печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8304/22-ц

пр. 2-2198/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2025 року

Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого - судді Хайнацького Є.С.,

при секретарі судового засідання - Сміян А.Ю.,

за участю:

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: Широкоряда Я.Р.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Національного агентства з акредитації України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2022 року ОСОБА_2 (далі - відповідач, ОСОБА_2 ) звернувся до суду з позовом до Національного агентства з акредитації України (далі - відповідач, НААУ) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що сторони перебували у трудових відносинах. 18 січня 2022 року позивача звільнено з посади заступника директора з акредитації у зв`язку із скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Зазначав, що посадові інструкції посади заступника директора з акредитації (скорочена посада позивача) та першого заступника директора з акредитації (новостворена посада після структурних змін) є ідентичними, а саме однаковими є: підпорядкованість, об`єм підпорядкування управлінь, функціональні трудові обов`язки, кваліфікаційні вимоги посади першого заступника директора з акредитації нижчі, ніж були у посади позивача заступника директора з акредитації. Фактично скорочення посади не відбулось, оскільки заступник директора з акредитації і перший заступник з акредитації є рівнозначними та аналогічними посадами.

Зміна найменування посад, структурних підрозділів з «відділів» на «сектори» та «управління» не є ні реорганізацією, ні перепрофілюванням, оскільки перейменування підрозділів і посад не зазнало злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення чи змін у напрямах основної діяльності відповідача. Зміна найменування посади не є зміною в організації праці чи її істотних умов. При зміні назви посади не змінилась трудова функція, тобто характер і зміст функціональних обов`язків працівника за новою посадою був збереженим. Це свідчить про те, що ніякої зміни в організаційній структурі не відбулось, посада заступника директора з акредитації, з якої звільнено позивача, фактично залишилась і була перейменована на посаду першого заступника голови з акредитації. Кваліфікаційні вимоги стали нижчими, ніж були. Реального скорочення штату не відбулось, а скорочення фактично було зведено до перейменування посад заступників керівника, що у свою чергу свідчить про формальний характер процедури скорочення та її направленість на обґрунтування його звільнення і зловживанням правом з боку роботодавця.

У порушення вимог частини першої статті 49-2 КЗпП України відповідач скоротив посаду позивача за один день, 03 червня 2020 року, без письмового попередження за 2 місяці, і затвердив новий штатний розпис, де вже відсутня посада позивача.

Позивач вказував на реальну наявність вакантних посад, які існували до дня звільнення його і всупереч вимогам статей 40, 49-2 КЗпП України не були йому запропоновані, що є порушенням гарантій, визначених статтею 5-1 КЗпП України щодо забезпечення права на працю.

У порушення вимог частини другої статті 42, частини третьої статті 49-2 КЗпП України КЗпП України відповідач не врахував переважне право позивача на залишення на роботі, не довів до відома про заплановане вивільнення працівників, що є порушенням процедури вивільнення.

Більше того, позивача звільнено під час перебування у відпустці в порушення вимог пункту 3-1 статті 25 Закону України «Про відпустки» та частини третьої статті 40 КЗпП України.

Згідно з розрахунком позивача розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 19 січня 2022 року до 15 лютого 2022 року (20 робочих днів) становить 27 090,80 грн.

За допущення порушень при звільненні позивача, за яких він зазнав моральних страждань, та психологічних переживань, останній вважає справедливим стягнути з відповідача 44 500,00 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.

ОСОБА_2 , з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ від 18 січня 2022 року № 7, виданий НААУ, про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора з акредитації у зв`язку зі скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України з 18 січня 2022 року;

- поновити ОСОБА_2 на посаді заступника директора з акредитації (або першого заступника директора з акредитації) НААУ з 18 січня 2022 року;

- стягнути з НААУ середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 215 371,86 грн;

- стягнути компенсацію моральної шкоди у розмірі 44 500,00 грн.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним і скасовано наказ від 18 січня 2022 року № 7-к, виданий НААУ про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника директора з акредитації у зв`язку зі скороченням штату відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України з 18 січня 2022 року. Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника директора з акредитації (або першого заступника директора з акредитації) НААУ з 18 січня 2022 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Постановою Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу НААУ задоволено. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 09 вересня 2022 року скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_2 до НААУ про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником ОСОБА_1 , задоволено частково. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2022 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та постанову Київського апеляційного суду від 06 грудня 2022 року скасовано. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2022 року в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі - залишено в силі. Передано справу № 757/8304/22 у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 жовтня 2023 року прийнято до свого провадження цивільну справу № 757/8304/22 за позовом ОСОБА_2 до НААУ у частині позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди та призначено судове засідання на 12 лютого 2024 року.

У лютому 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подала до суду заяву про уточнення позовних вимоги, у якій вказує на те, що Верховний Суд у постанові від 20 вересня 2023 року по даній справі встановив, що звільнення позивача відбулось незаконно, з порушенням частини другої статті 40 та частини 3 статті 49-2 КЗпП України та залишив рішення Печерського районного суду м. Києва від 09 вересня 2022 року у частині визнання незаконним та скасування наказу про звільнення та поновлення позивача на посаді заступника директора з акредитації НААУ з 18 січня 2022 року.

03 жовтня 2023 року наказом № 146-к на виконання постанови Верховного Суду, відповідач поновив позивача на посаді заступника директора з акредитації з 18 січня 2022 року. При цьому виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідачем у добровільному порядку не здійснено. Відтак питання стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 19 січня 2022 року по 03 жовтня 2023 року не вирішено.

З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач просив суд стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу, що тривав з 19 січня 2022 року по 03 жовтня 2023 року в розмірі 601 415,76 грн., моральну шкоду в розмірі 44 500,00 грн., вирішити питання про судові витрати у тому числі і витрати на правову допомогу.

У лютому 2024 року представник НААУ - Сінькова І.О. подала до суду письмові пояснення, відповідно до яких вказує, що відсутні підстави для задоволення вимог. В обгрунтування своїх заперечень посилалась на те, що ОСОБА_2 не мав наміру виконувати свою трудову функцію та отримувати заробітну плату, а мав намір перебувати у відпустці без збереження заробітної плати до кінця карантину. Крім того, відмовлявся від запропонованих йому, в тому числі керівних, вакантних посад.

Зазначає, що позивачем не надано жодного доказу завдання йому моральної шкоди, моральних страждань, а також не доведений причинний зв`язок між шкодою і протиправним діянням заповідача.

Також відповідач заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі. Вважає розрахунок оплати витрат на професійну правничу допомогу необґрунтованим, необ`єктивним та завищеним. Порівняно зі складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), є неспіврозмірними з позовними вимогами.

У лютому 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подала до суду заперечення на письмові пояснення відповідача, у яких вказує на те, що право позивача на стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу безумовне та встановлене як факт постановою Верховного Суду від 20 вересня 2023 року, яка прийнята у цій справі. Будь-які заперечення відповідача у цій частині є лише його незгодою із позицією Верховного Суду, а тому не заслуговують на увагу.

Для наявності права на відшкодування моральної шкоди достатньо самого факту незаконного звільнення, що було встановлено Верховним Судом, а тому таке право позивача є безумовним.

Щодо доводів відповідача про зменшення суми судових витрат, то позивач звертає увагу суду, що всі витрати, понесені ним у зв`язку із розглядом справи були вимушеними та необхідними. Необхідність звернення позивача до суду було викликана його незаконним звільненням, здійсненим відповідачем.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12 лютого 2024 року розгляд справи відкладено на 12 квітня 2024 року.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 12 квітня 2024 року, було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді на лікарняному, розгляд справи призначено на 29 квітня 2024 року.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 29 квітня 2024 року, було знято з розгляду у зв`язку з зайнятістю судді в іншому провадженні, розгляд справи призначено на 31 травня 2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 31 травня 2024 року розгляд справи відкладено на 29 липня 2024 року.

Протокольною ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року розгляд справи відкладено на 21 жовтня 2024 року.

У жовтні 2024 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 подала до суду заяву про розподіл судових витрат, у якій остаточно просила стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір в розмірі 6 450,50 грн, та витрати на професійну правничу допомогу, граничний розмір яких визначити у порядку частини 8 статті 141 ЦПК України, але не менше фактично понесених станом на 25 липня 2024 року у повному обсязі 79 000,00 грн.

Відповідно до довідки Печерського районного суду м. Києва судове засідання, призначене на 21 жовтня 2024 року, було знято з розгляду у зв`язку з перебуванням судді у відпустці, розгляд справи призначено на 17 січня 2025 року.

В судовому засіданні представник позивача вимоги позову підтримала та просила задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи; всебічно з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини та приходить до наступного висновку.

Суд установив, що з 01 червня 2020 року до 12 вересня 2021 року позивач перебував у відпустці без збереження заробітної плати відповідно до пункту 3-1 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки» згідно з його заявою від 29 травня 2020 року.

09 вересня 2021 року позивач подав заяву про переривання відпустки без збереження заробітної плати з 13 вересня 2021 року.

У перший робочий день, 13 вересня 2021 року, позивачу вручено повідомлення про наступне звільнення (вивільнення) у зв`язку зі скорочення посади заступника директора з акредитації.

18 січня 2022 року позивача звільнено з посади заступника директора з акредитації у зв`язку із скороченням штату відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Печерський районний суд м. Києва своїм рішенням від 09 вересня 2022 року, яке залишене в силі постановою Верховного суду від 20 вересня 2023 року, визнав протиправним та скасував наказ про звільнення позивача та поновив його на роботі з 18 січня 2022 року.

03 жовтня 2023 року наказом № 146-к відповідач поновив позивача на посаді заступника директора з акредитації з 18 січня 2022 року.

Встановивши незаконність звільнення працівника суд оцінює належні до сплати НААУ виплати.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виходячи зі змісту вказаних положень вбачається, що суд приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу одночасно із прийняттям рішення про поновлення на роботі.

Оскільки суд прийшов до висновку про порушення при виконанні рішення про поновлення на роботі, то є підстави про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року (справа №755/12623/19) визначила природу середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вказавши, що такий заробіток за природою є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію. Незаконне звільненні - це незаконне припинення роботодавцем із працівником трудового договору в односторонньому порядку. У свою чергу, виконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника полягає у відновленні трудового договору, який раніше існував і був незаконно припинений.

Згідно роз`яснень, які містяться в пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9, у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100. Зокрема, згідно з абзацом 3 пункту 2 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, то передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Відповідно до пункту 8 вказаного порядку, нарахування виплат, обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Верховний Суд у постанові від 18 липня 2018 року у справі 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794 св18) та у постанові від 12 лютого 2020 року у справі 569/3637/19 (провадження №61-14649св19), зазначив, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Так, згідно штатного розпису НААУ від 24 березня 2020 року посадовий оклад позивача становив 29 800,00 грн.

Таким чином, базою розрахунку є двомісячний посадовий оклад, що становить: 59 600,00 грн (29 800,00*2).

За останні два календарні місяці, що передують звільненню (листопад-грудень 2021 року) налічується 44 робочі дні: листопада - 22 роботі дні, грудень - 22 робочі дні.

Таким чином, середньоденний заробіток позивача становить: 59 600,00 грн/44 робочі дні = 1 354,54 грн.

Установлено, що 18 січня 2022 року позивача було звільнено із займаної ним посади згідно наказу № 7-к.

03 жовтня 2023 року ОСОБА_2 було поновлено на раніше займаній посаді згідно наказу № 146-к.

Отже, суд приходить до висновку, що період вимушеного прогулу позивача - це період часу з 19 січня 2022 року по 03 жовтня 2023 року, який налічує 444 робочі дні.

Відтак, враховуючи, кількість днів вимушеного прогулу (444 дня) та середньоденну заробітну плату за розрахунковий період (1 354,54 грн), до стягнення підлягає 1 354,54 грн * 444 = 601 415,76 грн без вирахування податків, зборів та обов`язкових платежів.

Позивачем також заявлено вимогу про відшкодування моральної шкоди, яку позивач оцінює у 44 500,00 грн.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом вказаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Рішеннями Європейського суду з прав людини у справах проти Люксембургу» (2001), «Надбала проти Польщі» (2000) визнається, що визнанні звільнення позивача незаконним, суд вважає доведеним, що порушення законних прав позивача призвели до моральних страждань, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Ураховуючи характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, їх тривалість, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, характер порушення його права, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя (зокрема: час необхідний для відновлення порушеного права, ряд дій необхідних для відновлення порушеного права, зазначені вище дії роботодавця спрямовані на порушення права позивача), суд дійшов висновку, що позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід задовольнити частково у розмірі 5 000,00 грн.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 79 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, щодо закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).

Таким чином, склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного суду викладеної у Постанові від 02 вересня 2020 року у справі 329/766/18.

Представник позивача відповідно до заяви просив суд стягнути з відповідача на свою користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 79 000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано до суду: договір про надання правової допомоги № 1/25/01/22 від 25 січня 2022 року, акти виконаних робіт та квитанції на оплату таких послуг.

Відповідно до пункту 5.2 Договору вартість роботи адвоката залежить, зокрема, але не виключно, від складності завдання і оперативності його виконання і вираховується з погодинної ставки, розмір якої становить 1 000,00 грн за годину роботи адвоката.

Відповідно до пункту 5.3 Договору за участь адвоката в судовому засіданні Клієнт сплачує кошти Об`єднанню в розмірі 3 000,00 грн за кожне судове засідання.

Стороною відповідача заявлено про необґрунтованість та завищення розміру вказаних витрат на професійну правничу допомогу позивача.

Суд, з урахуванням заяви про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу доходить до висновку щодо часткове стягнення витрат на правничу допомогу, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення.

Разом із тим, чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв, то у висновках Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Також, у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20 травня 2019 у справі №916/2102/17, від 25 червня 2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 922/928/18, від 30 липня 2019 року у справі №911/739/15 та від 1 серпня 2019 року у справі № 915/237/18).

В постанові Великої Палати у справі № 910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Важливими є також висновки у постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, де визначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Отже, виходячи з обставин справи, які склалися у даному випадку, проаналізувавши вартість і обсяг наданих позивачу юридичних послуг та виконаних робіт у даній справі, зважаючи на її складність в контексті пред`явлених вимог та кількість поданих представниками процесуальних документів, категорії спору, обсягу фактично наданих позивачу послуг з правової допомоги та заперечень сторони відповідача в контексті положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України, розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження, на переконання суду, стягнення судових витрат, понесених позивачем у вказаній справі у розмірі 79 000,00 грн є неспівмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт в інтересах позивача, а також часом, витраченим на їх виконання, а тому не відповідає критеріям реальності таких витрат, розумності їхнього розміру та справедливості розміру отриманих коштів.

Враховуючи наявність підстав для зменшення розміру суми судових витрат, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 30 000,00 грн. в рахунок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи.

Розмір такого стягнення судових витрат є пропорційним, розумним та справедливим, яке при цьому не порушуватиме права учасника справи на отримання коштів, які він змушений затратити з метою захисту своїх прав та інтересів в суді, а також відповідатиме завданню цивільного судочинства, проголошеному у статті 2 ЦПК України.

Оскільки позивач згідно із Законом України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання позову у справі про стягнення заробітної плати, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 6064 грн. 15 коп.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про оплату праці», ст.ст. 47, 115, 116, 233, 235, 237-1 Кодексу законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, ст.ст. 10, 12, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_2 до Національного агентства з акредитації України про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Національного агентства з акредитації України на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 601 415 (шістсот одну тисячу чотириста п`ятнадцять) грн. 76 коп.

Стягнути з Національного агентства з акредитації України на користь ОСОБА_2 у рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 грн.

Стягнути з Національного агентства з акредитації України на користь ОСОБА_2 30 000 (тридцять тисяч) грн. 00 коп. у рахунок відшкодування понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу.

Стягнути з Національного агентства з акредитації України на користь держави судовий збір в розмірі 6064 (шість тисяч шістдесят чотири) грн. 15 коп.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Позивач - ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 .

Відповідач - Національне агентство з акредитації України: 01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, буд. 18/4; код ЄДРПОУ 26196207.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційні скарги подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст суудового рішення сладено та підписано 18.02.2025 року.

Суддя Є.С. Хайнацький