ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 554/14944/22

провадження № 61-8494св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Полтавський фаховий кооперативний коледж,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Панченко Оленою Олександрівною , на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2023 року у складі судді Блажко І. О. та постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2024 року у складі колегії суддів: Бутенко С. Б., Обідіної О. І., Прядкіної О. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до Полтавського фахового кооперативного коледжу про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, заборгованості за доплатами, заборгованості з надбавки, компенсації за відпустку, відшкодування моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що з 11 жовтня 2017 року ОСОБА_1 працювала у Полтавському кооперативному коледжі Полтавської облспоживспілки. З 11 жовтня 2017 року до 31 травня 2018 року на посаді лаборанта кабінету «Кухня-лабораторія», а з 31 травня 2018 року до 31 серпня 2022 року на посаді завідувача лабораторії «Кухня-лабораторія».

З 10 березня 2021 року Полтавський кооперативний коледж Полтавської облспоживспілки перейменовано у Полтавський фаховий кооперативний коледж.

31 серпня 2022 року позивач звільнена з займаної посади у зв`язку зі скороченням чисельності штату згідно частини першої статті 40 КЗпП України (наказ № 44-К від 29 серпня 2022 року).

01 вересня 2022 року позивач подала до відповідача заяву з вимогою провести повний розрахунок із заробітної плати відповідно посади згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 14 червня 2000 року, а також всі виплати за законом про скорочення.

29 вересня 2022 року позивач отримала від відповідача лист № 224 від 20 вересня 2022 року з додатком-довідкою № 15 від 31 серпня 2022 року, яким її повідомлено, що посада завідувача «Кухні-лабораторії» не міститься у переліку посад педагогічних працівників, визначених пунктом 4.29 Статуту Полтавського фахового кооперативного коледжу. Штатними розписами Полтавського фахового коледжу (Полтавського кооперативного коледжу Полтавської облспоживспілки) та посадовою інструкцією завідувача лабораторії «Кухня-лабораторія» за 2018-2022 роки посада віднесена до категорії «фахівці», а відтак не підпадає під дію постанови Кабінету Міністрів України № 963 від 14 червня 2000 року. Довідкою № 15 від 31 серпня 2022 року відповідач на виконання статті 116 КЗпП України повідомив про належні суми при звільненні.

21 листопада 2022 року позивач отримала від відповідача копії розрахунково-платіжних відомостей працівника за період з травня 2018 року по серпень 2022 року, з яких вбачається, що за період з 31 травня 2018 року по 31 серпня 2022 року, позивач:

отримувала не повному обсязі доплату за класне керівництво в розмірі 20% ставки заробітної плати (посадового окладу) (починаючи з 2018/2019 навчального року, позивач як педагогічний працівник була класним керівником груп ГРС-21 та ГРС-31. Незважаючи на вимоги Закону України «Про вищу освіту» та Інструкції № 102, відповідач проводив протягом 2018/2019, 2019/2020, 2020/2021, 2021/2022 навчальних років доплату за класне керівництво не в повному обсязі);

не отримувала надбавку за педагогічний стаж в розмірі 30 % щомісячно від заробітної плати (відповідно до атестаційного листа ОСОБА_1 від 25 березня 2014 року станом на дату подання позову вона мала загальний педагогічної діяльності (роботи за спеціальністю) - 33 роки 6 місяців, за спеціальністю 30 років 3 місяці. Відповідно вже станом на 31 травня 2018 року стаж за спеціальністю складав 34 роки та 5 місяців. Таким чином, позивач мала право на отримання надбавки за педагогічний стаж в розмірі 30 % щомісячно від заробітної плати);

не отримувала матеріальну допомогу на оздоровлення, яка мала бути виплачена при наданні щорічної відпустки за 2018/2019, 2019/2020, 2020/2021, 2021/2022 навчальні роки (посада, на якій працювала позивач, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 963 від 14 червня 2000 року, віднесена до посад педагогічних працівників. Допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки зазначеним працівникам гарантована державою, подання заяви на її виплату не є обов`язковим. Посадові оклади окремих педагогічних працівників формуються з урахуванням підвищень. Тому, позивач вважала, що має право на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення з урахуванням підвищених окладів);

не отримала при звільненні компенсацію за невикористану відпустку в кількості 21 день за 2017/2018 робочий рік, 21 день за 2018/2019 робочий рік, 21 день за 2021/2022 робочий рік;

не отримувала заробітну плату за період з 11 квітня 2022 року по 31 серпня 2022 року та доплати, передбачені законодавством (31 березня 2022 року ОСОБА_1 написала на ім`я керівника заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами з 01 квітня 2022 року по 08 квітня 2022 року. Проте, 01 квітня 2022 року, відповідач, щоб не проводити оплату за виконану роботу, видав наказ про надання позивачу відпустки без збереження заробітної плати до закінчення воєнного стану. Про існування вказаного наказу позивачу стало відомо лише 03 лютого 2023 року. Тому 11 квітня 2022 року позивач вийшла на роботу, працювала віддалено в онлайн режимі, так як вона була матеріально відповідальною особою, їй необхідно було вести первинні бухгалтерські документи (накладні на прихід, обрахування рецептур, акти використання сировини, складання звіту). Позивач в онлайн режимі продовжувала працювати з групою ГРС-21 (контроль за відвідуванням онлайн занять, причини відсутності студентів, виховна робота, робота з батьками, своєчасна оплата за навчання, звіти успішності);

не отримувала доплату за престижність педагогічної праці в розмірі 5 % від тарифної ставки (посадового окладу) за період з 31 травня 2018 року по 31 серпня 2022 року, яка передбачена постановою Кабінету Міністрів України № 373 від 23 березня 2011 року.

Крім того діями відповідача їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 20 000 грн, оскільки позивач, пропрацювавши за спеціальністю як педагогічний працівник майже 39 років, фактично була залишена з квітня 2022 року без засобів до існування. Крім того, відповідач протягом всього часу перебування у трудових відносинах з позивачем не проводив належні по закону виплати як педагогічному працівнику, віднісши її посаду локальним нормативним актом до «фахівців» замість «педагогічного працівника», так ще із квітня 2022 року перестав виплачувати належну заробітну плату.

Позивач просила:

визнати протиправним та скасувати наказ Полтавського фахового кооперативного коледжу від 31 березня 2022 року № 5 «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 »;

стягнути з Полтавського фахового кооперативного коледжу на користь ОСОБА_1 :

заборгованість по доплаті за престижність педагогічної праці в розмірі 5 % від тарифної ставки (посадового окладу) за період з 31 травня 2018 року по 31 серпня 2022 року в сумі 10 023,75 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів з доходів фізичних осіб;

заборгованість по доплаті за класне керівництво (керівництво академічною групою) в розмірі 20 % ставки заробітної плати (посадового окладу) за період з 31 травня 2018 року по 31 серпня 2022 року в сумі 29 357,27 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів з доходів фізичних осіб;

заборгованість з надбавки за педагогічний стаж в розмірі 30 щомісячно від заробітної плати за період з 31 травня 2018 року по 31 серпня 2022 року в сумі 60 142,56 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів з доходів фізичних осіб;

матеріальну допомогу на оздоровлення, яка мала бути виплачена при наданні щорічної відпустки за 2018/2019, 2019/2020, 2020/2021, 2021/2022 навчальні роки в сумі 20 813, 25 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів з доходів фізичних осіб;

компенсацію за невикористану відпустку в кількості 21 день за 2017/2018 робочий рік, 21 день за 2018/2019 робочий рік, 21 день за 2021/2022 робочий рік в сумі 27 918,56 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів з доходів фізичних осіб;

заробітну плату за період з 11 квітня 2022 року по 31 серпня 2022 року в розмірі 22 982 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів з доходів фізичних осіб;

моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2023 року, яке залишене без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2024 року, позов адвоката Панченко О. О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 до Полтавського фахового кооперативного коледжу про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, заборгованості за доплатами, заборгованості з надбавки, компенсації за відпустку, відшкодування моральної шкоди задоволено частково.

Змінено наказ Полтавського фахового кооперативного коледжу від 31 березня 2022 року № 5 «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 » з: надати ОСОБА_1 , завідувачці лабораторії «Кухні-лабораторія», відпустку без збереження заробітної плати протягом дії воєнного стану з 01 квітня 2022 року, на: надати ОСОБА_1 , завідувачці лабораторії «Кухні-лабораторія», відпустку без збереження заробітної плати з 01 квітня 2022 року по 08 квітня 2022 року.

Стягнено з Полтавського фахового кооперативного коледжу на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 11 квітня 2022 року по 31 серпня 2022 року в розмірі 22 982,00 грн з утриманням податків та обов`язкових платежів з доходів фізичних осіб.

Відшкодовано Полтавському фаховому кооперативному коледжу на користь ОСОБА_1 1 000 грн моральної шкоди.

В іншій частині позову відмовлено.

Стягнуто з Полтавського фахового кооперативного коледжу на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 073,60 грн, за правничу допомогу - 2 040 грн.

Судові витрати в розмірі 2 066 грн віднесено на користь держави.

Судові рішення мотивовані тим, що:

щодо задоволених позовних вимог:

позивач 31 березня 2022 року написала на ім`я керівника відповідача заяву про надання їй відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами з 01 квітня 2022 року по 08 квітня 2022 року. Проте, 31 березня 2023 року наказом відповідача надано ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати протягом дії воєнного стану з 01 квітня 2022 року. Таким чином, слід змінити наказ;

11 квітня 2022 року після закінчення відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами, позивач вийшла на роботу та представники відповідача повідомили, що через військовий стан буде онлайн режим зв`язку. Крім того, позивач виходила на роботу, в тому числі для ознайомлення з наказом від 13 червня 2022 року № 24-К «Про скорочення чисельності працівників та змін до штатного розкладу». В подальшому позивач працювала віддалено в онлайн режимі, так як вона була матеріально-відповідальною особою, їй необхідно було вести первинні бухгалтерські документи (накладні на прихід, обрахування рецептур, акти використання сировини, складання звіту). Позивач в онлайн режимі продовжувала працювати з групою ГРС-21 (контроль за відвідуванням онлайн занять, причини відсутності студентів, виховна робота, робота з батьком, своєчасна оплата за навчання, звіти успішності). Оскільки позивачу за період квітень-серпень 2022 року заробітна плата не нараховувалася та не виплачувалася, суд першої інстанції стягнув з відповідача заробітну плату за період з 11 квітня 2022 року по 31 серпня 2022 у розмірі 22 982,14 грн (4 875 (посадовий оклад) х 5);

оскільки діями відповідача у вигляді не виплати заробітної плати з 11 квітня 2022 року по 31 серпня 2022 року позивачу було завдано моральної шкоди, яка полягала у моральних стражданнях внаслідок незаконних дій щодо позивача зі сторони відповідача, а саме не виплаті належних сум при звільненні, втраті через це нормальних життєвих зв`язків, враховуючи розмір заборгованості, тривалість порушення права на оплату праці, виходячи з принципу об`єктивності, засад розумності, справедливості та доцільності, суд першої інстанції визначив розмір моральної шкоди у сумі 1 000 грн;

щодо відмови в задоволенні позовних вимог:

Полтавський фаховий кооперативний коледж є закладом фахової передвищої освіти приватної форми власності і згідно з частиною першою статті 32 Закону України «Про фахову передвищу освіту», структура закладу фахової передвищої освіти, статус і функції його структурних підрозділів визначаються установчими документами закладу фахової передвищої освіти та положеннями про відповідні структурні підрозділи. Структура закладу фахової передвищої освіти, що не є бюджетною установою, може визначатися установчими документами закладу без дотримання вимог цієї статті. Відповідно питання оплати праці найманих працівників навчального закладу вирішуються, в тому числі, на підставі чинних локальних нормативних актів, таких як колективний договір, Положення про оплату праці, тощо;

посада завідувача лабораторії Полтавського фахового кооперативного коледжу «Кухня-лабораторія» відповідно до пункту 4.29 Статуту навчального закладу не відноситься до переліку посад педагогічних працівників, а відповідно до посадової інструкції завідувача лабораторії «Кухня-лабораторія» віднесена до категорії «фахівці». З урахуванням абзацу 1-3 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» № 963 від 14 червня 2000 року (зі змінами та доповненнями), визначальним елементом для посади педагогічного працівника є безпосереднє означення педагогічної функції у самій посаді працівника і відповідно, педагогічні функції мають бути відображені в посадовій інструкції конкретного педагогічного працівника. Апеляційний суд вказав, що у посадовій інструкції позивача відсутнє означення педагогічної функції, яку виконує завідувач «Кухні-лабораторії», та вимоги щодо кваліфікаційної категорії, педагогічного звання та періодичної атестації, що є обов`язковим для педагогічного працівника, з урахуванням завдань та обов`язків позивача відповідно до посадової інструкції, остання виконує адміністративно-господарські функції. Постанова Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» не підмінює переліку основних посад педагогічних працівників закладів фахової передвищої освіти, визначеного частиною першою статті 59 Закону України «Про фахову передвищу освіту». Частиною другою даної статті Кабінету Міністрів України надано право затвердити повний перелік посад педагогічних працівників закладів фахової передвищої освіти, проте виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами постанова Уряду не є визначальною при вирішенні спірного питання. У Законі України «Про фахову передвищу освіту» та прийнятого з урахуванням положень Закону Статуті Полтавського фахового кооперативного коледжу до педагогічних працівників віднесено завідувача саме навчальної або навчально-виробничої лабораторії, що має визначатись положенням відповідного структурного підрозділу коледжу та посадовою інструкцією працівника. Проте, матеріали справи не містять доказів, що кабінет «Кухня-лабораторія» входить до структури Полтавського фахового кооперативного коледжу та задіяний у процесі підготовки кадрів з фаховою передвищою освітою, що є основним видом діяльності коледжу;

поняття «класне керівництво» відсутнє у Полтавському фаховому кооперативному коледжі, як вищому навчальному закладі передвищої фахової освіти, натомість існує поняття академічної групи. В положенні про оплату праці, яке є додатком до колективного договору на 2021-2023 роки, встановлено місячну доплату у розмірі 200 грн за керівництво академічною групою. В попередній редакції колективного договору на 2017-2019 роки була передбачена доплата у тому ж розмірі, що й у чинній редакції колективного договору з визначенням доплати «за класне керівництво» (розділ 3). Проте, в цьому ж розділі Положення про оплату праці працівників, як чинної так і попередньої редакції, зазначено, що ця структурна складова додаткової заробітної плати, яка встановлена локальним нормативним актом, нараховується за наявності коштів та за умов передбачення кошторисом, та може скасовуватись або зменшуватись у разі несвоєчасного виконання завдань, погіршення якості роботи, порушення трудової дисципліни за рішенням директора коледжу. Відповідно саме поняття керівництва академічною групою не є формою виконання педагогічної діяльності або викладацьких функцій у будь-якому вигляді, а є лише формою організаційної комунікації працівника навчального закладу зі студентами, яка переважно здійснюється в позаурочний час. Апеляційний суд також вказав, що здійснення позивачем ОСОБА_1 наставництва академічної групи та додаткове педагогічне навантаження, не є підставою для віднесення посади позивача до педагогічних працівників, на які поширюються державні гарантії, передбачені статтею 57 Закону України «Про освіту»;

таким чином, посилання позивача на нібито невиплату їй доплати за класне керівництво у розмірі 20 % посадового окладу є безпідставним і таким, що не відповідає положенням внутрішніх нормативних (локальних) актів Полтавського фахового кооперативного коледжу на момент виникнення спірних правовідносин. Посилання ОСОБА_1 на обов`язок навчального закладу нарахувати та виплатити їй доплату за педагогічний стаж у розмірі 30 % посадового окладу, є абсолютно безпідставним і нормативно необґрунтованим, оскільки у спірному періоді позивач не виконувала педагогічних функцій та не займала відповідної педагогічної посади, визначених внутрішніми (локальними) нормативними актами;

апеляційний суд також зазначив, що педагогічна робота з погодинною оплатою праці в обсязі не більш як 240 годин на рік не є сумісництвом (пункт 3 Додатку до Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 року № 43, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 року за № 76, що діяло на час виникнення спірних правовідносин), тому посилання представника позивача на відсутність заяви ОСОБА_1 на роботу за сумісництвом є безпідставними, а виконання позивачем певної педагогічної роботи з погодинною оплатою згідно Інструкції № 102, як працівником коледжу з числа адміністративно-господарського персоналу, не надає їй права на отримання щомісячної надбавки за вислугу років (педагогічний стаж) у відсотках до посадового окладу та допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати), як педагогічному працівнику;

статут та колективний договір Полтавського фахового кооперативного коледжу також не містить обов`язку виплачувати працівнику, посада якого відноситься до категорії «фахівець», допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Як слідує із розрахункових листів, за період 2018-2022 роки, ОСОБА_1 отримувала заробітну плату у повному обсязі з урахуванням всіх передбачених її посадою виплат, в тому числі за наставництво, відповідно до кількості фактично відпрацьованих робочих днів. При звільненні позивачу виплачено вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку (4 451,16 грн) та компенсацію за 7 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки (1 099,42 грн) відповідно до статті 116 КЗпП України. Будь-яка заборгованість з боку Полтавського фахового кооперативного коледжу відсутня.

З урахуванням часткового задоволення позову, суд першої інстанції частково задовольнив клопотання про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог (8150 х 4 задоволені позовні вимоги) у розмірі 2 040 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2024 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу за підписом представника ОСОБА_2 , в якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2023 року в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог, постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2024 року скасувати повністю, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по доплаті за престижність педагогічної праці, класне керівництво (керівництво академічною групою), надбавки за педагогічний стаж в розмірі 30 % щомісячно від заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку. Вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем в суді першої, апеляційної та касаційної інстанціях.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

суд першої інстанції не врахував, що відзив на позовну заяву відповідачем подано з порушенням строків (відповідач отримав по пошті ухвалу суду та копію позову з додатками 25 січня 2023 року, отже, останній день подання відзиву був 09 лютого 2023 року, проте відзив поданий 22 лютого 2023 року), не залишив відзив на позов без розгляду, не розглянув клопотання позивача про залишення відзиву на позов без розгляду. Суд апеляційної інстанції не усунув зазначені порушення, при цьому не врахував правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 904/5995/16;

суд першої інстанції безпідставно прийняв як докази копії штатного розпису станом на 2019, на 2020, на 2021 роки, які були подані вже після вступних слів сторін, на стадії дослідження доказів, за відсутності клопотання відповідача про поновлення строків їх подання. Проігнорував клопотання позивача про залишення без розгляду клопотання відповідача про приєднання до матеріалів справи цих доказів, та безпідставно поклав в основу судового рішення ці докази. Суд апеляційної інстанції не усунув зазначені порушення;

суди не врахували правові позиції, викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20;

долучивши з порушенням норм ЦПК України вказані штатні розписи, суд першої інстанції не оцінив їх в сукупності з іншими доказам, проігнорував лист Міністерства освіти України № 1/3393-23 від 09 березня 2023 року, як доказ у справі та зміст зазначеного доказу. Зазначає, що міністерство у цьому листі вказало, що згідно з Переліком посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, посада завідувача відділу (лабораторії, кабінету, частини) з основного напряму діяльності віднесена до посад педагогічних працівників. Забезпечення, зокрема навчальними кабінетами та лабораторіями є технологічною вимогою щодо забезпечення започаткування та провадження освітньої діяльності за рівнем фахової передвищої освіти, тобто такі структурні підрозділи є обов`язковими для закладів фахової передвищої освіти незалежно від форми власності і сфери управління. Крім того, будь-який заклад освіти, у тому числі коледж, не має повноважень визначати належність або неналежність тієї чи іншої штатної посади до педагогічних працівників. Вказує, що перелік посад, які віднесені до педагогічних працівників визначається не штатним розписом навчального закладу, а постановою Кабінету Міністрів України № 963 «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників»;

суд апеляційної інстанції прийняв як доказ витяг з наказу Полтавського фахового кооперативного коледжу № 90 від 03 вересня 2020 року «Про встановлення педагогічного навантаження ОСОБА_1 », який поданий з порушенням норм ЦПК України, а також з ознаками його фальсифікування. Відповідач не просив приєднати цей доказ до матеріалів справи, визнати поважними причини його неподання у встановлений законом строк та поновити строк для подання вказаного доказу, не надав доказів неможливості подання витягу з наказу у підготовчому засіданні в суді першої інстанції. Зазначений наказ не міг існувати у 2020 році, оскільки не існувало самого коледжу з такою назвою. Заяву позивача, що була підставою для видання вказаного наказу, відповідачем не надано. Наказ не містить підпису ОСОБА_1 про ознайомлення з ним та не містить погодження профспілкового комітету;

суд першої інстанції, зробивши висновок, що посада відповідача «завідувач лабораторії «Кухня лабораторія», за посадовою інструкцією завідувача лабораторії Полтавського фахового кооперативного коледжу «Кухня лабораторія» віднесено до категорії «фахівці», залишив поза увагою, що у наданій відповідачем посадовій інструкції зазначена посада, на якій позивач не працювала - «завідувач «Кухня-лабораторія». Вважає, що відповідач, навмисно, сфальсифікував документи (посадову інструкцію, штатні розписи, які подані з порушенням вимог ЦПК України, лист № 224 від 20 вересня 2022 року) та навмисно прибрав слово «лабораторія». У відзиві відповідач з метою посилення своєї позиції намагався довести суду, що позивач працювала на посаді завідувач «Кухня -лабораторія»;

посада, яку займала позивач з 31 травня 2018 року, мала найменування «завідувач лабораторією «Кухня - лабораторія», що чітко вбачається з запису в трудовій книжці № 30, особової картки ОСОБА_1 , наказу про звільнення позивача, листа відповідача № 224 від 20 вересня 2022 року, листа Управління Держпраці в Полтавській області від 07 листопада 2022 року № ПЛ/3/675/ЗВ-22;

на думку позивача частина перша статті 59 Закону України «Про фахову передвищу освіту», в якій зазначено, що основними посадами педагогічних працівників закладів фахової передвищої освіти є: завідувач навчальної (навчально-виробничої) лабораторії, підтверджує, що посада на якій працювала позивач - завідувач лабораторії «Кухня-лабораторія» належить до посад педагогічних працівників;

поза увагою судів залишилося те, що позивач, працюючи на посаді завідувач лабораторії «Кухня-лабораторія», безпосередньо була задіяна в навчальному процесі студентів Полтавського кооперативного коледжу, а потім і Полтавського фахового кооперативного коледжу, оскільки відповідно до пункту 3.2.2 Положення про організацію освітнього процесу в Полтавському кооперативному коледжі Полтавської облспоживспілки, затвердженого 30 серпня 2018 року, визначено, що лабораторні заняття це форма навчального заняття, при якому студент під керівництвом викладача особисто проводить натурні або імітаційні експерименти чи досліди з метою практичного підтвердження окремих теоретичних положень даної навчальної дисципліни, набуває практичних навичок роботи з лабораторним устаткуванням, обладнанням, обчислювальною технікою, вимірювальною температурою, методикою експериментальних досліджень у конкретній предметній галузі. Лабораторні заняття проводяться у спеціально обладнаних навчальних лабораторіях з використанням устаткуванням, пристосованого до умов навчального процесу;

посилання відповідача на те, що посада на якій працювала позивач не відноситься до педагогічної посади, оскільки згідно з пунктом 4.9 Статуту Полтавського фахового коледжу, затвердженого постановою правління Полтавської обласної спілки споживчих товариств № 6 від 03 березня 2021 року, посада завідувача лабораторії «Кухня-лабораторія» не віднесена до основної посади педагогічних працівників коледжу, є помилковими, оскільки протягом 31 травня 2018 року - 02 березня 2021 року Статут в цій редакції ще не діяв, а тому пункт 4.9 Статуту в редакції 2021 року не може застосовуватися до правовідносин, які виникли до 03 березня 2021 року;

статути є локальними нормативними актами, ні Закон України «Про освіту», ні Закон України «Про вищу освіту» не надавали права вищим навчальним закладам (університетам, академіям, інститутам, коледжам) самостійно затверджувати перелік посад науково-педагогічних і педагогічних працівників закладів освіти. З 09 серпня 2019 року набрав чинність Закон України «Про фахову передвищу освіту», за змістом частини другої статті 59 якого повний перелік посад педагогічних працівників закладів фахової передвищої освіти затверджується Кабінетом Міністрів України, які мають вищу юридичну силу ніж статут Полтавського фахового кооперативного коледжу і відповідно зазначений локальний нормативний акт не може їм суперечити;

суди не врахували, що відповідач надав до суду копію наказу № 49 від 01 квітня 2022 року, яким нібито увільнив від наставника академічної групи ГРС-2 ОСОБА_1., а призначив ОСОБА_3 , хоча про існування зазначеного наказу позивачу стало відомо лише зараз, підпису її немає на ознайомлення. Тобто, сам відповідач визнав, що позивач здійснювала «керівництво академічною групою ГРС-2», а оплати навіть 200,00 грн не були завжди, суми коливалися від 60 грн до 1500,00 грн. Питання порядку нарахування та розмір доплати за класне керівництво в розмірі 20 % ставки заробітної плати (посадового окладу) було врегульовано Інструкцією про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти, затвердженої наказом Міністерством освіти і науки України від 15 квітня 1993 року № 102, відповідно відповідач не мав право змінювати самостійно в сторону зменшення розмір доплати з 20% від посадового окладу до 200,00 грн;

згідно з пунктом 36 Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників освіти № 102 вчителям, викладачам, старшим викладачам, майстрам виробничого навчання та іншим педагогічним працівникам (крім керівних) загальноосвітніх навчальних закладів, вищих навчальних закладів III рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладів провадиться додаткова оплата за класне керівництво, тобто класне керівництво або керівництво групою (кураторство) можуть виконувати лише педагогічні працівники. Якби ОСОБА_1 працювала не на педагогічній посаді, вона б не мала право здійснювати керівництво групою (кураторство, наставництво);

суди поверхнево розглянули справу, не з`ясували, чому відповідач доводить, що позивач працювала на посаді, яка не відноситься до посади педагогічного працівника, в той же час надає до суду довідки, що два роки поспіль виплачував їй надбавку за вислугу років, надав їй право бути куратором групи (як педпрацівнику), два роки поспіль надав відпустки як педпрацівнику (за 2019/2020 робочий рік та 2020/2021 робочий рік по 44 календарних дня (копії наказів в матеріалах справи) та робив доплату за педагогічний стаж та престижність педагогічної праці теж два роки поспіль.

Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині відмови в задоволенні позовних вимог, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.

Позиція інших учасників справи

У липні 2024 року Полтавський фаховий кооперативний коледж подав відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що безпосереднє означення педагогічної функції у самій посаді працівника є ознакою того, що така посада відноситься до категорії педагогічних посад, про що зазначено у постанові Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку посад педагогічних та науково-педагогічних працівників» № 963 від 14 червня 2000 року (зі змінами та доповненнями). Посада завідувача лабораторії відповідно до пункту 4.29 Статуту навчального закладу не відноситься до переліку посад педагогічних працівників. Посадовою інструкцією посаду завідувача лабораторії «Кухня-лабораторія» віднесено до категорії «фахівці». Поняття «класне керівництво» відсутнє у Полтавському фаховому кооперативному коледжі, як вищому навчальному закладі передвищої фахової освіти, натомість існує поняття академічної групи. Вважає, що з урахуванням Закону України «Про фахову передвищу освіту» питання оплати праці найманих працівників навчального закладу вирішуються в тому числі на підставі чинних локальних нормативних актів, таких як Колективний договір, Положення про оплату праці, тощо. Поняття керівництва академічною групою не є формою виконання педагогічної діяльності або викладацьких функцій у будь-якому вигляді, а є лише формою організаційної комунікації працівника навчального закладу зі студентами, яка переважно здійснюється в позаурочний час. Статут та Колективний договір коледжу також не містить обов`язку виплачувати працівнику, посада якого відноситься до категорії «фахівець» допомогу на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки. Тому дане нормативне обґрунтування пояснює той факт, що виплата ОСОБА_1 у певних періодах коштів за педагогічне навантаження була викликана виконанням нею певної педагогічної роботи на вищевказаних підставах, як працівником з числа адміністративно-господарського персоналу («спеціалістів»), що не є ознакою віднесення її посади до категорії педагогічних працівників, викладачів-методистів чи науково-педагогічних працівників. Суди дали оцінку листу Міністерства освіти і науки України №1/3393-23 від 09 березня 2023 року. Зазначає, що вказаний інформаційний лист центрального органу державної влади лише наводить загальні ознаки «педагогічної» посади з посиланням на норми чинного законодавства і не дає аналітичного висновку та відповіді на питання чи є посада завідувачки лабораторії «Кухні-лабораторія» в Полтавському фаховому кооперативному коледжі педагогічною. Проте, матеріали справи не містять доказів, що кабінет «Кухня-лабораторія» входить до структури Полтавського фахового кооперативного коледжу та задіяний у процесі підготовки кадрів з фаховою передвищою освітою, що є основним видом діяльності коледжу. ОСОБА_1 останнього разу проходила атестацію у 2014 році, відповідно очевидним є висновок, що посада, яку вона займала з 2018 року по момент звільнення, не відносилася до категорії педагогічних і не потребувала підвищення кваліфікації, про що неодноразово наголошувалось в процесі розгляду справи. Крім того, відсутні відомості про педагогічну діяльність позивача протягом спірного періоду (2018-2022роки) з повним та безперервним педагогічним навантаженням з обсягом 720 годин на навчальний рік або близько цього, навчальну дисципліну, яка б викладалася ОСОБА_1 у вищевказаному порядку, що б означало наявність індивідуального плану викладача (обов`язкової передумови і ознаки здійснення викладацької (педагогічної) діяльності), обов`язковість проходження не рідше одного разу на 5 років атестації в якості педагогічного працівника, наявності в назві посади чіткого визначення педагогічної складової (тобто слів «викладач», «методист», «вчитель», тощо), проведення відповідної тарифікації як педагогічного працівника за відповідною педагогічною посадою (форма П-6).

Щодо порушень процесуальних норм відповідач вказує, що судове засідання у справі було призначено на 26 січня 2023 року відповідно до ухвали про відкриття провадження від 09 грудня 2022 року. У призначений до розгляду час підготовче засідання по справі не відбулося, а наступне судове засідання було призначено на 15 березня 2023 року. Таким чином, представник відповідача направив відзив і в наступному судовому засіданні заявив усне клопотання про поновлення процесуального строку для його прийняття, тим більше направлення відзиву на тиждень пізніше ніяк не вплинуло на розгляд справи, не спричинило її затягування чи порушення права сторін на подання чи дослідження доказів. Як відомо подання відзиву є правом сторони є не її обов`язком, а процесуальний порядок розгляду справи передбачає подання інших доказів, які можуть бути подані разом з відповіддю на відзив, або запереченням на відповідь на відзив за умови належного обґрунтування підстав їх подання для подальшого судового розгляду. Тим більше суд не позбавлений права витребувати ті чи інші докази та самостійно визначає порядок їх дослідження, враховуючи позиції сторін, подані ними раніше докази на стадії підготовчого провадження на підтвердження позовних вимог або їх спростування, достатність та допустимість поданих доказів, як кожного окремо так і в сукупності з врахуванням принципу верховенства права та забезпечення конституційного права кожної із сторін на належний захист. Крім того, початок розгляду справи співпав з тривалими відключеннями світла, які мали місце на всій території України, зокрема і в м. Полтаві, внаслідок злочинних обстрілів збройних сил російської федерації і в таких умовах, з огляду на воєнний стан та інші, пов`язані зі збройною агресією обставини, суди поновлювали процесуальні строки для учасників судового процесу з врахуванням таких обставин. Тим більше в даній справі мала місце заява про зміну предмету позову та збільшення позовних вимог представника ОСОБА_1 - адвоката Панченко О. О., яка була отримана відповідачем 13 березня 2023 року і вже на дану заяву відповідач відреагував в строки встановлені чинними процесуальним законодавством. Вказує, що незрозуміло, де у постанові Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 904/5995/16 міститься правовий висновок щодо застосування статей 12, 126-127, частини сьомої статті 178 та частини першої статті 218 ЦПК України. Штатні розписи приєднувалися на виконання усної ухвали суду, на суттєвій ролі яких наполягала представник позивача - адвокат Панченко О. О. в ході судового розгляду, посилаючись на згаданий вище лист Міністерства освіти і науки України. Тому в чому є процесуальне порушення суду першої інстанції взагалі незрозуміло, якщо суд може з власної ініціативи збирати докази. Апеляційний суд витребував у відповідача інформацію щодо наявного педагогічного навантаження та кількості фактично проведених годин за певною дисципліною на підтвердження вже встановленого в суді першої інстанції факту виконання ОСОБА_1 педагогічного навантаження на підставі права керівництва навчального закладу покладати у виключних випадках, враховуючи положення наказу № 43, яким передбачено, що на керівних працівників, а також інших працівників з числа адміністративно-господарського персоналу навчального закладу за умови наявності в них відповідної освіти педагогічної роботи в тому самому закладі. Тобто в даному випадку які-небудь нові обставини не з`ясовувалися, нові докази, які не були подані без поважних причин, не витребувались.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Панченко О. О., маніпулюючи виключно визначеннями та дефініціями стосовно колишньої посади свого клієнта, безпідставно вказуючи то на підробку коледжем штатних розписів, посадової інструкції, яку до речі позивач власноручно підписала, а отже була належним чином ознайомлена з власними посадовими обов`язками, то на безпідставність поданих відповідачем доказів, маніпулюючи та довільно надаючи тлумачення листу Міністерства освіти і науки України №1/3393-23, зі змісту якого взагалі не слідує, що посада ОСОБА_1 є педагогічною, з огляду на вищенаведений аналіз змісту відповіді Міністерства освіти і науки України, звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, формально пославшись на процесуальні порушення.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 24 червня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу із суду першої інстанції.

У липні 2024 року матеріали цивільної справи № 554/14944/22надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 30 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 24 червня 2024 року зазначено, що касаційна скарга містить передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України підстави для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2018 року у справі № 904/5995/16, від 13 січня 2021 року у справі № 264/949/19, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20, від 20 березня 2019 року у справі № 161/4985/17, від 31 серпня 2022 року у справі № 683/1084/2145, відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах та судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).

Фактичні обставини

Суди встановили, що у період з 11 жовтня 2017 року по 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 працювала у Полтавському фаховому кооперативному коледжі.

10 березня 2021 року Полтавський кооперативний коледж Полтавської облспоживспілки перейменовано у Полтавський фаховий кооперативний коледж.

Підпунктом 1.7 пункту 1 розділу 1 статуту Полтавського фахового кооперативного коледжу, затвердженого постановою правління Полтавської обласної спілки споживчих товариств від 03 березня 2021 року № 6, визначено організаційно правову форму коледжу як приватна організація (установа, заклад).

Основним видом діяльності Полтавського фахового кооперативного коледжу є освітня діяльність у сфері фахової передвищої освіти (підпункт 1.10 пункту 1 розділу 1 Статуту).

З 31 травня 2018 року по 31 серпня 2022 року ОСОБА_1 працювала на посаді завідувача лабораторії «Кухня-лабораторія».

Відповідно до пункту 4.29 Статуту Полтавського фахового кооперативного коледжу основними посадами педагогічних працівників коледжу є: директор коледжу; заступник директора коледжу; завідувач відділенням; голова циклової комісії; викладач, старший викладач; методист; завідувач навчально-виробничої практики; керівник фізичного виховання; завідувач навчально-методичного кабінету, завідувач навчальної (навчально-виробничої) лабораторії, завідувач навчальної (навчально-виробничої) майстерні; майстер виробничого навчання; вихователь.

Посадовою інструкцією Полтавського фахового кооперативного коледжу посаду завідувача лабораторії Полтавського фахового кооперативного коледжу «Кухня-лабораторія» віднесено до категорії «фахівці». Завідувач забезпечує роботу кабінету «Кухня-лабораторія», здійснює технічне забезпечення кабінету, його оформлення і переобладнання відповідно до паспорту, організовує придбання технічних засобів, забезпечує умови для проведення лабораторних занять та збереження матеріальних цінностей, обладнання, санітарний стан кабінету, створює безпечні умови праці в кабінеті для студентів та викладачів, тобто виконує адміністративно-господарські функції.

31 березня 2022 року ОСОБА_1 подала директору Полтавського фахового кооперативного коледжу Делії О. В. заяву про надання відпустки з 01 квітня 2022 року по 08 квітня 2022 року без збереження заробітної плати за сімейними обставинами.

31 березня 2023 року наказом № 5 «Про надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 » Полтавського фахового кооперативного коледжу надано ОСОБА_1 , завідувачці лабораторії «Кухня-лабораторія», відпустку без збереження заробітної плати протягом дії воєнного стану з 01 квітня 2022 року.

11 квітня 2022 року після закінчення відпустки без збереження заробітної плати за сімейними обставинами, ОСОБА_1 вийшла на роботу та представники Полтавського фахового кооперативного коледжу повідомили, що через військовий стан буде онлайн режим зв`язку. В подальшому позивач працювала віддалено в онлайн режимі, так як вона була матеріально-відповідальною особою, їй необхідно було вести первинні бухгалтерські документи (накладні на прихід, обрахування рецептур, акти використання сировини, складання звіту). ОСОБА_1 в онлайн режимі продовжувала працювати, з групою ГРС-21 (контроль за відвідуванням онлайн занять, причини відсутності студентів, виховна робота, робота з батьком, своєчасна оплата за навчання, звіти успішності).

Згідно з розрахунково-платіжними відомостями працівника за період квітень-серпень 2022 року заробітна плата ОСОБА_1 не нараховувалася та не виплачувалася.

13 червня 2022 року наказом № 24-К «Про скорочення чисельності працівників та змін до штатного розкладу» Полтавського фахового кооперативного коледжу, виключено з 01 вересня 2022 року із штатного розкладу посаду - завідувач лабораторії «Кухні-лабораторія» Полтавського фахового кооперативного коледжу. Попереджено ОСОБА_1 про скорочення даної штатної одиниці. З наказом ОСОБА_1 ознайомлена 13 червня 2022 року.

29 серпня 2022 року наказом № 44-К «Про звільнення ОСОБА_1 » Полтавського фахового кооперативного коледжу, звільнено ОСОБА_1 , завідувачку лабораторії «Кухня-лабораторія» 31 серпня 2022 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників, пункт 1 статті 40 КЗпП України. Бухгалтерії провести розрахунок при звільненні, у тому числі виплатити ОСОБА_1 : вихідну допомогу у розмірі середнього місячного заробітку. Компенсацію за 7 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.

Відповідно до листа Управління Держпраці у Полтавській області № ПЛ/3/675-ЗВ-22 від 07 листопада 2022 року, адресованого ОСОБА_1 , щодо можливих порушень законодавства про працю адміністрацією Полтавського фахового кооперативного коледжу в частині надання відпусток, надбавки за педагогічний стаж, допомоги на оздоровлення педагогічним працівникам, в межах компетенції розглянуло та повідомляють, в тому числі : що адміністрацією Полтавського фахового кооперативного коледжу було надано інформацію, відповідно до якої коледж є закладом фахової передвищої освіти приватної форми власності. Спираючись на галузеве законодавство, зокрема на ст.32 ЗУ «Про фахову передвищу освіту», директор повідомила, що структура закладу фахової передвищої освіти, що не є бюджетною установою, може визначитися установчими документами закладу без дотриманням вимог цієї статті. Коледж приватної форми власності має право утворювати структурні підрозділи та самостійно визначати їх функціональні призначення, зміст діяльності посадових осіб структурних підрозділів. У Статуті коледжу міститься вичерпний перелік навчальних структурних підрозділів, трудова діяльність в яких є педагогічною діяльністю та/або прирівняна до педагогічної діяльності. Також Статут коледжу містить вичерпний перелік посад педагогічних працівників. Відповідно посада завідувача лабораторії «Кухня-лабораторія» не є педагогічною.

Позиція Верховного Суду

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частини перша-третя статті 13 ЦПК України).

При розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (частини перша - друга статті 174 ЦПК України).

Відповідно до частини першої, пунктів 5, 6 частини третьої, пункту 1 частини п`ятої статті 178 ЦПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен містити, зокрема, заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права, а також перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання. До відзиву додаються докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.

У частинах сьомій, восьмій статті 178 ЦПК України зазначено, що відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частинами третьою, восьмою статті 83 ЦПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати до суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

При поданні доказів учасник справи має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України.

Учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом (пункти 6, 7 частини другої статті 43 ЦПК України).

За змістом статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 липня 2022 року у справі № 754/695/20 (провадження № 61-16433св21), на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«у справі, що переглядається, ухвалою від 28 січня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Роз`яснив відповідачу його право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надіслати до суду відзив на позовну заяву, письмові докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення проти позову.

Копію зазначеної ухвали Національний інститут раку отримав 10 лютого 2020 року, проте відзив на позов у встановлений судом першої інстанцій строк, тобто до 25 лютого 2020 року, не подав.

12 березня 2021 року Національний інститут раку надіслав до суду першої інстанції письмові пояснення, в яких виклав заперечення проти позову та до яких долучив такі докази: копії актів від 29 листопада 2019 року та від 18 грудня 2019 року про відмову від підпису щодо ознайомлення з розпорядженням, про відмову поставити підпис в наказі про звільнення та про відмову поставити підпис в журналі реєстрації трудових книжок.

Зазначені докази були подані відповідачем до суду першої інстанції з пропуском процесуального строку, а саме через 1 рік та 15 днів після закінчення встановленого судом першої інстанції строку для подання відзиву на позовну заяву та письмових доказів.

Суд першої інстанції врахував, що відповідач не звернувся із клопотанням про приєднання доказів до матеріалів справи та поновлення строку подачі таких доказів до суду, а також вимоги частини третьої статті 83 ЦПК України, та зробив висновок про визнання цих доказів неналежними».

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 грудня 2018 року у справі № 904/5995/16, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, зазначено, що:

«за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.

При цьому, оскільки у тих випадках, коли суду процесуальним законом надано право встановити строк в межах певного строку, встановленого ГПК України, суд також не може продовжити строк понад встановлений ГПК України строк».

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).

Постанова суду апеляційної інстанції складається з, зокрема, мотивувальної частини із зазначенням: мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу (підпункт в пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Касаційний суд зауважує, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року в справі № 501/1672/22 (провадження № 61-16084св23), постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 січня 2024 року в справі № 441/1159/21 (провадження № 61-14938св23)).

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 звернулась з позовом до Полтавського фахового кооперативного коледжу про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, заборгованості за доплатами, заборгованості з надбавки, компенсації за відпустку, відшкодування моральної шкоди;

ухвалою від 09 грудня 2022 року Октябрський районний суд м. Полтави відкрив провадження у справі та вирішив здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження. Роз`яснив відповідачу його право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії цієї ухвали надіслати до суду відзив на позовну заяву. Підготовче судове засідання призначено на 26 січня 2023 року на 14 год 30 хв;

копію цієї ухвали суду Полтавський фаховий кооперативний коледж отримав 24 січня 2023 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (т. 2, а. с. 19);

26 січня 2023 року розгляд справи відкладено на 15 березня 2023 року;

22 лютого 2023 року Полтавський фаховий кооперативний коледж подав відзив на позовну заяву(т. 2, а. с. 36-53);

разом з відзивом на позовну заяву Полтавським фаховим кооперативним коледжем були подані наступні докази:

Положення про оплату праці працівників Полтавського фахового кооперативного коледжу, затвердженого директором Полтавського фахового кооперативного коледжу 30 червня 2021 року (Додаток № 1 до Колективного договору на 2021-2023 роки);

ставки погодинної оплати праці працівників Полтавського фахового кооперативного коледжу (в списку зазначені тільки викладачі);

перелік доплат і надбавок до тарифних ставок і посадових окладів працівників коледжу (Додаток 1.3 до Положення про оплату праці);

копію посадової інструкції завідувача «Кухня-лабораторія» від 06 грудня 2021 року № 18;

копію наказу від 01 квітня 2022 року № 49, яким позивача увільнено від обов`язків наставника академічної групи ГРС-2, та призначено ОСОБА_3 ;

01 березня 2023 року позивач подала клопотання про залишення без розгляду відзиву, оскільки відповідачем був пропущений строк на подання відзиву, а клопотання про поновлення цього строку відповідачем не подане (т. 2, а. с. 57);

рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по доплаті за престижність педагогічної праці, класне керівництво (керівництво академічною групою), надбавки за педагогічний стаж в розмірі 30% щомісячно від заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпустку відмовлено;

в апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції позивач вказувала, що суд першої інстанції не врахував, що відзив на позовну заяву, до якого додані докази, відповідачем подано з порушенням строків, суд не залишив відзив на позов без розгляду, не розглянув клопотання позивача про залишення відзиву на позов без розгляду (т. 3, а. с. 50);

суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову, вважав, що посадова інструкція завідувача «Кухня-лабораторія» підтверджує, щопозивач виконувала адміністративно-господарські функції, тому не підпадає під Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, а матеріали справи не містять доказів, що кабінет «Кухня-лабораторія» входить до структури Полтавського фахового кооперативного коледжу та задіяний у процесі підготовки кадрів з фаховою передвищою освітою, що є основним видом діяльності коледжу;

апеляційний суд не звернув уваги, що законодавець імперативно визначив необхідність здійснювати відхилення доводу (аргументу) апеляційної скарги чи відзиву, з яким апеляційний суд не погоджується. При цьому не має значення, чи стосується такий довід (аргумент) судового рішення по суті, чи тільки процесуального питання. Як наслідок, апеляційний суд не відповів на важливі й доречні аргументи апеляційної скарги, залишив поза увагою, що додані до відзиву докази були подані до суду першої інстанції після закінчення встановленого судом строку для подання відзиву на позовну заяву, без клопотання відповідача про приєднання доказів до матеріалів справи та поновлення строку подачі таких доказів до суду. Також поза увагою апеляційного суду залишилося те, що матеріали справи не містять інформації про розгляд судом першої інстанції клопотання позивача про залишення відзиву без розгляду, у зв`язку з пропущенням строку на його подання;

аргументи відзиву на касаційну скаргу про те, що відповідачем в судовому засіданні, яке відбулося 15 березня 2023 року, було заявлено усне клопотання про поновлення строку «для прийняття відзиву» не підтверджується матеріалами справи, оскільки 15 березня 2023 року фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося, а матеріали справи не містять ухвали суду першої інстанції про поновлення строків на подачу доказів;

крім того, апеляційний суд не врахував, що матеріали справи містять розбіжності щодо назви посади, яку займала позивач «завідувач «Кухня-лабораторія» чи «завідувач лабораторії «Кухня-лабораторія».

З огляду на викладене, апеляційний суд зробив передчасний висновок про залишення рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 без змін, тому постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині слід скасувати, справу в частині відмови в задоволенні позовних вимог передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що касаційну скаргу належить задовольнити частково, постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині скасувати, справу в частині відмовлених позовних вимог передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».

Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана представником Панченко Оленою Олександрівною , задовольнити частково.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Полтавського фахового кооперативного коледжу про стягнення заборгованості по доплаті за престижність педагогічної праці, класне керівництво (керівництво академічною групою), надбавки за педагогічний стаж в розмірі 30% щомісячно від заробітної плати, матеріальної допомоги на оздоровлення, компенсації за невикористану відпусткускасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції постанова Полтавського апеляційного суду від 20 травня 2024 року в скасованій частині втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко