ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2025 року   ЛуцькСправа № 140/13137/24

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

судді Димарчук Т.М.,  розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 (далі ВЧ НОМЕР_1 ) звернулася з позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів в сумі 2128,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ВЧ НОМЕР_2 є складовою частиною Збройних Сил України (далі – ЗСУ), підпорядкована Міністерству оборони України (далі – Міноборони), включена до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України (далі – ЄДРПОУ) та перебуває на утриманні державного бюджету. Основні фонди, обігові кошти та майно позивача є державною власністю, перебувають у сфері управління Міноборони. Командир ВЧ є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за стан і збереження матеріальних засобів, зобов`язаний вживати заходів для відшкодування матеріальних збитків, заподіяних ВЧ.

Відповідач у період проходження військової служби був забезпечений державою всіма видами матеріального забезпечення, в тому числі речовим майном, відповідно до картки обліку військового майна особистого користування №319/1081/1236 від 25.10.2017  згідно з визначеними чинним законодавством нормами.

Відповідно до рапорту помічника командира з фінансово-економічної роботи - начальника фінансово-економічної служби вх. №549-вн від 27.03.2024, командиру ВЧ НОМЕР_1 стало відомо про заборгованість солдата за контрактом ОСОБА_1 перед військовою частиною. Вартість виданого йому обмундирування в сумі, обчисленій пропорційно часу, який залишився до кінця строку носіння становила 2128, 74 грн. Подальше стягнення заборгованості не можливе, у зв`язку з виключенням його зі списків військової частини НОМЕР_1 .

Законом України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі” від 03.10.2019 №  160-ІХ  (далі – Закон №160-ІХ), наказом Міністерства оборони України “Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту” від 29.04.2016 №  232, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за №  767/28897 (далі – Наказ №  232), визначено підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ним службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. За шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов`язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

У зв`язку з невідшкодуванням відповідачем заборгованості, державі заподіяна шкода в розмірі  2128, 74 грн, відтак позивач просить стягнути з ОСОБА_1   на користь Міноборони в особі ВЧ НОМЕР_1 вказану суму коштів.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 37).

Копія ухвали від 15.11.2024 про відкриття провадження в адміністративній справі була надіслана відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою місця проживання ( АДРЕСА_1 ), зареєстрованою у встановленому законом порядку згідно із відомостями підрозділу УДМС України у Волинській області та вручена ОСОБА_1 особисто, що підтверджується рекомендованим поштовим відправленням №0610209936367.

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду не подав.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.09.2017 № 203 солдата за контрактом ОСОБА_1 призначеного наказом командира окремої механізованої бригади від 29.09.2017 року №184-РС на посаду навідника-оператора розвідувального взводу 3-го механізованого батальйону, який прибув з військової частини НОМЕР_3 , АДРЕСА_2 , з 29 вересня 2017 року зараховано до списків особового складу частини, на всі види забезпечення і він вважається таким, що з 29 вересня 2017 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою (а.с.9).

Відповідно до картки обліку військового майна особистого користування від 25.10.2017 № 319/1081/1236 старшому солдату ОСОБА_1 Міністерством оборони України в особі військової частини НОМЕР_1 , було видано речове майно згідно визначених чинним законодавством норм (а.с.10).

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.07.2021  № 153 старшого солдата за контрактом ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира і якому з 2 червня 2020 року призупинено військову службу, дію контракту, звільненого наказом командира НОМЕР_4 окремої механізованої бригади від 28 липня 2021 року №196-РС з військової служби у запас відповідно до пункту “е” (у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі) частини 5 статті 26 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ, 3          28 липня 2021 року виключено зі списків особового складу, з усіх видів забезпечення і направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . У цьому ж наказі йдеться про необхідність утримати вартість виданого йому обмундирування в сумі, обчисленій пропорційно часу, який залишився до кінця строку носіння – 2128, 74 грн (а.с.11).

На момент виключення зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення, згідно довідки від 28.07.2021 № 83 про взаємозалік грошових коштів за речове майно  за солдатом ОСОБА_1 залишилася заборгованість за видані військовослужбовцю предмети речового майна особистого користування, строки яких не закінчилися у розмірі 2128, 74 грн (а.с.12).

У зв?язку з добровільним невідшкодуванням вказаної заборгованості, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення коштів з відповідача в примусовому порядку.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Згідно зі  статтею 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” від 21.09.1999 №  1075-XIV (далі – Закон №  1075-XIV) військове майно – це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі – військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Відповідно до частини другої  статті 2 Закону № 1075-XIV  Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначено Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” від 24.03.1999 №  548-ХІV  (далі – Статут).

Згідно із статтею 9 Статуту військовослужбовці Збройних Сил України мають і права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються  Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Статуту необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно.

Статтею 16 Статуту визначено, що кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

За приписами статей 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Відповідно до  статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20.12.1991 №  2011-XII (далі – Закон №  2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, та військовослужбовці одержують грошове та речове забезпечення за рахунок держави.

Суд встановив, що відповідач проходив службу в Збройних Силах України, був забезпечений речовим майном згідно з нормами забезпечення, що підтверджується наявною карткою обліку військового майна особистого користування №2953/1425 від 06.09.2017 (а.с. 8).

Наказом Міноборони від 29.06.2016 №  232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період (далі – Інструкція), якою визначено завдання, організацію та порядок речового забезпечення військовослужбовців, які проходять військову службу в органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах, установах та організаціях Збройних Сил України, курсантів, військовозобов`язаних, призваних на навчальні та спеціальні збори, резервістів, мобілізованих, студентів цивільних навчальних закладів, які направляються на навчальні збори.

Відповідно до пункту 4 розділу III Інструкції, у разі звільнення з військової служби осіб офіцерського складу, сержантського і старшинського складу та рядового складу, які проходили військову службу за контрактом, за службовою невідповідністю, у зв`язку із систематичним невиконанням умов контракту, засудженням особи до позбавлення волі або обмеженням волі за вироком суду, що набрав законної сили, вартість виданих їм предметів речового майна, строки носіння яких не закінчилися, утримується з урахуванням зносу та проводяться взаєморозрахунки в разі неотримання військовослужбовцем речового майна, право на отримання якого наступило за час проходження служби.

Згідно з пунктом 29 розділу V Інструкції, під час звільнення з військової служби в особливий період у запас або відставку військовослужбовці вибувають з тим речовим майном, яке знаходилось у них у носінні. Речі, які ними не були отримані з будь-яких причин за період служби, під час звільнення не видаються. Інвентарні речі здаються на речовий склад військової частини. На майно, яке вибуває зі звільненими, виписується атестат. Предмети речового майна переходять у їх власність.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає  Закон № 160-ІХ.

Відповідно до пункту 4  статті 1 Закону № 160-ІХ  матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Прямою дійсною шкодою є збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків (пункт 5  статті 1 Закону №  160-ІХ).

Згідно з частиною першою статті 7 Закону №  160-ІХ розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Відповідно до статті 12 Закону №  160-ІХ у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Наявними у справі доказами підтверджується, що загальна сума прямої дійсної шкоди, завданої державі солдатом за контрактом ОСОБА_1 унаслідок невідшкодування вартості виданих військовослужбовцю предметів речового майна особистого користування, строки носіння яких не закінчилися становить 2128, 74 грн. При цьому, відповідач доказів добровільної сплати зазначених коштів до суду не подав.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових та фактичних підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно із частиною другою статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Аналіз змісту частин першої-третьої статті 139 КАС України дозволяє    зробити висновок про те, що витрати суб`єкта владних повноважень на сплату судового збору за будь-яких результатів розгляду справи (задоволення або відмова в задоволенні позову, як повністю, так і частково) не підлягають розподілу за результатом розгляду справи (вказані висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 29.08.2022 у справі №  826/16473/15).

Отже, оскільки у цій справі задоволено позов суб`єкта владних повноважень, тому судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору в сумі 3028, 00   грн згідно із платіжною інструкцією від 28.09.2024 №19 (а. с. 7) з відповідача стягненню не підлягають.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд           

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 )  на користь Військової частини НОМЕР_1 (код НОМЕР_6 , банк утримувач: ІНФОРМАЦІЯ_2 , МФО 820172, р/р НОМЕР_7 ) кошти в сумі 2128, 74  грн (дві тисячі сто двадцять вісім гривень 74 копійки).       

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 )

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Суддя                                                                                                   Т.М. Димарчук