Справа №22-8067 Категорія 41
Головуючий 1 інстанції - Тишко Н.В. Доповідач-Бабенко П.М.
РІШЕННЯ іменем України
29 серпня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого - Пономарьової О.М.,
судців: Бабенка П.М., Бондаренко Л.І.
при секретарі- Стефановій І.М.
за участю : представника відповідача Іванова Ю.Г. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу Комунального підприємства „Міськводоканал" м.Дебальцеве на рішення Дебальцевського міського суду 30 червня 2006 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального-" підприємства „Міськводоканал" про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за затримку розрахунку, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
В березні 2006 року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом посилаючись на те, що вона працювала у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 очисних споруд, 10 березня 2006 року звернулась до відповідача з заявою про звільнення за власним бажанням у зв'язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю, умов колективного та трудового договору відповідно до ч.З ст. 38 КЗпП України, але 14.03.06 року вона була звільнена наказам відповідача за власним бажанням за ч.1 ч. 38 КЗПП , у зв'язку з чим відповідач не сплатив їй тримісячну вихідну допомогу.
Просила змінити формулювання причини її звільнення, стягнути з відповідача на її користь 1763,52 грн. вихідної допомоги, її середній заробіток за затримку розрахунку з розрахунку 29,39 грн. за кожний день затримки розрахунку, на відшкодування моральної шкоди 2000 грн.
Рішенням Дебальцевського міського суду 30 червня 2006 року позов задоволено частково. Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 на таку :" Звільнити з 14.03.2006 року ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 очисних споруд за власним бажанням у зв'язку з порушенням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного та трудового договору згідно частини третьої статті 38 КЗпП України", зобов'язано відповідача внести відповідний запис в трудовій книжці, стягнуто на її користь вихідну допомогу в сумі 1763,52 грн., її середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку 2116,08 грн., на відшкодування моральної шкоди 50 грн. , стягнуто державного мита в сумі 59,50 грн. та витрати з інформаціонно-технічного забезпечення справи в сумі 30 грн.
В апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення , посилаючись на те, що при постановленні рішення судом першої інстанції були порушені норми матеріального та процесуального права.
В судовому засіданні представник відповідача доводи апеляції підтримав ,пояснив. що колективним договором між працівниками та їх підприємством не передбачена виплата вихідної допомоги при звільненні за ч.З ст.38 КЗпП України.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача , дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з таких підстав.
Судом встановлено ,що позивачка знаходилась з відповідачем в трудових відносинах з 1 .11.02 року, працюючи ІНФОРМАЦІЯ_1очисних споруд.
Відповідач мав перед нею заборгованість з виплати заробітної плати за січень-лютий 2006 року.
Позивачка 07.03.06 року звернулась до відповідача з заявою про звільнення її за власним бажанням за ч.1 ст.38 КЗпП України ,а 10.03.06 року подала заяву про звільнення її за ч.З ст.38 КЗпП України через те ,що відповідач не виконував вимоги законодавства про працю, умов колективного та трудового договору.
14.03.06 року трудовий договір було розірвано на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України ,позивачку було звільнено за власним бажанням "і їй в день звільнення були виплачені всі належні їй суми, які були нараховані відповідачем.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив вимоги законодавства, колективного та трудового договору, не сплативши у встановлені строки заробітну плату позивачці, тому повинен був звільнити позивачку на підставі ч.З ст.38 КЗПП, сплатити їй в день всі належні суми, в тому числі вихідну допомогу в розмірі тримісячної середньої заробітної плати, чим спричинив позивачці моральну шкоду. Оскільки відповідав не сплатив при звільненні позивачці вихідну допомогу за три місяці в сумі 1763,52 грн., він не провів з нею повний розрахунок ,тому він повинен сплатити їй середній заробіток за час затримки розрахунку з дня звільнення по день фактичного 'розрахунку.
Але висновки суду в частини визначення розміру вихідної допомоги, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку є помилковими і не відповідають встановленим обставинам справи та вимогам законодавства.
Так, згідно із ч.З ст.38 , ст. .44 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.
При припиненні трудового договору з підстав, передбачених ч.З ст.38 КЗпП України виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Згідно із ст..ст.115,116, ч.1 ст.117 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, провадиться в день звільнення. Якщо в день звільнення працівник не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми ,належні позивачеві при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювані ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно з Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100 середній заробіток при звільненні працівника обчислюється виходячи з його середньої заробітної плати за останні повні два місяці роботи.
Як убачається з матеріалів справи, з позивачкою було розірвано трудовий договір на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України 14.03.06 року і в цей же день їй було сплачено всі належні їй суми: заборгованість із заробітної плати, компенсацію, заробітну плату за березень 2006 року, всього 843,87 грн.
При звільненні з вказаної підстави відповідач не нарахував позивачці вихідну допомогу.
Оскільки між сторонами виник спір щодо підстав звільнення та сплати вихідної допомоги, відсутня вина відповідача у не своєчасній сплаті вихідної допомоги, тому відповідач не повинен у відповідності до ст..117 КЗпП сплачувати позивачці її середній заробіток за затримку виплати вихідної допомоги ,рішення в частині стягнення з відповідача середнього заробітку в сумі 2116,08 слід скасувати та в задоволенні її відмовити.
Стягуючи з відповідача вихідну допомогу в сумі 1763,52 грн. суд допустив помилку при її розрахунку.З відповідача слід стягнути на користь позивачки 1763,40 грн. з розрахунку 60 робочих днів ( квітень,травень,червень 2006 року) х 29,39 грн. одноденної заробітної плати позивачки = 1763,40 грн.,змінивши в цій частині рішення суду.
В решті рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Суд обґрунтовано надійшов до висновку про задоволення вимог позивачки про зміну формулювання причини звільнення позивачки та відшкодування моральної шкоди в сумі 50 грн. ,оскільки з пояснень сторін, наданих ними письмових доказів убачається,що дійсно відповідач не сплачував позивачці своєчасно заробітну плату,чим порушив вимоги трудового законодавства.
Тому відповідач повинен був звільнити її за ч.З ст. З8 КЗпП та вчинити відповідний запис в трудовій книжці, сплатити вихідну допомогу, але вказаним знехтував, чим спричинив їй моральну шкоду. Розмір відшкодування моральної шкоди відповідає вимогам ст. .23 ЦК України.
В цій частині рішення суду слід залишити без змін. Керуючись ст.303, п.1 ч. ст.307 , 308 ,ч.З ст.309 , ст.313-316 ЦПК України, апеляційний суд,
ВИРІШИВ :
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Дебальцевського міського суду 30 червня 2006 року в частині стягнення з КП „Міськводоканал" м.Дебальцево Донецької області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку скасувати та відмовити в задоволенні цієї частини позову.
В частині стягнення вихідної допомоги в сумі 1763,52 грн. рішення суду змінити.
Стягнути з КП „Міськводоканал" м.Дебальцеве на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 1763,40 грн.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення ,але може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двох місяців, дня набрання ним законної сили.