Справа № 22-ц-3423/11 Головуючий у 1 інстанції: Курилець А.Р.
Категорія:25 Доповідач в 2-й інстанції: Богонюк М. Я.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 вересня 2011 року Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
Головуючого: Богонюка М.Я.
Суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.
При секретарі: Кубішин І.В.
розглянувши в судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ПАТ „ВіЕйБі Страхування”
на рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 травня 2011 року, -
в с т а н о в и л а :
Оскаржуваним рішенням позов задоволено частково. Стягнуто з ПАТ „ВіЕйБі Страхування” в користь ОСОБА_2 522500 грн. страхового відшкодування.
В решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Рішення суду оскаржив ПАТ „ВіЕйБі Страхування”. В апеляційній скарзі просить рішення скасувати в частині стягнення з апелянта страхового відшкодування та суми судових витрат.
Апелянт вважає, що рішення прийнято з порушенням норм процесуального та матеріального права, не повно з’ясовано обставини, що мають значення для справи. Апелянт зазначає, що між сторонами 22.10.2009 року було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту. Згідно даного договору, позивач повинен сплачувати страхові платежі, однак своєчасно їх не сплачував. Відповідно до ст. 28 Закону України „Про страхування” при несплаті страхувальником чергової частини страхового платежу в строк, зазначений договір припиняє та втрачає чинність, таким чином, суд не мав жодних підстав для стягнення страхового відшкодування, так як позивач несвоєчасно сплачував страхові платежі, у зв’язку з чим договір припинив свою дію.
Крім того, з зареєстрованим автомобілем стався випадок, страхувальник зобов’язаний негайно повідомити страховика, а також як найшвидше повідомити компетентні органи. Цей обов’язок не був виконаний позивачем.
Заслухавши суддю-доповідача, прояснення представників сторін на підтримання та заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така задоволенню не підлягає.
У відповідності до ст.16 Закону України „Про страхування”, договір страхування –це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов’язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальникові.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 22 жовтня 2009 року між ОСОБА_2 та ПАТ „ВіЕйБі Страхування” було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту, зокрема, автомобіля МАН 35364 р.н. НОМЕР_1, 2001 року випуску.
Страхова сума за договором становить 550000 грн. Дата сплати страхового платежу визначалася 22 жовтня 2009 р. –12210 грн. та 22 січня 2010 року –8140 грн. Термін дії договору з 23 жовтня 2009 р. по 22 жовтня 2010 року.
У відповідності, до додаткової угоди № 1 до договору страхування, від 22 жовтня 2009 року, укладеної сторонами 22 січня 2010 р. кінцева дата сплати страхового платежу в сумі 8140 грн. визначена 22 лютого 2010 року.
29 травня 2010 року, невстановленими особами відбулося незаконне заволодіння застрахованим транспортним засобом.
30 травня 2010 року позивач повідомив відповідача про настання страхового випадку. А в подальшому звернувся з заявою про виплату страхового відшкодування.
По факту незаконного заволодіння транспортного засобу Пустомитівським РВ ГУМВС України у Львівській області було порушено кримінальну справу, по якій 04 серпня 2010 року зупинено досудове розслідування. Листом від 30 вересня 2010 року ПАТ „ВіЕйБі страхування” відмовило позивачеві у проведенні страхових виплат у зв’язку з несвоєчасною сплатою ним чергової частини страхового платежу.
Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача суми страхового відшкодування( за мінусом франшизи) суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивач належним чином виконував умови договору страхування і у відповідача не було правових підстав для відмови йому у виплаті страхових сум.
Безпідставними є покликання апелянта на те, що позивач своєчасно не сплатив чергової частини страхового платежу, а відтак договір страхування припинив свою дію, втратив чинність, оскільки достовірно встановлено, що у відповідності до договору страхування від 22 жовтня 2009 року та додаткової угоди № 1 від 22 січня 2010 року, до цього договору позивач зобов’язаний був провести страхові платежі 22 жовтня 2009 р. –12210 грн. та до 22 лютого 2010 року –8140 гривен. На виконання умов договору та додаткової угоди зазначені вище суми були перераховані ним на рахунок відповідача, 22 жовтня 2009 року та 18 лютого 2010 року, що підтверджується відповідними квитанціями та не заперечується відповідачем.
Другий транш був прийнятий відповідачем в лютому 2010 року і жодних претензій до позивача не виникало, до часу настання страхового випадку (29 травня 2010 року). Дані обставини свідчать про те, що відповідач, уклавши з позивачем додаткову угоду, та прийнявши по ній кошти від позивача –визнав її. А відтак, безпідставними є його покликання на те, що такої додаткової угоди з позивачем не укладалося (копія додаткової угоди від 22 січня 2010 р. знаходиться в матеріалах справи (а.с.15), а один із примірників оригіналу у позивача, такий досліджувався в судовому засіданні). Крім того працівники відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в своїх поясненнях підтверджували факт укладення даної угоди.
Не заслуговують на увагу і покликання апелянта на несвоєчасність повідомлення страхувальником страховика про настання страхового випадку та невжиття позивачем всіх необхідних та доцільних заходів щодо запобігання або зменшення збитків, завданих внаслідок настання страхового випадку. У відповідності до п.27 Договору страхування страхувальник зобов’язаний повідомити страховика протягом трьох робочих днів про настання страхового випадку. Про викрадення застрахованого автомобіля, яке мало місце між 23 і 24 годиною 29 травня 2009 року позивач повідомив відповідача на наступний день –30 травня 2009 року, а органи внутрішніх справ –01 червня 2009 року. Що, в свою чергу, свідчить про належне виконання позивачем умов договору.
А також і відсутність правових підстав у відповідача, передбачених ст.26 ЦК Закону України „Про страхування”, ст. 991 ЦК України, Договором про страхування... для відмови позивачеві у проведенні страхових виплат.
Судом вірно встановлені фактичні обставини справи. Правильно застосований матеріальний закон та дотримана процедура розгляду, передбачена ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. А тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення такої.
Керуючись ст.ст. 303, ч.1п.1 ст.307, ч.1ст.308, ч.1 ст.314, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ПАТ „ВіЕйБі Страхування” відхилити.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 травня 2001 року –залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий
Судді