УХВАЛА

12 лютого 2025 року

м. Київ

справа № 462/163/24

провадження № 61-16627 св 24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування,

особа, яка подала касаційну скаргу, - представник ОСОБА_2 - адвокат Назаркевич Сергій Михайлович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Назаркевича Сергія Михайловича, на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 червня

2024 року у складі судді Постигач О. Б. та постанову Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст заявлених вимог

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання недієздатною ОСОБА_2 , встановлення над нею опіки та призначення опікуна, заінтересована особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки та піклування (далі - Залізнична РА Львівської МР).

В обґрунтування вимог заяви зазначав, що його мати - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає на психічні захворювання, є людиною

з інвалідністю другої групи та потребує постійного стороннього догляду, нагляду

і допомоги.

Вказував, що ОСОБА_2 проживає разом із ним, він здійснює постійний догляд за нею, купує їй речі першої необхідності, медикаменти, продукти харчування, забезпечує обстеження у лікарів, а також вчиняє інші дії, необхідні для

її комфортного життя та самопочуття. Він фактично виконує по відношенню до своєї матері обов`язки опікуна.

Інших рідних людей, які б могли здійснювати догляд за матір`ю, немає.

ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» (далі - КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня»).

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати ОСОБА_2 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатною та призначити його її опікуном.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає та зареєстрована

за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недієздатною та встановлено над нею опіку.

У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

До призначення опікуна недієздатній ОСОБА_2 на орган опіки та піклування - Залізничну РА Львівської МР, покладено обов`язки зі здійснення опіки

над ОСОБА_2 .

Встановлено строк дії рішення в частині визнання недієздатною ОСОБА_2

у 2 (два) роки з дня набрання рішенням законної сили.

Суд першої інстанції надав оцінку поданим заявником доказам, зокрема,

які підтверджують, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю 2 групи внаслідок психічного розладу, нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, потребує постійного стороннього догляду і вказав про наявність підстав

для визнання ОСОБА_2 недієздатною та встановлення над нею опіки.

ОСОБА_1 , син недієздатної ОСОБА_2 , виявив бажання стати опікуном своєї матері в той час, коли в Україні введено воєнний стан, оголошено мобілізацію,

а тому він не може бути призначений опікуном недієздатної матері. Обов`язок захисту територіальної цілісності держави має перевагу над приватним інтересом заявника. Вказаного не спростовує й висновок органу опіки та піклування щодо можливості призначення його опікуном, який має лише рекомендаційний характер для суду, а не обов`язковий, він не мотивований належним чином.

У зв`язку з цим суд поклав обов`язки зі здійснення опіки над ОСОБА_2 ,

до призначення їй опікуна, на орган опіки та піклування - Залізничну РА

Львівської МР.

Районний суд застосував відповідні норми ЦК України, ЦПК України, послався

на судову практику Верховного Суду.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 14 листопада 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Назаркевича С. М., залишено

без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 червня 2024 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що районний суд дійшов правильного висновку по суті вирішення заяви ОСОБА_1 . Конституційний обов`язок оборони незалежності та територіальної цілісності України має перевагу над бажанням заявника бути опікуном недієздатної особи за обставин існування

в останньої інших членів сім`ї, які також можуть бути опікунами. Призначення заявника опікуном буде підставою для отримання ним відстрочки від мобілізації.

Подання органу опіки та піклування про призначення ОСОБА_1 опікуном

над недієздатною матір`ю не містить належної мотивації. При цьому у ОСОБА_2 є батько, який хоча і є особою похилого віку, проте у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують неможливість виконання ним опікунських обов`язків

над недієздатною дочкою.

З урахуванням стану здоров`я ОСОБА_2 , що підтверджено належними

та достатніми доказами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку

про визнання її недієздатною та про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 у частині призначення його опікуном над недієздатною матір`ю. Цей обов`язок вірно покладено на орган опіки та піклування.

Апеляційний суд урахував відповідні правові висновки Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до Верховного Суду

У грудні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Назаркевич С. М., звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 19 червня 2024 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 14 листопада 2024 року, у якій просить скасувати оскаржувані судові рішення

в частині відмови у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вимоги заяви ОСОБА_1 задовольнити.

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування судами норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду; судами належним чином не досліджено зібрані

у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Зміст касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про визнання особи недієздатною не оскаржуються, а тому на підставі положень частини першої

статті 400 ЦПК України Верховний Суд не переглядає судові рішення у цій частині.

Ухвалою Верховного Суду від 03 січня 2025 року відкрито касаційне провадження

у справі, після усунення недоліків касаційної скарги, вказаних в ухвалі Верховного Суду від 16 грудня 2024 року. Витребувано справу з суду першої інстанції. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів, роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу, надано строк для його подання.

У січні 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 січня 2025 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвокат Назаркевич С. М., мотивована тим, що суди зробили помилкові висновки у частині відмови

у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном недієздатної матері.

Посилається на відповідні норми Конституції України, ЦК України та інші нормативно-правові акти, які регулюють питання встановлення опіки, а також

на відповідну судову практику Верховного Суду, на окрему думку судді апеляційного суду Савуляка Р. В.

Суди не врахували обставини справи, погіршення стану здоров`я ОСОБА_2

з 2023 року, надали перевагу «обов`язку щодо захисту вітчизни» замість того,

щоб вирішити заяву на підставі оцінки доказів і з`ясування всіх обставин. Питання щодо захисту заявником Вітчизни не входить до предмета доказування

і дослідження у цій справі. Обов`язки щодо захисту територіальної цілісності

не є єдиними обов`язками заявника. Введення в Україні правового режиму воєнного стану не скасовує дію положень цивільного законодавства щодо опіки.

Крім того, суди не надали правову оцінку наявним у справі доказам, у тому числі відповідному поданню органу опіки та піклування, який вважав за можливе призначити ОСОБА_1 опікуном своєї недієздатної матері. При цьому батько ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є особою похилого віку, має проблеми зі здоров`ям і не може бути опікуном своєї дочки. Відповідні докази були надані суду на стадії апеляційного розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу, поданий відповідно до вимог ЦПК України,

до Верховного Суду не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заявник - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 19).

Згідно з актом обстеження житлово-побутових умов від 15 травня 2024 року, який підписано головою житлово-будівельного кооперативу, ОСОБА_1 проживає разом із матір`ю - ОСОБА_2 , та дідом - ОСОБА_3 , за адресою:

АДРЕСА_1 (а. с. 102).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією (далі - МСЕК) від 02 листопада 2022 (а. с. 3).

Згідно з висновком КНП ЛОР «Львівський обласний клінічний психоневрологічний диспансер» від 06 грудня 2023 року № 1506 ОСОБА_2 є особою з інвалідністю

2 групи внаслідок психічного розладу. ОСОБА_2 проживає разом із сином - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_1 . Хвора

ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду (а. с. 4).

Відповідно до виписок-епікризів вищевказаного медичного закладу ОСОБА_2 встановлено діагноз параноїдна шизофренія (а. с. 42-51).

Згідно з висновком судово-психіатричного експерта від 15 березня 2024 № 293, яку проведена на підстави ухвали суду першої інстанції від 12 лютого 2024 року,

ОСОБА_2 страждає тяжким психічним розладом у формі параноїдної шизофренії з вираженим, стійким дефектом в емоційно-вольовій сфері. За своїм психічним станом нездатна усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними

(а. с. 62-64).

Цей висновок судової експертизи узгоджується з іншими матеріалами справи.

ОСОБА_2 має батька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який

є особою похилого віку.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,

є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Назаркевича С. М., у межах доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов наступного висновку.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) гарантує кожному право

на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи.

Однією з передумов забезпечення доступу до суду є наявність в особи права

на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання. Проте право доступу

до суду не може бути обмежене таким чином або такою мірою, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження не будуть сумісними з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо вони не мають легітимної мети та не є пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення ЄСПЛ у справі «Bruаlla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року, п. 33).

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади

є конституційними гарантіями права на судовий захист. Згідно з пунктом 8

частини третьої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.

Згідно зі статтею 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи,

а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, встановив, що ОСОБА_2 має тяжкий психічний розлад, який позбавляє її здатності усвідомлювати значення своїх дій т

а керувати ними, що підтверджується належними, допустимими та достатніми доказами, у тому числі відповідним висновком судово-психіатричної експертизи,

й зробив висновок про визнання ОСОБА_2 недієздатною.

Судові рішення судів попередніх інстанцій у цій частині набрали законної сили,

у касаційному порядку судові рішення судів попередніх інстанцій у цій частині

не оскаржуються.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном недієздатної матері - ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій застосували відповідні норми ЦПК України, врахували судову практику Верховного Суду

і виходили з того, що в Україні введено воєнний стан, оголошено мобілізацію й існує обов`язок захисту територіальної цілісності держави, який має перевагу

над приватним інтересом заявника бути опікуном недієздатної матері.Призначення заявника опікуном буде підставою для отримання ним відстрочки від мобілізації.

При цьому судами відхилено висновок органу опіки та піклування щодо можливості призначення заявника опікуном недієздатної матері, зазначено про наявність

у ОСОБА_2 іншого близького родича - батька похилого віку.

Колегія судів ураховує, що представник ОСОБА_2 - адвокат Назаркевич С. М., який діє в інтересах і від імені останньої, оскаржує судові рішення судів попередніх інстанцій саме в частині відмови у задоволенні вимог заяви ОСОБА_1 .

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною (стаття 40 ЦК України).

Правові наслідки визнання фізичної особи недієздатною регламентовано

статтею 41 ЦК України.

Відповідно до положень указаної норми права над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун.

Згідно зі статтею 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції,

поклав обов`язки зі здійснення опіки над ОСОБА_2 , до призначення їй опікуна, на орган опіки та піклування - Залізничну РА Львівської МР. Встановлено строк дії рішення в частині визнання недієздатною ОСОБА_2 у 2 (два) роки з дня набрання рішенням законної сили.

Статтею 47 ЦПК України визначено, що здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді (цивільна процесуальна дієздатність) мають фізичні особи, які досягли повноліття, а також юридичні особи. Неповнолітні особи віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов`язки в суді у справах, що виникають

з відносин, у яких вони особисто беруть участь, якщо інше не встановлено законом. Суд може залучити до участі в таких справах законного представника неповнолітньої особи або особи, цивільна дієздатність якої обмежена. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває цивільної процесуальної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. Цивільної процесуальної дієздатності набуває також неповнолітня особа, якій у порядку, встановленому цим Кодексом, надано повну цивільну дієздатність.

Верховний Суд ураховує, що у справі, яка переглядається, заявник - ОСОБА_1 ,

не оскаржив судові рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови

у задоволенні його заяви у касаційному порядку. Він не скористався своїм правом на подання касаційної скарги. Тобто заявник погодився з оскаржуваними судовими рішення у відповідній частині.

Разом із цим, судові рішення у відповідній частині оскаржила ОСОБА_2 , тобто особа, яку визнано судом недієздатною. Нею, по суті ставиться питання про задоволення у відповідній частині заяви ОСОБА_1 , який їй таких процесуальних повноважень на захист його прав не надавав і не міг надати, так як вона визнана недієздатною

Тлумачення вищевказаних норм права та встановлені обставини дозволяють дійти висновку про те, що ОСОБА_2 відсутня цивільно-процесуальна правосуб`єктність (у частині дієздатності), необхідна для звернення до суду з відповідною касаційною скаргою.

ОСОБА_2 визнано недієздатною в судовому порядку, відповідні судові рішення набрали законної сили.

Відповідно до пункту 1) частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності.

Суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що касаційну скаргу не підписано, подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, або підписано особою, яка не має права її підписувати (пункт 2 частини першої статті 396 ЦПК України).

Згідно з частиною першої статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду

у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, повноважень Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), колегія суддів уважає, що касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 слід закрити.

При цьому Верховний Суд зазначає, що рішення ЄСПЛ від 30 травня 2013 року

у справі № 49069/11 «Наталія Михайленко проти України» не є релевантним

до спірних правовідносин, оскільки у справі не було доведено, що відповідні державні органи здійснювали ефективний нагляд за ситуацією заявниці, яка просила поновити її дієздатність, включаючи виконання обов`язків її опікуном, або що вони вживали необхідних заходів для захисту її інтересів.

У справі, яка Верховним Судом переглядається, відповідних обставин не встановлено. Більше того, у наведеному вище рішенні ЄСПЛ спір стосувався звернення до суду саме заявника - ОСОБА_4 на захист своїх інтересів. У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 , яка визнана судом недієздатною, звернулася із касаційною скаргою на захист вимог заяви, яку подав ОСОБА_1 , який не оскаржував судові рішення в цій частині і не просив його заяву задовольнити.

Керуючись статтями 257, 396, 414 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Назаркевича Сергія Михайловича, у справі за заявою ОСОБА_1 про визнання недієздатною ОСОБА_2 , встановлення над нею опіки та призначення опікуна, заінтересована особа - Залізнична районна адміністрація Львівської міської ради як орган опіки

та піклування, закрити.

Справу повернути до районного суду.

Ухвала суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець