КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2025 року Справа № 320/47118/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І. І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) про відмову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) у звільненні з військової служби.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 рішення про звільнення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), з військової служби за сімейними обставинами на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, який є особою з інвалідністю І групи.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) виплати належне ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ), грошове забезпечення військовослужбовцям при звільненні, а саме: одноразову грошову допомогу мобілізованим, грошову компенсацію за неотримане речове майно, грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

В обґрунтування позову позивач ОСОБА_1 вказує, що, у зв`язку з наявністю підстав для звільнення з військової служби, відповідно до передбаченого законодавством порядку, 03.09.2024 він звернувся до командира 52 запасної роти військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби в Збройних Силах України з підстав, передбачених у пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: підставою для звільнення військовослужбовців є необхідність здійснення постійного догляду за батьком, а саме за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

Також позивач вказує, що він отримав лист-відповідь на свій рапорт від 13.11.2023 року № 11134, відповідно до якого йому було відмовлено в задоволенні рапорта, оскільки відсутні достатні докази відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Крім того позивач зазначає, що мати позивача не може доглядати за батьком позивача та допомагати йому в побуті та в самообслуговуванні, оскільки є пенсіонером та має захворювання. Зокрема, брат позивача є студентом першого курсу ННІ ЕІУ, інші члени сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд за батьком позивача та утримувати його - відсутні.

Крім того, в позовній заяві зазначається, що висновок відповідача про те, що долучені до рапорту документи не можуть вказувати на наявність підстав для звільнення з військової служби не ґрунтується на вимогах відповідного законодавства, оскільки всі документи, які підтверджують підстави, передбачені в статті 26 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу» для прийняття рішення про звільнення з військової служби були надані відповідачу та повністю визнаються ним.

Таким чином, на думку позивача, відповідь на рапорт щодо відмови в задоволенні рапорту є незаконною та ніяк не спростовує передбачені законодавством підстави для звільнення з військової служби для надання послуг з постійного догляду особі, яка її потребує.

Враховуючи вищевикладене, позивач підсумовує, що висновки відповідача є незаконними, не відповідають чинному законодавству, є ухиленням від виконання своїх повноважень, а тому є протиправними та підлягають скасуванню.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 відкрито провадження у справі, визначено здійснювати розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.

Встановивши правову позицію позивача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Станом на день подання позовної заяви позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України за контрактом, офіцером резерву запасної роти військової частини НОМЕР_1 , має військове звання молодший лейтенант.

03.09.2024 року позивач звернувся до командира 52 запасної роти військової частини НОМЕР_1 з рапортом б/н б/д про звільнення з військової служби в Збройних Силах України з підстав, передбачених у пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вказавши підставою для звільнення необхідність здійснення постійного догляду за своїм батьком, яка є особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.

В обґрунтування рапорту та підстав для задоволення рапорту на звільнення з військової служби, позивачем надано у вигляді нотаріально завірених копій наступні документи:

- Довідка МСЕК серія 12 ААГ № 747504 від 09.08.2024 року;

- Висновок ЛЛК № 195 від 15.07.2024 року;

- Акт про встановлення факту здійснення особою догляду № 102/ш-1393 від 13.08.2024 року;

- Свідоцтво про народження ОСОБА_2 НОМЕР_4 від 03.06.1988 року;

- Паспорт ОСОБА_2 НОМЕР_5 виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в місті Києві 19.08.2004 року;

- Картка платника податків ОСОБА_2 ;

- Паспорт ОСОБА_3 НОМЕР_6 виданий Деснянським РУ ГУ МВС України в місті Києві 22.08.2002 року;

- Картка платника податків ОСОБА_3 ;

- Пенсійне посвідчення ОСОБА_3 серія НОМЕР_7 від 23.06.2005 року.

Надалі позивач отримав лист-відповідь командування військової частини НОМЕР_1 (вих. № 11134 від 13.09.2024), відповідно до якого вказано, що з наданих ОСОБА_1 документів вбачається, що ОСОБА_4 є вашим батьком, який потребує постійного догляду, будучи інвалідом І групи, але позивачем не надано достатніх доказів, які б поза розумним сумнівом підтверджували, що у ОСОБА_4 відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. У зв`язку з чим, командуванням військової частини НОМЕР_1 відмовлено у задоволенні рапорта щодо звільнення його з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Не погоджуючись з обґрунтованістю вищезазначених доводів відповідача та, як наслідок, правомірністю дій відповідача щодо відмови у задоволенні рапорту позивача на звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

За ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (ч. 3 ст. 3 КАС України).

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Вирішуючи даний спір суд зазначає наступне.

В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон № 2232-ХІІ) (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону № 2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Частиною третьою ст. 24 Закону № 2232-XII визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.

За приписами підпункту "г" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" №3633-IX від 11.04.2024, під час проведення мобілізації та дії воєнного стану контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з абзацом 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" (у редакції чинній з 18.05.2024) військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Суд зазначає, що у цій справі не є спірним питання наявності потреби батька позивача у постійному догляді, оскільки в самому листі-відповіді від 13.09.2024 № 11134 відповідач визнав доведеність цього факту на підставі наданих разом з рапортом документів.

Разом з тим, спірним у цій справі є питання наявності у ОСОБА_4 (батька позивача) інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Суд вказує, що з довідки Навчального-наукового інституту економіки і управління від 02.05.2024 № 448 вбачається, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є студентом 1 курсу ННІ ЕіУ заочної форми навчання, що вказує про наявність короткострокових сесій та можливість самостійного оволодіння освітньою програмою в період між ними без обов`язкового систематичного відвідування вищого навчального закладу. Вказане свідчить про те, що ОСОБА_5 , будучи сином особи, яка потребує постійного догляду (батько позивача), є членом сім`ї першого ступеня споріднення та повнолітньою особою, яка має можливість здійснювати постійний догляд за батьком позивача, який потребує постійного догляду.

Зокрема, згідно з довідкою № 448, ОСОБА_5 закінчує навчання в лютому 2025 року, а, відповідно до медичного висновку від 15.07.2024 № 195 батько позивача потребує догляду дома до 14.07.2025, що вказує на тимчасовий характер вказаних обставин.

В свою чергу, позивач ініціює остаточне звільнення з військової служби.

Крім того, судом встановлено, що з долучених до рапорту документів не є можливим встановити факт відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення батька позивача, які могли б здійснювати за ним догляд.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем до рапорту про звільнення не надано достатніх та належних доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_4 , батько позивача, відсутні інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення або інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, а тому відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абз. 2 ч. 2 ст. 77 КАС України).

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, та, враховуючи, що інші доводи позивача не спростовують вищевикладені висновки суду, суд дійшов до висновку, що основна позовна вимога, а відтак й похідні від неї, задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема також витрат на професійну правничу допомогу.

Позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову до суду за ст. 5 Закону України "Про судовий збір" як учасник бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_8 ).

Враховуючи висновки суду за наслідками вирішення справи, положення ст. ст. 139, 143 КАС України, інших заяв до розподілу судом витрат у справі, у суду відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.