2-п-177/11

 У Х В А Л А

  01.11.2011   року суддя Голосіївського районного суду м. Києва  Антонова Н.В. при секретарі Кавун І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_1  про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним, -

в с т а н о в и в:

Заочним рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 21 вересня 2011 року позов  задоволено.

Відповідач звернувся до суду з заявою про перегляд заочного рішення посилаючись на те, що рішення винесене у її відсутності, в той час коли вона перебувала на стаціонарному лікуванні,  та без врахування інтересів та заперечень відповідача. В заяві посилається на те, що вважає за необхідне пр. и розгляді справи застосування висновку фахівця №8 від 21.10.2011 року, оскільки висновок, який покладений в основу судового рішення не є науково обґрунтованим, а тому він не може бути покладений в основу рішення суду.

Також в заяві про перегляд заочного рішення та в судовому засіданні при розгляді даної заяви посилається на те, що  при розгляді справи судом було враховано як письмовий доказ, нотаріально засвідчену копію виписки із стаціонарного журналу №1261-8 від 22.09.1988 року Інституту Гігієни праці та професійних захворювань Академії медичних наук СРСР, згідно якої позивачу був поставлений діагноз судинне захворювання головного мозку з епізодами порушення кровообігу мозку. Вказує, що даний доказ має бути досліджений судом в оригіналі, який судом може бути витребуваний за клопотанням сторони в порядку ст. 64 ЦПК України. Проте, в зв’язку з хворобою, відповідач була позбавлена можливості заявити відповідне клопотання в судовому засіданні.

Крім зазначеного, посилається на те, що при розгляді справи судом не було досліджено покази свідків, які мають доказове значення в даній справі.

В судовому засіданні відповідач та її представник заяву та доповнення до заяви про перегляд заочного рішення суду підтримали та наполягали на його скасуванні.

Представник позивача в судовому засіданні проти заяви заперечував, посилаючись на те, що статтею 150 ЦПК України передбачено, що висновок експерта має бути повним, ясним, обґрунтованим, правильним та об’єктивним. При цьому, такій ознаці, як наукове обґрунтування, він відповідати не повинен. Крім того, посилається на те, що відповідачем не наведено підстав для призначення повторної судової експертизи. Стосовно не врахування показів свідків, зазначив, що позивачем змінювалася підстава позову, а показання свідків, які містяться в матеріалах справи, стосуються підстав первісного позову. Крім того, посилається на те, що показами свідків психічний стан позивачки підтверджуватися не може, а тому для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину має бути призначена експертиза. Стосовно посилання сторони відповідача на те, що судом при розгляді справи була врахована завірена копія виписки із санітарного журналу, посилався на те, що стаття 64 ЦПК України, передбачає право, а не обов’язок суду на отримання оригіналу доказу. За вказаних обставин у задоволенні заяви просив відмовити.

Дослідивши заяву, заслухавши думку сторін, повно та всебічно з’ясувавши обставини, на які посилається заявник, як на підставу перегляду заочного рішення, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 232 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з’явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і   докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Тобто заочне  рішення підлягає скасуванню за наявності двох умов разом:

1) якщо судом буде встановлено, що відповідач, тобто заявник, не з’явився у судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин;

2) докази, на які посилається відповідач (заявник у цьому провадженні) мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Розглядаючи першу умову для скасування заочного рішення судом  встановлено, що суд належним чином повідомляв відповідача про час та місце розгляду справи , проте, як встановлено при розгляді даної заяви, відповідач дійсно на час розгляду справи перебувала на стаціонарному лікуванні.

Разом з тим, під час розгляду справи, відповідачка користувалася допомогою досвідченого фахівця в галузі права, яка представляє її інтереси, як на час розгляду справи, так і на час розгляду заяви про перегляд заочного рішення. Представник відповідача, яка особисто в канцелярію суду подавала заяви відповідача про відкладення розгляду справи,  в судове засідання також не з’являлася з невідомих суду причин. Крім того, особиста явка відповідача в судове засідання судом обов’язковою не визнавалася.

Стосовно доказів, на які посилається відповідач, як на підставу своїх заперечень, зокрема висновку фахівця, суд вважає, що він не може бути покладений в основу судового рішення, оскільки даний фахівець провів дослідження на підставі документальних доказів наданих стороною відповідача, він не попереджався про кримінальну відповідальність за дачу неправдивого висновку, крім того, в основу рішення суду, як доказ може бути покладений висновок експерта, який передбачений статтею 66 ЦПК України та входить в перелік доказів, вказаних у главі 5 ЦПК України.

Крім того, судом були використані певні докази, які на думку суду мали доказове значення для ухвалення рішення.

Умови проведення заочного розгляду справи передбачено ст. 224 ЦПК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у  разі  неявки  в  судове  засідання  відповідача, який належним  чином  повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про  причини  неявки  або  якщо  зазначені  ним  причини   визнані неповажними,  суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Розглядаючи другу умову для скасування заочного рішення  суд виходив з того, що відповідно до ст. 232 ЦПК України відповідач у своїй заяві про перегляд заочного судового рішення повинен зазначити такі обставини та такі докази на їх підтвердження, що якби вони були відомі суду при ухваленні заочного рішення, суд прийшов би до іншого висновку ухвалив би принципово інше рішення.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що посилання сторони відповідача, як на підставу заперечень, що можуть бути підставою для ухвалення принципово іншого рішення, на висновок фахівця та на необхідність витребування оригіналу стаціонарного журналу №1261-8 від 22.09.1988 року Інституту Гігієни праці та професійних захворювань Академії медичних наук СРСР, є недостатніми та не являються належними доказами, а тому в задоволенні вказаної заяви необхідно відмовити.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що заява про перегляд заочного рішення є не обґрунтованою, а тому відсутні  підстави для її задоволення.

Керуючись ст. 228, 231, 232 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ :

Заяву  ОСОБА_1  про перегляд заочного рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання договору дарування недійсним  – залишити без задоволення .

Заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ст. 294 ЦПК.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому  засіданні  під  час проголошення ухвали, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цієї ухвали.

  Суддя