ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м  У к р а ї н и

12 лютого 2025 рокум. Ужгород№ 260/8005/24

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Іванчулинця Д.В.

при секретарі судового засідання - Куля Т.Т.,

за участі сторін та осіб, які беруть участь у розгляді справи:

представники сторін у судове засідання не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовною ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (вул. Загорська, буд. 30, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ 26213408), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, Київська область, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, Київська область, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

У відповідності до частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 12 лютого 2025 року проголошено вступну та резолютивну частини Рішення. Рішення в повному обсязі складено 14 лютого 2025 року.

02 грудня 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі – відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі – відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Державна казначейська служба України (далі – третя особа), в якому просить:

1) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.;

2) зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.;

3) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди з 01 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.;

4) зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року па підставі частим 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2024 році - 3028.00 грн. з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів;

5) допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;

6) прошу розглядати справу за моєї відсутності в порядку спрощеного провадження.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є суддею Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області. За період з 01.09.2024 року по 30.11.2024 року базовий розмір посадового окладу позивача нараховувався з такої величини як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, що встановлений в абзаці 5 ст. 7 Закону № 3460-ІХ, розмір якого складає 2102,00 грн. В той же час, на переконання позивача, суддівська винагорода за вказаний період нарахована та виплачена з порушенням положень Закону № 1402-VIII.

В судове засідання позивач не з`явилася, однак згідно змісту прохальної частини позову просив суд розглянути справу у його відсутності.

Відповідач 1 надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що Законом № 1402-VII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. З системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов`язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань.

Представник відповідача 1 в судове засідання не з`явився, однак 12 лютого 2025 року надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідача 2 в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення.

Згідно вимог частини четвертої статті 229 КАС України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (в тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.

Судом встановлено, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 03 квітня 2005 року № 6-8/2005 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Великоберезнянського районного суду строком на п`ять років.

Наказом голови Великоберезнянського районного суду «Про призначення судді ОСОБА_1 » від 05 травня 2005 року № 26 позивача зараховано до штату Великоберезнянського районного суду з 01 вересня 2003 року.

Наказом начальника управління ТУ ДСА в Закарпатській області «Про доплату за кваліфікаційний клас судді Великоберезнянського районного суду ОСОБА_1 » від 26 вересня 2005 року № 59 позивачеві встановлено з 26.09.2005 року доплату до посадового окладу, починаючи з 23 вересня 2005 року та присвоєно п`ятий кваліфікаційний клас.

Указом Президента України «Про переведення суддів» від 10 листопада 2006 року №948/2004 позивача переведено на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду.

Наказом голови Великоберезнянського районного суду «Про переведення ОСОБА_1 на роботу судді в Ужгородський міськрайонний суд» від 24 листопада 2006 року № 102 мене відраховано із штату Великоберезнянського районного суду у зв`язку з переведенням на роботу на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області днем 24 листопада 2006 року.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про зарахування ОСОБА_1 суддею у штат Ужгородського міськрайонного суду» від 24 листопада 2006 року № 120 позивача зараховано у штат Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, днем 27 листопада 2006 року.

Наказом начальника управління ТУ ДСА в Закарпатській області «Про доплату за вислугу років ОСОБА_1 » від 03 вересня 2007 року № 73 позивачеві встановлено з 03.09.2007 року надбавку за вислугу років у розмірі 20% від загальної суми заробітної плати з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас судді.

Наказом начальника управління ТУ ДСА в Закарпатські» області «Про доплату за кваліфікаційний клас судді Ужгородського міськрайонного суду ОСОБА_1 » від 18 листопада 2008 року № 64 позивачеві встановлено з 18.11.2008 року доплату до посадового окладу, починав з 31 жовтня 2008 року та присвоєно четвертий кваліфікаційний клас.

Постановою Верховної Ради України «Про обрання суддів» від 20 травня 2010 року №2280-VI позивача обрано на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області безстроково.

Наказом голови Ужгородського підрайонного суду «Про зарахування до штату суду ОСОБА_1 » від 14 червня 2010 року № 63 позивача зараховано у штат Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, суддею безстроково, днем 14 червня 2010 року.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про встановлення місячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 24 січня 2012 року № 15 позивачеві встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 30% посадового окладу судді з 01.01.2012 року.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 07 вересня 2012 року № 95 позивачеві встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40 % посадового окладу судді з 07.09.2012 року.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про призначення голови суду» від 16 квітня 2014 року № 64 позивача призначено головою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про встановлення доплати за перебування н адміністративній посаді ОСОБА_1 » від 16 квітня 2014 року № 65 позивачеві встановлено як голові Ужгородського міськрайонного суду доплату за перебування на адміністративній посаді голови суду у розмірі 10% посадового окладу судді з 16.04.2014 року.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про встановлення доплати за науковий ступінь кандидата наук ОСОБА_1 » від 20 грудня 2016 року позивачеві встановлено доплату за науковий ступінь кандидата наук у розмірі 15% посадового окладу з 13 грудня 2016 року.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про припинення повноважень на адміністративній посаді голови суду» від 14 квітня 2017 року № 90/02-06 позивача звільнено з посади голови суду, днем 18 квітня 2017 року та припинено виплату доплати судді ОСОБА_1 .

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 06 вересня 2017 року № 237а/02-06 позивачеві встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу судді з 06.09.2017 року.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про призначення на посаду голови суду» від 26 лютого 2018 року № 60/02-06 позивача призначено на посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області та встановлено доплату за перебування на адміністративній посаді голови суду у розмірі 10% посадового окладу судді з 26 лютого 2018 року.

Наказом Голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про зарахування (перерахунок) стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 » від 26 листопада 2018 року №358/02-06 позивача зараховано до стажу роботи на посаді судді 3 (три) роки стажу роботи в галузі права, як стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначалась законом та надавала право для призначення на посаду відповідної судді вперше. Встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 50 % посадового окладу, стаж роботи на посаді судді якої станом на 05.08.2018 року становить 20 років 11 місяць 1 день.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про припинення повноважень на адміністративній посаді голови суду ОСОБА_1 » від 25 лютого 2021 року № 11/02-06 припинено повноваження ОСОБА_1 на адміністративній посаді голови суду, днем 26 лютого 2021 року та припинено виплату доплати судді ОСОБА_1 за перебування на адміністративній посаді, починаючи з 26 лютого 2021 року.

Рішення зборів суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «Про обрання на адміністративну посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області» від 03.03.2021 року № 1/03-11, позивача обрано на посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, строком на три роки, починаючи з 04 березня 2021 року до 03 березня 2024 року включно.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про призначення на посаду голови суду ОСОБА_3 » від 04.03.2021 року № 13/02-06 позивача призначено на посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, строком на три роки, починаючи з 04 березня 2021 року до 03 березня 2024 року включно та встановлено доплату за перебування на адміністративній посаді голови суду у розмірі 10% посадового окладу судді з 04 березня 2021 року.

Наказом в.о. голови Ужгородського міськрайонного суду «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 05 вересня 2022 року № 30/02-06 позивачеві встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 60 % посадового окладу судді з 05.09.2022 року.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про припинення повноважень на адміністративній посаді голови суду ОСОБА_1 » від 04 березня 2024 року № 08/02-06 припинено повноваження ОСОБА_1 на адміністративній посаді голови суду, днем 04 березня 2024 року та припинено виплату доплати судді ОСОБА_1 за перебування на адміністративній посаді, починаючи з 04 березня 2024 року.

Рішенням зборів суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області «про обрання на адміністративну посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області» від 25.03.2024 року № 2/03-11, позивача обрано на посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, строком на три роки, починаючи з 26 березня 2024 року до 25 березня 2027 року включно.

Наказом голови Ужгородського міськрайонного суду «Про призначення на посаду голови суду ОСОБА_1 » від 25.03.2024 року № 12/02-06 позивача призначено на посаду голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, строком на три роки, починаючи з 26 березня 2024 року до 25 березня 2027 року включно та встановлено доплату за перебування на адміністративній посаді голови суду у розмірі 10% посадового окладу судді з 26 березня 2024 року.

Суд зауважує, що відповідач 1 не заперечує факт нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 01.09.2024 року по 30.11.2024 року, виходячи з розміру базового посадового окладу судді, обчисленого із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовувався для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Позивач вважає, що відповідачами протиправно для розрахунку розміру його посадового окладу не враховано розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 01 січня відповідного календарного року, що призвело до зменшення розміру суддівської винагороди у період з 01.09.2024 по 30.11.2024.

Вважаючи вказані дії протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

При цьому ст. 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною першою статті 4 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) встановлено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

За приписами частини другої цієї правової норми Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно частин четвертої та п`ятої статті  135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб; 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Таким чином, Законом № 1402-VIII визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Зміни до Закону № 1402-VIII можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ч. 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 року № 3460-ІХ у 2024 році встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

З аналізу вищевикладених норм вбачається, що виплата суддівської винагороди регулюється приписами ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що з 30.09.2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року № 1401-VIII (далі - Закон № 1401-VIII).

Нормами вказаного закону, зокрема, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Відтак, Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII   вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

Верховний Суд у постанові від 12.07.2023 року у справі №140/5481/22 вказав, що наявність в Конституції України зазначеної норми дає підстави для висновку, що для цієї групи правовідносин у сфері організації судової влади (йдеться про суддівську винагороду) закон про судоустрій є спеціальним законом, відповідно він має пріоритет над іншими нормативно-правовими актами не лише змістовний, але й певною мірою ієрархічний. Щодо останнього, то мається на увазі те, що оскільки Конституція України, відповідно до її статті 8, має найвищу юридичну силу, наявність в її тексті прямої вказівки на спосіб визначення суддівської винагороди слугує безапеляційним способом подолання будь-яких протиріч у правовому регулюванні розглядуваних правовідносин на користь спеціального закону (про судоустрій). Враховуючи обставини того, що норми Конституції України є нормами прямої дії, то при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить.

Відтак, враховуючи положення ст.130 Конституції України та ст.135 Закону № 1402-VIII, слід дійти висновку про те, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суд наголошує, що визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян врегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до приписів ст.1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

При цьому, зі змісту положень Закону № 966-XIV вбачається, що останнім   закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

В той же час, судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Водночас, ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15.12.2020 року № 1082-IX разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що зміни до спеціального Закону № 1402-VІІІ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також в Закон № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Відтак, відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми ст.135 Закону №1402- VІІІ, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»

Таким чином, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про прожитковий мінімум» не передбачено існування будь-якого альтернативного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а як наслідок і обов`язку застосування такої величини.

В даному випадку, зменшений розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб для обрахунку розміру суддівської винагороди наявний виключно в Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік».

Відтак, оскільки спеціальним Законом №1402-VІІІ закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, та вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, то відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу, застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону № 1082-IX та статті 135 Закону № 1402-VIII у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі № 400/4904/21 та від 12 липня 2023 року у справі № 140/5481/22.

Отже, суд приходить висновку про те, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2024 року (3028,00 грн) на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі абзацу 5 статті 7 Закону №1082-IX є неправомірним.

Зважаючи на викладене вище, суд дійшов висновку, що позивач відповідно до статті 135 Закону № 1402-VIII має право на отримання суддівської винагороди у період з 01.09.2024 по 30.11.2024, виходячи з базового посадового окладу судді місцевого суду, визначеного із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» розмір якого станом на 01.01.2024 – 3028,00 грн., відтак, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, суд зазначає, що відповідно до положень частин третьої та четвертої статті 148 Закону № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Приписами статті 149 Закону № 1402-VIII визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, слід дійти висновку про те, що положення статей 148, 149 Закону № 1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої та п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. В той же час, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.

Однак, суд, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, зазначає, що під час розгляду справи не надано до суду доказів здійснення Державною судовою адміністрацією України забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу за спірний у даній справі період, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що призвело до вчинення протиправних дій відповідачем Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в Закарпатській області відносно позивача та, як наслідок, порушення його прав.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.09.2024 по 30.11.2024, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн., є протиправною.

При цьому, належним способом відновлення порушених прав позивача у даному випадку є зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.09.2024 року по 30.11.2024 року, виходячи із встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн..

Також, суд зазначає, що встановлені під час розгляду справи обставини дають підстави для висновку про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.09.2024 по 30.11.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

В той же час, належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.09.2024 року по 30.11.2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме у 2024 році – 3028,00 грн. з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

При розгляді даної справи судом було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15 серпня 2023 року у справі № 120/19262/21-а.

В прохальній частині позовної заяви позивач просить допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

Вирішуючи питання щодо негайного виконання рішення суду в сумі за один місяць, суд враховує наступне.

Відповідно до п. 6 частини першої статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей здійснення і підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєвоважливих прав та інтересів особи позивача.

Перелік рішень судів, які виконуються негайно передбачено статтею 371 КАС України.

За правилами п. 2 частини першої статті 371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

Із вказаного формулювання, що міститься у процесуальному законі, суд дійшов висновку, що до негайного виконання допускається рішення про «стягнення» виплат у відносинах публічної служби, а не рішення про зобов`язання до їх нарахування та виплатити. У випадку заявлення позивачем позовних вимог про стягнення виплат, суд повинен визначити суму стягнення за один місяць, та допустити рішення у цій частині до негайного виконання.

Однак, у межах цієї справи позивач обрав спосіб захисту своїх прав не у формі стягнення недоплачених сум, а про зобов`язання відповідача їх нарахувати та виплатити. Особливістю такого способу захисту є те, що розмір суддівської винагороди, що не доплачена позивачу повинен визначити відповідач 1 при виконанні рішення суду у загальному порядку.

Враховуючи вказані мотиви, суд дійшов висновку, що ухвалене у цій справі рішення суду не підлягає негайному виконанню.

Відтак, у задоволенні даної вимоги слід відмовити.

За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачі як суб`єкти владних повноважень не довели належним чином правомірність свої дій, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Згідно з частиною першою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Спір у цій справі стосувався оплати праці позивача, а тому у силу пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору позивач звільнений.

Інші судові витрати у справі відсутні.

Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (вул. Загорська, буд. 30, м. Ужгород, Закарпатська область, 88017, код ЄДРПОУ 26213408), Державної судової адміністрації України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, Київська область, 01601, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Державна казначейська служба України (вул. Бастіонна, буд. 6, м. Київ, Київська область, 01601, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн..

3. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн..

4. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн..

5. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01 вересня 2024 року по 30 листопада 2024 року па підставі частим 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2024 році - 3028.00 грн. з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

6. У задоволенні решти частини позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяД.В. Іванчулинець