Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа №348/3416/13-ц

31 січня 2025 року         м.Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі: головуючого судді                 - Грещука Р.П.,

секретаря                                 - Кушнірчук М.Д.,

з участю: представника відповідача, адвоката - Гуменюка Б.С.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Надвірна цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні прав власності, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ «Дельта Банк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні прав власності.

В подальшому, представник позивача подав до суду уточнену позовну заяву.

Просив суд ухвалити рішення, яким звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: домоволодіння, яке складається з цегляного житлового будинку, загальною площею 76,2 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м., стайні цегляної, воріт металічних, огорожі з металічної сітки, колодязя трубчастого, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ “Дельта Банк” на підставі договору іпотеки №б/н від 13.09.2007 року, укладеного між АКІБ “УкрсибБанк” та ОСОБА_1 в рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості у розмірі 15877,98 дол.США, що згідно курсу НБУ складає 126912,69 грн. за Договором про надання споживчого кредиту №11214154000 від 12.09.2007 року, укладеним між АКІБ “УкрсибБанк” та ОСОБА_1 .

Припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_1 , в тому числі право володіння, користування та розпорядження домоволодінням, яке складається з цегляного житлового будинку, загальною площею 76,2 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м., стайні цегляної, воріт металічних, огорожі з металічної сітки, колодязя трубчастого, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані в домоволодінні, яке складається з цегляного житлового будинку, загальною площею 76,2 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м., стайні цегляної, воріт металічних, огорожі з металічної сітки, колодязя трубчастого за адресою: АДРЕСА_1 .

Виселити з домоволодіння, яке складається з цегляного житлового будинку, загальною площею 76,2 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м., стайні цегляної, воріт металічних, огорожі з металічної сітки, колодязя трубчастого за адресою: АДРЕСА_1 , іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ “Дельта Банк” сплачені судові витрати по справі.

Згідно рішення Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 06.03.2014 року, ухваленого в порядку заочного розгляду справи, позов ПАТ «Дельта Банк» було задоволено в повному обсязі.

Відповідно до ухвали суду від 17.01.2023 року постановлено скасувати вказане вище заочне рішення від 06.03.2014 року і призначити справу до розгляду в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого судового засідання, з викликом сторін по справі.

Ухвалою суду від 19.04.2023 року замінено позивача по справі – ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника ТзОВ «Вердикт Капітал».

В ході розгляду справи представник ТзОВ «Вердикт Капітал» підтримав уточнені позовні вимоги і просив їх задоволити в повному обсязі.

В подальшому останній в судове засідання не прибув, натомість надіслав на електронну адресу суду клопотання, в якому просить проводити розгляд даної справи без участі представника ТОВ «Вердикт Капітал».

Представник відповідача ОСОБА_1 , адвокат Гуменюк Б.С. в судовому засіданні позовні вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» не визнав, зазначив, що відповідно до договору іпотеки, укладеного 13.09.2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , передбачено, що у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок перемету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами, а в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, і у випадку невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Тобто, звернення стягнення передбачене вказаним вище договором іпотеки.

В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов`язань, а саме п.4.5. договору передбачено, що звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку», зокрема у відповідності до ст.35, однак стороною позивача не представлено суду доказів про пред`явлення вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка передбачена статтею 35 ЗУ «Про іпотеку».

Отже, підписавши іпотечний договір, сторони обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Звертає увагу суду, що аналогічних висновків дійшов і Верховний Суд України, у своїх постановах по відповідних справах.

Таким чином, оскільки позивач у даній справі станом на час ухвалення рішення не міняв позовні вимоги, а суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотеко держателем, представник позивача просить відмовити в задоволенні позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал».

Вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши докази, надані сторонами на виконання вимог ст.ст.80, 81 ЦПК України і які сторони вважають достатніми для обгрунтування і заперечення позовних вимог, з`ясувавши фактичні обставини справи та за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні обставин справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 1 ст.77 ЦПК України закріплено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а ч.2 цієї статті визначено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги, чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ч.2 ст.78 ЦПК України вбачається, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

В той же час ч.1 ст.81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 12.09.2007 року між АКІБ “УкрСиббанк” та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту №11214154000. Відповідно до умов вказаного договору ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 17000,00 дол. США, який зобов`язувався повернути у повному обсязі в строк до 10.09.2014 року або достроково зі сплатою 12,40% річних за користування кредитом.

З`ясовано також, що з метою забезпечення виконання грошових зобов`язань за вказаним договором про надання споживчого кредиту, іпотекодавець ОСОБА_1 передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок, загальною площею 76,2 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно.

Обтяження нерухомого майна іпотекою було зареєстровано банком у порядку, передбаченому законом у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та у Державному реєстрі іпотек.

Як вбачається із матеріалів справи, на підставі рішення Загальних зборів акціонерів від 27.10.2009 року АКІБ “УкрСиббанк” змінило назву на ПАТ “УкрСиббанк”, яке є правонаступником усіх прав та зобов`язань АКІБ “УкрСиббанк”.

08.12.2011 року своє право вимоги, що виникло з кредитного договору, ПАТ “УкрСиббанк” передало ПАТ “ДельтаБанк”, що підтверджується договором купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 08.12.2011 року, інтереси якого представляє на підставі довіреності ТзОВ “Про Консалтинг”.

В подальшому, в ході розгляду справи, ухвалою суду від 19.04.2023 року замінено позивача по справі - ПАТ «Дельта Банк» на його правонаступника – ТзОВ «Вердикт Капітал».

Як зазначено вище, у своїх вимогах позивач просить звернути стягнення на предмет іпотеки, а саме: домоволодіння, яке складається з цегляного житлового будинку, загальною площею 76,2 кв.м., житловою площею 33,5 кв.м., стайні цегляної, воріт металічних, огорожі з металічної сітки, колодязя трубчастого, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом передачі іпотекодержателю вказаного предмету іпотеки у власність та визнання на нього права власності за іпотекодержателем ПАТ “Дельта Банк” на підставі договору іпотеки №б/н від 13.09.2007 року, укладеного між АКІБ “УкрсибБанк” та ОСОБА_1 в рахунок виконання основного зобов`язання щодо оплати заборгованості у розмірі 15877,98 дол.США, що згідно курсу НБУ складає 126912,69 грн. за договором про надання споживчого кредиту №11214154000 від 12.09.2007 року, укладеним між АКІБ “УкрсибБанк” та ОСОБА_1 .

Просить припинити право власності іпотекодавця ОСОБА_1 , в тому числі право володіння, користування та розпорядження домоволодінням, припинити право користування житловим приміщенням усіх мешканців, які проживають та зареєстровані в домоволодінні, та виселити з нього (домоволодіння), іпотекодавця ОСОБА_1 та усіх інших мешканців, які проживають і зареєстровані за вказаною адресою.

Вирішуючи даний спір, суд констатує наступне:

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1054 ЦК).

Статтею 526 ЦК України, визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Разом з тим, відповідно до підпункту 2.1.1. пункту 2.1. договору іпотеки, укладеного 13.09.2007 року між АКІБ «Укрсиббанк» та ОСОБА_1 , передбачено, що у разі невиконання іпотекодавцем зобов`язань за кредитним договором, іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок перемету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами. А в силу вимог пп.2.1.2. п.2.1. договору іпотеки передбачено, що у разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених цим договором іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов`язань за кредитним договором, а у разі невиконання іпотекодавцем цієї вимоги - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Отже, звернення стягнення передбачене розділом 4 вказаного вище договору іпотеки. В іпотечному договорі міститься відповідне застереження, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в разі порушення кредитних зобов`язань. Так зокрема, п.4.5. договору передбачено, що звернення стягнення за рішенням суду та виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до Закону України «Про іпотеку».

Зокрема, статтею 35 ЗУ «Про іпотеку» передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Проте, суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази щодо пред`явленої вимоги іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки, яка передбачена статтею 35 ЗУ «Про іпотеку».

Також, статтею 36 даного Закону визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Так, в розділі 5 іпотечного договору від 13.09.2007 року сторони передбачили застереження про задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому п.5.1. даного договору передбачає два способи звернення стягнення на предмет іпотеки: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку передбаченому ст.37 ЗУ «Про іпотеку», право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій третій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 ЗУ «Про іпотеку».

Крім того, пунктом 5.2. договору іпотеки від 13.09.2007 року сторони передбачили, що у разі настання обставин, зазначених в п.4.1. цього договору іпотеки, іпотекодержатель надсилає рекомендованим листом іпотекодавцю повідомлення про застосування застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.

В той же час, пунктом 5.3. договору іпотеки від 13.09.2007 року сторони передбачили, що у повідомленні, про яке йдеться в п.5.2. іпотекодержатель зазначає, який із способів задоволення вимог іпотекодержателя, що передбачений ч.3 ст.36 ЗУ «Про іпотеку», застосовується іпотекодержателем для задоволення своїх вимог.

В пункті 5.4. договору іпотеки від 13.09.2007 року сторони передбачили, що у разі застосування передачі предмету іпотеки у власність іпотекодержателя як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз.2 ч.3 ст.36 ЗУ «Про іпотеку») даний договір є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.

Згідно пункту 5.5. зазначеного договору іпотеки передбачено, що у разі застосування права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки як способу задоволення вимог іпотекодержателя (абз.3 ч.3 ст.36 ЗУ «Про іпотеку»), іпотекодержатель реалізує норми ст.38 ЗУ «Про іпотеку» і повідомлення, про яке йдеться в п.5.2., вважається повідомленням іпотекодавцю про намір укласти договір купівлі-продажу предмету іпотеки.

З огляду на викладене, підписавши іпотечний договір, сторони обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору і не передбачили можливості звернення до суду іпотекодержателя з позовом про визнання за ним права власності на предмет іпотеки.

Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий - на підставі рішення суду; позасудовий - на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3 ст.33 ЗУ «Про іпотеку»).

Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.1 ст.36 ЗУ «Про іпотеку»).

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч.2 ст.36 ЗУ «Про іпотеку»): на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса.

На відміну від такого різновиду позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки як звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (що може передбачати способи задоволення вимог іпотекодержателя, визначені у ч.3 ст.36 Закону), судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з абз.5 ч.1 ст.39 Закону передбачає, що суд у резолютивній частині відповідного рішення обов`язково визначає спосіб реалізації предмета іпотеки: або шляхом проведення прилюдних торгів, або застосування процедури продажу, встановленої ст.38 вказаного Закону.

Вказаного висновку дійшов Верховний Суд України, виклавши його у постанові від 28.09.2016 року у справі №6-1243цс16.

Позивач як іпотекодержатель згідно з договором іпотеки та ч.3. ст.36 ЗУ «Про іпотеку» може задовольнити свої кредиторські вимоги під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання у спосіб передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст.37 цього Закону. Натомість, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на квартиру, а не шляхом застосування судом одного зі способів реалізації предмета іпотеки, визначених ст.38 Закону.

Як вказує Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 13.03.2019 року у справі №520/7281/15-ц, передання іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до ст.ст.36, 37 ЗУ «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. З огляду на приписи статей 328, 335, 392 ЦК України та статей 36, 37 ЗУ «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем (пункти 6.1-6.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 916/5073/15).

Разом з тим, зазначена вище правова позиція Верховного Суду станом на даний час не мінялась. Зокрема, в своїй ухвалі від 01.05.2024 року у справі №715/1705/14-ц Верховний Суд в черговий раз підтримав вказану позицію. Аналогічно Верховний Суд в постанові від 15.02.2023 року у справі №311/2007/19 також застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 13.03.2019 р. у справі №520/7281/15-ц.

Таким чином, вимоги ТОВ «Вердикт Капітал» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні прав власності, у даній справі, не грунтуються на вимогах чинного законодавства.

Суд констатує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

Як зазначено вище, у відповідності до ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, згідно з ч.4 ст.81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи вищевикладене, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, визначеного ст.13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справу лише в межах заявлених сторонами вимог і лише на підставі поданих ними доказів, з огляду на всі зазначені вище, повно та всебічно з`ясовані обставини, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що взадоволенні позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні прав власності, слід відмовити.

У відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, повязані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на те, що суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ «Вердикт Капітал», підстави для стягнення з відповідача на користь позивача понесених судових витрат в порядку ст.141 ЦПК України – відсутні.

На підставі наведенного, ЗУ «Про іпотеку», керуючись ст.ст.4, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі у власність та усунення перешкод у здійсненні прав власності – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення

складено 10.02.2025 року.

Суддя                         Грещук Р.П.