ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-кп/803/773/25 Справа № 190/118/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2025 року                                                                м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді                 ОСОБА_2 ,

суддів                                 ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря

судового засідання                 ОСОБА_5 ,

прокурора                                 ОСОБА_6 ,

в режимі відеоконференції:

обвинувачених                         ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,

захисників                                 ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

потерпілої                                 ОСОБА_11 ,

представника потерпілої         ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №12023041560000432 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопад 2024 року, ухвалений стосовно

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.П`ятихатки П`ятихатського району, Дніпропетровської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, який не одружений, не працює, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , раніше судимий:

- 06.02.2015 року П`ятихатським районним судом Дніпропетровської області за ч.3 ст.187, ч.2 ст.289 КК України до 7 років позбавлення волі з конфіскацією майна;

- 28.12.2022 року Дрогобицьким міськрайронним судом Львівської області за ч.1 ст.309 КК України, із застосуванням ст.71 КК України до 1 року 2 днів позбавлення волі

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 121 КК України,

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с.Любимівка Дніпропетровського району, Дніпропетровської області, громадянина України, з професійно-технічною освітою, який одружений, працює оглядачем вагонів ВЧД-2 «Укрзалізниця», на утриманні неповнолітніх дітей не має, зареєстрований та фактично проживає АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 146 КК України,

В С Т А Н О В И Л А:

Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскаржуваного рішення.

Вироком П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопад 2023 року ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 289 КК України та призначено покарання: за ч. 2 ст. 121 КК України - 10 років позбавлення волі; за ч. 3 ст. 146 КК України – 8 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 289 КК України – 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання призначених покарань, призначено ОСОБА_8 остаточне покарання у виді позбавлення волі 13 років з конфіскацією всього належного йому майна.

ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 289 КК України та призначено покарання: за ч. 3 ст. 146 КК України – 7 років позбавлення волі; за ч. 2 ст. 289 КК України – 6 років позбавлення волі без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинання менш суворого покарання, більш суворим, призначено ОСОБА_7 остаточне покарання у виді 7 років позбавлення волі без конфіскації майна.

Крім того судом вирішено питання про стягнення процесуальних витрат.

Цим вироком дії обвинуваченого  ОСОБА_8  кваліфіковано за ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 289 КК України, а саме як умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; незаконне викрадення людини за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки; незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 289 КК України, за ознаками: незаконне викрадення людини за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки; незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб.

За встановлених судом обставин та детально викладених у вироку суду обвинувачений ОСОБА_8 скоїв умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; разом обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_7 скоїли: незаконне викрадення людини за попередньою змовою групою осіб, що спричинило тяжкі наслідки; незаконне заволодіння транспортним засобом, поєднане із насильством, що не є небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, вчинене за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_8 також і повторно, за наступних обставин.

22.10.2023 близько 16.15 год. ОСОБА_8 разом із ОСОБА_7 після спільного вживання алкогольних напоїв, знаходилися на АДРЕСА_1 , де поблизу будинку 4А, помітили раніше знайомого ОСОБА_13 , який знаходився біля автомобіля ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва реєстрації транспортного засобу НОМЕР_2 належить останньому та в них раптово виник злочинний умисел направлений на викрадення ОСОБА_13 з метою заволодіння його автомобілем. Цього ж дня тобто, 22.10.2023 близько 16.20 год. ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , продовжуючи знаходитись за вищевказаною адресою, реалізуючи свій злочинний намір направлений на викрадення людини, діючи умисно із корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, домовилися, розподіливши між собою ролі, керуючись єдиним злочинним умислом, з метою подальшого обернення автомобілю ОСОБА_13 на свою користь, підійшли до автомобіля ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_13 , біля якого стояв останній, де між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_8 підійшов до потерпілого ОСОБА_13 та наніс один удар долонею лівої руки в ділянку обличчя потерпілого від чого останній дезорієнтувався та вдарився головою об дверцята вказаного автомобіля та ОСОБА_13 почав бігти від ОСОБА_8 при цьому кричати «Рятуйте!». В свою чергу ОСОБА_8 побіг за ним, та наздогнавши, поштовхом звалив ОСОБА_13 на землю, після чого сівши на нього зверху обличчям до обличчя завдав ОСОБА_13 два удари в область голови. Потім ОСОБА_8 повернувся до автомобіля ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , та сівши за кермо під`їхав до ОСОБА_13 , де разом з ОСОБА_7 силою заштовхнули ОСОБА_13 на заднє сидіння його автомобілю, після чого, всупереч волі власника, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, ОСОБА_8 знову сів за кермо, завів двигун автомобіля ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , та ОСОБА_7 з ОСОБА_8 з місця вчинення злочину зникли, тим самим викрали ОСОБА_13 і спричинили останньому в подальшому тяжкі наслідки у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, та настання смерті потерпілого ОСОБА_13 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 в часовому проміжку між 20-ю та 22-ю годинами на території П`ятихатської територіальної громади, Кам`янського району, Дніпропетровської області.

Крім того, 22.10.2023 близько 16.15 год. ОСОБА_14 разом із ОСОБА_7 після спільного вживання алкогольних напоїв, знаходилися на вул. Шевченко в с.Мирне, Кам`янського району, Дніпропетровської області, де поблизу будинку 4А, помітили автомобіль ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва реєстрації транспортного засобу НОМЕР_2 належить ОСОБА_13 , біля якого знаходився останній та в них раптово виник злочинний умисел направлений на незаконне заволодіння вказаним автомобілем, шляхом заподіяння насильства ОСОБА_13 , яке не є небезпечним для життя чи здоров`я останнього в момент заподіяння, з метою подальшого обернення автомобіля на свою користь. Цього ж дня тобто, 22.10.2023 близько 16:20 год. ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , продовжуючи знаходитись за вищевказаною адресою, діючи умисно, повторно, із корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, домовилися, розподіливши між собою ролі, керуючись єдиним умислом, реалізуючи свій злочинний намір, направлений на незаконне заволодіння вищевказаним автомобілем, з метою подальшого обернення його на свою користь, підійшли до автомобіля ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_13 , біля якого стояв останній, де між ОСОБА_8 та ОСОБА_13 виник словесний конфлікт. Під час якого, ОСОБА_8 підійшов до потерпілого ОСОБА_13 та наніс один удар долонею лівої руки в ділянку обличчя потерпілого від чого останній дезорієнтувався та вдарився головою об дверцята вказаного автомобіля та ОСОБА_13 почав бігти від ОСОБА_8 при цьому кричати «Рятуйте!». В свою чергу ОСОБА_8 побіг за ним, та наздогнавши, поштовхом звалив ОСОБА_13 на землю, після чого сівши на нього зверху обличчям до обличчя завдав ОСОБА_13 два удари в область голови. Потім, ОСОБА_8 повернувся до автомобіля ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , та сівши за кермо під`їхав до ОСОБА_13 , де разом з ОСОБА_7 силою заштовхнули ОСОБА_13 на заднє сидіння його автомобілю, після чого, всупереч волі власника, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, ОСОБА_8 знову сів за кермо, завів двигун автомобіля ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , 2008 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , вартістю 94996,64 грн., що підтверджується висновком експерта за результатами автотоварознавчої експертизи № 4638, від 23.10.2023, який на праві власності належить ОСОБА_13 . Після чого, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 з місця вчинення злочину зникли, розпорядившись майном потерпілого ОСОБА_13 на власний розсуд, при цьому пошкодивши вказаний автомобіль, чим завдали потерпілому ОСОБА_13 майнової шкоди на суму 49 493,66 грн., що підтверджується висновком експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчої експертизи № 5600 від 29.12.2023.

Крім того, 22.10.2023 близько 16.15 год. ОСОБА_8 разом із ОСОБА_7 після спільного вживання алкогольних напоїв, знаходилися на АДРЕСА_1 , де поблизу будинку АДРЕСА_3 , помітили раніше знайомого ОСОБА_13 , який знаходився біля автомобілю ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва реєстрації транспортного засобу НОМЕР_2 належить останньому, та в ході розмови з останнім на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, у ОСОБА_8 виник раптовий злочинний умисел спрямований на спричинення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_13 . В той же день, тобто 22.10.2023 близько 16.20 год. ОСОБА_8 , реалізуючи свій злочинний умисел направлений на нанесення тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_13 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи та бажаючи настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, діючи умисно, перебуваючи за вищевказаною адресою, підійшов до потерпілого ОСОБА_13 та наніс один удар долонею лівої руки в ділянку обличчя потерпілого від чого останній дезорієнтувався та вдарився головою об дверцята автомобіля ВАЗ 211010, зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 . Після чого ОСОБА_13 почав бігти від ОСОБА_8 при цьому крйчати: «Рятуйте!» ОСОБА_8 побіг за ним та наздогнавши, поштовхом звалив Усольцева на землю, після чого сівши на нього зверху обличчям до обличчя завдав ОСОБА_13 два удари в область голови. Після чого ОСОБА_8 повернувся до автомобіля ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , та сівши за кермо під`їхав до ОСОБА_13 , де разом з ОСОБА_7 силою заштовхнули ОСОБА_13 на заднє сидіння його автомобілю, потім ОСОБА_8 сів за кермо вищевказаного автомобіля та поїхав у напрямку автодороги Р-74 сполученням «П`ятихатки - Кривий Ріг», Кам`янського району, Дніпропетровської області. Цього ж дня, близько 17:00 год. ОСОБА_8 зупинив автомобіль ВАЗ 211010, зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , на відстані одного метру від краю проїзної частини ліворуч за напрямком руху, на відстані 20 метрів до автодороги Р-74 сполученням «П`ятихатки - Кривий Ріг», Кам`янського району, Дніпропетровської області, де, потерпілий ОСОБА_13 , прийшовши до тями відкрив задні двері вищевказаного автомобіля та почав тікати, в цей час ОСОБА_8 побачив це і почав бігти за потерпілим. Наздогнавши потерпілого ОСОБА_13 , ОСОБА_8 за допомогою лівої та правої ноги хаотично почав наносити зверху вниз не менше 10 ударів лежачому ОСОБА_13 в ділянку грудної клітини та дещо вверх в напрямку голови. Потім ОСОБА_8 підняв потерпілого та підтримуючи його за руки вів в бік автодороги Р-74 сполученням «П`ятихатки - Кривий Ріг», Кам`янського району, Дніпропетровської області, де ОСОБА_13 знову почав тікати, але дезорієнтувавшись впав на асфальтобетонне покриття. ОСОБА_8 підійшовши до потерпілого наніс правою та лівою рукою відкритою долонею два удари в ділянку обличчя потерпілого, потім останній за допомогою сили обох рук підійняв потерпілого та довівши до автомобіля помістив його до багажного відділення автомобіля. Після чого, ОСОБА_8 , сівши за кермо автомобіля ВАЗ 211010, зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , завів автомобіль та поїхав в бік с.Вершинне, Кам`янського району, Дніпропетровської області, де зупинившись біля домоволодіння № 1 по вул. Залізнична в с. Вершинне, Кам`янського району, Дніпропетровської області, підійшов до багажного відділення автомобіля та дістав звідти потерпілого ОСОБА_13 , поставивши його на ноги. При цьому ОСОБА_8 за допомогою лівої руки долонею наніс удар в праву половину обличчя, від чого потерпілий впав на асфальтобетонне покриття на лівий бік. Після чого ОСОБА_8 знову помістив потерпілого до багажного відділення автомобілю. Своїми злочинними діями ОСОБА_8 спричинив ОСОБА_13 тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми, травматичного субарахноїдального крововиливу, закритої тупої травми грудної клітки з прямим поперечним переломом грудини, та непрямими 1,2,3 та 6 ребер по біля грудинній лінії ліворуч, прямими поперечними переломами 2,3,4 ребер по передньо-підпаховій лінії ліворуч, та прямих переломів 6-7 ребер ліворуч, множинних розповсюджених крововиливів з кишеня подібними розшаруваннями м`язових волокон заповнених згортками темно-червоної в`язкої крові в ділянці міжреберних м`язів лівої половини грудної клітки на рівні 2-4 ребер від біля грудиної до середньо-підпахвової лінії, двох рвано-забитого вигляду ран в лобній ділянці голови, дещо, ліворуч та на шкірі в ділянці перенісся, масивних розповсюджених крововиливів на внутрішній поверхні м`яких покровних тканин голови, дрібних крововиливів в сірій речовині правої півкулі головного мозку, крововиливу в боковий шлуночок правої півкулі головного мозку, забитої рани на червоній каймі верхньої губи праворуч, розповсюджених крововиливів в ділянці червоної кайми та слизової поверхні нижньої губи, масивних насичених крововиливів в параорбітальну жирову клітковину обох очей, крововиливів в склеру правого ока що займає всю білкову оболонку правого ока, садна в лівій тім`яно-скроневій ділянці голови з переходом на скронево-нижньо-щелепний суглоб ліворуч, множинних саднень шкіри в ділянці верхніх кінцівок та садна в ділянці правого колінного суглобу, розповсюджених синюшно-бузкового кольору синців в ділянці голови, обличчя, тулубу, верхніх та нижніх кінцівок, та в своїй сукупності відносяться до категорії ТЯЖКИХ тілесних ушкоджень за критерієм як небезпечні для життя, а в даному конкретному випадку як ті, що призвели до смерті. Підстава « Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних укоджень» пункт 2.1.3,підпункт в),г),о). Смерть ОСОБА_13 настала від травматичного шоку, який виник від сумісної закритої черпно-мозкової травми з травматичним субархаїдальним крововиливом та закритої тупої травми грудної клітки з прямим поперечним переломом грудини та непрямими і прямими поперечними переломами ребер ліворуч з масивними розповсюдженими крововиливами навколо переломів, множинних розповсюджених крововиливів в м`яких покровних тканинах голови, множинних саднень, крововиливів в ділянці голови, обличчя, тулубу, кінцівок, що підтверджується висновком експерта №142 Е від 30.10.2023.

Виявлені у ОСОБА_13 тілесні ушкодження знаходяться у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті, яка настала 22 жовтня 2023 року в часовому проміжку між 20-ю та 22-ю годинами на території П`ятихатської територіальної громади, Кам`янського району Дніпропетровської області від травматичного шоку, який виник від сумісної закритої черепно- мозкової травми з травматичним субарахноїдальним крововиливом та закритої тупої травми грудної клітки з прямим поперечним переломом грудини та непрямими і прямими поперечними переломами ребер ліворуч з масивними розповсюдженими крововиливами навколо переломів, множинних розповсюджених крововиливів в м`яких покровних тканинах голови, множинних саднень, крововиливів в ділянці голови, обличчя, тулубу, кінцівок, та підтверджується даними судово-медичного дослідження трупу, що підтверджується висновком експерта № 142 «Е/Д» від 11.11.2023.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок суду першої інстанції змінити в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_15 покарання: за ч. 2 ст. 121 КК України — 7 років позбавлення волі; - за ч. 3 ст. 146 КК України – 6 років позбавлення волі; - за ч. 2 ст. 289 КК України – 5 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

       На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_8 покарання у виді 7 років позбавлення волі.

Обгрутовуючи заявлені вимоги захисник посилається на те, що суд першої інстанції призначаючи обвинуваченому покарання не надав належної оцінки тому, що він визнав свою провину, щиро розкаявся, цивільний позов визнав повністю, активно сприяв слідству, а також особі обвинуваченого, який має стійкі соціальні зв`язки, проживає у цивільному шлюбі з ОСОБА_16 з якою має спільних малолітніх дітей 2022 та 2024 року народження, на обліку лікарів психіатра та нарколога не перебуває.

Крім того, захисник звертає увагу на те, що суд в порушення вимог п. 2 ч. 4 ст. 374 КПК України, не визначив частку складання призначених покарань, та з яких мотивів призначив остаточне покарання у виді 13 років позбавлення волі, з огляду на те, що максимальне покарання, визначене санкцією ч. 2 ст. 121 КК України є позбавлення волі строком на 10 років.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 просить вирок суду першої інстанції змінити, кримінальне провадження стосовно ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 289 КК України, закрити, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України за відсутності в його діях складу злочину, та визнати його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 396 КК України. При призначенні покарання ОСОБА_17 у межах санкції ч. 1 ст. 396 КК України, застосувати до нього ст. ст. 75, 76 КК України.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги захисник зазначає про те, що ОСОБА_7 під час вчинення злочинів з ОСОБА_15 був тільки присутнім, ніяких активних дій не вчиняв, а відтак для визнання його винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 289 КК України, за відсутності у нього умислу на вчинення вказаних злочинів, однієї його присутності, за відсутності доказів співучасті, не достатньо. Разом з цим захисник вказує, що враховуючи ті обставини, що ОСОБА_7 будучи присутнім під час вчинення ОСОБА_15 незаконних дій був зобов`язаний про це повідомити, однак цього зробив, він має нести кримінальну відповідальність за приховування злочину.

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить перекваліфікувати його дії з ч. 2 ст. 289, ч. 3 ст. 146 КК України на ст. 396 КК України, як приховування злочину.

Обгрунтовуючи заявлені вимоги обвинувачений посилається на незаконність вироку суду першої інстанції, через не надання судом першої інстанції належної оцінки тому, що він ніяких активних дій стосовно потерпілого не робив, в змову з ОСОБА_15 не вступав та сів до автомобілю за згодою його власника. При цьому, обвинувачений вказує, що він не міг бути обізнаним, що між потерпілим та ОСОБА_15 виникне сварка, при цьому він не повідомив правоохоронні органи про вчинений злочин ОСОБА_15 , через те, що він боявся його. Також обвинувачений не погоджується з показами свідка ОСОБА_18 , оскільки не міг садити до машини потерпілого, через стан сп`яніння.

Позиції учасників судового провадження.

Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник ОСОБА_9 підтримали свої апеляційній скарги, просили їх задовольнити та перекваліфікувати дії обвинуваченого ОСОБА_7 на ч. 1 ст. 396 КК України з призначенням йому відповідного покарання.

Обвинувачений ОСОБА_8 та його захисник ОСОБА_10 підтримали апеляційну скаргу захисника та просили вирок суду змінити в частині призначення ОСОБА_8 покарання.

Прокурор, потерпіла та її представник заперечували проти задоволення апеляційних скарг, вважали вирок суду першої інстанції законним та обгрунтованим і просили залишити його без змін.

Мотиви апеляційного суду.

Відповідно до ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146, ч. 2 ст. 289 КК України, за обставин, встановлених судом та кваліфікація його дій, в апеляційних скаргах не оскаржуються, а відтак, апеляційним судом не переглядаються.

Разом з цим, перевіривши доводи апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_9 про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, перевіривши висновки суду першої інстанції, докази, які суд поклав в основу вироку на підтвердження встановлених ним фактичних обставин кримінального провадження, апеляційний суд доходить висновку, що доводи обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника щодо недоведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 146 та ч. 2 ст. 289 КК є безпідставними, з огляду на таке.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів зроблено з дотриманням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Зокрема, такого висновку суд дійшов на підставі аналізу: показань потерпілої ОСОБА_11 , свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 та ОСОБА_28 , а також фактичних відомостей відображених в протоколі огляду проїзної частини вулиці Шкільна селища Мирне Кам`янського району Дніпропетровської області. від 22.10.2023 року, протоколі огляду автомобіля, що знаходиться на узбіччі автошляху Т0420 поруч з с.Новопокровка Солонянського району Дніпропетровської област від 23.10.2023 року та відеозаписі до нього, протоколі огляду трупа у багажнику легкового автомобіля ВАЗ 2110від 23.10.2023 року, протоколі огляду ділянки місцевості поблизу домоволодіння АДРЕСА_4 від 23.10.2023 року, протоколі огляду ділянки місцевості розташована в с.Івашинівка Кам`янського району Дніпропетровської області від 23.10.2023 року, протоколі огляду ділянки місцевості поблизу споруди Богдано-Надеждівського старостинського округу, який розташований за адресою: АДРЕСА_5 від 23.10.2023 року, протоколі огляду території домоволодіння, будинок та автомобіль, який знаходиться на території домоволодіння АДРЕСА_4 від 23.10.2023 року, протоколі огляду одягу, який добровільно надав ОСОБА_7 від 23.10.2023 року, протоколі огляду ділянки місцевості, розташована на перехресті доріг сполученням ОСОБА_29 від 23.10.2023 року, протоколів пред`явлення для впізнання за фотознімками 23.10.2024, протоколів проведення слідчого експерименту з ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , кожним окремо, від 24.10.2023 року та 25.10.2023 року, висновку експерта №142 «Е», висновку експерта №81 «Е» - 137, висновку експерта №142 «Е/Д», висновку експерта №142 «Е/Д», висновку експерта №2400/3266-БД, та інших доказів, зміст яких докладно відображено у вироку.

Наведена сукупність доказів та їх зміст підтверджують, що під час судового провадження встановлено та оцінено всі обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, як того вимагають положення статей 91, 94 КПК України. Жодних сумнівів щодо об`єктивності оцінки доказів, покладених в основу вироку, та дотримання судом першої інстанції вимог статті 94 КПК колегія суддів не вбачає.

Щодо доводів апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника щодо не встановлення судом умислу вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, то апеляційний суд вважає їх не обгрунтованими з огляду на таке.

Умисел має дві характерні ознаки – інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна – це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова – наявність у суб`єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.

Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення, передбаченого ст. 146 КК України, характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі чи викрадати іншу особу, але бажає це зробити.

Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених ч. 3 ст. 146, може бути тільки необережним.

Також, кримінальне правопорушення, передбачене ст. 289 КК України, а саме незаконне заволодіння транспортним засобом може бути вчинено лише за наявності прямого визначеного умислу на вилучення транспортного засобу, коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання.

В свою чергу вилучення транспортного засобу полягає в сукупності двох дій – встановленні контролю над транспортним засобом і переміщенні його в просторі з місця первинного знаходження будь-яким способом. Встановлення контролю над транспортним засобом – це дії, спрямовані на встановлення фізичного панування над ним, коли винний сам або з використанням інших осіб одержує можливість перемістити його.

При цьому, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб означає спільне скоєння цього злочину декількома (двома і більше) суб`єктами злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Домовитися про спільне вчинення злочину заздалегідь означає дійти згоди щодо його скоєння до моменту виконання його об`єктивної сторони.

Таким чином, ця домовленість можлива на стадії до готування до злочину, а також у процесі замаху на злочин. Як убачається з ч. 2 ст. 28 КК, домовленість має стосуватися спільності вчинення злочину (узгодження об`єкта злочину, його характеру, місця, часу, способу вчинення, змісту виконуваних функцій тощо). Така домовленість може відбуватися у будь-якій формі - усній, письмовій, за допомогою конклюдентних дій тощо. Учасники вчинення злочину такою групою діють як співвиконавці. При цьому можливий технічний розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль.

Згідно правової позиції ККС ВС, викладеної у постанові від 02.11.2022 у справі № 253/11494/13-к, співучасть у вчиненні злочину передбачає: об`єднання окремих зусиль кожного співучасника у взаємообумовлену спільну діяльність усіх співучасників; те, що вчинюваний співучасниками злочин є єдиний для всіх; спрямування зусиль кожного співучасника на досягнення загального результату злочину; причинний зв`язок між діяннями всіх учасників і загальним злочинним результатом. Спільна участь у вчиненні злочину може проявитися як у дії, так і в бездіяльності. Головною рисою спільної дії (бездіяльності) співучасників є те, що дії (бездіяльність) кожного з них є складовою частиною загальної діяльності з вчинення злочину. Вони діють разом, роблячи свій внесок у вчинення злочину. Дії (бездіяльність) кожного з учасників за конкретних обставин є необхідною умовою для вчинення злочинних дій (бездіяльності) іншим співучасником та настання спільного злочинного результату.

За встановлених судом обставин, ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , підійшли до автомобіля ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить на праві власності ОСОБА_13 , біля якого стояв останній, де між ОСОБА_14 та ОСОБА_13 виник словесний конфлікт, під час якого ОСОБА_8 підійшов до потерпілого ОСОБА_13 та наніс один удар долонею лівої руки в ділянку обличчя потерпілого від чого останній дезорієнтувався та вдарився головою об дверцята вказаного автомобіля та ОСОБА_13 почав бігти від ОСОБА_8 при цьому кричати «Рятуйте!». В свою чергу ОСОБА_8 побіг за ним, та наздогнавши, поштовхом звалив ОСОБА_13 на землю, після чого сівши на нього зверху обличчям до обличчя завдав ОСОБА_13 два удари в область голови. Потім ОСОБА_8 повернувся до автомобіля та сівши за кермо під`їхав до ОСОБА_13 , де разом з ОСОБА_7 силою заштовхнули ОСОБА_13 на заднє сидіння його автомобілю, після чого, всупереч волі власника, усвідомлюючи злочинний характер своїх дій, ОСОБА_8 знову сів за кермо, завів двигун автомобіля та ОСОБА_7 з ОСОБА_8 з місця вчинення злочину зникли.

Зазначені обставини, не заперечував і обвинувачений ОСОБА_8 , який окрім іншого зазначив і про те, що ОСОБА_7 за його наказом пішов допомогти піднятися ОСОБА_13 , який втікаючи від нього, впав на землю. При цьому, сам ОСОБА_7 в цей час сам впав біля потерпілого, тому він допоміг їм разом піднятися та посадив потерпілого до авто і вони разом з ОСОБА_7 поїхали.

Про вказані обставини також повідомляв обвинувачений ОСОБА_7 , який в судовому засіданні суду першої інстанції пояснював, що коли він сидів в автомобілі то чув як почалася суперечка між ОСОБА_15 та ОСОБА_30 , після якої ОСОБА_15 посадив ОСОБА_31 на заднє сидіння авто та поїхав, однак через те, що машина заглохла потерпілий намагався втекти та впав, й він намагався допомогти йому піднятись, але теж впав. При цьому всі події того дня він пам`ятає дуже погано через стан сильного алкогольного сп`яніння.

Колегія суддів звертає на те, що стан фізіологічного сп`яніння законодавець визначає у ст. 21 КК України серед інших ознак суб`єкта злочину, встановлених у Розділі IV Загальної частини КК України. Добровільне вживання речовин, які впливають на здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними, ніколи не виключає кримінальної відповідальності особи, і навіть, перебуваючи у стані фізіологічного сп`яніння, особа вважається осудною під час вчинення злочину, оскільки цей стан не віднесено до змісту медичного критерію неосудності. Добровільно вживши зазначені речовини, особа, яка перебуває під їхнім впливом, приймає на себе відповідальність за усі вчинені в такому стані дії.

А відтак той факт, що обвинувачений в силу стану сп`яніння не пам`ятає або частково пам`ятає інкриміновані йому події, та вважає, що він не міг вчинити кримінальне правопорушення, не може свідчить про непричетність такої особи до вчинених кримінальних правопорушень, яку було встановлено на підставі детального аналізу доказів, зокрема показів свідків ОСОБА_26 та ОСОБА_20 , які були безпосередніми свідками події та вказували те, що ОСОБА_7 завдав один удар ногою по голові потерпілого ОСОБА_32 та разом і з ОСОБА_8 силоміць садили його в машину, та письмових доказів, зокрема висновку експерта №2400/3266-БД відповідно до якого, кров, виявлена на куртці ОСОБА_7 може походити від потерпілого ОСОБА_13 з ймовірністю не менше 99,99%., які окремо так і своїй сукупності повністю підтверджують причетність ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому злочинів.

       В той же час, вказуючи на відсутність з боку обвинуваченого ОСОБА_7 будь-яких активних дій спрямованих на потерпілого ОСОБА_31 , сторона захисту не наводить жодних обґрунтувань тому, за яких обставин на куртці, в яку був одягнений ОСОБА_7 з`явилася кров потерпілого.

Слід зазначити, що ОСОБА_7 був раніше знайомий з потерпілим ОСОБА_13 та не міг не розуміти, що автомобіль ВАЗ 211010 зеленого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 належить останньому, чув що між ОСОБА_15 та ОСОБА_30 відбувається сварка, в ході, якої ОСОБА_15 завдав удару потерпілому та всупереч його волі посадив на заднє сидіння, при цьому, після зупинки автомобіля потерпілий намагався втекти, чого в силу певних обставин не міг зробити та саме ОСОБА_17 пішов наздоганяючи потерпілого, не міг не розуміти відсутність добровільної згоди останнього на передачу авто під керування ОСОБА_8 й перебування у вказаному авто на той час на задньому сидінні.

Відтак, обвинувачений ОСОБА_7 розуміючи спрямованість дій обвинуваченого ОСОБА_8 , не здійснивши жодних дій на припинення явно незаконних дій ОСОБА_8 , а навпаки вчиняючи дії спрямовані на допомогу ОСОБА_15 у доведені умислу до кінця, надав свою мовчазну згоду та вступив у попередню змову з останнім, тобто його поведінка під час скоєння злочину була узгодженою, оперативною та послідовною з іншим учасником на досягнення негативних наслідків.

Не витримує жодної критики і твердження обвинуваченого щодо того, що він хвилювався за своє життя та боявся обвинуваченого ОСОБА_8 , через що не намагався його зупинити, адже за обставин встановлених судом, та підтверджених доказами, у нього було безліч можливостей покликати на допомогу чи повідомити комусь про злочинні дії обвинуваченого, однак він свідомо сідав в авто разом з ОСОБА_15 та на протязі тривало часу перебував разом з ним відвідуючи різні місця.

Зокрема, будучи в дворі свідка ОСОБА_33 , він нічого не повідомляв останньому, а лише спостерігав за діями ОСОБА_8 та допомогав йому. Так, і в той час коли авто стояло на узбіччі дороги, а ОСОБА_8 знову побіг за потерпілим і в цей час повз проїжджала на авто свідок ОСОБА_22 разом зі своїм чоловіком, він не покликав їх на допомогу, а переховувався в лісопосадці.

З огляду на викладене, рішення суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, на думку колегії суддів, прийнято згідно з критерієм доведеності «поза розумним сумнівом», який застосовується Європейським судом з прав людини (рішення «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011), та підстав для задоволення апеляційних скарг обвинуваченого та захисника за обставин, викладених у скаргах, не має.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції були дослідженні всі обставини кримінального провадження, кожен перелічений доказ оцінено з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, що є підставою для ухвалення обвинувального вироку, зокрема щодо ОСОБА_7 .

Разом з цим, колегія суддів погоджується з видом та розміром призначеного обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, яке визначено у виді позбавлення волі, без конфіскації майна, в межах санкції інкримінованих кримінальних правопорушень, із застосування положень ч. 1 ст. 70 КК України, з урахуванням ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, обставин їх вчинення, особи обвинуваченого, який вину не визнав, раніше не судимий, працює, за місцем проживання характеризується незадовільно, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, згідно висновку судово-психіатричного експерта в період інкримінованих йому діянь виявляв і в період обстеження виявляє психічний розлад у формі психічних та поведінкових розладів внаслідок вживання алкоголю; а також відсутності обставин, які пом`якшують покарання та наявність тих, що обтяжують покарання, а саме скоєння злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння, й, на переконання апеляційного суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування положень ст. 69, 75 КК України судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції не встановлено.

Що стосується доводів апеляційної скарги адвоката ОСОБА_10 про невідповідність призначеного покарання ОСОБА_8 ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та його особі, внаслідок суворості, апеляційний суд зазначає таке.

Відповідно до змісту ст.ст. 50, 65 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, як засудженими, так і іншими особами. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності і індивідуалізації. Суд, при призначенні покарання, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Цих вимог закону, при ухваленні вироку, суд першої інстанції дотримався в повній мірі.

Як вбачається з вироку, при призначенні покарання ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, зокрема те, що об`єктом злочинного посягання є життя та здоров`я потерпілого, його особиста недоторканість, особу обвинуваченого, який раніше судимий за вчинення тяжких умисних корисливих злочинів, маючи не зняту та не погашену судимість продовжив злочинну діяльність, що вказує на його небажання ставати на шлях виправлення, з попередньої судимості жодних висновків не зробив, схильність ОСОБА_8 до девіантної поведінки, що він соціально не адаптований, офіційно не працює, постійного доходу немає, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, але згідно висновку судово-психіатричного експерта в період інкримінованих йому діянь виявляв і в період обстеження виявляє емоційно нестійкий розлад особистості;

До обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_8 суд відніс скоєння злочину особою, яка перебуває в стані алкогольного сп`яніння, рецидив злочинів.

Обставин, які пом`якшують покарання ОСОБА_8 , судом не встановлено.

З огляду на наведені обставини, суд дійшов висновку, про необхідність призначення обвинуваченому ОСОБА_8 покарання в межах санкцій інкримінованих кримінальних правопорушень, у виді позбавлення волі, з конфіскацією майна.

Разом з цим, суд першої інстанції, враховуючи характер і ступінь суспільної небезпеки вчинених кримінальних правопорушень, які посягають на одне із найцінніших соціальних благ людини – життя і недоторканість людини та право власності, суспільну небезпечність кримінальних правопорушень, особу ОСОБА_8 , який раніше був судимий за вчинення тяжких злочинів, з попередньої судимості жодних висновків не зробив, дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_8 можливе лише в умовах реального відбування покарання, з призначенням остаточного покарання шляхом застосування принципу часткового складання призначених покарань.

Колегія суддів погоджується з видом та розміром призначеного обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, яке визначено у виді позбавлення волі, в межах санкції інкримінованих кримінальних правопорушень, з урахуванням обставин їх вчинення, ступеню тяжкості, особи обвинуваченого, й вважає, що таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Що стосується доводів апеляційної скарги захисника з приводу того, що суд безпідставно не визнав як обставини, що пом`якшують покарання щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, добровільне бажання відшкодування збитків потерпілій та наявність у обвинуваченого ОСОБА_8 на утриманні двох малолітніх дітей, то колегія суддів зазначає наступне.

Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.

Активне сприяння розкриттю злочину як обставина, що пом`якшує покарання, означає добровільну допомогу слідству будь-яким чином: повідомлення правоохоронним органам або суду фактів у справі, надання доказів, інших відомостей про власну кримінальну діяльність чи діяльність інших осіб, викриття інших співучасників, визначення ролі кожного з них у вчиненні злочину, наданні допомоги в їх затриманні, видачі знарядь і засобів вчинення злочину, майна, здобутого злочинним шляхом. Тому, беззаперечно, воно має бути активним, тобто певним чином ініціативним.

Слід зазначити, що під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з`ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

Отже, факт щирого каяття особи у вчиненні злочину та активного сприяння у розкритті злочину повинні знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.

На переконання апеляційного суду, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, суд першої інстанції дійшов обгрунтованих висновків про відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_8 таких обставин, що пом`якшують покарання, як активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень та щире каяття, з огляду на те, що ОСОБА_8 вину в пред`явленому обвинуваченні визнав не в повному обсязі, і його поведінка під час розгляду справи судом, не була такою, яка б свідчила про його щире каяття, а саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.

Таких обставин не було встановлено і органом досудового розслідування, про, що свідчить відсутність посилання на них в обвинувальному акті. Крім того, обвинувачений ОСОБА_8 , навіть в ході апеляційного перегляду не висловлював щирий жаль з приводу скоєних ним кримінальних правопорушень та не просив вибачення у потерпілої.

Що стосується посилання захисника на добровільне бажання ОСОБА_8 відшкодувати шкоду, то апеляційний суд звертає увагу на таке.

Статтею 66 КК України, визначено, що обставинами, що пом`якшують покарання визнаються, окрім іншого, добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

Добровільне відшкодування шкоди має важливе значення при призначенні покарання: відповідно до статті 66 КК пом`якшує покарання, відповідно до статті 65 КК позитивно характеризує особу винного.

Повне відшкодування завданих збитків або усунення заподіяної шкоди означає добровільне задоволення у повному обсязі обґрунтованих претензій потерпілого, що засновані на матеріалах кримінального провадження. Таким чином критеріями для визначення способу відшкодування (компенсації) шкоди є: вид завданої шкоди (моральна, фізична, майнова) позиція потерпілого, яка має пріоритетне значення.

Оскільки згода винуватого на добровільне відшкодування (компенсації) шкоди, а також згода потерпілого на відповідний спосіб її відшкодування (компенсації) має правове значення, то належною процесуальною формою фіксації може бути: усна заява, оформлена відповідним протокол або зафіксована в журналі судового засідання та засвідчена їх підписом; письмова заява, що подається потерпілим, винним до органів, які здійснюють кримінальне провадження. У кожному окремому випадку повинні бути зібрані докази, що підтверджують факт добровільного відшкодування (компенсації) завданих збитків або усунення (загладжування) заподіяної шкоди (наприклад, заяви і розписки потерпілих, квитанції, інші фінансові документи), які долучаються до матеріалів кримінального провадження.

Разом з цим, в матеріалах провадження відсутні будь-які докази на підтвердження намагання обвинуваченого відшкодувати понесені потерпілою матеріальні та моральні страждання, про такі обставини не вказувала і потерпіла, а сам факт не заперечення проти цивільного позову не свідчить про добровільність відшкодування завданої шкоди.

Що стосується наявності у обвинуваченого ОСОБА_15 на утримані двох неповнолітніх дітей та цивільної дружини, то судом першої інстанції вказані обставини враховані в сукупності з іншими обстанами та їм надано належну оцінку, в той же час апеляційний суд звертає увагу на те, що наявність в обвинуваченого утриманців не стали тими стримуючими факторами для утримання від вчинення кримінальних правопорушень.

Статтею 414 КПК України як одну з підстав зміни вироку визначено невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Так, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини Кримінального кодексу, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

З огляду на викладене, захисник ОСОБА_10 не навів належних доводів та аргументів, які б давали підстави вважати, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 покарання є явно не справедливим у цьому випадку.

Що стосується призначеного ОСОБА_8 остаточного покарання, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, при сукупності кримінальних правопорушень суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань.

За приписами ч. 2 ст. 70 КК України при складанні покарань остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначається в межах, встановлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає більш суворе покарання. Якщо хоча б одне із кримінальних правопорушень є умисним тяжким або особливо тяжким злочином, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у межах максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Остаточне покарання за сукупністю злочинів має визначатися за найбільш суворим видом покарання за окремі злочини, що до неї входять, і в межах санкції того закону, який передбачає більш суворе покарання. Однак якщо хоча б один зі злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за сукупністю злочинів у межах максимального строку, встановленого для такого виду покарань у Загальній частині КК України.

З оскаржуваного вироку видно, що ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні визнано винуватим, у вчиненні тяжких злочинів, найбільш суворим видом покаранням за вказані злочини є позбавлення волі строком до 10 років (ч. 2 ст. 121, ч. 3 ст. 146 КК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 63 КК України позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п`ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_8 остаточне покарання, не порушує загальних засад його призначення та відповідає принципам законності, індивідуалізації та справедливості.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про призначення покарання, в повній мірі виконав вимоги ст. ст. 50, 65, 70 КК України та належним чином мотивував своє рішення, у зв`язку з чим не встановлено підстав, передбачених ст. ст. 413, 414 КПК України для його зміни, з підстав викладених в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_10 .

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що вирок суду є законним та обгрунтованим, а апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 419 КПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 , його захисника ОСОБА_9 , захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 — залишити без задоволення.

Вирок П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 13 листопад 2024 року, ухвалений стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_7 — залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженими, які тримаються під вартою, в той самий строк з моменту вручення їм копії ухвали.

Судді:

ОСОБА_2         ОСОБА_3 ОСОБА_4