ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
м. Луганськ, вул. Коцюбинського, 2
____________________________________________________________________________________
У Х В А Л А
року Справа №
Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача: Баннової Т.М.
суддів Єжової С.С.
Медуниці О.Є.
за присутністю секретаря судового засідання Сідорової О.А.
та представників сторін:
від позивача – Федоренко О.А., дов. від 03.01.06
№03-01/105
від відповідача – Іванов М.Є., дов. від 06.02.06 б/н
розглянув у відкритому
судовому засідання
апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
на постанову
господарського суду Луганської області
від 21.03.06
по справі № 6/42(1/214) ( суддя –Василенко Т.А.)
за позовом Луганського обласного відділення Фонду
соціального захисту інвалідів
до відповідача Комунального підприємства „Стахановське
трамвайно-тролейбусне управління”
про стягнення 7477 грн. 44 коп.
На підставі ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 13.06.06 було оголошено перерву до 19.06.06, о 14 год. 30 хв.
За результатами розгляду апеляційної скарги Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
ВСТАНОВИВ:
Позивач –Луганське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі –Фонд), звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Комунального підприємства „Стахановське трамвайно-тролейбусне управління” (далі –КП „Стахановське ТТУ”) 7477 грн. 44 коп. штрафних санкцій за нестворення робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2002 році.
Рішенням господарського суду Луганської області від 04.08.05, яке постановою Луганського апеляційного господарського суду від 29.09.05 залишено без змін, у задоволені позову відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 20.12.05 вищевказані рішення скасовані та справу № 1/214 направлено на новий розгляд.
Постановою місцевого господарського суду від 21.03.06 у задоволенні позову відмовлено. Мотивована дана постанова вимогами ст.ст. 18, 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” від 21.03.91 № 875-ХІІ (далі –Закон № 875), п.п. 5, 10-14 „Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 № 314 (далі –Положення № 314), ст.ст.1, 19 Закону України „Про автомобільний транспорт”, ст.250 Господарського кодексу України, п.4 Порядку сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.01 N 1767.
Позивач не погодився з постановою місцевого господарського суду, подав апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати постанову повністю та прийняти нове рішення про задоволення позову. В обґрунтування вимог за апеляційною скаргою її заявник посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправомірне застосування судом положень ст.ст. 1, 19 Закону України „Про автомобільний транспорт” та строків, визначених у ст.250 Господарського кодексу України; на вимоги ст.ст.2, 3, 4, 241 Господарського кодексу України, ст.ст. 19, 20 Закону № 875.
Відповідач доводи заявника скарги оспорює, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги за необґрунтованістю.
Розглянув матеріали справи, обговорив доводи апеляційної скарги, заслухав представників сторін, дослідив правильність застосування судом першої інстанції при винесенні постанови норм матеріального та процесуального права, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів не вбачає підстав для скасування або зміни постанови, виходячи наступного.
Статтею 19 Закону України № 875 для підприємств (об’єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлено норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
З урахуванням вказаних вимог цього Закону та середньооблікової чисельності штатних працівників відповідач повинен був працевлаштувати у 2002 році 9-ти інвалідів, про що відповідачем зазначено у звіті Фонду за 2002 рік за формою № 10-ПІ.
Чинним законодавством встановлені певні вимоги до створення робочих місць для інвалідів, порядку їх працевлаштування, визначена відповідальність підприємств за недотримання цих вимог.
Положенням № 314 визначено, що робоче місце інваліда –це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об’єднанні) в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3).
У відповідності з п. 5 Положення № 314 підприємство повинно здійснювати заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включати їх до колективного договору, інформувати про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі –органи працевлаштування).
За правилами п. 14 вказаного Положення робочі місця для працевлаштування інвалідів підприємства створюють за власні кошти та щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньо облікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, норматив працевлаштування інвалідів КП „Стахановське ТТУ” не виконаний: замість 9 інвалідів на підприємстві відповідача працювало у 2002 році 6 інвалідів.
Про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідач у порушення вимог Положення № 314 органи працевлаштування не інформував, що підтверджено листами Стахановського міського центру зайнятості від 24.12.04 №14/1-1845 та від 06.02.06 № 14/1-267, Стахановського управління праці та соціального захисту населення від 20.04.05 №878, від 10.08.05 №2395, від 06.02.06 №357 та від 23.02.06 №527, довідкою Фонду від 08.04.05 № 03-01/5053 тощо.
Твердження відповідача стосовно виконання ним нормативу з урахуванням вимог ст.ст. 1, 19 Закону України „Про автомобільний транспорт”, згідно якої створення робочих місць для працевлаштування інвалідів проводиться перевізниками у розмірі 4 відсотків загальної чисельності працюючих, крім водіїв, з чим погодився суд першої інстанції, спростовуються положеннями ст.ст. 21, 30, 34, 35 Закону України „Про транспорт” в редакції станом на 21.12.00, якими відокремлені автомобільний та міський електротранспорт та їх склад. Підтверджує викладене і положення Закону України „Про міський електричний транспорт”, що прийнятий 29.06.04, яким визначено, що трамваї та тролейбуси відносяться до складу міського електричного транспорту. Отже, положення ст.19 Закону України „Про автомобільний транспорт” у даній справі не можуть бути застосовані.
Відповідно до ст. 20 Закону України № 875 підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою ст. 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Отже, відповідно до положень ст. 20 Закону № 875 відповідач зобов’язаний сплачувати штрафні санкції, що є предметом позову.
Проте, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності застосування у даному випадку ст. 250 Господарського кодексу України та з обґрунтуванням суду цих висновків з урахуванням періоду нарахування санкцій та часу виявлення порушення нормативу позивачем.
На підставі викладеного судова колегія вважає, що оскаржувана постанова місцевого господарського суду ґрунтується на всебічному, повному та об’єктивному розгляді всіх обставин справи та відповідає вимогам матеріального і процесуального права.
Підстав для скасування постанови не вбачається.
У судовому засіданні 19.06.06 були оголошені лише вступна та резолютивна частини даної ухвали.
Повний текст ухвали виготовлений протягом п’яти днів з дня закінчення розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 17, 71, 104, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254, п. 6 Розділу VІІ „Прикінцеві та перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, Луганський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів
УХВАЛИВ :
1. Апеляційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову господарського суду Луганської області від 21.03.06 по справі № 6/42(1/214) залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Луганської області від 21.03.06 по справі № 6/42(1/214) залишити без змін.
Відповідно до ч.5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ч. 2 ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України протягом одного місяця після набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач Т.М.Баннова
Судді С.С.Єжова
О.Є.Медуниця