Справа №2-754-/2011

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Селидове 26 серпня 2011 р.

Селидівськоий міський суд Донецької області в складі

- головуючого судді Хацько Н.О.

- при секретарі Костенко К.О.,Чалої А.В, Стрепетової М.С.,

за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи Сузіної Л.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Селидове, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Селидівського міського суду з позовною заявою про визнання договору дарування недійсним, в якій вказав, що з 12.09.1997 р. він знаходився у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, 22.07.2008 р. шлюб між ними було розірвано. Від шлюбу є син ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 17.01.2007 року він вдочерив дочку його покійного брата, ім'я якої ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується Свідоцтвом про народження № НОМЕР_4, та Реквізицією з метою поновлення свідоцтва про народження НОМЕР_5.. На сьогоднішній день вона навчається в Університеті в м. Браззавіль, Республіки Конго, що підтверджується довідкою, виданою Університетом Маріен Нгуабі. 05.06.2007 р. між ним та його сином ОСОБА_6, в особі якого діяла мати ОСОБА_3 було укладено договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, який було посвідчено приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Леоновой В.П. та зареєстровано в реєстрі за № 1025. На момент укладення вказаного Договору, його донка ОСОБА_7 була неповнолітньою. Враховуючи, що органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей, то під час укладення договору дарування квартири, необхідно було отримати дозвіл останнього на вчинення вказаного правочину, що зроблено не було. Крім цього укладення договору дарування було викликано тим, що ОСОБА_3 пообіцяла йому, що у разі, якщо він подарує квартиру сину, то ОСОБА_3 не буде звертатися до нього з вимогою про сплату аліментів, тобто насправді вважав його договором про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно. Також просить врахувати те, що договір було складено українською мовою, тому його суть та правові наслідки були йому незрозумілі, оскільки він не розуміє українську мову. Після отримання громадянства України він вивчив тільки російську мову. Нотаріус, при посвідченні договору дарування не роз'яснив йому його суті, правові наслідки та його права та обов'язки. У зв'язку з цим при підписанні договору дарування він був впевнений, що він позбавить обдарованого права вимагати від нього сплати аліментів. Але вже в 2009 р. ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом про стягнення з нього аліментів, який було задоволено. Таким чином, при укладенні цього договору дарування він помилився відносно обставин, які мають істотне значення, а саме відносно правової природи договору дарування, прав та обов'язків відповідача. Просить суд визнати недійсним Договір дарування квартири за адресою: АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_1 (ІдН № НОМЕР_1) та ОСОБА_6 (ІдН № НОМЕР_2), від імені якого діє мати ОСОБА_3 (ІдН № НОМЕР_3), який було посвідчено приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу Леоновой В.П. та зареєстровано в реєстрі за № 1025.

Позивач у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача підтримав позовні вимоги ОСОБА_1 на пояснив, що договір дарування був укладений в супереч інтересам його неповнолітньої доньки ОСОБА_7, яку він удочерив 17.01.2007 року, що не відповідає вимогам п.6 ст.203 ЦК України. Під час укладання договору дарування ОСОБА_1 вважає, що насправді укладає догорів про припинення права на аліменти у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, передбаченого ст.190 Сімейного Кодексу України, що свідчить про те, що позивач помилився відносно обставин, які мають істотне значення, щодо правової природи договору дарування, його прав та обов'язків. Також враховуючи, що позивач не розуміє української мови, а лише спілкується російською, тому суть та правові наслідки договір дарування, який було складено українською мовою йому були незрозумілі. Враховуючи викладені обставини, вважає. що є всі підстави визнати договір дарування недійсним, тому просив суд позовні вимоги задовольнити.

Відповідач у судовому засіданні позовні вимоги не визнала та пояснила, що від спільного шлюбу з позивачем вона має сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. 22.07.2008 року шлюб між ними був розірваний. Позивач з метою забезпечити сина житло, з власної ініціативи, виявив бажання подарувати квартиру АДРЕСА_1, яка належала йому на праві власності. Враховуючи, що син є неповнолітнім, вона з позивачем попередньо зверталися до органу опіки та піклування виконкому Селидівської міської ради, де власноручно писали заяви з проханням надати дозвіл на укладання правочину дарування квартири сину, на підставі чого отримали відповідний дозвіл. Також при зверненні до нотаріальної контори їй та позивачу нотаріусом попередньо було роз,яснено порядок укладання договору дарування, позивач складав заяви про надання їй згоди на підписання договору дарування від імені їх малолітнього сина. Під час укладання договору дарування нотаріус його зачитувала та роз,ясувала суть вказаного договору на російській мові. Попередньо вона та позивач ознайомлювалися з договором, в який з ініціативи позивача було внесено доповнення п.13 відповідно до якого позивач залишається прописаний в подарованій квартирі. Вона та позивач є громадянами України, під час отримання громадянства проходили курси української мови, тому позивач володіє українською мовою достатньою для спілкування. Крім того, їй не було відомо що позивач удочерив доньку свого загиблого брата, і тому вона ніякого дозвільна на це не давала. Укладаючи договір вони ніяких умов щодо сплати аліментів не обговорювали, тому вважає, що не має підстав для визнання договору дарування не дійним

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та вважає їх незаконними та необґрунтованими, оскільки позивач є громадянином України та тривалий час проживає на її території, під час прийняття громадянства проходив курси з вивчення української мови, що було достатнім для можливості спілкування, тому твердження позивача що під час укладання договору дарування він не розуміючи українську мову помилково сприймав зміст угоди є безпідставними. Більш того, відповідно до умов договору дарування сторонам роз'яснено зміст статей ЦК України, які регулюють дарування, про що свідчить особиста підпис позивача в договорі. Крім того, укладаючи договір дарування сторони ніяких умов щодо сплати аліментів не обговорювали. Також та обставина, що позивач усиновив дитину у республіці Конго не може бути прийнята судом до уваги, оскільки позивач усиновив дитину у 2007 році, тобто під час перебування у шлюбі з відповідачкою, а тому повинен був отримати її письмову згоду, але цієї вимоги закону не було дотримано. Більш того, аналізуючи документи які були надані позивачем разом з позовом, та які свідчать про нібито усиновлення ним дитини неможливо не звернути уваги на те що, у цих документах позивач зазначається як громадянин Конго, не дивлячись на те, що він є громадянином України. Тому дійсність цих документів викликає дуже великих сумнівів. Крім того, посилання позивача на те, що згідно до ст..12 ЗУ «Про соціального захисту осіб бездомних та безпритульних дітей»відповідно до якої, для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органу опіки та піклування , що надається відповідно до закону є безпідставним, оскільки дитина яку нібито удочерив позивач не мала права власності та право користування відчуженою квартирою. Просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову у повному обсязі.

Представник третьої особи виконкому Селидівської міської ради Сузіна Л.О. у судовому засідання вимоги позивача не визнала та пояснила, що позивач звертався з письмовою заявою до виконкому Селидівської міської ради про надання згоди на укладання правочину дарування квартири своєму малолітньому сину, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, заява була написана позивачем власноручно та на російській мові. Після чого, було винесено рішення виконкому Селидівської міської ради про надання позивачу згоди на вчинення правочину дарування квартири своєму малолітньому сину. Позивач не звертався до органу опіки та піклування з проханням укласти договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно, також не було звернення з боку позивача про усиновлення дитини, відповідно до чого дозвіл на усиновлення не надавався.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, законодавство, що регулює дані правовідносини, суд вважає, що позов не обгрунтований і не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 05.06.2008 року між позивачем та його сином ОСОБА_6 від імені якого діяла мати ОСОБА_3 був укладений договір дарування квартири, на підставі якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_6 квартиру за адресою: АДРЕСА_1. Вищевказаний договір був посвідчений приватним нотаріусом Селидівського міського нотаріального округу, зареєстрований у реєстрі під №1025. Догорів підписаний дарувальником ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від імені свого малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1. В договорі вказано, що сторон діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин (зокрема з вимогами щодо недійсності правочину).

Згідно рішення виконкому Селидівської міської ради від 28.05.2008 року №145 1, була надана згода ОСОБА_1 на вчинення правочину дарування квартири АДРЕСА_1 та в свою чергу надана згода ОСОБА_3 на вчинення правочину прийняття в дар на ім,я малолітнього сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, квартиру за вищевказаною адресою, право користування якою має її син, не обмежуючи прав та інтересів дитини при вчиненні правочину. Підставою для прийняття вказаного рішення стало особисто складена заява ОСОБА_1 від 23.04.2008 року про надання згоди вчинити правочин дарування квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, малолітньому сину ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та заява складена ОСОБА_3 від 23.04.2008 року про надання згоди прийняти в дар на ім.,я малолітнього сина квартиру за вказаною адресою.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Зі змісту позовних вимог позивача вбачається, що просить визнати недійсним договір дарування квартири з підстав визначених ст.ст.203, 215, 219 ЦК України.

Згідно ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона передає другій стороні безоплатно майно у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Стаття 215 ЦК України передбачає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 цього кодексі, відповідно до якої: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі , правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин , що вчиняється батьками (усиновлювачами) не може суперечити права та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.129 Конституції України, ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно з вимогами ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд не може прийняти до уваги доводи позивача в тієї частині , що зміст правочину суперечить його волевиявленню, оскільки вони не узгоджуються з встановленими по справі обставинам та не відповідають вимогам закону. Відповідно до вимог чинного законодавства договір дарування нерухомого майна укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Письмова форма договору вважається додержаною, якщо воля сторін виражена (зафіксована ) в одному документі або в декількох документах, якими обмінялися сторони.

Зі змісту договору дарування вбачається, що він підписаний його сторонами, нотаріусом позивачу було роз'яснено зміст угоди та вимоги ст.ст.210,229-235 ЦК України (п.12 договору дарування).

Доводи позивача про те, що договір дарування був укладений без дозволу органу опіки та піклування те, що суперечить інтересам неповнолітньої доньки, яку він удочерив в 2007 році, суд не приймає до уваги та вважає безпідставними , оскільки як встановлено судом та не заперечується позивачем, ОСОБА_7,ІНФОРМАЦІЯ_2 , донька позивача є громадянкою Конго, зареєстрованою в спірній квартирі не значиться , майнової частки у спірній квартирі не мала, а тому укладання позивачем договору дарування квартири на користь іншої малолітньої дитини не порушує її житлових та майнових прав.

Судом не може бути прийнято твердження позивача про те, що ОСОБА_1 укладав договір дарування внаслідок помилки, оскільки вважав, що укладає договір припинення права на аліменти у зв,язку з передачею права власності на нерухоме майно, виходячи з наступного.

Згідно ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обовязків сторін, таких властивостей і якостей речей, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до п.19 постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»обставини щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Судом при розгляді справи встановлено, що договір дарування, який був укладений сторонами в нотаріальному порядку був власноручно підписаний позивачем, де вказано, що ОСОБА_1 діяв добровільно, перебував у здоровому розумі та ясній пам'яті, розумів значення своїх дій, попередньо була ознайомлений нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений договір (зокрема, з вимогами щодо недійсності правочину). Попередньо звертався до органу опіки та піклування з письмовою заявою про надання дозволу на укладання правочину дарування. Крім того, сам позивач стверджує про те, що на його прохання договір дарування був доповнений п.13, що свідчить про вільне волевиявлення позивача вчинити вказаний правочин.

Відповідно до ч.1 ст. 190 СК України, той із батьків, з ким проживає дитина, і той із батьків, хто проживає окремо від неї, з дозвілу органу опіки та піклування можуть укласти договір про припинення права на аліменти дитини у зв,язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо). Такий договір нотаріально посвідчується і підлягає державний реєстрації. З матеріалів справи вбачається, що договір про припинення права на аліменти на дитину у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно , відповідно до вимог ст.190 СК України між сторонами не укладався та рішенням виконкому Селидівської міської ради № 145\1 від 28.05.2008 року відповідачу було надано дозвіл на вчинення саме договору дарування в інтересах малолітньої дитини буз будь-яких умов.

Твердження позивача що він не володіє українською мовою, в результаті чого не розумів змісту договору та його правових наслідків суд вважає, безпідставними, оскілки встановлено, що в 2003 року позивач отримав громадянство України, тривалий час мешкає на території України, під час отримання громадянства проходив курси вивчення української мови, в результаті чого володіє та розуміє українську мову в обсязі достатньому для спілкування, що підтверджується довідкою Донецького національного університету №12/08 від 12.06.2001 року.

Таким чином, посилання позивача на те, що при укладенні договору дарування він припустився помилки щодо природи правочину також є безпідставини , оскільки не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи та спростовуються наявними у справі доказами.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовні вимоги про визнання договору дарування є необґрунтованими , обставини на які посилається у позові позивач не є підставами з яких відповідно до діючого законодавство можливо визнання договору дарування недійсним, в зв'язку з чим в задоволенні позову необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.203,229, 717-728 ЦК України, постановою №9 Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 10, 15, 60, 212-215 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана в судову палату по цивільних справах апеляційного суду Донецької області через місцевий суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя