Справа № 527/643/20

провадження 2/527/43/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2025 року м.Глобине

Глобинський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого - судді Свістєльнік Ю.М.,

за участю секретаря – Бородіної Д.С.,

прокурора – Нечипоренка В.В.,

представника відповідача – Левицького В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Глобине цивільну справу за позовом Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах: Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Глобинської міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок, стягнення шкоди за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, -

В С Т А Н О В И В :

17 квітня 2020 року позивач в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах: Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Глобинської міської ради Полтавської області звернувся до суду з позовом, який в ході судового розгляду справи уточнив, до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок, стягнення шкоди за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, у якому прохав суд розірвати договори оренди земельних ділянок від 06 березня 2014 року, укладені між ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та ОСОБА_1 , щодо земельних ділянок: площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованих за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, дата державної реєстрації права 12 березня 2014 року; внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права оренди всіх вказаних вище земельних ділянок; зобов`язати ОСОБА_1 повернути вказані земельні ділянки до ГУ Держгеокадастру у Полтавській області шляхом підписання акта приймання-передавання земельних ділянок; стягнути з відповідача шкоду, завдану внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, у розмірі 75 324,77 грн.

В обґрунтування заявлених вимог прокурор зазначав, що наказами Головного управління Держземагенства у Полтавській області (далі – ГУ Держземагенства у Полтавській області) від 27 лютого 2014 року ОСОБА_1 надано п`ять земельних ділянок, цільове призначення – для сінокосіння та випасання худоби, в довгострокову оренду строком 49 років із земель сільськогосподарського призначення, що розташовані з південної сторони с. Іванове Селище Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області.

На підставі вказаних наказів 06 березня 2014 року між ГУ Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 укладені договори оренди земельних ділянок, за умовами яких земельна ділянка повинна використовуватися орендарем виключно за цільовим призначенням, орендар зобов`язаний використовувати встановлені обмеження в обсязі, передбаченому законом або договором.

Але у порушення вимог земельного законодавства та умов відповідного договору ОСОБА_1 земельні ділянки, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, призначені для сінокосіння та випасання худоби, використовував для вирощування сільськогосподарських культур, тобто не за цільовим призначенням із відступленням від проекту землеустрою.

Земельна ділянка площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, представлена сіножатями з переважанням лучно-болотної рослинності, ознаки розорення відсутні.

Актами перевірки дотримання вимог земельного законодавства та актами обстеження земельних ділянок встановлено, що на момент проведення відповідної перевірки/обстеження земельні ділянки використовувались під посів сільськогосподарської культури (виявлено залишки урожаю кукурудзи) на більшій частині площі кожної з п`яти земельних ділянок за виключенням заболочених та порослих очеретом угідь.

Прокурор вказує, що нецільовим використанням земельних ділянок, призначених для сінокосіння та випасання худоби, ОСОБА_1 заподіює шкоду орному шару землі та уникає сплати орендної плати як за ріллю, що значно перевищує орендну плату за землю пасовищ.

Крім того, прокурор вважає, що ОСОБА_1 не виконав умови пунктів 18 та 32 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року, відповідно до яких він був зобов`язаний розробити технічну документацію з нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та в подальшому подати орендодавцю витяг із технічної документації про нормативно-грошову оцінку земельної ділянки разом із проєктом додаткової угоди щодо внесення змін до договору оренди земельної ділянки в частині зазначення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки та розміру орендної плати.

Використання земельної ділянки як основного національного багатства з порушенням цільового призначення та умов використання земель не може відповідати суспільному інтересу та порушує інтереси держави як гаранта дотримання принципу верховенства права у країні. Незаконне розорення пасовищ призводить до погіршення якості ґрунтів та виснаження земель, що завдає шкоди земельним ресурсам держави, а також суперечить державній політиці у сфері земельних відносин.

Правонаступник органу, який здійснював державну політику щодо розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів та який є стороною договорів оренди, є ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, а також наступний власник земельної ділянки як об`єкта комунальної власності Глобинська міська рада (Івановоселищенська сільська рада) функцій щодо захисту порушених прав держави та суспільного інтересу не виконує, що є підставою для їх захисту органами прокуратури шляхом пред`явлення позову.

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 28 липня 2022 року позов задоволено частково.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 06 березня 2014 року площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4946741.

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права оренди земельної ділянки загальною площею 7,0038 га у тому числі сіножатей – 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4946741.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008, загальною площею 7,0038 га, нормативною грошовою оцінкою 33 554,33 грн, у тому числі сіножаті – 7,0038 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, до Глобинської міської ради шляхом підписання акта приймання-передачі земельної ділянки.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 06 березня 2014 року, площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4941345.

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права оренди земельної ділянки загальною площею 32,3006 га, у тому числі сіножатей – 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4941345.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001, загальною площею 32,3006 га, нормативною грошовою оцінкою 241 671,18 грн, у тому числі сіножаті – 32,3006 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, до Глобинської міської ради Полтавської області шляхом підписання акта приймання-передавання земельної ділянки.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 06 березня 2014 року площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4942727.

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права оренди земельної ділянки загальною площею 27,8958 га, у тому числі сіножатей – 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4942727.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, загальною площею 27,8958 га, нормативною грошовою оцінкою 205 213,98 грн, у тому числі сіножаті – 27,8958 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, до Глобинської міської ради шляхом підписання акта приймання–передавання земельної ділянки.

Розірвано договір оренди земельної ділянки від 06 березня 2014 року, площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, який зареєстрований у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4942955.

Внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомості про припинення права оренди земельної ділянки загальною площею 18,4958 га, у тому числі сіножатей – 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, із земель запасу комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 12 березня 2014 року, номер запису 4942955.

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, загальною площею 18,4958 га, нормативною грошовою оцінкою 104 299,06 грн, у тому числі сіножаті – 18,4958 га, яка розташована за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, до Глобинської міської ради шляхом підписання акта приймання-передавання земельної ділянки.

Стягнено з ОСОБА_1 на користь Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області шкоду, завдану внаслідок використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, у сумі 68 015,75 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.05.2024 року рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 28.06.2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 20.11.2023 року скасовано в частині задоволення позовних вимог, а справу у цій частині передано на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, в іншій частині рішення суду залишено без змін.

Згідно повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.06.2024 року справа передана до розгляду судді Глобинського районного суду Полтавської області Свістєльнік Ю.М.

Ухвалою судді Глобинського районного суду Полтавської області від 27.06.2024 року відкрито провадження у даній справі, яку вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження.

12.07.2024 року представником відповідача ОСОБА_1 – адвокатом Захаровим О.Ю. було подано відзив на позовну заяву, згідно якого він прохав відмовити у задоволені позову у повному обсязі за необґрунтованістю. Вказав, що вина і протиправна поведінка відповідача ОСОБА_1 прокурором документально не підтверджена та не доведена, прокурорм не доведено факт нецільового використання спірних земельних ділянок, вимога про дострокове припинення дії договорів є необґрунтованою. Фактично усі 5 земельних ділянок ОСОБА_1 використовувалися для здійснення сільськогосподарської діяльності, тобто за призначенням. Звертає увагу, що ст. 19 ЗК України передбачені категорії земель в Україні і ОСОБА_1 земельні ділянки використовувалися в межах визначеної категорії – землі сільськогосподарського призначення. Вказав, що з позовної заяви та доданих до неї матеріалів неможливо встановити, на підставі чого визначено саме такий розмір шкоди.

03.09.2024 року від позивача надійшла до суду відповідь на відзив, де прокурор вказав, що наведені у відзиві норми матеріального права не відповідають суті правовідносин, які склалися між сторонами, позивач прохає задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

У судовому засіданні прокурор Нечипоренко В.В. позов підтримав в повному обсязі та прохав суд його задовольнити з підстав викладених в позові.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Левицький В.І. заперечував проти задоволення позову в повному обсязі.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснив, що він працює головним спеціалістом відділу №4 управління з контролю за використанням та охороною земель Головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області. Вказав, що десь восени 2018 році він виїжджав і оглядав спірні землі разом з ОСОБА_4 і на той час там росла кукурудза. Зазначив, що він не складав приписів, бо був залучений листом прокуратури в рамках кримінального провадження і можливо складав лише акт обстеження чи перевірки, але достеменно не пам`ятає. Також вказав, що він не є експертом, а тому не може відповісти на питання чи було змінено цільове призначення землі.

Суд, заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи, подані сторонами документи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд сприяє всебічному та повному з`ясуванню обставин по справі, роз`яснює їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їх прав у випадках передбачених цим Кодексом.

З огляду на ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За положеннями статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності з приписами статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Як встановлено судом, наказами ГУ Держземагентсва у Полтавській області від 27 лютого 2014 року № ПЛ/5320683600:00:022/00001285, № ПЛ/5320683600:00:023/00001281, № ПЛ/5320683600:00:022/00001290, № ПЛ/5320683600:00:023/00001284, № ПЛ/5320683600:00:023/00001295 «Про надання земельної ділянки в оренду» ОСОБА_1 надано земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008; площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001; площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:006022:0002; площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009; площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, сіножаті для сінокосіння та випасання худоби у довгострокову оренду, терміном на 49 років, що розташовані з південної сторони с. Іванове Селище Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області (т.1 а.с.52-56).

На підставі зазначених наказів 06 березня 2014 року між ГУ Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 укладені договори оренди землі, предметом яких є земельні ділянки з кадастровими номерами 5320683600:00:023:0008, 5320683600:00:022:0001, 5320683600:00:022:0002, 5320683600:00:023:0009, 5320683600:00:023:0011 (т.1 а.с.57-86).

Вказані договори зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 12 березня 2014 року, номери запису про інше речове право 4941345, 4946445, 4946741, 4942727, 4942955, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексні номери 11542913, 11554874, 11555564, 11546093, 11546945 ( т.1 а.с.25-39).

Договори оренди земельних ділянок є ідентичними за змістом.

У пункті 14 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року визначено, що відповідна земельна ділянка передається для сінокосіння та випасання худоби.

У пункті 16 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року визначено умови збереження стану об`єкта оренди, а саме використання земельної ділянки згідно із цільовим призначенням із дотриманням вимог чинного законодавства.

У пункті 18 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року передбачено заборону зміни цільового призначення земельної ділянки.

Згідно із пунктом 32 договорів оренди землі від 06 березня 2014 року орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням, дотримуватись вимог земельного законодавства.

На виконання наказу ГУ Держгеокадастру у Полтавській області від 09 серпня 2018 року № 629-ДК державний інспектор у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель ГУ Держгеокадастру у Полтавській області Шутько П.М. провів перевірку дотримання вимог земельного законодавства під час використання земель державної власності щодо земельних ділянок, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008; площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001; площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002; площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009; площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011, розташованих на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, про що 10 серпня 2018 року склав акти обстеження земельних ділянок № 629-ДК/0623/АО/10/01/-18, № 629-ДК/0624/АО/10/01/-18, № 629-ДК/0625/АО/10/01/-18, № 629-ДК/0626/АО/10/01/-18, № 629-ДК/0627/АО/10/01/-18 (т.1 а.с.107-122).

Встановлено, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, площею 7,0038 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0008; площею 18,4958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0011; площею 32,3006 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0001; площею 27,8958 га, кадастровий номер 5320683600:00:023:0009, для сінокосіння і випасання худоби, розташовані за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, використовуються не за цільовим призначенням.

На момент перевірки виявлено, що на вказаних земельних ділянках проведено обробіток ґрунту механічним способом та виявлено посів сільськогосподарської культури – кукурудзи.

Земельна ділянка площею 9,1025 га, кадастровий номер 5320683600:00:022:0002, що розташована за межами населених пунктів на території Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, представлена сіножатями з переважанням лучно-болотної рослинності. Ознаки розорення відсутні.

За відомостями Державного земельного кадастру вказані земельні ділянки перебувають у користуванні ОСОБА_1 згідно із договорами оренди від 06 березня 2014 року, державна реєстрація права 12 березня 2014 року.

Можливість розірвання договору оренди в односторонньому порядку передбачена і умовами договорів оренди землі від 06.03.2014 (пункти 37-39).

З урахуванням правових висновків Верховного Суду в розрізі встановлених обставин у справі, суд приходить до наступних висновків.

У частині першій статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду під час розгляду справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Предметом спору у справі, яка розглядається, є розірвання договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок, стягнення шкоди за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням.

Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право оренди земельної ділянки – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із частиною дев`ятою статті 93 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються законом.

За змістом статті 13 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір оренди землі – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.

За частинами першою, другою статті 25 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, орендар земельної ділянки має право самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі та зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Дата закінчення дії договору оренди обчислюється від дати його укладення. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації такого права.

Статтею 35 Закону України «Про охорону земель» у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 91, пункту «а» частини першої статті 96 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання останніх за цільовим призначенням (пункт «а» частини першої статті 91, пункт «а» частини першої статті 96 ЗК України). Аналогічний обов`язок визначений в абзаці десятому статті 35 Закону України «Про охорону земель».

Цільове призначення земельної ділянки – використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку (абзац чотирнадцятий частини першої статті 1 Закону України «Про землеустрій» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Метою встановлення категорій земель за цільовим призначенням є забезпечення особливого правового режиму для їх охорони і ефективного використання. Землі України за основним цільовим призначенням поділяються, зокрема, на землі сільськогосподарського призначення; землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (пункти «а» і «ж» частини першої   статті 19 ЗК України).

За частиною третьою статті 19 ЗК України у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення (абзац другий частини першої статті 20 ЗК України). Зміна цільового призначення земельних ділянок приватної власності здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок.

Користувач земельної ділянки зобов`язаний використовувати її за цільовим призначенням, зокрема для того, щоби забезпечити збереження землі, її ресурсів, надр і їх законне та раціональне використання.

Зміна цільового призначення приватної земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною першою статті 19 ЗК України, на іншу може здійснюватися на підставі замовленого власником проекту землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Згідно із частиною першою, пунктом «а» частини другої статті 22 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей. До земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги).

Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за № 1011/18306 (чинній на момент виникнення спірних правовідносин), код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація видів цільового призначення земель визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

За положеннями статті 34 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

За частиною першою статті 32 Закону України «Про оренду землі» у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірвано за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених статтями 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення їй пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених ЗК України та іншими законами України.

Згідно із статтею 141 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) підставою припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

У справі, яка розглядається, можливість розірвання договору оренди в односторонньому порядку передбачена також і умовами договорів оренди землі  від 06 березня 2014 року (пункти 37–39), укладеними між ГУ Держземагенства у Полтавській області та ОСОБА_1 , предметом яких є земельні ділянки з кадастровими номерами 5320683600:00:023:0008, 5320683600:00:022:0001, 5320683600:00:022:0002, 5320683600:00:023:0009, 5320683600:00:023:0011.

Зважаючи на встановлені обставини справи, суд вважає за необхідне проаналізувати наступні правові норми.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки – використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Отже, основою для визначення цільового призначення земельної ділянки є її належність до відповідної категорії земель і відповідного способу використання. Поділ земельного фонду країни на категорії передбачено ЗК України.

Згідно із статтею 19 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним     цільовим призначенням     поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Отже, усі землі у межах України мають своє цільове використання, як це передбачено частиною першою статті 19 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом), цільове використання земельних ділянок є одним із принципів земельного законодавства.

Частинами першою, другою статті 20 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Отже, зміна цільового призначення земельних ділянок (тобто переведення земельної ділянки з однієї категорії, визначеної частиною першою статті 19 ЗК України в іншу) здійснюється за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури.

Згідно з частиною п`ятою статті 20 ЗК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Отже, цільове призначення земельної ділянки відповідно до законодавчо встановлених категорій земель визначається на підставі документації із землеустрою, а порядок використання земельної ділянки в межах певної категорії визначається землекористувачем самостійно, проте з обов`язковим дотриманням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 458 затверджено Класифікацію видів цільового призначення земель (далі – Класифікація). Відповідно до пунктів 1.2, 1.4 цієї Класифікації код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у Державному земельному кадастрі.

Відповідно до Класифікації у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, землі сільськогосподарського призначення (секція А 01) (землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей; землі, надані для діяльності у сфері надання послуг у сільському господарстві, та інше):

01.01 – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;

01.02 – для ведення фермерського господарства;

01.03 – для ведення особистого селянського господарства;

01.04 – для ведення підсобного сільського господарства;

01.05 – для індивідуального садівництва;

01.06 – для колективного садівництва;

01.07 – для городництва;

01.08 – для сінокосіння і випасання худоби;

01.09 – для дослідних і навчальних цілей;

01.10 – для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;

01.11 – для надання послуг у сільському господарстві;

01.12 – для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції;

01.13 – для іншого сільськогосподарського призначення;

01.14 – для цілей підрозділів 01.01-01.13 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21) відступила від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а, Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Отже, земельним законодавством встановлено, що за проектами землеустрою та з дотриманням відповідної процедури здійснюється зміна цільового призначення земельних ділянок. Для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення такої процедури чинним законодавством не передбачено.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення та, як наслідок, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо). Зміна використання земельної ділянки з виду «Для сінокосіння і випасання худоби» (розділ секції А01, підрозділ 01.08) на інші види використання, зокрема: «Для ведення фермерського господарства», «Для ведення особистого селянського господарства», «Для ведення підсобного сільського господарства», «Для городництва», «Для надання послуг у сільському господарстві», «Для іншого сільськогосподарського призначення» (розділ секції А01, підрозділи 01.02, 01.03, 01.04, 01.07, 01.11, 01.13) не призводить до зміни цільового призначення земельної ділянки та відбувається у межах однієї категорії земель (землі сільськогосподарського призначення).

Статтею 66 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Згідно із пунктом «а» частини першої статті 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Статтею 207 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) встановлені умови відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Зокрема у частинах першій–третій та п`ятій статті 207 ЗК України визначено, що втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва включають втрати сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників, а також втрати, завдані обмеженням у землекористуванні та погіршенням якості земель.

Відшкодуванню підлягають втрати сільськогосподарських угідь (ріллі, багаторічних насаджень, перелогів, сінокосів, пасовищ), лісових земель та чагарників як основного засобу виробництва в сільському і лісовому господарстві внаслідок вилучення (викупу) їх для потреб, не пов`язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом, а також внаслідок використання для будівництва, розміщення і експлуатації об`єктів нафтогазовидобування, облаштування родовища та надрокористування з метою дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення.

Відшкодуванню підлягають також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави, а також у зв`язку з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Втрати сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва визначаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно з положеннями статті 211 ЗК України (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) за порушення земельного законодавства передбачено цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди визначено у статті 22 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем у справі не доведено, що відповідач своїми діями самостійно змінив вид цільового використання вказаних земельних ділянок у межах категорії земель сільськогосподарського призначення (із пасовища на ріллю) та використовував спірні земельні ділянки не за цільовим призначенням.

Разом з цим, позивач не обґрунтував та не навів належних і допустимих доказів, які б підтверджували те, що використанням земельних ділянок не за цільовим призначенням відповідач завдав шкоди, яка підлягає відшкодуванню в установленому законом порядку. Зокрема, позивач не надав доказів на підтвердження обставин погіршення якості земель, родючості ґрунтів чи корисних властивостей землі тощо, що слугувало б підставою стверджувати про істотність порушення норм земельного законодавства, стягнення шкоди та, як наслідок, розірвання спірних договорів оренди земельних ділянок.

Отже, суд констатує, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами своїх вимог, які не знайшли свого підтвердження і під час розгляду справи.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті. Згідно ч. 4 вказаної статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Судом встановлено, що правонаступником органу, який здійснював державну політику щодо розпорядження земельними ділянками за межами населених пунктів та який є стороною договорів оренди (Держземагентство у Полтавській області), є ГУ Держгеокадастру у Полтавській області (т.1 а.с.20, 21).

Наступним власником земельної ділянки як об`єкта комунальної власності є Глобинська міська рада Полтавської області, як правонаступник Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області.

Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 02 березня 2021 року на підставі клопотання прокурора у зв`язку із припиненням повноважень Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області залучено до участі у справі її правонаступника – Глобинську міську раду Полтавської області як позивача (т.3 а.с.222).     

Згідно листа про взаємодію від 12.12.2019 № 10-16-0.4-7790/2-19 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повідомляла Кобеляцьку місцеву прокуратуру Полтавської області про порушення, з метою представництва інтересів держави в суді щодо повернення земельних ділянок, які використовуються з порушенням вимог земельного законодавства (т.1 а.с.125).

Разом з цим, судом встановлено, що прокурор листом від 10.04.2020 року повідомляв ГУ Держгеокадастр у Полтавській області та Івановоселищенську сільську раду Глобинського району Полтавської області про намір подати позов в їх інтересах (т.1 а.с.256).

Враховуючи викладене, суд встановив, що прокурор дотримався приписів статті 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо представництва інтересів ГУ Держгеокадастру у Полтавській області та Івановоселищенської сільської ради Глобинського району Полтавської області, правонаступником якої є Глобинська міська рада Полтавської області.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позову суд залишає судові витрати за позивачем.

При цьому, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даному рішенні, суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах: Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, Глобинської міської ради Полтавської області до ОСОБА_1 про розірвання договорів оренди землі, скасування їх державної реєстрації, повернення земельних ділянок, стягнення шкоди за використання земельних ділянок не за цільовим призначенням – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Полтавського апеляційного суду через Глобинський районний суд Полтавської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

       Суддя         Ю. М. Свістєльнік