Справа № 127/7357/24

Провадження № 22-ц/801/420/2025

Категорія: 44

Головуючий у суді 1-ї інстанції Воробйов В. В.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 лютого 2025 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу ОСОБА_1

на заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Воробйова В.В., повний текст якого складено 20 грудня 2024 року

у справі №127/7357/24

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до Російської Федерації (відповідач)

за участі Посольства Російської Федерації (третя особа)

про відшкодування моральної шкоди,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в місцевий суд з позовом до держави російської федерації в особі посольства держави росія (російська федерація) в Україні про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Вимоги обґрунтував тим, що у 2014 році російська федерація внаслідок проведення незаконного референдуму та агресивної політики захопила частину території України, в тому числі територію Автономної Республіки Крим, а 24.02.2022 року здійснила відкритий напад на Україну. Це призвело до порушення його прав, у зв`язку з чим йому завдано моральних страждань, які перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із незаконною збройною агресією російської федерації проти України, оскільки щоденно позивач зазнає стресу через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, через що втратив нормальний сон і станом на теперішній час погано спить.

Зазначив, що він побоюється за своїх рідних, а також у нього погіршилися відносини з людьми. Пережив стрес від споглядання зруйнованих ракетними ударами будівель у м. Вінниця, зокрема будинку побуту «Ювілейний», де загинуло багато людей, сімей, дітей. Він перебував в 300 метрах від епіцентру вибуху, оскільки проживає по АДРЕСА_1 . Через війну він втратив роботу, а пошук нової роботи зайняв багато часу і це також було стресом для позивача.

З огляду на викладене вище, позивач зазначає, що російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача. Отже, саме на російську федерацію покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.

Тому позивач звернувся з вказаним позовом до суду та просив стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 120 000 000 (сто двадцять мільйонів) грн із розрахунку по 1 мільйону гривень за місяць від початку перших дій російської федерації, які тривають понад 10 років.

Рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 100 000,00 грн. (сто тисяч гривень 00 коп.)

Стягнуто з держави російська федерація в дохід держави Україна судовий збір в розмірі 1 211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд не звернув увагу, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України позивач зазнав душевних страждань і принижень, переніс стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені його нормальні життєві зв`язки та погіршилися відносини з оточуючими людьми, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя та захисту порушеного права, все вищевикладене підтверджується доказами, наданими до позовної заяви, та показами свідків, які надали свої пояснення в ході судового процесу.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними змісту позовної заяви.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзиви на апеляційну скаргу суду учасниками справи не подані, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції – частина 3 статті 360 ЦПК України.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 13 січня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 23 січня 2025 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав на умовах, викладених у ній, і просив задовольнити.

Відповідач, який повідомлений про дату, час і місце розгляду справи доступними суду засобами, свого представника до суду не направив.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, з 24.10.2018 року зареєстрований та фактично проживає в Україні за адресою: АДРЕСА_1 .

Ракетний удар по м. Вінниця стався 14.07.2022 року о 10 год. 45 хв. Атака здійснена збройними силами російської федерації під час повномасштабного вторгнення до України. 15 липня у м. Вінниці та області оголошено днем жалоби за загиблими.

Будинок позивача дійсно знаходиться на близькій відстані від епіцентру вибуху внаслідок влучання російських ракет у центрі м. Вінниця у будинок побуту «Ювілейний», що призвело до людських жертв, руйнування будівель, знищення та пошкодження майна.

З 2014 року російська федерація здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія російської федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії російської федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами російської федерації озброєні бандитські формування проголосили створення так званих «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії російської федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна наступна, найтяжча фаза збройної агресії російської федерації проти України, повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, дія якого триває до теперішнього часу.

Позиція апеляційного суд у

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Задовольняючи частково позов суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження розміру спричиненої йому моральної шкоди на суму у розмірі 120 000 000 грн.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.

У статті 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Загальновідомо (тобто таке, що не потребує доказування - частина третя статті 82 ЦПК України), що російська федерація, яка здійснює збройну агресію проти України, зухвало відкидає визнання будь-якої відповідальності за свою протиправну діяльність в Україні.

02 березня 2022 року збройну агресію російської федерації проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від російської федерації негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія російської федерації проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами російської федерації та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення російською федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН.

Звернення позивача до українського суду слід вважати єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало б позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Подібні правові висновки зроблено у постановах Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21), від 18 травня 2022 року у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21) від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14365/21 (провадження № 61-4498св22), від 12 жовтня 2022 року у справі № 463/14366/21 (провадження № 61-3713св22).

Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Згідно зі статтею 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України часниками цивільних відносин є, зокрема, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що ця норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться у залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).

Згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, цивільне законодавство встановлює загальне правило, відповідно до якого відповідальність за завдання моральної шкоди настає за наявності всіх основних умов відповідальності: шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою та вина.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

За своєю суттю зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (провадження № 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

Під час визначення компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21)).

Згідно з положеннями статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Беззаперечно, що кожен громадянин, який проживає в Україні, кожен громадяни України зазнав та зазнає моральних страждань. Беззаперечно, що кожен громадянин, який не покинув територію України, відчуває себе у небезпеці після введення в Україні воєнного стану, позбавлений звичного ритму життя, звичайного спілкування з близькими та друзями.

Проте це не позбавляє особу, яка звернулась до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок збройної агресії російської федерації, обов`язку обґрунтувати та довести у суді належними доказами, а суд - обов`язку встановити на підставі наданих доказів елементи правопорушення, що призвело до завдання моральної шкоди (не тільки наявність шкоди, але й те, що вона є наслідком саме діяння держави-відповідача (причинно-наслідковий зв`язок).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зробила висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на свої особисті переживання та страждання, погіршення стосунків з іншими людьми та втратою роботи (хоча докази про те де і ким він працював на початку військової агресії як у 2014 році так і у 2022 році відсутні). Фактів про втрати матеріального характеру, які б призвели до моральних страждань, зокрема, необхідність переміщення з тимчасово окупованих територій, проживання на них його сім`ї чи інших родичів, щодо загибелі або каліцтва його близьких, руйнування житла тощо, позовна заява не містить.

Обґрунтування заподіяння моральної шкоди в позовній заяві носять лише характер загальних висловлювань, що не є належним обґрунтуванням заподіяння моральної шкоди позивачу.

А тому, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції визначаючи розмір моральної шкоди вірно врахував характер допущеного державою російська федерація правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , позбавлення його можливості реалізації своїх прав, а також вимоги розумності та справедливості, відшкодування йому та обґрунтовано визначив моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Аргументи заявника про те, що, визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції не з`ясував усі доводи щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки судом з`ясовано чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування, а саме негативні наслідки, які настали для позивача у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, характер і обсяг страждань, яких він зазнав, можливість відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у її житті, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Посилання  ОСОБА_1  у апеляційній скарзі на доведення факту заподіяння йому моральної шкоди у більшому розмірі фактично зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумачення норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для позивача, що має за меті задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що військова агресія та окупація російською федерацією території України є не тільки порушенням суверенітету й територіальної цілісності України, але й порушенням основоположних принципів і норм міжнародного права (статті 2 Статуту Організації Об`єднаних Націй). Більше того, така військова агресія супроводжується злочинами геноциду проти народу України, а також іншими військовими злочинами збройних сил та вищого керівництва російської федерації.

Частина перша статті 79 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлює судовий імунітет, відповідно до якого пред`явлення позову до іноземної держави, залучення іноземної держави до участі у справі як відповідача або третьої особи, накладення арешту на майно, яке належить іноземній державі та знаходиться на території України, застосування щодо такого майна інших засобів забезпечення позову і звернення стягнення на таке майно можуть бути допущені лише за згодою компетентних органів відповідної держави, якщо інше не передбачено міжнародним договором України або законом України.

Відповідно до обставин справи, звернення до українського суду є єдиним ефективним засобом судового захисту порушених прав та законних інтересів позивача. Наразі відсутні будь-які механізми або інші міждержавні домовленості між Україною та російською федерацією щодо відшкодування збитків фізичним та юридичним особам, завданих внаслідок дій військової агресії російської федерації на території України.

За таких обставин, застосування судового імунітету російської федерації (зокрема, ч. 1 ст. 79 Закону України «Про міжнародне приватне право») у цій справі не буде узгоджуватися із обов`язком України як держави і суду зокрема забезпечити реалізацію права позивача на справедливий суд.

З огляду на відсутність інших ефективних засобів судового захисту порушеного права позивача, застосування судового імунітету російської федерації буде порушенням самої сутності права на справедливий суд. Також, зважаючи на військову агресію російської федерації, якою порушується державний суверенітет України, застосування судового імунітету російської федерації буде непропорційним до своєї мети.

Оскільки внаслідок здійснення збройної агресії проти України російська федерація вийшла за межі своїх суверенних прав, вчинила акт неповаги до суверенітету та територіальної цілісності іншої держави, то вона не має підстав посилатися на імунітет для уникнення відповідальності за заподіяні збитки позивачу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №635/6172/17).

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а заочне рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 грудня 2024 року, - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Повний текст постанови складено 13.02.2025 року.

Головуючий                                                                        І.М. Стадник

Судді                                                                                М.В. Матківська

                                                                               В.В. Сопрун