Справа № 420/30181/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2025 року                                                                                                                        м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області  про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №084850004792 від 20.08.2024 в частині відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до загального страхового стажу роботи для призначення пенсії період роботи у період з 26.03.1987 по 14.08.2001, починаючи з моменту звернення до відділу обслуговування громадян №2 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, тобто з 12.08.2024.

Ухвалою суду від 02.09.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Справу розглянуто з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.08.2024 вона звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення йому пенсії за віком, однак рішенням №084850004792 від 20.08.2024 їй відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає, що пенсійним органом протиправно не зараховано до її страхового стажу періоди роботи з 26.03.1987 по 14.08.2001 згідно записів у трудовій книжці.

14.10.2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, в якому відповідач вважає вимоги, викладені у позовній заяві необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 26 Закону №1058 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років. Наявність страхового стажу, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. При цьому, до страхового стажу позивача не зараховано період з 26.03.1987 по 14.08.2001, оскільки відсутня печатка підприємства при звільненні. Так, запис про звільнення позивача від 14.08.2001 не завірено печаткою підприємства, що порушує вимоги Інструкції №162, Інструкції №58. Окрім того, на виконання положень Порядку №637 позивачем не надано уточнюючу довідку для підтвердження періоду роботи. Разом з тим, відповідач зазначив, що період з 01.01.1998 частково зараховано згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

15.10.2024 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому відповідач вважає вимоги, викладені у позовній заяві необґрунтованими та зазначає, що страховий стаж Позивача станом на дату звернення із заявою про призначення пенсії складав 20 років 04 місяці 15 днів. До страхового стажу не було зараховано наступні період з 26.03.1987 по 14.08.2001 згідно записів у трудовій книжці, оскільки запис про звільнення з 14.08.2001 не засвідчений печаткою підприємства. Враховуючи те, що у Позивача відсутній необхідний страховий стаж 31 рік, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 084850004792 від 20.08.2024 Позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

12.08.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із з заявою про призначення пенсії за віком, однак за принципом екстериторіальності заяви про призначення пенсії та документи які були надані позивачем до заяви, передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 20.08.2024 №084850004792 заявнику відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Зазначено, що необхідний страховий стаж становить 29 років, натомість страховий стаж позивача становить 20 років 04 місяці 15 днів. За доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано: період роботи з 26.03.1987 по 14.08.2001 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 19.10.1982 (зараховано частково з 01.01.1998 згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування), оскільки відсутня печатка підприємства при звільненні.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон України №1058-IV).

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно положень пункту 1 частини 1 статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років.

Позивач, вважаючи наявним у неї необхідного страхового стажу, 12.08.2024 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком.

Матеріалами справи підтверджується, що обчислений пенсійним органом (визначений для розгляду документів за принципом екстериторіальності) страховий стаж позивача становить 20 років 04 місяці 15 днів. Період роботи позивача з 26.03.1987 по 14.08.2001 зараховано до страхового стажу частково, оскільки відсутня печатка підприємства при звільненні. При цьому, з 01.01.1998 страховий стаж зараховано частково згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Так, згідно форми РС-право позивачу зараховано, зокрема наступні періоди: з 26.03.1987 по 22.08.1988 (догляд за дитиною до 3 років), з 01.01.1998 по 21.12.2000, з 01.02.2001 по 30.04.2001, з 01.06.2001 по 13.08.2001.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV).

Частиною 2 статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону № 1058-IV).

З огляду на наведене, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.

За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).

Відповідно до частини 1 статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.

Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а та інших.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 :

- 26.03.1987 прийнято до Госплемзаводу "Ударник" в порядку переводу в якості працівника складу (запис №4 на підставі наказу №3-1 від 26.03.1987);

- 21.07.1999 переведено на фуражира кормового двора (запис №5 на підставі №49-к від 31.08.1999);

-14.08.2001 звільнена за статтею 38 КЗпП України (за власним бажанням) (запис №6 на підставі №38/к від 01.08.2001).

У трудовій книжці між записами №4 та №5 здійснено запис про те, що згідно наказу №198 від 28.12.1996 Державний племінний завод "Ударник" перетворено у Відкрите акціонерне товариство "Ударник".

Вищевказані записи засвідчені підписом інспектора відділу кадрів.

Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області вважає, що відсутність печатки підприємства при звільненні у трудовій книжці НОМЕР_1 слугує підставою для не зарахування у повному обсязі вказаного періоду роботи до страхового стажу позивача.

Оцінюючи вказані доводи відповідачів суд враховує, що на момент внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 спірних записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 1.5 Інструкції № 58 передбачено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року № 301 "Про трудові книжки працівників", цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58, до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення   відповідно   до   чинного законодавства України; відомості про відкриття, на   які   видані   дипломи,   про використані винаходи   і   раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до пункту 4.1. Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Положеннями пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників передбачено, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Суд наголошує, що відповідно до положень Інструкції № 58 заповнення трудової книжки здійснюється роботодавцем, а не працівником, тому відповідальним за заповнення трудової книжки, є роботодавець, а позивач не може нести відповідальності за допущені роботодавцем порушення при внесенні записів до трудової книжки.

Аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників", з якої випливає, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність (пункт 4 Постанови № 301).

Із аналізу вказаних правових норм слідує, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17, згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому, власне, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а.

З огляду на наведене, твердження відповідача про відсутність печатки підприємства при звільненні не можуть спростовувати факт наявності у позивача страхового стажу у спірний період.

Також в матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем дій, що спрямовані на отримання будь-яких додаткових документів щодо підтвердження трудового стажу позивача.

Водночас до суду не надано доказів у підтвердження того, що дані трудової книжки позивача (в частині спірного періоду роботи) містять неправдиві або недостовірні відомості чи були предметом судового розгляду.

Отже, доводи відповідача про те, що розбіжності в датах внесення запису та прийняття наказу про звільнення мають наслідок незарахування періоду роботи до страхового стажу суд вважає безпідставними.

Разом з тим, судом встановлено, що згідно розрахунку страхового стажу (форма РС-право) ОСОБА_1 зараховано до страхового стажу період догляду за дитиною до 3 років з 26.03.1987 по 22.08.1988, та періоди роботи згідно даних в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування з 01.01.1998 по 31.12.2000, з 01.02.2001 по 30.04.2001, з 01.06.2001 по 13.08.2001, тобто спірний період частково зараховано до страхового стажу позивача.

Відтак, суд приходить до висновку, що період роботи позивача з 23.08.1988 по 31.12.1997, з 01.01.2001 по 31.01.2001, з 01.05.2001 по 31.05.2001 слід зарахувати до його стажу роботи, оскільки він підтверджений належним чином оформленими записами в трудовій книжці.

В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.

При вирішенні спору суд враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.

Суд зауважує, що перевіряючи обґрунтованість позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію суд зазначає, що повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Суд не може перебирати компетенцію суб`єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії за умови, що таких дій не вчинив відповідач.

Таким чином, у спірних правовідносинах суд не вправі зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити пенсію позивачу, оскільки пенсійним органом у оскаржуваному позивачем рішенні не вирішено питання щодо врахування вищевказаного періоду роботи позивача до страхового стажу, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності стажу позивача для призначення пенсії.

За наведеного, для ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу позивача період її роботи з 23.08.1988 по 31.12.1997, з 01.01.2001 по 31.01.2001, з 01.05.2001 по 31.05.2001 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області підлягає частковому задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Ухвалою 01.10.2024 позивачу відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

За подання адміністративного позову у справі з урахуванням заявлених позивачем позовних вимог вона повинна була сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Таким чином, враховуючи, що судом відстрочено позивачу сплату судового збору до прийняття рішення у справі і станом на момент прийняття рішення позивачем судовий збір не сплачено, зважаючи на задоволення основної позовної вимоги позивача у повному обсязі, судовий збір у розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню до Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 263, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83, код ЄДРПОУ 20987385), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним і скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №084850004792 від 20.08.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області врахувати до страхового стажу під час призначення пенсії за віком період роботи ОСОБА_1 з 23.08.1988 по 31.12.1997, з 01.01.2001 по 31.01.2001, з 01.05.2001 по 31.05.2001 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 12.08.2024

В іншій частині позовних вимог  відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області ((69005, м. Запоріжжя, просп. Соборний, 158-б, код ЄДРПОУ 20490012) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач  ГУК в Од.обл./Київський р-н/22030101, код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37607526, рахунок отримувача UA468999980313171206084015756, код  класифікації доходів бюджету  22030101) судовий збір за подання адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду у розмірі 1211,20 грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя                                                                                                      Токмілова Л.М.