповідно до вимог п.п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частинами шостою та восьмою статті 176 цього Кодексу.

При продовженні строку дії запобіжного заходу має бути встановлена наявність трьох складових - чи є обґрунтованою підозра; чи наявні достатні підстави вважати, що існує хоча б один з передбачених ст. 177 КПК України ризиків, на які вказує прокурор, чи може запобігти існуючим ризикам застосування до підозрюваного менш суворого запобіжного заходу.

Відповідно до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам за ст. 177 КПК України.

Зокрема, згідно зі ст. 178 КПК України, суд зобов`язаний врахувати вагомість наявних доказів про вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він обвинувачується; вік та стан здоров`я обвинуваченого; міцність соціальних зв`язків обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію обвинуваченого; майновий стан обвинуваченого; наявність судимостей у обвинуваченого; дотримання обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку, обвинувачений, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Відповідно до правової позиції ЄСПЛ, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

У межах цього кримінального провадження обвинуваченого повідомлено про підозру у вчиненні особливо тяжкого умисного злочину - кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України. При цьому, санкція такої норми Закону про кримінальну відповідальність передбачає покарання у виді позбавленням волі на строк від п`яти до дванадцяти років.

Суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів (справа «Ілійков проти Болгарії» (Ilijkov v. Bulgaria, Заява №33977/96, від 26 липня 2001 року).

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність подовження строку тримання під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину (позбавлення волі на строк від п`яти до дванадцяти років) може вдатися до відповідних дій.

Обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження у вигляді тримання під вартою не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваної, судом не встановлено.

Зазначені обставини дають підстави для висновку, що інший запобіжний захід, крім тримання під вартою, не зможе ефективно попередити спроби обвинуваченого ухилитися від суду, суд вважає недостатнім застосування більш м`якого основного запобіжного заходу,

Отже, досліджені обставини справи вказують на те, що на даний час не зникли ризики, які були підставою для застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого, а саме: є підстави вважати, що обвинувачений може переховуватися від суду. На даний час, суд не вбачає підстав зменшення ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Враховуючи викладене, суд вважає, що продовження відносно обвинуваченого строку тримання під вартою узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини та викладеними правовими позиціями у вищенаведених рішеннях.

Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.

За викладених усіх вище обставин, суд приходить до висновку, що клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов`язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов`язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Визначаючи розмір застави, суд виходить з вимог ст.ст. 178, 182 КПК України.

Суд, співставивши існуючі у справі ризики, характер кримінального правопорушення та його наслідки з реальною можливістю забезпечити цим запобіжним заходом впевненість у тому, що обвинувачений не буде порушувати покладені на нього процесуальні обов`язки, та з урахуванням ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який з 01.01.2025 року складає 3028 грн., вважає за необхідне визначити ОСОБА_5 заставу в розмірі 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 605600,00 грн, оскільки застава в такому розмірі зможе запобігти ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України, та не є завідомо непомірною для нього.

Керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 182, 197, 199, 331, 392, КПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора задовольнити та продовжити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, визначивши строк дії цієї ухвали по 19.04.2025 включно.

Одночасно визначити ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді застави для забезпечення виконання підозрюваним обов`язків, визначених КПК України.

Встановити заставу у розмірі 200 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто 605600 (шістсот п`ять тисяч шістсот) гривень, яка може бути внесена як самим підозрюваним так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на Депозитний рахунок ТУ ДСА України в Харківській області, протягом дії ухвали.

При внесенні визначеної суми застави ОСОБА_5 з-під варти - звільнити.

У разі внесення застави, покласти на ОСОБА_5 наступні обов`язки строком до 19.04.2025:

- прибувати за кожною вимогою слідчого, прокурора або суду; не відлучатися з постійного місця перебування без дозволу слідчого, прокурора, суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця перебування; утримуватися від спілкування із свідками з приводу обставин вчинення інкримінованого йому злочину; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд із України та в`їзд в Україну.

Встановити строк дії даної ухвали - до 19.04.2025 включно.

Відкласти підготовче судове засідання, у яке викликати учасників кримінального провадження, на 19.03.2025 року о 14 годині 00 хвилин.

Ухвала в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку через Червонозаводський районний суд м. Харкова до Харківського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення. Якщо ухвалу суду було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених ч. 2 ст. 400 КПК України.

Суддя                                                                 ОСОБА_1