ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________________________________________

_______________________________________________________________________________

10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65  тел.(0412) 48-16-02

ПОСТАНОВА  

іменем України

"04" жовтня 2011 р.                                                    Справа № 2а-220/11

номер рядка статистичного звіту 10.3.1

Колегія суддів Житомирського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді                                                          Пасічник С.С.         

суддів:                                                                              Євпак В.В.

                                                                                          Зарудяної Л.О.,  < Поле для текста >

розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському  районі Рівненської області на постанову Зарічненського районного суду від "17" лютого 2011 р. у справі № 2а-220/11 за позовом ОСОБА_3 < Текст >  до  Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському  районі Рівненської області  про визнання бездіяльності  протиправною і зобов"язання вчинити дії < Текст > 

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Зарічненського районного суду Рівненської області від 17.02.2011р. у даній справі (а.с.11) позов було задоволено та визнано протиправною відмову відповідача у проведенні позивачу перерахунку та виплати пенсії відповідно ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" й зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, починаючи з 27.07.2010р.

В апеляційній скарзі (а.с.13-14) відповідач, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказану постанову та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно ч.1 ст.195 КАС України суд  апеляційної  інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції  в  межах  апеляційної  скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з позовом 27.01.2011р. (а.с.2-4). Згідно наявних в матеріалах справи паспорту та посвідчення (а.с.6-7) позивач має статус дитини війни, в зв'язку з чим має право на пільги відповідно до Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" № 2195-IV від 18.11.2004р. дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Згідно змін, внесених Законом України від 28.12.2007р. №107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (п.п.2 п.4.1 розділу ІІ) частину 1 статті 6 викладено в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни".

Однак, відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008р. №10-рп/2008, вказані зміни визнано неконституційними, а отже ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" має застосовуватись у чинній редакції.

Також, згідно з ч.3 статті 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Тому, пенсії та інші види соціальних виплат, що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.

Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15.07.1999р. №966-14 для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком застосовується прожитковий мінімум.

З вищезазначеного випливає, що прожитковий мінімум є основою для розрахунку мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії за віком, інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, та ґрунтується, зокрема, на частині 3 статті 46 Конституції, у відповідності до якої пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги не можуть бути нижчими ніж прожитковий мінімум, встановлений законом.

За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною 1 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно якої мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

З огляду на викладене, положення частини 3 статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, не можуть бути взяті до уваги, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Згідно зі ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1261 від 24.10.2007р. (далі Постанова № 1261), до основних завдань Пенсійного фонду України віднесено, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У пункті 8 вказаної Постанови до джерел формування коштів ПФУ відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до Указу Президента України №121/2001 від 01.03.2001р. "Про Положення про Пенсійний фонд України" Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України.

Тому, беручи до уваги те, що згідно із Законом України "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись положеннями Указу Президента України №121/2001 від 01.03.2001р. та зазначеної вище Постанови №1261, приходить до висновку, що саме органами Пенсійного фонду України позивачу мало проводитись нарахування та виплата підвищення пенсії відповідно до ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

Законом, який встановлює доплату до пенсії особам, які мають статус дитини війни, є Закон України "Про соціальний захист дітей війни" й дію статті 6 вказаного Закону не зупинено.

Отже, відповідач повинен діяти у відповідності з приписами діючої норми ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та провести позивачу відповідні нарахування та виплати з врахуванням фактично виплачених сум щомісячного підвищення до пенсії.

При цьому, судова колегія вважає, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, починаючи з 27.07.2010р. та без визначення кінцевої дати, не врахував шестимісячний строк звернення до суду в адміністративних справах.

Відповідно до ч.2 ст.99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про пропущення своїх прав, свобод, чи інтересів.

А тому, враховуючи, що позовну заяву було подано 27.01.2011р., судова колегія вважає, що задоволенню підлягають позовні вимоги за період з 27.07.2010р. по 27.01.2011р.

При цьому, судова колегія відмовляє в задоволенні позову в частині зобов'язання відповідача в подальшому виплачувати позивачу щомісячну державну допомогу в розмірі, визначеному Законом України "Про соціальний захист дітей війни", оскільки те, що нарахування державної соціальної допомоги в подальшому буде також здійснюватися з порушенням вимог законодавства, є лише припущенням позивача й не підтверджується будь-якими доказами.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Проте, судова колегія приходить до висновку, що відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, яка полягає у невиплаті позивачу підвищення до пенсії у розмірі, встановленому ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".

За наведеного, постанова суду першої інстанції у даній справі підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга відповідача - частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.183-2,195,197,198,201,205,207,212,254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському районі задовольнити частково.

Постанову Зарічненського районного суду Рівненської області від 17.02.2011р. в частині задоволення позову за період з 28.01.2011р. змінити, відмовивши в позові за вказаний період.

В іншій частині постанову Зарічненського районного суду Рівненської області від 17.02.2011р. залишити без змін.  < Текст > 

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.  

Головуючий   суддя                                                              С.С. Пасічник

судді:                                                                                      В.В. Євпак   

                                                                                                Л.О. Зарудяна   

Роздруковано та надіслано (прост.):

1- в справу

2 - позивачу   ОСОБА_3  АДРЕСА_1

3- відповідачу   Управління Пенсійного фонду України в Зарічненському  районі Рівненської області  вул. Л.Українки, 3,смт.Зарічне,Зарічненський район, Рівненська область,34000

< Текст >