Справа № 161/3187/25

Провадження № 1-кс/161/1113/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

       м. Луцьк                                                         18 лютого 2025 року

Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши клопотання старшого слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно,

в с т а н о в и в:

Старший слідчий Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 , за погодженням із прокурором у кримінальному проваджені – прокурором Луцької окружної прокуратури ОСОБА_4 , звернулась до слідчого судді Луцького міськрайонного суду з клопотанням про накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , № НОМЕР_10 , № НОМЕР_11 в АТ «Універсал Банк».

В судове засіданні слідчий та прокурор не з`явились, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду клопотання. Подали суду заяву, в якій просили розгляд провести у їх відсутність, клопотання задовольнити, а тому, відповідно до вимог ч. 4 ст. 107 КПК України, судове засідання проводиться за їх відсутності, а також не здійснюється фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження в суді.

Старша слідча своє клопотання мотивує тим, що СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області здійснює досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12024030580004377 від 31.12.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України, з приводу того, що в період часу з 27.12.2024 по 28.12.2024, невстановлена особа, перебуваючи у невстановленому місці, діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом обману, під приводом проведення фінансових операцій, заволоділа грошовими коштами ФОП ОСОБА_5 , які знаходились на банківському рахунку НОМЕР_12 , відкритому в АТ «Райффайзен Банк» та які були перераховані на невстановлені банківські рахунки.

До клопотання долучено копію протоколу допиту свідка ОСОБА_5 , який повідомив, що 10 грудня 2024 року у месенджері «Телеграм» знайшов оголошення з приводу заробітку та залишив коментарій до нього. 11 грудня 2024 року через месенджер «Телеграм» до нього зателефонувала невідома йому раніше особа ОСОБА_6 , під час зустрічі з яким останній повідомив, що заробіток полягає у тому, що йому потрібно відкрити ФОП на своє ім?я та банківський рахунок, що і в подальшому ОСОБА_5 зробив, відкрив банківський рахунок НОМЕР_12 в АТ «Райффайзен Банк» із прив`язкою фінансового номера НОМЕР_13 , який попередньо надав ОСОБА_6 та згодом, надав доступ ОСОБА_6 до вищезазначеної банківської картки. Маючи доступ до вищезазначеного банківського рахунку ОСОБА_6 здійснював операції грошових коштів у різних сумах на різні банківські картки.

Слідча у клопотанні зазначає, що ненакладення арешту на вказані банківські рахунки може призвести до настання наслідків – втрати слідової інформації про обставини вчинення вказаного кримінального правопорушення, а вказане майно може бути використано як доказ доведення чи спростування певних обставин вчинення даного кримінального правопорушення, тому старший слідчий звернулась з відповідним клопотанням до слідчого судді. Вважає, що арешт на майно слід накласти на підставі п.1 ч.2 ст.170 КПК України з метою забезпечення збереження речового доказу, яким на думку слідчої є грошові кошти на банківських рахунках.

Разом із тим відповідне процесуальне рішення про визнання речовим доказом до матеріалів клопотання не долучено.

Крім того, з клопотання та долучених матеріалів вбачається, що досудовим розслідуванням не встановлено, хто є власником цих банківських рахунків, яке їх призначення, скільки коштів на них перебуває на даний час, а з моменту здійснення перерахування коштів пройшло майже два місяці.

З фабули кримінального правопорушення, зазначеної у витязі з ЄРДР не вбачається жодного обґрунтування кваліфікації події за ч.4 ст.190 КК України (шахрайство, вчинене у великих розмірах, або шляхом незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки), оскільки розмір заподіяної шкоди не встановлено, кваліфікуючі ознаки не зазначені.

Якщо ОСОБА_5 будь-якою підприємницькою діяльністю не займався, то йому матеріальна шкода не могла бути спричинена, тобто він не є потерпілим.

Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України заходом забезпечення кримінального провадження є арешт майна. Відповідно до ч.5 ст. 132 КПК України, під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази обставин, на які вони посилаються.

За змістом ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

Згідно з ч. 3 ст. 170 КПК України з метою забезпечення збереження речових доказів арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з клопотанням про арешт майна, оскільки у відповідності до п. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

Речовими доказами згідно із ст. 98 КПК України є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Зазначені ознаки в даному випадку – у невстановленої суми грошових коштів на конкретному рахунку невстановленої особи, – відсутні, оскільки невідомо, чи ці гроші були об`єктом кримінально протиправних дій, чи набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України забороняється накладати арешт на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному ст.35-1 Податкового кодексу України, на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до ст.15-1 Закону України «Про електроенергетику», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України «Про теплопостачання», на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відповідно до ст.26-1 Закону України «Про теплопостачання» і статті 18-1 Закону України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України «Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки».

Між тим, старший слідчий, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не наводить у ньому достатніх і належних доказів тих обставин, які є визначальними та необхідними для накладення арешту на майно. Яке призначення банківських рахунків і чи входять вони до переліку, передбаченого ч.3 ст.170 КПК України, слідчим та прокурором не встановлено.

Також не доведено органом досудового розслідування і існування ризиків, визначених у абзаці другому ч. 1 ст. 170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення в даному кримінальному провадженні.

Згідно з положеннями ст. 172 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

На переконання слідчого судді, накладення арешту на банківські рахунки, власники яких не відомі, невідоме призначення цих рахунків, невідомо скільки коштів на них перебуває, буде свавільним втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном, яке закріплено у ст.1 Протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Беручи до уваги вищевикладене, оцінюючи наслідки арешту майна для третіх осіб, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання старшого слідчого є необґрунтованим та таким що задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 7, 110, 132, 98, 167, 170-173, 395 КПК України,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання старшого слідчого СВ Луцького РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_3 про накладення арешту на майно на грошові кошти, які знаходяться на рахунках № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 , № НОМЕР_4 , № НОМЕР_5 , № НОМЕР_6 , № НОМЕР_7 , № НОМЕР_8 , № НОМЕР_9 , № НОМЕР_10 ,

№ НОМЕР_11 в АТ «Універсал Банк», – відмовити.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Луцького міськрайонного суду                 ОСОБА_1