КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року місто Київ.

Справа № 759/11772/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/2886/2025

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

судді-доповідача Желепи О.В.,

суддів: Мазурик О.Ф., Поливач Л.Д.

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Конюшко Дениса Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року (у складі судді Бабич Н.Д.,інформація щодо дати складання повного тексту відсутня)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП

ВСТАНОВИВ

06.06.2024 р. до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 173 480,00 грн., моральної шкоди 15 000,00 грн., судового збору в розмірі 2 946,00 грн. та витрат на правову допомогу в розмірі 12 000,00 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 22.10.2023 року у м. Києві по Кільцевій дорозі відбулось ДТП за участю автомобіля "Опель", д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля "Хонда", д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 та який, в свою чергу, після зіткнення зіткнувся з автомобілем "Кіа", д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 10.11.2023 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення.

На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/21636458 у ПрАТ "СК "Еталон" з лімітом відповідальності 160 000, 00 грн.. Як стверджував позивач страхова компанія виплатила їй страхове відшкодування в розмірі 160000,00 грн.

Як зазначив позивач, він зазнав матеріальних збитків в розмірі 331 880,00 грн., та оскільки страховик виплатив йому 160 000,00 грн., то різницю в розмірі 171 880,00 грн., та витрати по евакуації автомобіля 1 600,00 грн. просив стягнути з відповідача, як особи, яка завдала шкоди.

Позивач вважає, що після виплати страхового відшкодування має право вимагати від відповідача сплати різниці між вартістю виконаних робіт, необхідних для відновлення пошкодженого автомобіля і сумою страхового відшкодування, що становить за його підрахунком 171 880,00 грн. та підтверджується актами виконаних робіт та платіжними інструкціями. На підставі наведеного просив позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_3 - Конюшко Д.Б. 11 вересня 2024 року засобами поштового зв`язку подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, якою просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що оскаржуване рішення є таким, що не відповідає закону, є необґрунтованим.

Вказує, що потерпіла особа має право на стягнення із особи, винної у заподіянні шкоди, відповідальність якої була застрахована відповідно до умов полісу, повного відшкодування заподіяної шкоди у розмірі різниці між повним, фактичним розміром шкоди (повна вартість відновлювального ремонту ТЗ) і належним розміром страхового відшкодування (ліміт відповідальності - страхова сума), позаяк відповідальність страховика обмежується (лімітується) і розміром страхової суми, і розміром належного та повного страхового відшкодування, виконаного у межах такої страхової суми.

Вважає, що документи станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля, є належними, допустимими й достовірними доказами, зі змісту яких має виходити суд при встановленні фактичної суми майнової шкоди, завданої Позивачеві, тому звіт про оцінку транспортного засобу за наведених обставин не є обов`язковим для встановлення такої суми, оскільки є лише попереднім оціночним документом. При цьому перелік, обсяг пошкоджень та способи їх усунення були заздалегідь визначені й зафіксовані представником страховика на проведеному ним огляді, що вбачається із Протоколу технічного огляду КТЗ від 26.10.2023 року та взагалі не заперечується сторонами. На підставі наведених документів, що в сукупності також є достатніми доказами, страховиком було сплачено страхове відшкодування у розмірі ліміту своєї відповідальності (страхової суми), тому різницю між фактичним розміром шкоди та повним і належним страховим відшкодуванням має сплатити Відповідач як безпосередній заподіювач шкоди.

Вказує, що суд першої інстанції також мав задовольняти не лише позовні вимоги про відшкодування майнової шкоди, а й позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, проте взагалі не обґрунтував підстави для відмови у їх задоволенні. Належний Позивачеві автомобіль «Honda CR-У», р.н. НОМЕР_2 , був основним засобом пересування для Позивача. Пошкодження в ДТП належного Позивачеві автомобіля Відповідачем, що вчинене з грубим порушенням Відповідачем Правил дорожнього руху України, завдало Позивачеві сильних душевних страждань та негативно вплинуло на її моральний стан у зв`язку з перенесеним стресом щодо завдання пошкоджень майну.

Ухвалою Київського апеляційного судувід 7 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою.

У судове засіданні учасники справи не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Представник позивача під розписку на а.с. 104. ОСОБА_2 через застосунок «Viber» заявила клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з її хворобою.

Згідно ч. 1ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Пунктами 10, 11 частини 2 цієї статті визначено, що одними із основних принципів цивільного судочинства є розумність строків розгляду справи судом та неприпустимість зловживання процесуальними правами.

Згідно ч. 1ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Апеляційне провадження у справі відкрито 7 жовтня 2024 року, розгляд справи же неодноразово відкладався у зв`язку з неявкою відповідача та поданням клопотань про відкладення. Незважаючи на обізнаність про дату судового засідання, відповідач ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді своїм правом на подачу відзиву, заперечень, пояснень не скористалась, не прибула в жодне судове засідання. Враховуючи вищевикладене, відкладення розгляду справи призведе до грубого порушення строків розгляду справи.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04).

За змістом статті 129 Конституції України, статті 2 ЦПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Апеляційний суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 223 ЦПК України).

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.

Апеляційний суд виходить з того, що незважаючи на неявку сторін, наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, а тому колегія суддів вважає за можливе вирішити спір по суті.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Суд першої інстанції вважав встановленим, що 22.10.2023 року у м. Києві по Кільцевій дорозі відбулось ДТП за участю автомобіля "Опель", д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , та автомобіля "Хонда", д.н.з. НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 та який в свою чергу після зіткнення зіткнувся з автомобілем "Кіа", д.н.з. НОМЕР_3 , внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 10.11.2023 року у справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП та на неї накладено адміністративне стягнення.

На момент вчинення ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача була застрахована за договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/21636458 у ПрАТ "СК "Еталон" з лімітом відповідальності 160 000, 00 грн..

Встановлено, що страхова компанія виплатила позивачу страхове відшкодування в розмірі 160 000,00 грн.

На підтвердження суми відновлювального ремонту позивач надав акти виконаних робіт, № 14 від 11.01.2024 р., № 15 від 11.01.2024, протокол технічного огляду від 26.10.2023 р. та платіжні інструкції про перерахування коштів на рахунок ФОП ОСОБА_7 .

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що акти виконаних робіт, № 14 від 11.01.2024 р., № 15 від 11.01.2024, протокол технічного огляду від 26.10.2023 р. та платіжні інструкції про перерахування коштів на рахунок ФОП ОСОБА_7 не є належним, достовірним та достатнім доказом у розумінні ст.ст. 76-80 ЦПК України; наявна у них інформація не містить доказів, що вказані роботи проведенні для усунення пошкоджень автомобіля, отриманих саме в даній дорожньо-транспортній пригоді. Також, позивачем не надано суду доказів на підставі чого страхова компанія виплатила потерпілій особі суму страхового відшкодування. Відтак, інші вимоги, як похідні, задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з вказаними висновками з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.1 ст.1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року.

У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Порядок відшкодування шкоди, пов`язаної з фізичним знищенням транспортного засобу, регламентовано ст.30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який згідно зі ст.8 ЦК України (аналогія закону) може застосовуватись не лише страховиком, а й іншими особами, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, та відповідають за завдану шкоду.

Згідно з п.30.2 ст.30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо транспортний засіб вважається фізично знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим, а власник транспортного засобу згоден із визнанням транспортного засобу фізично знищеним.

Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з експертизою, проведеною відповідно до вимог законодавства, витрати на ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до ДТП. Отже, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП.

Зазначені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 21 липня 2022 року у справі № 752/13375/19.

Відповідно до ч.3 ст.12 та ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При розгляді апеляційної скарги судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до звіту №31-D/14/09 від 13.02.2024 року, складеного на замовлення ПрАТ «Страхова компанія «Еталон», про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, ринкова вартість автомобіля «Honda» до пошкодження становила 388 372 грн 80 коп. Вартість відновлювального ремонту становить 593 710 грн 74 коп. (а.с.86).

Отже, враховуючи, що вартість ремонту пошкодженого автомобіля «Honda» перевищує вартість цього автомобіля до ДТП, то автомобіль вважається фізично знищеним, що також не спростовано позивачем.

Згідно з п.30.2 ст.30 цього Закону, якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Отже, за змістом даної норми, позивач має право на відшкодування шкоди у вигляді різниці між вартістю автомобіля «Honda» до та після ДТП за вирахуванням сплаченого йому страхового відшкодування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 752/16797/14-ц зазначено, що у випадку, якщо транспортний засіб є фізично знищеним, то його власнику відшкодовується виключно різниця між вартістю транспортного засобу до та після ДТП, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця ДТП (п.п.46-48).

По справі встановлено, що ПрАТ «Страхова компанія «ЕТАЛОН» виплатило позивачу страхове відшкодування у розмірі 160 000 грн.

Згідно з скан-копії оголошення зобов`язуючої пропозиції визначення вартості майна, найвища пропозиція ринкової вартості автомобіля «Honda» в пошкодженому стані становить 217 770 грн 00 коп.

Отже, враховуючи наведені вище встановлені обставини, які свідчать про те, що вартість автомобіля «Honda» до ДТП становила 388 372 грн 80 коп., а після ДТП 217 770 грн 00 коп, а сума відшкодування, яка була виплачена страховою компанією позивачу становила 160 000, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача підлягає стягненню 10 602 грн 80 коп (388 372,80 - (217 770+160 000).

Крім того, відповідно до чеку № 1507420824, ОСОБА_1 отримано послуги вантажного автомобільного перевезення (евакуація транспортного засобу) на суму 1 600 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції наведеного не встановив та не врахував, що призвело до неправильного вирішення спору в частині відшкодування майнової шкоди.

Посилання представника позивача на висновок, який було сформовано у Постановах від 20.03.2018 року у справі № 911/482/17, від 06.07.2018 року у справі №924/675/17, 25.07.2018 року у справі № 922/4013/17, від 03.07.2019 року у справі № 910/12722/18 Верховним Судом, колегією суддів відхиляється, оскільки обставини даних справ не є подібними до вказаної, де пошкоджений транспортний засіб вважається фізично знищеним.

Щодо відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП.

За змістом ст. ст. 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що внаслідок неправомірних дій відповідача, відбулось ДТП, у зв`язку з чим автомобіль позивача зазнав механічні пошкодження з матеріальними збитками. Однак суд першої інстанції, не врахувавши зазначену обставину, дійшов помилкового висновку щодо відмови у стягненні моральної шкоди з відповідача на користь позивача.

З врахуванням доводів позивача та наявних у матеріалах справи доказів щодо пошкодження належного позивачу майна, колегія суддів вважає, що позивачу завдана моральна шкода у зв`язку з пережитим психічним стресом під час скоєння ДТП та моральними переживаннями, заподіяними йому, як власнику пошкодженого транспортного засобу, неможливістю у зв`язку з ДТП тривалий час користуватися транспортним засобом за призначенням через необхідність відновлення автомобіля, що призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків позивача та істотності вимушених змін у його житті, а також із урахуванням тривалого часу не виплати позивачу будь-якого відшкодування на відновлення автомобіля.

Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 3 000 грн на відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткову обґрунтованість доводів апеляційної скарги позивача, оскільки суд не повно встановив обставини справи, які мали правове значення для вирішення спору, висновки суду не відповідають обставинам справи та прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому оскаржуване в цій частині рішення підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Згідно з ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Частинами 2-4 ст. 137 ЦПК України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Разом з тим, відповідно до п. 1, 2 ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В суді першої інстанції у позовній заяві позивач просив стягнути із відповідача витрати за правничу допомогу, розмір яких складає 12 000 грн.

Судом встановлено, що 13.02.2024 року між ОСОБА_1 та адвокатом Конюшко Д.Б. укладено договір про надання адвокатом правової допомоги № 22/02/24-ЮП/IL (а. с. 32).

Відповідно до акту виконаних робіт № 1 д Договору від 3 червня 2024 року, ОСОБА_1 надано такі послуги: юридична консультація (750 грн); вивчення документів (750 грн); збирання доказів (1 500 грн); складання та підготовка до подання до суду позовної заяви (9 000 грн) (а. с. 33).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).

Верховний Суд в своїх постановах неодноразово наголошував на те, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд з огляду на принципи диспозитивності та змагальності не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови у справах №922/445/19, №922/3436/20, №910/7586/19 та №910/16803/19).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 копію позовної заяви з додатками отримувала, що підтверджується розпискою на рекомендованому повідомленні (а.с. 43), заперечень щодо розміру витрат на правничу допомогу не подавала.

З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що відсутні підстави для зменшення витрат на правничу допомогу, визначені ч. 5, ч. 6 ст. 137 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційним судом позов задоволено частково, а саме 8%. Враховуючи зазначене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 960 грн витрат на професійну правничу допомогу.

За подання позовної заяви до суду першої інстанції судовий збір підлягав сплаті у розмірі 1 884,80 грн, за подання апеляційної скарги підлягав сплаті 2 827,20 грн. Тому відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України витрати позивача по сплаті судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивача у сумі, пропорційній розміру задоволених позовних вимог, які задоволено на 8%, в сумі 376,96 грн.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 376, 381 - 383 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Конюшко Дениса Борисовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 12 серпня 2024 року скасувати та ухвалите нове, яким частково задовольнити позовні вимоги.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди 12 202 грн 80 коп. , у відшкодування моральної шкоди 3 000 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору 376 грн 96 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 960 грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Головуючий О.В. Желепа

Судді О.Ф. Мазурик

Л.Д. Поливач