Дата документу 11.02.2025 Справа № 336/11960/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 336/11960/24 Головуючий у І інстанції: Дацюк О.І.

Провадження № 22-ц/807/370/25 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Онищенка Е.А.,

секретар: Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Череп Марії Олександрівни на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту неправильності актового запису, зобов?язання внести зміни до актового запису, заінтересована особа: Вільнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області,-

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про встановлення факту неправильності актового запису, зобов?язання внести зміни до актового запису, заінтересована особа: Вільнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області.

В обґрунтування заяви зазначала, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 народилась спільна дитина - ОСОБА_4 .

У подальшому під час реєстрації народження дитини органом реєстрації було допущено помилку та вказано по батькові матері « ОСОБА_5 », замість правильного « ОСОБА_6 »

Ця помилка відображена в актовому записі про народження № 15, складеному 09 травня 1693 року виконавчим комітетом Новоіванівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області.

30 жовтня 2024 року Вільнянським ВДРАЦС у Запорізькому районі Запорізької області ПМУМЮ (м. Одеса) було надано висновок № 131/32.3-07-09, відповідно до якого заявниці було відмовлено в задоволенні прохання щодо внесення змін до актового запису про народження № 15, складеному 09 травня 1693 року виконавчим комітетом Новоіванівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області щодо зміни по батькові з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 », у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують написання по батькові матері « ОСОБА_6 ».

Зазначені розбіжності у виданих державними органами документах порушують особисті немайнові права заявниці та унеможливлюють реалізацію нею своїх прав. Спроби вирішити це питання у досудовому порядку не мали успіху, у зв`язку з чим, вона змушена звернутися до суду.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просила суд:

- встановити неправильність в актовому записі про народження № 15, складеному 09 травня 1693 року виконавчим комітетом Новоіванівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області ОСОБА_4 в частині запису по батькові матері « ОСОБА_5 » та встановити, що правильним по батькові матері є « ОСОБА_6 »

- зобов`язати Вільнянський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Запорізької області внести зміни до актового запису про народження № 15, складеному 09 травня 1693 року виконавчим комітетом Новоіванівської сільської ради Новомиколаївського району Запорізької області ОСОБА_4 щодо змінти по батькові матері з « ОСОБА_5 » на « ОСОБА_6 ».

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2024 рокувідмовлено у відкритті провадження за заявою.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою, ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Череп М.О. подалаапеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2024 рокускасувати, справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу Вільнянський ВДРАЦС у Запорізькому районі Запорізької області ПМУМЮ (м. Одеса) заперечує проти задоволення апеляційної скарги, оскаржувану ухвалу просить залишити без змін.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Череп М.О. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні ухвали та направленні справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 40). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи скаржниці, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з огляду на таке.

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Судове рішення, згідно зі ст. 263 ЦПК України, повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду не відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції керувався приписами п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, якою передбачено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку в порядку окремого провадження.

Колегія суддів категорично не погоджується із таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з положеннями ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відповідно до положень статей 55, 124 Конституції України та статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі «ДеЖуфр да ла Праделль проти Франції» De Geouffre de la Pradelle v. France від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 1-1) обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Частинами першою та другою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за умов, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, тому суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.

Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.

Проте суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув, не дослідив у повній мірі всіх доказів, наданих заявницею, не надав належної оцінки доводам ОСОБА_1 , не врахував інших обставини, які мають значення для розгляду справи та сприяння у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів заявника, обмежившись вказівкою про те, що у разі незгоди заявника з рішенням органу реєстрації актів цивільного стану їй слід оскаржувати таку відмову в судовому порядку в порядку КАС України, або заявити вимогу про встановлення факту родинних відносин між нею та ОСОБА_3 .

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обовязків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами цієї статті є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium, Європейський суд з прав людини зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet у. France Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії. які становлять втручання у її права.

Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У рішенні ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У рішеннях ЄСПЛ від 26 жовтня 1984 року у справі «Де Куббер проти Бельгії» та від 28 жовтня 1998 року у справі «Кастілло Альгар проти Іспанії» наголошується на тому, що правосуддя має не тільки чинитися, також має бути видно, що воно чиниться. На кону стоїть довіра, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість. Якщо помилка національного суду щодо питань права або факту є настільки очевидною, що її можна кваліфікувати як «явну помилку» (тобто помилку, якої б не міг припуститися розумний суд) вона може порушити справедливість провадження (рішення ЄСПЛ від 15 листопада 2007 року у справі «Хамідов проти росії»).

Відповідно до п. 6 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Череп Марії Олександрівниє слушними, адже суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість розгляду справи в порядку цивільного судочинства. Такий висновок не ґрунтується на вимогах закону, не відповідає завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, а також таким, що безпідставно обмежив право заявниці на доступ до правосуддя, ухвала Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2024 рокупро відмову у відкритті провадження є такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права, отже її слід скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника - адвоката Череп Марії Олександрівни- задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2024 рокупро відмову у відкритті провадження у цій справі - скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 13 лютого 2025 року.

Головуючий:

Судді: