ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 686/196/24

провадження № 61-13792св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради в особі Служби у справах дітей Хмельницької міської ради, відділ реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації місця проживання Хмельницької міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2024 року у складі судді Заворотної О. Л., постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В. та додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Гринчука Р. С., Костенка А. М., Спірідонової Т. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради в особі Служби у справах дітей Хмельницької міської ради, відділ реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації місця проживання Хмельницької міської ради, про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька.

Позов мотивований тим, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 у 2019 році спільна дочка сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю.

ОСОБА_1 з дочкою зареєстровані в квартирі, яка на праві приватної власності належить позивачу та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У зв`язку із сімейними обставинами та зміною її місця проживання, виникла необхідність у зміні місця реєстрації дитини за іншою адресою, а саме: АДРЕСА_2 , в квартирі, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , яка не заперечує зареєструвати дитину та її матір у власній квартирі.

ОСОБА_2 ігнорує її звернення про надання згоди - дозволу на реєстрацію місця проживання дитини, нехтує правилами реєстрації місця проживання дитини, не надає згоди на декларування місця проживання дитини та створює перешкоди, відмовляючись у добровільному порядку надати дозвіл на зняття дочки з реєстрації/декларування місця проживання, через що позивач позбавлена можливості в позасудовому порядку зареєструвати місце проживання дитини.

Позивач просила:

надати дозвіл на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди батька ОСОБА_2 ;

визначити порядок виконання судового рішення шляхом проведення відповідним відділом (філією) Управління з питань реєстрації місця проживання Хмельницької міської ради дій щодо реєстрації місця проживання дитини: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , з одночасним зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , за заявою матері ОСОБА_1 (або її представника на підставі довіреності, посвідченої в установленому законом порядку) без письмової згоди батька дитини ОСОБА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування виконкому Хмельницької міської ради в особі Служби у справах дітей Хмельницької міської ради, відділ реєстрації місця проживання Управління з питань реєстрації місця проживання Хмельницької міської ради, про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька.

Рішення суду мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зміна реєстрації місця проживання малолітньої дитини з квартири, яка належить матері на праві особистої приватної власності на квартиру, яка належить третій особі (зі слів представника позивача, сестрі ОСОБА_1 ), відповідає найкращим інтересам дитини. Позивачем не обґрунтовано підставу для зміни реєстрації місця проживання дитини, з огляду на те що обов`язок забезпечення житлом дитини покладається на батьків, а не на третіх осіб, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 26 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2024 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду про відмову у задоволенні позову та вказав, що:

позивачу ОСОБА_1 на праві приватної власності належить житло за адресою: АДРЕСА_1 , в якій зареєстровані сама ОСОБА_1 та її малолітня дочка, ОСОБА_3 , яка проживає разом з матір`ю з 2022 року в Австрії. Між сторонами відсутній спір відносно визначення місця проживання дитини;

у матері дитини іншого житла, ніж квартири АДРЕСА_3 , немає. ОСОБА_4 , яка є сторонньою для дитини особою, не зобов`язана як власник квартири за адресою: АДРЕСА_2 , забезпечувати житлові інтереси позивача та її дитини, в тому числі, надавати згоду на здійснення реєстрації місця проживання дитини за вказаною адресою;

зняття дитини з реєстрації за адресою знаходження квартири, яка належить матері дитини, суперечитиме її інтересам та призведе до суттєвого обмеження реалізації прав малолітньої дочки сторін, гарантованих Конституцією та законами України, і позбавить законного права користування житлом, яке належить матері. Надання дозволу на реєстрацію місця проживання малолітньої дитини за адресою, за якою батьки дитини не зареєстровані, з одночасним зняттям дитини з реєстрації за адресою реєстрації матері, яка є власником житла, в якому вона зареєстрована разом із дочкою, не відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 12 березня 2020 року у справі № 615/1270/17).

Апеляційний суд відхилив посилання позивача на ту обставину, що зміна місця реєстрації дочки без згоди батька з подальшою реєстрацією її місця проживання в іншій квартирі, яка є більшою за площею, сприятиме кращому забезпеченню прав дитини, оскільки ризик втрати законного права користування житлом, яке належить матері, нівелює відповідне покращення побутових умов життя дитини.

Доводи позивача щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв`язку з ненаданням правової оцінки висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради від 29 березня 2024 року № 774/01-31 та не вирішенням клопотання ОСОБА_1 про визнання цього доказу недопустимим, спростовуються змістом самого рішення суду першої інстанції, в якому у його мотивувальній частині судом надано оцінку цьому висновку у відповідності з вимогами процесуального закону.

Апеляційний суд вказав, що зі змісту цього висновку органу опіки та піклування слідує, що є недоцільним надання дозволу на зняття малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасною реєстрацією місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , без згоди батька.

При цьому, судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які б вказували на необґрунтованість вказаного висновку, тому оцінка його судом першої інстанції була проведена з дотриманням вимог ЦПК України.

Щодо посилань представників позивача в судовому засідання на те, що рішенням суду порушується права позивача на зміну реєстрації свого місця проживання з метою можливого оформлення оренди квартири АДРЕСА_3 , для отримання відповідного доходу, апеляційний суд вказав, що не вбачає законних перешкод для здійснення відповідних орендних відносин за умови, зокрема, зареєстрованого місця проживання ОСОБА_1 та її малолітньої дочки ОСОБА_5 у цій квартирі. При цьому будуть враховані якнайкращі інтереси дитини.

Суд також зауважив, що, з урахуванням тривалого проживання позивача разом із дочкою за межами території України, відсутність у неї наміру повернутися в Україну на постійне місце проживання до закінчення військової агресії рф, не вбачається обставин, які б могли негативно вплинути на право малолітньої ОСОБА_3 на забезпечення житлом саме у зв`язку із не проведенням зміни реєстрації її місця проживання з житла, одноосібним власником якого є матір дитини, на житло, власником якого є особа, яка не є членом сім`ї малолітньої ОСОБА_5 , рідної сестри матері.

Додатковою постановою Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Ксьондзика Ю. Ю. щодо ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат у справі задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 5 000 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

Додаткова постанова мотивована тим, що:

при поданні відзиву на апеляційну скаргу відповідачем визначено орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 40 000 грн та зазначено, що відповідні докази на підтвердження витрат будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду;

01 жовтня 2024 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Ксьондзика Ю. Ю. надійшла заява про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу в розмірі 40 000 грн;

представник ОСОБА_1 - адвокат Напрієнко М. В. подала до суду письмові заперечення проти стягнення з позивача судових витрат на правову допомогу. Послалася на відсутність доказів понесення відповідачем у справі витрат на правничу допомогу, очевидне завищення розміру витрат. Вказувала, що відповідач до закінчення судових дебатів не заявив в суді про наступне надання доказів щодо понесених витрат на правничу допомогу після ухвалення судового рішення. Зазначила, що встановлення гонорару у фіксованому розмірі не звільняє від обов`язку щодо надання детального опису наданих послуг, а в акті приймання-передачі не зазначено конкретної вартості кожної із наданих послуг. ОСОБА_2 є матеріально забезпеченою особою та не потребує відшкодування понесених витрат на правничу допомогу.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що:

до закінчення судових дебатів в суді апеляційної інстанції, адвокатом Ксьондзиком Ю. Ю. була подана заява про надання ним доказів на підтвердження понесених судових витрат протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення;

відповідно до змісту договору про надання правової допомоги від 27 червня 2024 року, додаткового договору від 27 червня 2024 року, акта приймання-передачі наданих послуг від 27 червня 2024 року, укладених між ОСОБА_2 та адвокатом Ксьондзиком Ю. Ю., відповідачем отримано від адвоката послуги з правового аналізу наданих клієнтом матеріалів апеляційної скарги та додатків до неї, надання консультацій, роз`яснень щодо справи, підготовки відзиву на апеляційну скаргу, представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції на суму 40 000 грн, які відповідач зобов`язався сплатити адвокату протягом 90 днів з дня ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення;

проте, апеляційний суд зазначив, що відзив на апеляційну скаргу не є значним за обсягом та складним за змістом. Судовий розгляд справи за участю адвоката Ксьондзика Ю. Ю. в суді апеляційної інстанції відбувся 01 серпня 2024 року тривалістю 06 хв, 21 серпня 2024 року тривалістю 01 год 07 хв, 26 вересня 2024 року тривалістю 03 год 01 хв;

врахувавши заперечення позивача щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до відшкодування правових витрат, дослідивши додані до заяви про ухвалення додаткового рішення докази, зважаючи на складність справи, а саме, предмет доказування в цій справі, складність застосування норм права, складення відзиву на апеляційну скаргу та інших процесуальних документів, які були подані адвокатом у цій справі, колегія суддів зробила висновок, що відшкодування відповідачу витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в сумі 40 000 грн не відповідатиме критеріям розумності та співмірності і є значно завищеним. Тому вважала за необхідне зменшити розмір витрат, які підлягають компенсації відповідачу за рахунок позивача з 40 000 грн до 5 000 грн.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання представника позивача на те, що у відзиві на апеляційну скаргу представником відповідача не було зазначено попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, оскільки такі посилання спростовуються змістом вказаного відзиву.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 вересня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

судами проігноровано, що зміна місця реєстрації ОСОБА_6 , у першу чергу, обумовлена якнайкращими інтересами самої доньки, які ігноруються ОСОБА_2 . Верховний Суд у постанові від 20 жовтня 2021 року у справі № 752/2951/20 висловив правову позицію, що чинним законодавством передбачено право одного з батьків у разі відсутності згоди іншого вирішити це питання в судовому порядку. При вирішенні судом даного роду справ підлягає з`ясуванню питання, чи була вказана відмова одного з батьків безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами. Пославшись на вказаний висновок апеляційний суд не встановив дійсних мотивів відмови ОСОБА_2 у наданні згоди на зміну місця реєстрації дитини;

суди залишили поза увагою, що ОСОБА_2 не надав доказів того, що ініційована ОСОБА_1 зміна місця реєстрації дитини шкодить інтересам ОСОБА_7 , а саме того, що ОСОБА_1 хоче відчужити належну їй квартиру;

апеляційний суд в оскарженій постанові помилково вдався до застосування правових висновків Верховного Суду, які стосуються визначення місця проживання дитини. Водночас, місце проживання ОСОБА_7 не є предметом даного спору, місце проживання доньки з матір`ю ОСОБА_2 не оспорюється. Крім того, в рішенні Земельного суду з цивільних справ Відня, департамент 43 №43 Р 397/24т від 30/07/2024 (апеляційна інстанція в Австрії) також встановлено звичайне місце проживання дитини в Австрії. Натомість судами було проігноровано, що станом на теперішній час житлові права ОСОБА_7 реалізуються за кордоном, а тому зняття з місця реєстрації в Україні жодним чином не порушує житлові права дитини;

через безпідставне небажання ОСОБА_2 надавати дозвіл на зміну місця реєстрації ОСОБА_7 , позивач позбавлена можливості реалізувати своє конституційне право на зміну місця реєстрації, адже малолітня дитина має бути зареєстрована за однією адресою зі своєї матір`ю;

судами проігноровано, що нездійснення реєстрації ОСОБА_7 за новим місцем є суттєвим порушенням права на вільне переміщення ОСОБА_1 ;

апеляційний суд проігнорував, що суд першої інстанції не вирішив клопотання ОСОБА_1 про визнання неналежним та недопустимим доказом висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради в особі Служби у справах дітей Хмельницької міської ради від 29 березня 2024 року № 774/01-31, не надано будь-якої оцінки цьому висновку. Вказує, що у Єдиному державному реєстрі судових рішень за справою № 686/196/24 відсутня ухвала про надання судом доручення Службі на обстеження житлового приміщення, у якому первинно зареєстровані ОСОБА_1 з донькою, чи про зобов`язання підготувати висновок органу опіки та піклування. Окрім того, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 16 лютого 2022 року у справі № 742/710/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, зазначав, що висновок органу опіки та піклування щодо розв`язання спору є дорадчим документом та не тягне за собою виникнення будь-яких прав чи обов`язків для суб`єктів відповідних правовідносин і не має обов`язкового характеру.

У листопаді 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви, вирішити питання про розподіл судових витрат.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

суд апеляційної інстанції проігнорував, що ОСОБА_2 має значний обсяг доходів (витратив на ресторани 504 568,91 грн, на заправку та обслуговування власного автомобіля 424 750 грн, на готелі - 335 246,91 грн, на одяг - 136 184,61 грн, на косметику та перукарські послуги - 42 004,84 грн, на квіти - 26 067,20 грн), який суттєво перевищує заявлену до відшкодування суму за надану йому професійну правничу допомогу. Таким чином, абсурдними виглядають твердження представника ОСОБА_2 - адвоката Ксьондзика Ю. Ю. про скрутне матеріальне становище та неможливість оплатити гонорар за фактом виконаної роботи;

на момент розгляду клопотання про стягнення додаткових витрат гонорар адвокату так і не був сплачений, оскільки представником ОСОБА_2 не було надано квитанції про оплату чи виписки з банківського рахунку;

апеляційний суд не врахував висновки Верховного Суду відповідно до яких для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19));

суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, визначений стороною та його адвокатом розмір є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Зазначає, що під час розгляду справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 було заявлено до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн. Таку саму суму ОСОБА_2 заявляє до відшкодування і у Хмельницькому апеляційному суді, що очевидно є неспівмірним. У апеляційному суді відповідачем та його представником було подано значно меншу кількість заяв, ніж у суді першої інстанції, розгляд справи відбувся за значно меншу кількість судових засідань, а усі аргументи ОСОБА_2 дублювали надані ним докази у суді першої інстанції. Підготовка до розгляду справи у Хмельницькому апеляційному суді не потребувала від представника відповідача вивчення якихось додаткових джерел права, формування оновленої правової позиції, а тому сума у 40 000 грн є очевидно завищеною.

У грудні 2024 року до Верховного Суду надійшли письмові пояснення ОСОБА_1 за підписом представника Напрієнко М. В .

Позиція інших учасників справи

У грудні 2024 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника Ксьондзика Ю. Ю. , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 вересня 2024 року - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що постанови Верховного Суду, на які посилається позивач у касаційній скарзі не є релевантними до правовідносин у цій справі. Оскаржені судові рішення є законними та обґрунтованими, оскільки зміна місця реєстрації та проживання неповнолітньої ОСОБА_7 не відповідатиме її інтересам та безпосередньо порушить її права. Реєстрація дитини у сторонній квартирі, де також проживають члени сім`ї власника, призведе до безпосереднього нівелювання інтересів дитини та не відповідатиме вимогам безпечного, надійного та стабільного середовища. ОСОБА_1 має у приватній власності квартиру, яка дісталась їй після поділу спільного майна подружжя при умові, що там залишиться проживати дитина, а тому незрозуміло, яким чином будуть забезпечені інтереси дитини після зміни місця її реєстрації до чужих людей. Серед іншого, позивач не зазначає для чого їй змінювати місце реєстрації дитини, перебуваючи разом із дочкою в Австрії, а сам спір по факту є штучним, який спрямований на ухилення в отриманні дозволу органу опіки та піклування під час відчуження квартири.

У січні 2025 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника Ксьондзика Ю. Ю. , в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року - без змін.

Відзив на касаційну скаргу обґрунтований тим, що додаткова постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою. Вказав, що відповідно до правової позиції Верховного Суду від 28 грудня 2020 у справі № 640/18402/19 договором про надання правової допомоги визначений фіксований розмір винагороди адвоката, а тому останній не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу. Зважаючи на скрутне матеріальне становище ОСОБА_2 , сторони дійшли згоди такий порядок оплати витрат на правничу допомогу - протягом 90 днів з дати ухвалення судом першої інстанції рішення за наслідками розгляду справи. В свою чергу, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Дана позиція є усталеною і підтверджується численними постановами Верховного Суду, наприклад у справах № 923/560/17, № 329/766/18, № 178/1522/18, № 922/445/19

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2024 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, витребувано справу з суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року залишено без руху, встановлено строку для усунення недоліків.

У листопаді 2024 року матеріали цивільної справи № 686/196/24 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 28 жовтня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 листопада 2022 року у справі № 757/35574/21-ц, від 16 лютого 2022 року у справі № 742/710/19, від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19, від 11 грудня 2023 року у справі № 523/19706/19, від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 752/2951/20, від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 грудня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, від 04 грудня 2018 року у справі № 911/3386/17, від 11 грудня 2018 року у справі № 910/2170/18 та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 17 квітня 2019 року (справа № 686/29006/18) шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

ОСОБА_1 на праві власності належить квартира АДРЕСА_3 .

ОСОБА_1 та малолітня ОСОБА_3 мають зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

29 листопада 2023 року ОСОБА_4 надала нотаріально посвідчену заяву власника на декларування/реєстрацію місця проживання, за змістом якої остання дає згоду власника житла на реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 .

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав від 14 грудня 2023 року № 358348697 ОСОБА_4 належить на праві власності квартира АДРЕСА_4 .

26 вересня 2023 року позивач через свого представника - адвоката Напрієнко М. В. зверталася до ОСОБА_2 з проханням надати нотаріально посвідчену згоду на реєстрацію/декларування місця проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зняття її із задекларованого/зареєстрованого місця проживання.

04 грудня 2023 року через свого представника - адвоката Напрієнко М. В., позивач повторно зверталася до ОСОБА_2 з проханням особисто з`явитися в Управління адміністративних послуг Хмельницької міської ради за адресою: м. Хмельницький, вул. Грушевського, 86, та надати згоду батька на реєстрацію/декларування місця проживання малолітньої доньки, з одночасним її зняттям із задекларованого/зареєстрованого місця проживання або надати нотаріально посвідчену згоду батька.

12 грудня 2023 року представник позивача ОСОБА_10 звернулась до відділу реєстрації місця проживання управління з питань реєстрації Хмельницької міської ради із заявами про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , у знятті із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) відмовлено з посиланням на підпункти 3, 5 пункту 87, пункт 51 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07 лютого 2022 року, статтю 29 ЦК України, статті 160-162 СК України.

Згідно з висновком органу опіки та піклування виконкому Хмельницької міської ради від 29 березня 2024 року № 774/01-31 визнано недоцільним надання дозволу на зняття малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 з одночасною реєстрацією місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , без згоди батька.

Позиція Верховного Суду

Щодо суті спору

У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У статті 18 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року передбачено, що держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Батьки зобов`язані передати у користування дитини майно, яке має забезпечити її виховання та розвиток. Права батьків та дітей на користування житлом, яке є власністю когось із них, встановлюються законом (стаття 176 СК України).

Згідно статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

За приписами частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Статтею 242 ЦК України встановлено, що батьки є законними представниками своїх малолітніх та/чи неповнолітніх дітей.

Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

Відповідно до пунктів 16, 17 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 (далі - Порядок), місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини. У разі ненадання одним із батьків згоди відповідно до вимог цього пункту реєстрація місця проживання дитини, яка не досягла 14 років, здійснюється відповідно до пункту 33 цього Порядку.

У пункті 33 Порядку зазначено, що подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Згода батьків або інших законних представників може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку.

Подання заяви про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) дитини віком до 14 років або особи, визнаної судом обмежено дієздатною або недієздатною, здійснюється одним із батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (пункт 51 Порядку).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 752/2951/20 (провадження № 61-11860св21), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, заначено, що: «при вирішенні судом даного роду справ підлягає з`ясуванню питання, чи була вказана відмова одного з батьків безпідставною, або ж вона викликана певними обставинами».

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулась з позовом про надання дозволу на реєстрацію місця проживання дитини без згоди батька, в обґрунтування якого вказала, що узв`язку із сімейними обставинами та зміною її місця проживання, виникла необхідність у зміні місця реєстрації дитини за іншою адресою, в квартирі, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , яка не заперечує зареєструвати дитину та її матір у власній квартирі. Проте, ОСОБА_2 ігнорує її звернення про надання згоди - дозволу на реєстрацію місця проживання дитини, створює перешкоди, відмовляючись у добровільному порядку надати дозвіл на зняття дочки з реєстрації/декларування місця проживання;

при відмові у задоволені позову суди вказали, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що зміна реєстрації місця проживання малолітньої дитини з квартири, яка належить матері на праві особистої приватної власності на квартиру, яка належить третій особі (зі слів представника позивача, сестрі ОСОБА_1 ), відповідає найкращим інтересам дитини. Позивачем не обґрунтовано підставу для зміни реєстрації місця проживання дитини. У матері дитини іншого житла, належного їй на праві власності, немає, зняття дитини з реєстрації за адресою знаходження квартири, належної матері дитини, суперечитиме її інтересам та призведе до суттєвого обмеження реалізації прав малолітньої дочки сторін, гарантованих Конституцією та законами України, і позбавить законного права користування житлом, яке належить матері;

з огляду на викладене, правильним є висновок суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки належними та допустимими доказами позивач не підтвердила, що зміна реєстрації місця проживання малолітньої дитини за обставин цієї справи відповідає найкращим інтересам дитини. Доводи касаційної скарги в цій частині є необгрунтованими.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у справі № 757/35574/21-ц, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, оскільки у вказаному судовому рішенні Верховного Суду встановлені обставини, відмінні від тих, які встановлені в судових рішеннях суду у справі, що переглядається. Так, за обставинами № 757/35574/21-ц реєстрація місця проживання малолітньої дитини проведена відділом з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної державної адміністрації за заявою матері та за письмовою згодою батька. Верховний Суд вказав, що вирішуючи спір, судом першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, не було встановлено порушень порядку проведення реєстрації малолітньої дитини, тому погодився з висновком про відмову у задоволенні позовних вимог щодо скасування реєстрації малолітньої дитини за зареєстрованим місцем проживання матері дитини.

Аргументи касаційної скарги про те, що через безпідставне небажання ОСОБА_2 надавати дозвіл на зміну місця реєстрації ОСОБА_7 , є суттєвим порушенням права на вільне переміщення ОСОБА_1 , є необґрунтованими, оскільки гарантовані Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» свобода пересування та вільний вибір місця проживання не пов`язуються з реєстрацією особи за певною адресою.

Доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції не вирішено клопотання ОСОБА_1 про визнання неналежним та недопустимим доказом висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Хмельницької міської ради в особі Служби у справах дітей Хмельницької міської ради від 29 березня 2024 року № 774/01-31 (відсутня ухвала суду про обстеження умов проживання позивача та її малолітньої дитини), не надано будь-якої оцінки цьому висновку, що також проігноровано апеляційним судом, є безпідставними та спростовуються протоколом судового засідання від 24 травня 2024 року та мотивувальною частиною оскаржених судових рішень.

Так, в судовому засіданні 24 травня 2024 року судом першої інстанції було зазначено, що висновку органу опіки та піклування буде надана оцінка у нарадчій кімнаті. Оскаржене судове рішення суду першої інстанції не містить висновків щодо одержання цього доказу з порушенням порядку, судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зроблена його належна правова оцінка.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржених судових рішень та зводяться до переоцінки доказів, що перебуває поза межами повноважень касаційного суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Правильним по суті рішення є в тому випадку, коли воно відповідає вимогам законності й обґрунтованості, оскільки порушення останніх має наслідком зміну або скасування оскарженого судового рішення. Оскаржене судове рішення належить залишати без змін за наявності незначних порушень закону, які вже були усунені при розгляді справи, або ж таких, які можуть бути виправлені судом апеляційної інстанції. Правило про те, що «не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань» стосується випадків, коли такі недоліки не призводять до порушення основних засад (принципів) цивільного судочинства (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21)).

Щодо додаткової постанови суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року у справі № 463/2001/19 (провадження № 61-1893св23)).

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (пункт 5.44)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 грудня 2021 року у справі № 922/3812/19 зазначено, що: «адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» […] визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».

У справі, яка переглядається:

апеляційний суд встановив, що на підтвердження витрат на правничу допомогу представником ОСОБА_2 - адвокатом Ксьондзиком Ю. Ю. були подані копії:

договору про надання правової допомоги від 27 червня 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Ксьондзиком Ю. Ю., відповідно до пункту 3.1 якого за правову допомогу, передбачену в пункті 1.2 договору замовник сплачує виконавцю гонорар в розмірі, обумовленому додатковою угодою сторін;

додаткового договору від 27 червня 2024 року, укладеного між ОСОБА_2 та адвокатом Ксьондзиком Ю. Ю., відповідно до пункту 1 якого клієнт зобов`язаний сплатити адвокату винагороду у фіксованому розмірі у сумі 40 000 грн за весь обсяг послуг, які надаються адвокатом згідно умов основного договору про надання правової допомоги;

акта приймання-передачі наданих послуг від 27 червня 2024 року відповідно до якого відповідачем отримано від адвоката послуги з правового аналізу наданих клієнтом матеріалів апеляційної скарги та додатків до неї, надання консультацій, роз`яснень щодо справи, підготовки відзиву на апеляційну скаргу, представництво інтересів клієнта в суді апеляційної інстанції на суму 40 000 грн, які відповідач зобов`язався сплатити адвокату протягом 90 днів з дня ухвалення судом апеляційної інстанції судового рішення;

позивачем подані заперечення щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до відшкодування правових витрат;

при визначенні розміру витрат на правничу допомогу апеляційний суд зазначив, що відзив на апеляційну скаргу не є значними за обсягом та складним за змістом. Судовий розгляд справи за участю адвоката Ксьондзика Ю. Ю. в суді апеляційної інстанції відбувся 01 серпня 2024 року тривалістю 06 хв, 21 серпня 2024 року тривалістю 01 год 07 хв, 26 вересня 2024 року тривалістю 03 год 01 хв;

тому, врахувавши заперечення представника позивача щодо обґрунтованості та співмірності заявлених до відшкодування правових витрат, дослідивши додані до заяви про ухвалення додаткового рішення докази, зважаючи на складність справи, складення відзиву на апеляційну скаргу та інших процесуальних документів, які були подані адвокатом у цій справі, колегія суддів вважала за необхідне зменшити розмір витрат, які підлягають компенсації відповідачу за рахунок позивача з 40 000 грн до 5 000 грн.

Касаційний суд погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, а доводи касаційної скарги вважає необґрунтованими.

З огляду на викладене додаткову постанову апеляційного суду слід залишити без змін.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, не дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. Таким чином, касаційні скарги слід6 залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Оскільки судові рішення підлягають залишенню без змін, судові витрати, понесені на сплату судового збору за подання касаційних скарг, покладаються на особу, яка її подала.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 24 травня 2024 року, постанову Хмельницького апеляційного суду від 26 вересня 2024 року, додаткову постанову Хмельницького апеляційного суду від 09 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко