Справа №:755/1536/25

Провадження №: 1-кс/755/365/25

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" лютого 2025 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

слідчого судді ОСОБА_1 ,

секретаря ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018000000000646 від 20.03.2018 року про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шовкра Лакського району Дагестанської АРСР рф (далі - рф), колишнього судді Конституційного Суду рф, місце проживання невідоме, останнє відоме місце перебування: АДРЕСА_1 , не судимого,

підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 110, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2ст. 437 КК України, -

за участю:

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

в с т а н о в и в:

Слідчий Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_4 .

Клопотання погоджено з прокурором прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя ОСОБА_5 .

Клопотання обґрунтоване тим, що Україна є суверенна і незалежна держава.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і рф.

31.05.1997 року Україна та рф уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф (ратифікований Законом України від 14.01.1998 №13/98-ВР та Федеральним Законом рф від 02.03.1999 № 42 ФЗ). Відповідно до ст.ст. 2, 3 зазначеного Договору, рф зобов`язалась поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та будівництво відносин на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 року (ратифікований РФ 22.04.2004 року), територія АР Крим (далі- АР Крим) та м. Севастополя відносяться до території України.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувались на території України, у представників влади рф та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил рф (далі - ЗС рф), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, направлених на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС рф вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС рф, у тому числі, дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополь, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та рф, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань, терористичних організацій, а також вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її територій та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території рф службові особи Міністерства оборони рф і Генерального штабу ЗС рф, розробили злочинний план військової окупації АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України.

Ураховуючи, що на території АР Крим і в м. Севастополі дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту рф, агресію проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати саме із захоплення території Півострова. При цьому для ефективної реалізації плану залучили військовослужбовців ЗС рф, службових осіб із числа правоохоронних органів рф, інших громадян рф та України.

20.02.2014 року на територію АР Крим і м. Севастополь здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС рф, що призвело до їх військової окупації.

З метою анексії окупованої території представники влади рф залучили посадових осіб-представників державних органів України, досудове розслідування і судовий розгляд відносно яких є предметом інших кримінальних проваджень.

Так, 06.03.2014 року Верховна Рада АР Крим прийняла постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму», відповідно до якої постановила увійти до складу рф як суб`єкт рф та провести 16.03.2014 року загальнокримський референдум (включаючи місто Севастополь). На референдум винесено альтернативні запитання: «1) Ви за возз`єднання Криму з Росією на правах суб`єкта Російської Федерації?»; «2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року i за статус Криму як частини України?».

Указом виконувача обов`язків Президента України від 07.03.2014 року № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14.03.2014 року № 2-pп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом i за домовленістю.

11.03.2014 року Верховна Рада АР Крим затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим i міста Севастополя постановою №1727-6/14, Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2014 року №3-pп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР Крим i суперечить ст. ст. 2, 8, 132, 133, 134, ч. 2 ст. 135, ст. ст. 137, 138 Конституції України, а також є порушенням нею положень ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85 Основного закону України.

Конституційний Суд України у цьому ж рішенні зазначив, що Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі i національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.

16.03.2014 року на окупованих рф територіях АР Крим та м. Севастополь спільниками представників влади рф організовано та проведено незаконний референдум.

Незважаючи на вступ у законну силу постанови Верховної Ради України від 15.03.2014 року № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17.03.2014 року нелегітимна Верховна Рада АР Крим прийняла постанову №1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до рф з пропозицією про прийняття Республіки Крим до складу рф як нового суб`єкта рф зі статусом республіки.

В цей же день президент рф видав Указ №147 «Про визнання Республіки Крим» і розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між рф i Республікою Крим про прийняття до рф Республіки Крим i утворення у складі рф нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.

18.03.2014 року у м. Москва, рф президент рф ОСОБА_7 та самопроголошені представники «влади Криму» ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 підписали «Договір між про прийняття до рф Республіки Крим i утворення у складі рф нових суб`єктів» (далі - «Договір»).

Відповідно до ст. 10 Договору цей Договір тимчасово застосовується з дати підписання і вступає в силу з дати ратифікації.

Відповідно до ст. 8 Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття в рф i утворення в її складі нового суб`єкта», єдиною умовою внесення до Державної Думи на ратифікацію міжнародного договору, що не вступив в силу, є визнання його Конституційним Судом рф (далі - КС РФ) таким, що відповідає Конституції рф.

Відповідно до ст. 1 Федерального конституційного закону рф від 21.07.1994 № 1-ФКЗ «Про Конституційний Суд Російської Федерації» (далі - Закон № 1-ФКЗ), КС рф - вищий судовий орган конституційного контролю в рф, що здійснює судову владу самостійно й незалежно за допомогою конституційного судочинства.

3 метою легітимізації Договору представники влади рф у невстановлений час і місці, але не пізніше 19.03.2014 року, залучили для реалізації свого плану по анексії території України Голову КС рф ОСОБА_11 та суддів вказаного суду ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .

Відповідно до ст. 3 Закону № 1-ФКЗ КС рф:

1) вирішує справи про відповідність Конституції рф:

а) федеральних конституційних законів, федеральних законів, нормативних актів Президента рф, Ради Федерації, Державної Думи, Уряду рф;

б) конституцій республік, статутів, а також законів та інших нормативних актів суб`єктів рф;

в) договорів між органами державної влади рф та органами державної влади суб`єктів рф, договорів між органами державної влади суб`єктів рф;

2) бере участь у спорі, вирішує спори про компетенцію:

а) між федеральними органами державної влади;

б) між органами державної влади рф та органами державної влади суб`єктів рф;

в) між найвищими державними органами суб`єктів рф;

3) перевіряє конституційність федеральних конституційних законів, федеральних законів, нормативних актів Президента рф, Ради Федерації, Державної Думи, Уряди рф, конституцій республік, статутів, і навіть законів та інших нормативних актів суб`єктів рф;

4) дає тлумачення Конституції рф;

5) здійснює інші повноваження, надані йому Конституцією рф та федеральними конституційними законами.

ОСОБА_4 , призначений суддею Конституційного Суду рф від 30.10.1991 року № 1822-1.

Тобто, ОСОБА_4 , як суддя КС рф, є посадовою особою рф та виконує вказані повноваження.

На ОСОБА_4 та інших суддів КС рф покладалися обов`язки щодо термінового розгляду запиту Президента рф про перевірку конституційності Договору, провести розгляд справи, а також проголосувати за відповідність Договору Конституції рф, підготувати і підписати відповідне рішення.

У невстановлений досудовим розслідуванням час і місці, але не пізніше 19.03.2014 року, ОСОБА_4 та інші судді КС рф погодилися взяти участь в реалізації загального плану по зміні межі території України, шляхом її анексії. 18.03.2014 року до КС рф надійшов запит (далі - Запит) Президента рф про перевірку відповідності Конституції рф Договору.

На виконання покладеного завдання ОСОБА_11 у невстановлений час, але не пізніше 19.03.2014 року, скликав термінове засідання суддів Конституційного Суду рф.

19.03.2014 року до КС рф за адресою: рф, м. Санкт-Петербург, Сенатськаплоща, 1, з`явились, окрім ОСОБА_11 , судді КС рф ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .

Переконавшись у наявності кворуму, ОСОБА_11 19.03.2014 року відкрив засідання КС рф і, не зважаючи на вимоги ст. ст. 41, 47.1, 49 Закону № 1-ФКЗ щодо обов`язкового попереднього вивчення одним або декількома суддями запиту, доповіді ними свого висновку на засіданні КС рф, а також без призначення одного aбo декількох суддів-доповідачів для підготовки справи до розгляду, продовжуючи виконання злочинного умислу, виніс на обговорення суддів Конституційного Суду рф запит президента рф про перевірку конституційності Договору.

Під час розгляду вказаного питання ОСОБА_4 та зазначені судді КС рф усвідомлювали, що Договір з боку АР Крим і м. Севастополя підписано неуповноваженими особами і з порушенням ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року. Також ОСОБА_4 та інші судді КС рф усвідомлювали, що надання чинності цьому Договору порушить п. 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995 року, відповідно до якого члени Співдружності зобов`язуються не підтримувати на території одна одної сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій i комунікацій держав-учасників СНД; Меморандум про співпрацю між Конституційними судами України та рф від 14.06.2000 року, Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 року, ст. ст. 2, 3 Договору про дружбу, співробітництво i партнерство між Україною i рф, Договір між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 року.

Незважаючи на це, ОСОБА_4 , як суддя у судовому засіданні КС рф, 19.03.2014 року у приміщенні КС рф за адресою: рф, м. Санкт-Петербург, Сенатська площа, 1, усвідомлюючи існування ряду порушень при укладенні Договору, виконуючи відведену йому роль в загальному плані по порушенню територіальної цілісності та недоторканості України, шляхом анексії її територій, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб із вказаними 18 суддями КС рф та представниками влади рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, усвідомлюючи явну протиправність власних дій, передбачаючи настання тяжких наслідків у вигляді втрати Україною частини своєї території та бажаючи ix настання, з метою усунення перешкод представникам влади рф в анексії раніше окупованих територій АР Крим і м. Севастополя, особисто позитивно проголосував за визнання Договору між рф і Республікою Крим про прийняття в рф Республіки Крим і утворення в складі рф нових суб`єктів від 18.03.2014 року таким, що відповідає Конституції рф.

Продовжуючи реалізацію спільного злочинного плану, ОСОБА_4 , 19.03.2014 року (біль точний час не встановлено) у приміщенні КС рф за адресою: рф, м. Санкт-Петербург, Сенатська площа, 1, склав та підписав постанову №6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між рф та Республікою Крим про прийняття в рф Республіки Крим i утворення в складі рф нових суб`єктів», якою оформлено рішення КС рф про визнання Договору таким, що відповідає Конституції рф. В цей же день постанова вступила в силу, була направлена президенту рф і опублікована на «Офіційному інтернет - порталі правової інформації» рф.

Своїми протиправними діями ОСОБА_4 та інші судді КС рф, усунули законодавчі перешкоди у швидкій реалізації злочинного плану по анексії території півострова Крим і сприяли легітимізації його військової окупації, що призвело до тяжких наслідків у вигляді втрати Україною контролю над цією частиною своєї території.

У свою чергу, отримавши 19.03.2014 року постанову Конституційного Суду рф президент рф ОСОБА_29 2014 року звернувся до Державної думи рф із законопроектом про ратифікацію Договору та проектом Федерального конституційного закону, який, зокрема, передбачав змінив Конституцію рф.

20.03.2014 року Державна дума Федеральних зборів рф, розглянула ці законопроекти Президента рф та, врахувавши постанову КС рф від 19.03.2014 року, прийняла Федеральний закон «Про ратифікацію Договору між Російською Федерацією i Республікою Крим про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі рф нових суб`єктів» та погодила Федеральний конституційний Закон «Про прийняття в рф Республіки Крим та утворення в складі рф нових суб`єктів - Республіки Крим i міста федерального значення Севастополя».

21.03.2014 року Рада Федерації Федеральних зборів рф, урахувавши наявність постанови КС рф від 19.03.2014 року № 6-П, своєю постановою № 68-СФ погодила ратифікацію Договору постановою № 69-СФ прийняла Федеральний конституційний закон про утворення в рф двох нових суб`єктів: Республіки Крим i міста федерального значення Севастополя.

У той же день вказані закони були підписані Президентом рф i набули чинності.

Таким чином, легітимізація окупації рф частини території України - АР Крим та м. Севастополя, яка відбулася шляхом прийняття Державною Думою та Радою Федерації Федеральних зборів рф вказаних законів, була неможливою без постанови Конституційного Суду рф від 19 березня 2014 року № 6-П.

Таким чином, ОСОБА_4 , як представник судової влади рф - суддя КС рф, умисно за попередньою змовою групою осіб, а саме, суддями КС рф ОСОБА_12 , ОСОБА_23 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , і представниками влади рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, не пізніше 19.03.2014 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), будучи присутнім на терміновому засідання КС рф для розгляду запиту Президента рф від 18.03.2014 року про перевірку відповідності Конституції рф Договору між рф та Республікою Крим про прийняття в рф Республіки Крим i утворення в складі рф нових суб`єктів, а 19.03.2024 року у приміщенні КС рф за адресою: рф, м. Санкт-Петербург, Сенатська площа, 1; в порушення вимог статей 41, 47.1, 49 Закону № 1-ФКЗ позитивно проголосував за визнання Договору таким, що відповідає Конституції рф; склав та підписав постанову КС рф № 6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між рф та Республікою Крим про прийняття в рф Республіки Крим i утворення в складі рф нових суб`єктів», якою визнано Договір таким, що відповідає Конституції рф. При цьому, ОСОБА_4 , усвідомлював невідповідність такого рішення Статуту ООН і міжнародним договорам, ратифікованим рф, розумів тяжкість наслідків, до яких призведе таке рішення і свідомо бажав їх настання. Такими діями ОСОБА_4 , сприяв представникам влади рф в усуненні юридичних перешкод для зміни меж території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, шляхом анексії АР Крим і м. Севастополя, що призвело до тяжких наслідків у вигляді порушення територіальної цілісності України і втраті Україною контролю над вказаними територіями, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 5 ст. 27 ч. 3 ст. 110 КК України.

Крім вказаного вище, в діях ОСОБА_4 , вбачаються ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 437 КК України, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 120 Конституції рф судді незалежні і підпорядковуються тільки Конституції рф і федеральному закону. Установивши при розгляді справи невідповідність акту державного чи іншого органу закону, приймає рішення відповідно до закону.

Ст. 125 Конституції рф встановлює, що КС рф складається з 19 суддів і на запити Президента рф, Ради Федерації, Державної Думи, однієї п`ятої членів Ради Федерації чи депутатів Державної Думи, Уряду рф, Верховного Суду РФ, органів законодавчої і виконавчої влади суб`єктів рф вирішує справи про відповідність Конституції рф:

а) федеральних законів, нормативних актів Президента рф, Ради Федерації, Державної Думи, Уряду рф;

б) конституцій республік, статутів, а також законів та інших нормативних актів суб`єктів рф, виданих з питань, що належать до відання органів державної влади рф і спільного відання органів державної влади рф і органів державної влади суб`єктів рф;

в) договорів між органами державної влади рф і органами державної влади суб`єктів рф, договорів між органами державної влади суб`єктів рф;

г) міжнародних договорів рф, які не набрали чинності.

Відповідно до ст. 1 Федерального конституційного закону рф від 21.07.1994 № 1-ФКЗ «Про Конституційний Суд рф» (далі - Закон № 1-ФКЗ), КС рф - вищий судовий орган конституційного контролю в рф, що здійснює судову владу самостійно й незалежно за допомогою конституційного судочинства.

Рішення КС рф є обов`язковими на всій території рф для всіх представницьких, виконавчих і судових органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових осіб, громадян та їх об`єднань.

Суддя КС рф призначається на посаду шляхом таємного голосування сенаторів рф на необмежений строк (ст. ст. 4, 9 Закону № 1-ФКЗ).

Відповідно до ст. 3 Закону № 1-ФКЗ КС рф:

1) вирішує справи про відповідність Конституції рф:

а) федеральних конституційних законів, федеральних законів, нормативних актів Президента рф, Ради Федерації, Державної Думи, Уряду рф;

б) конституцій республік, статутів, а також законів та інших нормативних актів суб`єктів рф;

в) договорів між органами державної влади рф та органами державної влади суб`єктів рф, договорів між органами державної влади суб`єктів рф;

2) бере участь у спорі, вирішує спори про компетенцію:

а) між федеральними органами державної влади;

б) між органами державної влади рф та органами державної влади суб`єктів рф;

в) між найвищими державними органами суб`єктів рф;

3) перевіряє конституційність федеральних конституційних законів, федеральних законів, нормативних актів Президента рф, Ради Федерації, Державної Думи, Уряди рф, конституцій республік, статутів, і навіть законів та інших нормативних актів суб`єктів рф;

4) дає тлумачення Конституції рф;

5) здійснює інші повноваження, надані йому Конституцією рф та федеральними конституційними законами.

Тобто, ОСОБА_4 , як суддя КС рф, є посадовою особою рф та виконує вказані повноваження.

Таким чином, ОСОБА_4 , наділений повноваженнями розглядати винесені на голосування суддів КС рф питання про відповідність нормативно-правових актів органів державної влади рф, в тому числі, підписаних президентом рф, Конституції рф, особисто голосувати, підписувати рішення КС ф за результатами розгляду Судом, тобто є суддею практично єдиного органу влади, здатного визнати будь-який нормативно-правовий акт неконституційним. При цьому, ОСОБА_4 , фактично виконує покладені на нього функції, тобто є особою, яка здійснює контроль за політичними діями рф, шляхом перегляду нормативно-правових актів державних органів рф на їх відповідність Конституції рф.

Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, всі Члени вказаної організації утримуються в їхніх міжнародних відносинах від загрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним з Цілями Об`єднаних Націй.

Згідно зі ст. 3 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН № 3314 (ХХІХ) від 14.12.1974 вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка окупація, який би тимчасовий характер вона не носила, що є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії.

Упродовж 2013 року у зв`язку з демократичними процесами, які відбувались на території України, у представників влади рф та службових осіб з числа керівництва Збройних Сил рф (далі - ЗС рф), досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюються в інших кримінальних провадженнях, виник злочинний умисел на вчинення протиправних дій, спрямованих на порушення суверенітету і територіальної цілісності України, зміну меж її території та державного кордону на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

Свою злочинну мету співучасники з числа представників влади та ЗС рф вирішили досягти шляхом ведення агресивної війни проти України з використанням підпорядкованих підрозділів і військовослужбовців ЗС рф, у тому числі, дислокованих на підставі міжнародних угод на території АР Крим і м. Севастополь, а також залучення до виконання злочинного плану інших осіб, у тому числі громадян України та рф, створення і фінансування не передбачених законом збройних формувань, терористичних організацій, а також вчинення інших злочинів.

При цьому вони усвідомлювали, що такі протиправні дії призведуть до порушення суверенітету і територіальної цілісності України, незаконної зміни меж її територій та державного кордону, заподіяння значних матеріальних збитків та інших тяжких наслідків, передбачали і прагнули їх настання.

З метою реалізації вказаного умислу впродовж 2013 року на території рф службові особи Міністерства оборони рф і Генерального штабу ЗС рф, розробили злочинний план військової окупації АР Крим, м. Севастополя та південно-східних регіонів України.

Ураховуючи, що на території АР Крим і в м. Севастополі дислокувалися підрозділи Чорноморського флоту рф, агресію проти України співучасники злочинного плану вирішили розпочати саме із захоплення території Півострова. При цьому для ефективної реалізації плану залучили військовослужбовців ЗС рф, службових осіб із числа правоохоронних органів рф, інших громадян рф та України.

20.02.2014 року на територію АР Крим і м. Севастополь здійснено вторгнення військовим, морським та повітряним транспортом окремих підрозділів ЗС рф, що призвело до їх військової окупації.

При цьому, метою агресивної війни є анексія захоплених територій України, тобто поширення суверенітету рф, влади її державних органів, а не тільки ЗС рф на окуповані території.

З метою анексії окупованої території представники влади рф залучили посадових осіб-представників державних органів України, досудове розслідування і судовий розгляд відносно яких є предметом інших кримінальних проваджень.

06.03.2014 року Верховна Рада АР Крим прийняла постанову № 1702-6/14 «Про проведення загальнокримського референдуму», відповідно до якої постановила увійти до складу рф як суб`єкт рф та провести 16.03.2014 року загальнокримський референдум (включаючи місто Севастополь). На референдум винесено альтернативні запитання: «1) Ви за возз`єднання Криму з Росією на правах суб`єкта Російської Федерації?»; «2) Ви за відновлення дії Конституції Республіки Крим 1992 року i за статус Криму як частини України?».

Указом виконувача обов`язків Президента України від 07.03.2014 року № 261/2014 зупинено дію вказаної постанови як такої, що не відповідає Конституції та законам України. Крім того, Конституційний Суд України своїм рішенням від 14.03.2014 № 2-pп/2014 визнав неконституційною зазначену постанову Верховної Ради АР Крим, оскільки нею порушено конституційний принцип територіальної цілісності України, а парламент Криму вийшов за межі своїх повноважень. Конституційний Суд України визнав дану постанову такою, що суперечить основоположним принципам суверенності та територіальної цілісності держави, закладеним у міжнародно-правових актах, зокрема принципу взаємної поваги до суверенної рівності кожної держави, що включає політичну незалежність, можливість зміни кордонів відповідно до міжнародного права мирним шляхом i за домовленістю.

11.03.2014 року Верховна Рада АР Крим затвердила Декларацію про незалежність Автономної Республіки Крим i міста Севастополя постановою № 1727-6/14.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2014 року №3-рп/2014 вказану постанову визнано неконституційною у зв`язку з тим, що затвердження такої декларації не належить до повноважень Верховної Ради АР і суперечить ст. ст. 2, 8, 132, 133, 134, ч. 2 ст. 135, ст. ст. 137, 138 Конституції України, а також є порушенням нею положень ст. 73, п. 2 ч. 1 ст. 85 Основного закону України.

Конституційний Суд України у цьому ж рішенні зазначив, що Конституція України не передбачає права окремої частини громадян України (в тому числі i національних меншин) на одностороннє самовизначення, в результаті якого відбудеться зміна території України як унітарної держави.

16.03.2014 року на окупованих рф територіях АР Крим та м. Севастополь спільниками представників влади рф організовано та проведено незаконний референдум.

Незважаючи на вступ у законну силу постанови Верховної Ради України від 15.03.2014 року № 891-VII «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим», 17.03.2014 року нелегітимна Верховна Рада АР Крим прийняла постанову №1745-6/14 «Про незалежність Криму», у якій заявлено про звернення до рф з пропозицією про прийняття Республіки Крим до складу рф як нового суб`єкта рф зі статусом республіки.

В цей же день президент рф видав Указ №147 «Про визнання Республіки Крим» і розпорядження № 63-рп «Про підписання Договору між рф i Республікою Крим про прийняття до ф Республіки Крим i утворення у складі рф нових суб`єктів», яким погоджено проект вказаного договору та прийнято рішення про його підписання на вищому рівні.

18.03.2014 року у м. Москва, рф Президент рф ОСОБА_7 та самопроголошені представники «влади Криму» ОСОБА_8 , ОСОБА_9 і ОСОБА_10 підписали «Договір між про прийняття до РФ Республіки Крим i утворення у складі РФ нових суб`єктів» (далі - «Договір»).

Відповідно до ст. 10 Договору цей Договір тимчасово застосовується з дати підписання і вступає в силу з дати ратифікації.

Відповідно до ст. 8 Федерального конституційного закону «Про порядок прийняття в рф i утворення в її складі нового суб`єкта», єдиною умовою внесення до Державної Думи на ратифікацію міжнародного договору, що не вступив в силу, є визнання його Конституційним Судом рф (далі - КС рф) таким, що відповідає Конституції рф.

3 метою легітимізації Договору представники влади рф у невстановлений час і місці, але не пізніше 19.03.2014 року, залучили для реалізації свого плану по анексії території України Голову КС рф ОСОБА_11 та суддів вказаного суду ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .

На суддів КС рф представниками влади рф покладалося завдання невідкладно скликати та провести засідання суддів КС рф для розгляду запиту Президента рф про перевірку конституційності Договору, провести розгляд справи, а також проголосувати за відповідність Договору Конституції рф, підготувати і підписати відповідне рішення.

У невстановлений час і місці, але не пізніше 19.03.2014 року, ОСОБА_4 , та інші судді КС рф, усвідомлюючи, що рф вчиняє агресію відносно України, погодилися взяти участь в реалізації загального плану по анексії окупованих територій. 18.03.2014 року до КС рф надійшов запит Президента рф про перевірку конституційності Договору, провести розгляд справи, а також проголосувати за відповідність Договору Конституції рф, підготувати і підписати відповідне рішення (далі - Запит) Президента рф про перевірку відповідності Конституції рф Договору.

На виконання покладеного завдання ОСОБА_4 , у невстановлений час, але не пізніше 19.03.2014 року, взяв участь у терміновому засідання суддів Конституційного Суду рф. 19.03.2014 року до КС рф за адресою: рф, м. Санкт-Петербург, Сенатська площа, 1, з`явились, окрім ОСОБА_4 , судді КС рф ОСОБА_12 , ОСОБА_23 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 .

Переконавшись у наявності кворуму, ОСОБА_11 19.03.2014 року відкрив засідання КС рф і, не зважаючи на вимоги ст. ст. 41, 47.1, 49 Закону № 1-ФКЗ щодо обов`язкового попереднього вивчення одним або декількома суддями запиту, доповіді ними свого висновку на засіданні КС рф, а також без призначення одного aбo декількох суддів-доповідачів для підготовки справи до розгляду, продовжуючи виконання злочинного умислу, виніс на обговорення суддів Конституційного Суду рф запит Президента рф про перевірку конституційності Договору.

Під час розгляду вказаного питання ОСОБА_4 та зазначені судді КС рф усвідомлювали, що Договір з боку АР Крим і м. Севастополя підписано неуповноваженими особами і з порушенням ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23.05.1969 року. Також ОСОБА_4 та інші судді КС рф усвідомлювали, що надання чинності цьому Договору порушить п. 8 Меморандуму про підтримання миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995 року, відповідно до якого члени Співдружності зобов`язуються не підтримувати на території одна одної сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій i комунікацій держав-учасників СНД; Меморандум про співпрацю між Конституційними судами України та рф від 14.06.2000 року, Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 року, ст. ст. 2, 3 Договору про дружбу, співробітництво i партнерство між Україною i рф, Договір між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 року.

Незважаючи на це, ОСОБА_4 , як суддя у судовому засіданні КС рф, 19.03.2014 року у приміщенні КС рф за адресою: рф, м. Санкт-Петербург, Сенатська площа, 1, усвідомлюючи існування ряду порушень при укладенні Договору, виконуючи відведену йому роль в загальному плані по порушенню територіальної цілісності та недоторканості України шляхом анексії її територій, діючи умисно за попередньою змовою групою осіб із вищевказаними 18 суддями КС рф та представниками влади рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, усвідомлюючи явну протиправність власних дій, передбачаючи настання тяжких наслідків у вигляді втрати Україною частини своєї території та бажаючи ix настання, з метою усунення перешкод представникам влади рф в анексії раніше окупованих територій АР Крим і м. Севастополя, особисто позитивно проголосував за визнання Договору між рф і Республікою Крим про прийняття в рф Республіки Крим і утворення в складі рф нових суб`єктів від 18.03.2014 року таким, що відповідає Конституції рф.

Продовжуючи реалізацію спільного злочинного плану, ОСОБА_4 , 19.03.2014 року (біль точний час не встановлено) у приміщенні КС рф за адресою: рф, м. Санкт-Петербург, Сенатська площа, 1, склав та підписав постанову №6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між рф та Республікою Крим про прийняття в рф Республіки Крим i утворення в складі рф нових суб`єктів», якою оформлено рішення КС рф про визнання Договору таким, що відповідає Конституції рф. В цей же день постанова вступила в силу, була направлена президенту рф і опублікована на «Офіційному інтернет - порталі правової інформації» рф.

Своїми протиправними діями ОСОБА_4 та інші судді КС рф, усунули законодавчі перешкоди у швидкій реалізації злочинного плану по анексії території півострова Крим і сприяли легітимізації його військової окупації, що призвело до тяжких наслідків у вигляді втрати Україною контролю над цією частиною своєї території.

У свою чергу, отримавши 19.03.2014 року постанову Конституційного Суду рф президент рф ОСОБА_29 2014 року звернувся до Державної думи рф із законопроектом про ратифікацію Договору та проектом Федерального конституційного закону, який, зокрема, передбачав змінив Конституцію рф.

20.03.2014 року Державна дума Федеральних зборів рф, розглянула ці законопроекти Президента рф та, врахувавши постанову КС рф від 19.03.2014 року, прийняла Федеральний закон «Про ратифікацію Договору між рф i Республікою Крим про прийняття в рф Республіки Крим та утворення в складі рф нових суб`єктів» та погодила Федеральний конституційний Закон «Про прийняття в рф Республіки Крим та утворення в складі рф нових суб`єктів - Республіки Крим i міста федерального значення Севастополя».

21.03.2014 року Рада Федерації Федеральних зборів рф, урахувавши наявність постанови КС рф від 19.03.2014 року № 6-П, своєю постановою № 68-СФ погодила ратифікацію Договору постановою № 69-СФ прийняла Федеральний конституційний закон про утворення в рф двох нових суб`єктів: Республіки Крим i міста федерального значення Севастополя.

У той же день вказані закони були підписані Президентом рф i набули чинності.

Таким чином, легітимізація окупації рф частини території України - АР Крим та м. Севастополя, яка відбулася шляхом прийняття Державною Думою та Радою Федерації Федеральних зборів рф вказаних законів, була неможливою без постанови Конституційного Суду рф від 19 березня 2014 року № 6-П.

Таким чином, ОСОБА_4 , як представник судової влади рф - суддя КС рф, умисно за попередньою змовою групою осіб, а саме суддями КС рф ОСОБА_12 , ОСОБА_23 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_11 , ОСОБА_17 , ОСОБА_30 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_22 , ОСОБА_21 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 , і представниками влади рф, досудове розслідування та судовий розгляд щодо яких здійснюється в інших кримінальних провадженнях, не пізніше 19.03.2014 року (більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено), будучи присутнім на терміновому засідання КС рф для розгляду запиту Президента рф від 18.03.2014 року про перевірку відповідності Конституції рф Договору між рф та Республікою Крим про прийняття в рф Республіки Крим i утворення в складі рф нових суб`єктів, а 19.03.2024 року у приміщенні КС рф за адресою: рф, м. Санкт-Петербург, Сенатська площа, 1; в порушення вимог статей 41, 47.1, 49 Закону № 1-ФКЗ позитивно проголосував за визнання Договору таким, що відповідає Конституції рф; склав та підписав постанову КС рф № 6-П «У справі про перевірку конституційності міжнародного договору, який не набрав чинності, між рф та Республікою Крим про прийняття в рф Республіки Крим i утворення в складі рф нових суб`єктів», якою визнано Договір таким, що відповідає Конституції рф. При цьому, ОСОБА_4 усвідомлював невідповідність такого рішення Статуту ООН і міжнародним договорам, ратифікованим рф, розумів тяжкість наслідків, до яких призведе таке рішення і свідомо бажав їх настання. Такими діями ОСОБА_4 , сприяв представникам влади рф в усуненні юридичних перешкод для анексії АР Крим і м. Севастополя, що призвело до тяжких наслідків у вигляді порушення територіальної цілісності України і втраті Україною контролю над вказаними територіями, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 437 КК України.

06.03.2018 року було вручено повідомлення про підозру ОСОБА_4 від 01.03.2018 року у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5ст. 27, ч. 3 ст. 110 КК України, разом із пам`ятками про процесуальні права та обов`язки підозрюваного, а також повістками про його виклик на 13.03.2018 року та 19.03.2018 року для допитів, а саме за допомогою кур`єрської служби міжнародної доставки «Даймекс» за адресою знаходження Конституційного Суду рф (190000, рф, м. Санкт Петербург, Сенатська площа, 1.)

Також, 12.03.2018 року о 16 годині 58 хвилин зазначені документи доставлені на зазначену адресу та вручені міжнародною службою кур`єрської доставки «Федекс».

Окрім цього, 06.03.2018 року усі повідомлення про підозру разом із повістками про виклик були надісланні на офіційну електронну адресу Конституційного Суду рф «ksrf@ksrf.ru»

29.11.2024 року складено повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та повідомлення про нову підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 110, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 437 КК України.

Згідно зі ст. 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому ст. ст. 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок не встановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.

29.11.2024 року в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження - газеті «Урядовий кур`єр» та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора, було опубліковано повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 110, ч. 5 ст. 27 ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 437 КК України та повістку про виклик останнього до прокурора першого відділу управління процесуального керівництва та підтримки публічного обвинувачення Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора на 11 годину 00 хвилин 04.12.2024 року, 05.12.2024 року та 06.12.2024 року на в період часу з 09 год. 00 хв. по 18 год. 00 хв. для вручення письмового повідомлення про зміну раніше повідомленої підозри та про нову підозру, та проведення інших слідчих (процесуальних) дій.

Однак, він на виклик не з`явився та не повідомив про причини свого неприбуття, жодних заяв чи клопотань про перенесення часу проведення процесуальних дій до органу досудового розслідування не надав. У зв`язку із викладеним, у органу досудового розслідування існують вагомі підстави вважати, що він переховується від органу досудового розслідування та суду.

Повідомлення про підозру ОСОБА_4 особисто не вручено, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений КПК України для вручення повідомлень.

Згідно з ч. 9 ст. 135 КПК України, повістка про виклик особи, стосовно якої існують достатні підстави вважати, що така особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою - агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки згідно з частинами першою, другою, четвертою - сьомою цієї статті, публікується в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

Особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, вважається такою, яка належним чином повідомлена про виклик, з моменту опублікування повістки про її виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті Офісу Генерального прокурора.

У зв`язку із викладеним, у органу досудового розслідування існують вагомі підстави вважати, що ОСОБА_4 переховується від органу досудового розслідування та суду.

20.03.2018 року підозрюваного ОСОБА_4 оголошено в розшук.

Викладені обставини та повідомлена ОСОБА_4 підозра підтверджується сукупністю доказів, отриманих в ході здійснення досудового розслідування даного кримінального провадження, у тому числі: повідомленням виявлення кримінального правопорушення, протоколами оглядів та іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.

Крім того, в клопотанні слідчого зазначено про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема, зазначено, що підозрюваний переховується від органів досудового розслідування та суду.

Слідчий суддя, вивчивши надані матеріали, вислухавши доводи прокурора, який підтримав клопотання та зазначив обставини, які свідчать про існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, захисника, який заперечив щодо задоволення клопотання, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Так, слідчий суддя дослідивши матеріали клопотання, долучені до нього документи, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, лише щодо пред`явленої підозри, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку вважає, що наявні у провадженні докази, передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України (показання, речові докази і документи та інші) свідчать про обґрунтованість підозри, оскільки останні підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити ці правопорушення.

Зазначене прямо узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, відображеною у пункті 175 рішення від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», відповідно до якої «термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, N 182), те що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об`єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв`язки з суспільством.

Відповідно до ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

З метою досягнення завдань кримінального провадження та для належного здійснення правосуддя у справах про вчинення кримінального правопорушення в КПК передбачено заходи забезпечення кримінального провадження, до яких належить, зокрема, тримання підозрюваного, обвинуваченого під вартою.

У теоретичному аспекті «належна правова процедура» - це форма здійснення правосуддя, яку утворюють сукупність гарантій прав людини процесуального характеру, спрямовані на досягнення процедурної справедливості правосуддя. До гарантій, які у своїй сукупності формують належну правову процедуру, у тому числі відносяться право на судовий захист та право на оскарження.

Недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого кожному ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція)права на справедливий суд.

Статтею 5 Конвенції гарантовано кожному право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з`явитися на судове засідання. Пунктом 4 цієї статті гарантовано право кожному, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, ініціювати провадження, в якому суд без зволікання має встановити законність затримання та прийняти рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.

Згідно з ч. 6 ст. 193 КПК України, слідчий суддя, суд розглядає клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та може обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст. 177 цього Кодексу, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук. У такому разі після затримання особи і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2022 року у справі 991/3440/20 вказує, що рішення слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу, прийняте в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, за своїм правовими наслідками підпадає під поняття «постанова про утримання під вартою» в розумінні ст. 25 Європейської конвенції про видачу правопорушників.

За загальним правилом розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу здійснюється за участю прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, що відповідає зазначеним вимогам Конвенції та іншим міжнародно-правовим актам.

Процедура, передбачена ч. 6 ст. 193 КПК, є випадком, який дозволяє суду розглянути клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрати такий запобіжний захід за відсутності підозрюваного, обвинуваченого лише у разі доведення прокурором наявності підстав, передбачених ст. 177 КПК, а також наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, та/або оголошений у міжнародний розшук.

При аналізі питання наявності зазначених прокурором ризиків, слідчий суддя прийшов до висновку про їх наявність з огляду на фактичні обставини кримінального провадження, яке має підвищений ступінь суспільної небезпеки та особу ОСОБА_4 , який перебуває на території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором і підозрюється у вчиненні нетяжкого та особливо тяжкого злочинів, за який передбачено покарання до п`ятнадцяти років позбавлення волі, яке може бути призначене підозрюваному у разі визнання його винуватим, а усвідомлення підозрюваним цієї обставини переконливо дає підстави вважати про існування наступних ризиків, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, спотворити або сховати будь-яку із речей, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншими чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.

Крім того, слідчий суддя звертає увагу учасників провадження, що у даному випадку обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за відсутності підозрюваного, хоча й не призводить до негайного взяття особи під варту, однак виступає правовою підставою для затримання і доставки цієї особи до місця кримінального провадження.

Так, ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є одним із обов`язкових документів, на підставі якого уповноважений орган запитує публікацію Генеральним секретаріатом Інтерполу Червоного оповіщення щодо осіб, які розшукуються з метою їх затримання, арешту, обмеження свободи пересування та подальшої видачі (екстрадиції) в Україну (Інструкція про порядок використання правоохоронними органами України інформаційної системи Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол, затверджена спільним наказом МВС України, ОГП, НАБ України, СБ України, ДБР, Мінфіну України, Мін`юсту України від 17 серпня2020 року № 613/380/93/228/414/510/2801/5). Після затримання особи за межами України, слідчий, прокурор, який здійснює нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування, або суд, який розглядає справу чи яким ухвалено вирок, готує клопотання про видачу особи в Україну, до якого серед інших документів обов`язково додається засвідчена копія ухвали слідчого судді або суду про тримання особи під вартою, якщо видача запитується для притягнення до кримінальної відповідальності (ч. 1,п. 1 ч. 2 ст. 575 КПК). Тобто, ухвала про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є документом, на підставі якого здійснюється затримання особи за межами України, ухвалюється рішення про застосування екстрадиційного арешту для забезпечення видачі особи з метою притягнення до кримінальної відповідальності та здійснюється доставка особи на території України до місця кримінального провадження.

Згідно з ч. 4 ст. 197 КПК України, у разі постановлення слідчим суддею, судом ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого на підставі частини шостої статті 193 цього Кодексу, строк дії такої ухвали не зазначається.

При цьому, час затримання такої особи фактично може перевищувати 30 діб - тримання під вартою за ст. 59 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах, 40 діб - тимчасовий арешт заст. 16 Європейської конвенції про видачу правопорушників та 60 діб - строк дії ухвали про тримання під вартою за ч. 1 ст. 197 КПК.

Тобто, затримана особа на підставі ухвали слідчого судді, суду, постановленої в порядку ч. 6 ст. 193 КПК, може бути затриманою і утримуватись під вартою протягом усього часу, необхідного для екстрадиції та доставки її до місця кримінального провадження. Таку ж позицію висловив Верховний Суд у своїй постанові від 14 лютого 2022 року у справі 991/3440/20.

Відповідно до абзацу 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, при обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.

Враховуючи наведене, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, відносно підозрюваного ОСОБА_4 .

При цьому слідчий суддя роз`яснює, що ч. 6 ст. 193 КПК України передбачено, що після затримання особи на підставі ухвали про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, постановленої в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України, і не пізніш як через сорок вісім годин з часу її доставки до місця кримінального провадження слідчий суддя, суд за участю підозрюваного, обвинуваченого розглядає питання про застосування обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або його зміну на більш м`який запобіжний захід, про що постановляє ухвалу.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 186, 193, 197 КПК України, слідчий суддя, -

п о с т а н о в и в:

Клопотання слідчого Головного управління СБ України в АР Крим ОСОБА_3 задовольнити.

Обрати відносно підозрюваного ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Шовкра Лакського району Дагестанської АРСР рф (далі - рф), колишнього судді Конституційного Суду рф, місце проживання невідоме, останнє відоме місце перебування: АДРЕСА_1, не судимого, запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення, а особою, яка перебуває під вартою у той же строк з моменту вручення їй копії судового рішення.

Слідчий суддя: