У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2011 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах                                                       Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Пшонки М.П.,

суддів:   Леванчука А.О.,

Матвєєвої О.А., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О.,

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до товариства з обмеженою відповідальністю «Айдар», третя особа – відділ ДЗК у Марківському районі Луганської області, про витребування земельних ділянок, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «Айдар» на рішення Марківського районного суду Луганської області від 30 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 12 липня 2011 року,

в с т а н о в и л а:

У січні 2011 року ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися до суду із позовом про розірвання договорів оренди земельних ділянок, укладених позивачами із відповідачем на підставі ст. 652 ЦК України, потім про визнання недійсними  вказаних договорів на підставі ст. ст. 203, 207, 215 ЦК України, та остаточно з урахуванням уточнень від 14 березня 2011 року позивачі просили витребувати земельні ділянки на підставі          статей 1212 та 1213 ЦК України. Позов обґрунтований тим, що спірні договори оренди є неукладеними, оскільки у порушення вимог законодавства, до підписаних договорів сторонами не долучені плани або схеми земельних ділянок, що передаються у оренду, їх кадастрові плани та акти визначення меж земельних ділянок у натурі. Вказане унеможливлює ідентифікацію земельних ділянок на місцевості, що свідчить про відсутність необхідної інформації про об’єкт оренди землі, як одну з істотних умов договору.  

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 30 травня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Луганської області від 12 липня 2011 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі скаржник порушує питання про скасування рішення Марківського районного суду Луганської області від 30 травня 2011 року та ухвали апеляційного суду Луганської області від 12 липня 2011 року і передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статей 1212 та 1213 ЦК України, на які посилаються позивачі в обґрунтування позовних вимог, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно в натурі.

Безпідставно набутим майном позивачі зазначають належні їм на праві власності земельні ділянки, які є предметом спірних договорів оренди землі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився  апеляційний суд, виходив із того, що  підписані сторонами договори не містять необхідної інформації про об’єкт оренди як одну з істотних умов договору оренди землі, тобто договори є неукладеними, у зв’язку з чим відповідач користується земельними ділянками без достатньої правової підстави.

З таким висновком повністю  погодитись не можна з наступних підстав.

Судами встановлено, що відповідач використовує земельні ділянки позивачів на підставі спірних договорів оренди землі, які були підписані сторонами 5 березня 2007 року, та були зареєстровані в Макарівському РО ДП «Центр державного земельного кадастру».

Згідно із ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору та умови, що визначені законодавством як істотні, зокрема ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі». 

Невід’ємною частиною договору оренди землі на підставі ч. 4 ст. 15  вказаного Закону  є план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом. 

Відповідно до п. 2 Порядку державної реєстрації договорів оренди землі, затвердженого Постановою від 25 грудня 1998 року № 2073, державна реєстрація договорів оренди є офіційним визнанням і підтвердженням державою факту виникнення або припинення права оренди земельних ділянок.  

Згідно із п. 5 зазначеного Порядку для державної  реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа (заявник) подає до відповідного державного органу земельних ресурсів: заяву про державну реєстрацію договору оренди; договір оренди; план (схему) земельної ділянки, яка надається в оренду; копію державного акта на право власності на землю, що перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

Крім зазначених документів до заяви додаються: акт перенесення меж земельної ділянки, яка надається в оренду, на місцевість – у разі не визначення їх у натурі; проект відведення земельної ділянки – у разі надання її в оренду зі зміною цільового призначення.

Згідно зі ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Статтею 20 Закону передбачено, що укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту державної реєстрації.

Беручи до уваги положення ст. 640 ЦК України та статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі», висновок суду першої інстанції про те, що оспорюванні договори оренди землі є неукладеними, є передчасним.

Відповідач, заперечуючи проти позову посилався на те, що фактична передача орендарю земельних ділянок, які належать позивачам на праві власності, відбулася та позивачами було прийнято виконання за договорами – одержана орендна плата у визначеному умовами договорів розмірі та порядку протягом дії договору з дня його укладення.

У порушення вимог статей 212-214 ЦПК України суди не перевірили та належним чином не оцінили наявні у матеріалах справи акти приймання-передачі земельних ділянок від 5 березня 2007 року, та план-схеми кожної із належних позивачам земельних ділянок, які містять Державні акти на право власності на землю позивачів. У зв’язку з цим не можна вважати обґрунтованим висновок суду про те, що сторонами не була погоджена така істотна умова договору як предмет договору. Поза увагою судів залишилися, також, доводи відповідача про фактичне виконання умов договорів оренди землі сторонами, зокрема, одержання позивачами передбаченої договорами орендної плати протягом дії договорів оренди.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального
та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Айдар» задовольнити частково.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 30 травня 2011 року та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 12 липня                 2011 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий М.П. Пшонка

Судді А.О. Леванчук

Л.М. Мазур

О.А. Матвєєва

Т.О. Писана